Білоруський страйк. Хто і як організовує протест на підприємствах-гігантах
В Україні більшість робітників оформлена безстроково, а в Білорусі робітників приймають на роботу на контракт терміном від року до п’яти. Якщо ти виступаєш проти начальства, то тебе звільнять, і ти не зможеш це оскаржити в судовому порядку. Але і в тому випадку, якщо робітник знайшов кращу роботу, а керівництво проти – звільнення теж неможливе. Доводилося вдавати з себе п’яних чи прогулювали роботу, щоб піти «по статті».
Тексти поговорили з білоруськими робітниками і лідерами страйкомів.
11 серпня в Білорусі оголосили загальний страйк. Вже 14 серпня про готовність приєднатися заявили активісти більш ніж десяти держпідприємств, в тому числі Мінський тракторний завод, Мінський завод колісних тягачів, Білоруський автомобільний завод, Білоруський металургійний завод та інші.
Але протягом 10 днів керівники заводів за допомогою КДБ та ОМОНу зуміли переломити ситуацію.
Як це було, простежимо на прикладі найбільшого подразника для Лукашенка – «Білоруськалію» з Солігорську (Мінська область). Це держава в державі: 6 рудників, 4 збагачувальні фабрики, 17 тисяч робітників і валюта для бюджету.
17 серпня робітники «Білоруськалію» заявили керівництву про початок безстрокового страйку, висунули кандидатів у страйковий комітет та оприлюднили вимоги. І навіть оголосили про консервацію заводу – з 16 серпня готували забої до зупинки.
18 серпня робітники найбагатшого білоруського підприємства, де виробляють кожну п’яту тонну калійного добрива в світі, зібралися на мітинг біля центральної прохідної. До них приєдналися мешканці міста. Перед людьми виступає Марія Колєснікова, представник об’єднаного штабу опозиції.
Ранок протестувальників починався на робочих місцях, де вони «відмічаються», а потім збираються на площі.
Сергій Шиза, співголова страйкому, закликає з 19 серпня збиратися на площі тих, хто підтримує страйк.
Деякі робітники використовували методи «італійського страйку» – зупиняли роботу, але не покидали робочих місць.
«Ми заходили в забій, але руду на верх не видавали», – підтверджує Текстам шахтар Олександр. Він підтримує протести, але поки не хоче називати своє прізвище – боїться звільнення, бо взяв кредит на квартиру.
Повністю підприємство 19 серпня так і не зупинилося.
По-перше, страйк підтримали не всі, а близько 4 тисяч робітників. Щоб зробити перекликання людей, готових страйкувати, страйковий комітет запустив чат-бота в Телеграмі. Він питає робітників, чи готові долучитися до протестів, і направляє до «ланкових», які відповідальні за координацію на окремих секторах.
страйк підтримали не всі, а близько 4 тисяч робітників
По-друге, не всі витримали погрози та залякування: мовляв, чого ви тут стоїте, коли всі ваші колеги працюють, цей страйк незаконний. І останній козир: якщо прямо зараз ви повернетесь на робоче місце – то ніяких санкцій за прогули, тобто, страйк, не буде.
Максим Позняков, голова Білоруської незалежної профспілки, яка об’єднує шахтарів, хіміків та нафтовиків, теж відвідував мітинги «Білоруськалію». Він каже, що активістам, особливо зі страйкових комітетів, почали оформлювати прогули.
«Наступний крок – звільнення», – прогнозує Текстам профспілковий лідер.
Зрештою, «Білоруськалій» протримався найдовше. Але вже 20 серпня Іван Головатий, директор заводу та довірена особа Лукашенка на виборах, запевняє журналістів, що завод працює. І дійсно: руду не добувають лише на одному руднику з шести.
Телефони залишайте на прохідних
Директори, лояльні до Лукашенка, придушували непокору в колективах по-різному. Так, на Білоруському автомобільному заводі робітників закривали в цехах, щоб вони не виходили на площу. Потім заборонили користуватися мобільними на роботі.
Гліб Сандрас, шахтар з «Білоруськалію», каже Текстам, що серед робітників поширюються чутки про виділення Росією кредиту на 10 місяців на підтримку штрейкбрехерів, про скасування колективної угоди та невиплату авансу та премії на День Шахтаря.
19-го серпня – а в цей день мав початися масовий страйк – робота більшості підприємств відновилася, незважаючи на дрібні сутички, як от коли «стайкарів з МТЗ, які прийшли підтримати колег, відтіснив ОМОН».
«Протестувати тиждень виявилось важче, ніж добувати руду»
Що далі? Лідери незалежних профспілок кажуть про ймовірний початок голодування, але очевидно, що люди випустили пар і загалом втомилися.
«Протестувати тиждень виявилось важче, ніж добувати руду», – визнає у розмові з Текстами Максим Позняков. Він називає цей період «боротьба зі страхом»: коли протест може призвести до втрати роботи та добробуту.
Все навколо державне
Віталій Копиш, український тренер-консультант з профспілкової діяльності, який неодноразово вчив білоруських профспілкових активістів, вважає, що в Білорусі страйки дієві: там досі не було великої приватизації і переважає державна форма власності.
«В Білорусі страйк на заводі прямо впливає на державу. В Україні ж заводами переважно володіють олігархи, які від страйку хіба що доходи втратять», – пояснює Віталій Текстам, чому в Україні не було страйків під час двох Майданів.
Білорусь – справжній спадкоємець економічної моделі СРСР. На державних підприємствах працює 40% працездатного населення, вони випускають 60% всіх товарів. Промисловість приносить сусідній країні більш ніж 90% валютних надходжень.
Ці протести – надовго
Перший тиждень протесту робітників показав, що це не короткометражка, а серіал на багато сезонів.
Йти на злам системи чи спробувати зробити все мирно – таке питання навіть не стоїть перед протестувальниками. Всі вони кажуть, що в них «не майдан», і головна задача – максимально уникнути кровопролиття.
Схоже, білоруси взяли за рольову модель польську «Солідарність». Легендарна профспілка була створена на корабельні в Гданську у 1980-му, за рік в неї вступили 10 мільйонів поляків, ще через рік її заборонили. І лише в кінці 80-х, після довгих років у підпіллі, «Солідарність» стала рушійною силою повалення комуністичної влади в країні.
Про довгий шлях до перемоги польської Солідарності читайте в нашій статті "Замість того, щоб палити урядові будівлі, створюйте свій уряд!"
Профспілки на марші
Успіх страйків багато в чому залежить від наявності профспілкових структур. До початку протестів членами незалежних профспілок називали себе всього 10 тисяч чоловік.
Опозиційні профспілки координує Білоруський конгрес демократичних профспілок. Один із її членів – Білоруська незалежна профспілка, яку очолює Максим Позняков.
Більшість є членами лояльної до Лукашенка Федерації профспілок Білорусі. Її керівник Михайло Орда керував штабом президента на останніх виборах.
Профспілка Орди, куди входить 98% робітників країни, захищає владу, а не права своїх членів. Часто при працевлаштуванні змушують спочатку написати заяву про вступ до «лояльної профспілки», а вже потім – до заяву про приймання на роботу.
Сергій Антусевич, заступник голови Білоруського конгресу демократичних профспілок (БКДП) і колишній працівник «Гродно Азот», вважає, що зараз відбуваються не стільки класичні страйки, скільки акції громадянської непокори – політичні маніфестації.
«Жорстке репресивне законодавство не дозволяє провести законні страйки»
«Жорстке репресивне законодавство не дозволяє провести законні страйки», – визнає він. І нагадує, що 22 стаття закону про профспілки прямо забороняє висувати політичні вимоги на страйках.
Проте серед вимог робітників – визнання виборів недійсними, притягнення до відповідальності Лукашенка та голови ЦВК, проведення перевиборів, розпуск Центральної виборчої комісії, свобода для політв'язнів та учасників протестів, а також розслідування злочинів правоохоронців.
Незалежні профспілки допомагають робітникам організовувати страйкові комітети. В перспективі хочуть створити Національний страйковий комітет. Але про свою участь в ньому лідери кажуть завуальовано: в будь-який момент організацію можуть розпустити, а її керівників – кинути за грати.
Як розповідають робітничі лідери, з якими ми поговорили, в Білорусі неможливо законно провести страйк: треба довго узгоджувати його початок з керівництвом, в будь-який момент зупинку роботи можуть визнати незаконною, а потім президент може скористатися правом відкласти його проведення на три (!) місяці.
Останній раз в Білорусі страйкували столичні метрополітенівці: в 1995 році вони вимагаючи повернути премії та надбавки. Не вийшло – тоді вперше Лукашенко привіз штрейкбрехерів із Росії, а незалежну профспілку розпустили.
«Білоруськалій» протестував ще в 1992 році з вимогами підняти заробітну платню. Протест тривав 42 дні, з яких 18 днів – робітники голодували. Тоді все вдалося, і зарплата шахтарів зросла в 3,4 рази.
Антусевич каже, що в 90-х страйковий комітет на «Білоруськалії» сформували за місяць.
«В Білорусі досі пам`ятають партизанські методи, і зараз все вийде, але будемо рухатися поступово», – не втрачає оптимізму Антусевич.
Ще одна показова ілюстрація обережності профспілок – створення фонду для допомоги звільненим працівникам. Активісти проекту BY_help збирають кошти на оплату штрафів, лікування, підтримку і навіть виплату вихідної допомоги робітникам. Кошти в розмірі 500 євро на три місяці можна отримати через активістів, але не через профспілку.
«Хай допомагають напряму людям – ми не можемо підставляти організацію. Владі буде дуже легко звинуватити, що ми отримуємо фінансування з-за кордону», – аргументує Сергій Антусевич, додаючи, що поки що гроші не знадобились, адже не було масових звільнень.
Зарплата, премія, відпустка
Які доходи бояться втратити робітники?
Гліб Сандрас, шахтар «Білоруськалію», вже 4 роки працює на підприємстві. Випускник історичного факультету пішов в забій, щоб добре заробляти – близько 1700 білоруських рублів (650 доларів). Крім того, робітників заохочують преміями, гарним соцпакетом, виплатами на оздоровлення та довгою відпусткою.
Але є й смішні моменти – співробітників державних підприємств змушують передплачувати заводську багатотиражку та купувати лотерейні квитки.
Шахтар з досвідом заробляє більше 2 тисяч доларів. Але такі доходи – радше виняток, ніж норма. Середня заплата на великих білоруських підприємствах – 500 доларів.
Більшість робітників на хлібзаводах чи вчителі заробляють по 400-550 рублів (160-220 доларів) та змушені працювати понаднормово, щоб прогодувати сім`ї. Мінімальна заробітна плата складає 350 рублів (140 доларів).
На відміну від 90-х, зараз робітники не вимагають підвищити зарплату. Єдина неполітична вимога протестувальників по всій країні – скасувати систему строкових контрактів.
В Україні більшість робітників оформлена безстроково, а в Білорусі робітників приймають на роботу на контракт терміном від року до п’яти. Гліб Сандрас зараз працює за 4-річним контрактом. Фактично всі працівники – на гачку. Якщо ти виступаєш, то тебе звільнять і ти не зможеш це оскаржити в судовому порядку.
Але і в тому випадку, якщо робітник знайшов кращу роботу, а керівництво проти – звільнення теж неможливе. Доводилося вдавати з себе п’яних чи прогулювали роботу, щоб піти «по статті».
Саме строкові договори змушують білоруських працівників їхати на роботу в Польщу, Литву та Росію.
«Як можна планувати сім’ю, дітей чи кредитну історію, якщо ти не впевнений в роботі та завтрашньому дні», – обурюється Максим Позняков.
Він визнає: якщо державна машина придушить протести – це спровокує масову міграцію. І кваліфіковані робітники виїдуть першими.
А піонерами стали білоруські активісти, які вже тікають від переслідувань. Дмитро Куделевич зі страйкового комітету «Білоруськалію» зараз вже в Україні – його затримало КДБ, але він вибрався назовні через вікно в туалеті.
