8 запитань про Канаду. Чи легко стати багатим, чи треба вчити мови, і чи добре бути «біженцем»?

Автор: Євген Лакінський, автор книги «Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді»

«Ми не будемо заохочувати наших людей емігрувати», — сказали мені в кількох різних видавництвах, коли я відправив їм рукопис книжки про життя в Канаді. Це були люди, яких я дуже поважаю, і які видали багато добрих українських книжок. І, в цілому, вони мають рацію.

Та з іншого боку, мене часом питають: як воно, жити в Канаді, з практичної точки зору? Коли я написав для Текстів про те, як канадці витрачають гроші, стаття стала ледь не бестселером: кількість переглядів одразу ж перевищила рейтинги моїх численних звітів про канадську політику, культуру і мовну ситуацію.

Людей цікавить матеріальне. І де ж вони отримують цю інформацію? Переважно на російськомовних ресурсах. Іммігрант Павло Портянко помітив, що практично всі відеоблоги про імміграцію до Канади — російською. Отже, він започаткував власний, україномовний відеоблог: UAinCanada2Day. Але це наразі лише крапля в морі.

Щодо інформації про імміграцію, мені пригадалася стара реклама тютюнових компаній Квебека: «Ви кинули палити? Вітаємо вас! Але якщо ви все ще палите, то паліть, принаймні, квебекські сигарети». Спробую діяти за тим самим принципом: нікого не агітую їхати — але пропоную вашій увазі відповіді на 8 найпоширеніших запитань.

1.Як воно, жити в Канаді?

Кожен іммігрант бачить Канаду по-своєму. Людина, яка приїхала робити докторат до канадського університету, побачить зовсім іншу Канаду, аніж напівлегальний заробітчанин, який оселився поміж своїми і працює, припустимо, на будівництві. Іммігрант у Торонто розкаже, що «всі навколо — іммігранти». Іммігрант у маленькому містечку Квебека опиниться поміж окремою нацією, яка існує вже 300 чи 400 років.

Наш іммігрант у Торонто щиро скаже, що «неважливо, яка в тебе англійська — аби лише могли порозумітися». Та в тому ж таки Торонто інший іммігрант, який спробував грати в театрі, піти на літературні курси або й просто робити серйозну офісну кар'єру, пояснить, що англійська «має бути бездоганною».

Ви можете опинитися між толерантними канадцями. А можете потрапити до расистів чи гомофобів. Ви можете опинитися на тихій вуличці, де про злочини дізнаються з новин і детективів. А можете — у багатоквартирному будинку, де воно не так однозначно. Навіть дві сусідні вулиці можуть відрізнятися як день і ніч.

Тому кожен іммігрант розкаже вам свою історію.

2.Чи можна в Канаді швидко стати багатим?

Канада — країна середнього класу, розрахована на сім'ї. Якщо ви знайдете добру роботу, то більш-менш реально купити житло (в кредит), машину (в кредит), їздити у відпустку (відпустка, переважно, триває 2-3 тижні на рік).

За житло треба сплачувати податки (як правило, кілька тисяч на рік). На машину треба мати страховку (теж недешеву). Якшо грошей на кредити та податки нема — з житлом доводиться попрощатися; бували випадки, коли люди мусили продавати будинки через те, що податки на нерухомість у їхньому місті різко піднялися. З зарплатні теж треба сплачувати податки.

траплялося, люди продавали будинки через те, що податки на нерухомість у їхньому місті різко піднялися

Щоб знайти добру роботу, треба добре знати англійську чи французьку (залежно в якій ви провінції), мати потрібний фах, вміти триматися на інтерв'ю і мати трошки фортуни.

Можна відкрити свій бізнес – але податки великі, роботи багато, а доходи, як правило, не мільйонні.

Багатим, мабуть, стати можна, але це НЕ швидко і НЕ легко. Хіба лише ви зв'язалися з мафією — але тоді це ще й небезпечно.

Але реально долучитися до середнього класу.

3.Чи допомагає канадський уряд?

Так і ні. Є безкоштовні школи, міські басейни, бібліотеки. Для студентів є державні кредити, яких вистачить, щоб заплатити за навчання, зняти якусь кімнату, поїсти і у щось вбратися (кредити потім треба повертати, але на пільгових умовах). Для безробітних є велфер — невеличка фінансова допомога щомісяця. Є майже безкоштовні професійні курси, мовні курси.

Але ніхто за нас нічого не зробить. «Держава» не зустріне іммігранта в аеропорту, не зніме йому квартиру, не знайде роботу. Є агенції допомоги іммігрантам, які безкоштовно допоможуть підготувати резюме, знайти оголошення про працю, знайти оголошення про здачу квартир, а можливо — й поговорити з власником. Не знаєш мови? Запропонують безкоштовні курси. Але платити за житло, вести переговори з роботодавцями тощо людина має сама.

Якось на відеоблозі UAinCanada2Day розповідали про українську молодіжну організацію в Оттаві — щосуботні заняття, літні табори тощо. Людина з України прокоментувала: «Шкода, що в Україні держава про таке не дбає». Але ж і канадська держава не дбає про українську громаду: усі кредитові каси, культурні організації, літні табори, церкви тримаються коштом самих канадських українців і зусиллями волонтерів. Держава подекуди дає гранти чи податкові пільги, але не більше. Українська школа в Оттаві вдало вписалася у програму вивчення іноземних мов провінції Онтаріо, яка дає приміщення і частину грошей. Решту грошей збирають батьки.

Коли ж ви бачите, наприклад, «неукраїнський» скаутський рух Канади, то він тримається на плечах тисяч волонтерів, які удень працюють на «нормальних» роботах, а вечори та вихідні віддають дітям, бо бачать у тому сенс життя. А гроші надходять, у значній мірі, від батьків.

4.Чи треба в Канаді знати мову/мови?

На деяких російськомовних відеоблогах вам розкажуть, що до Канади можна їхати «взагалі без англійської чи французької», а мову вже вивчити «якось потім, на місці».

Але українську чи російську тут ніхто не розуміє, окрім ерудитів чи іммігрантів. Отже, ви опиняєтеся або в повній ізоляції, або в іммігрантському гетто. У гетто нормальні гроші не заробиш — принаймні, чесно. А отже ваш асортимент – важка фізична праця за копійки, часто — напівлегально.

Не знаючи мови, ви опиняєтеся в заручниках у співвітчизників. Дехто допомагатиме щиро й чесно. А хтось може й захотіти на вас нажитися. Буває, професійні «помічники» домовляються з домовласником на певну ціну за квартиру, а з іммігранта беруть значно більшу суму. Різницю клали до кишені. Траплялося й таке, що мапу метро (яку роздають безкоштовно на кожній станції) продавали по 5 доларів.

Щоб покращувати мову на місці, потрібно нею спілкуватися. А щоб було середовище, треба знати її бодай на базовому розмовному рівні.

Так, є мовні курси для іммігрантів, і досить-таки добрі. Але поки ви там вчитеся, треба чимось платити за квартиру і їжу. Якщо ви молоді й самотні, то витрат менше, але тоді вам треба з кимось спілкуватися. А як спілкуватися без мови?

Тому, якщо ви справді хочете емігрувати, то використовуйте БУДЬ-ЯКУ можливість, щоб вивчити та покращити мову майбутньої країни. Це — найкраща інвестиція.

5.«Мігрант» — це не статус

У Канаді є статус «постійний мешканець» (Permanent Resident, Résident permanent, Landed Immigrant, Immigrant reçu). Маючи цей статус, людина має право працювати, вчитися, а за три роки ще й подаватися на громадянство. Щоб отримати цей статус, треба пройти відбір: мати корисний для Канади фах, освіту, бути відносно молодим (ідеально — до 40 років) і здоровим, не мати судимостей, знати англійську чи французьку. Всі умови є на сайті Міністерства Імміграції Канади. Там же є й можливість оцінити свої шанси. Квебек і деякі інші провінції мають свої імміграційні програми, де умови трошки інші. Але всі ці програми надають той самий статус — «постійний мешканець».

Через те, що програм багато, а вимоги різні, завжди може знайтися шахрай, який розповість, що десь «взагалі не треба знати мов», «взагалі не мати освіти», а все одно іммігрувати: треба лише заплатити за консультацію, а там... Пам'ятайте: єдині надійні джерела інформації — сайти федерального Міністерства Імміграції Канади і урядів провінцій.

знайдеться шахрай, який розповість, що десь «взагалі не треба знати мов», «взагалі не мати освіти», треба лише заплатити за консультацію, а там...

Ще є статус біженця. Він — для тих, кого переслідують. Біженці можуть жити в країні і, в принципі, працювати. Але можливості багато в чому обмежені. Є біженці, які роками мріють стати «постійними мешканцями». Комусь це вдається; багатьом — ні.

Не секрет, що чимало людей (зокрема й українців) приїжджають до Канади як туристи, вигадують історію переслідувань і подаються на біженство. Часом це спрацьовує. Деякі такі такі «біженці» потім проходять відбір і таки отримують статус «постійного мешканця». А багатьом відмовляють у статусі й депортують.

І зрозуміло, що є імміграційні «консультанти», які дають «корисну» пораду: «Не парся з легальною імміграцією, а приїжджай як завгодно, вигадай, як тебе переслідували — і станеш біженцем. Канадці — дурні, вони повірять». Є люди, які на цьому непогано заробляють.

Але треба розуміти, що такий шлях — це ризик. Колись знав сім'ю з РФ, яка послухалася таких порад: продали квартиру, переїхали до Монреаля... й опинилися біля розбитого корита. Прохання про біженство розглядали місяцями, і весь цей час вони жили «між небом і землею». Велфер (щомісячна фінансова допомога) – невеликий. Робота на дорозі не валяється. Піти вчитися без статусу – нереально. Життя дороге.

У біженстві їм зрештою відмовили, й довелося повертатися додому. «Я був кращої думки про капіталізм», — сказав глава сім'ї.

6.Чи станеш ти канадцем, якщо іммігруєш?

Для легального іммігранта цілком реально отримати канадське громадянство й отримати відповідний паспорт. Можна повісити над дверима канадський прапор. Можна всім розповідати, що ти канадець — особливо під час подорожей до України та інших країн.

Проблема лише в тому, що в Канаді вже є «справжні» канадці. У яких є свій менталітет, культура поведінки, акцент тощо. У Квебеку, як відомо, є власна етнічна нація, але й в англомовній Канаді є своє суспільство зі своєю культурою. Інтегруватися до цього суспільства можна, а от щиро відчути себе одним із них — то вже інша річ.

7.До чого треба бути готовим іммігрантові?

Відповідь проста: вчитися. Бути відкритим для нового. Намагатися зрозуміти країну, суспільство, тутешнє життя. Слухати місцеве радіо, дивитися телебачення, фільми, читати пресу. Не зле б зайти до бібліотеки і почитати шкільний підручник з історії нової країни. Кожне слово, сказане чи почуте мовою країни — плюс один бал.

За будь-якої можливості спілкуватися з місцевими — і не так розповідати їм, що знаєте ви, як слухати, що скажуть вони. Це дасть багато інформації про тутешнє життя.

Також — бути відкритим до інших народів та культур. Бо якщо закриватися лише «поміж своїми», то навіщо й їхати так далеко?

Не поспішати з висновками про країну і суспільство: перші враження можуть виявитися хибними.

І, звісно ж, орієнтуватися на кар'єру та навчання.

8.Що в Канаді доброго?

Природа, можливість грати за правилами і жити без хабарів, непогана економіка. Можливість вчитися хоч у 20, хоч у 40, хоч у 60 років — аби було бажання, час і сили: університетські програми мають гнучкий розклад. Можливість дізнатися про інші народи й культури — адже тут є іммігранти зі всього світу. Можливість долучитися до англомовної та франкомовної культур. Добрі бібліотеки і муніципальні басейни.

канада еміграція