Третій котел АТОвця Руслана Нежигая. Шахтарі у Кривому Розі два тижні страйкують під землею

Догоряє вранці

Залізнична станція,

Хлопці йдуть за вічний небокрай…

Путін в Мінську жде капітуляції,

Та регоче в відповідь Дебальцеве:

- Тут зарився Русик Нежигай.

Так починається один із найперших віршів, написаних криворізьким поетом Миколою Скибою, присвячений 40-му батальйону територіальної оборони (згодом 40-й окремий мотопіхотний батальйон, у народі “Кривбас”). Мова йде про вихід із оточення під Дебальцевим у лютому 2015 року. Сьогодні Руслан – герой іншої, теж документальної, історії.

Руслан Нежигай та його дружина Олена, чорняві.

Волонтерка 39-ї жіночої сотні самооборони Майдану Олена Нежигай, дружина криворізького шахтаря, в минулому бійця АТО, протягом двох тижнів щодня о 15-й годині приходить під будівлю управління “Криворізького залізорудного комбінату”. Тут разом із родинами інших гірників вона обговорює останні новини про перший у XXI сторіччі масштабний страйк гірників Кривого Рогу під землею. Відпускати свого чоловіка Руслана на глибину 1390 метрів під землею жінка звикла, чекати його вдома і не мати жодної звістки про здоров’я коханого – теж.

“Йому не звикати. Це вже третій його“котел”: перший – Іловайський, другий – Дебальцівський, тепер от, виходить, Криворізький”, – розповідає Олена про свого чоловіка Руслана, шахтаря, а в минулому бійця 40-го окремого мотопіхотного батальйону “Кривбас”.

Шахтар, який віддав КЗРК 20 років, Руслан Нежигай – один із тих, хто вже два тижні не піднімається на поверхню: його колектив страйкує на шахті “Родіна” із 7 вересня.

Два тижні під землею

3 вересня у Кривому Розі стало відомо про дванадцятьох гірників шахти “Жовтнева”, що належить Публічному акціонерному товариству “Криворізький залізорудний комбінат” (ПАТ КЗРК), які відмовились підніматись на поверхню через низьку зарплату та жахливі умови праці. Вже за кільканадцять годин до них приєднались шахтарі наступної зміни. Через 4 дні безстроковий страйк оголосили 393 працівників шахт «Жовтнева», «Родіна», «Тернівська», «Гвардійська», які входять до складу Комбінату. Підприємство належить Ринату Ахметову (44% акцій) та кіпрській компанії, яку асоціюють з Коломойським (49.94% акцій), видобуває і продає руду.

Зараз біля управління підприємства “будинку зі шпилем і зіркою”, як кажуть місцеві, встановили кілька наметів та привезли шини. Поки підпалювати їх не збираються, але й прибирати – теж.

Управління підприємства

Намет біля управління

Принесли і шини – як символ протесту

За два тижні страйку на поверхню довелось піднятись половині страйкарів – усі, кажуть учасники акції, піднялись через стан здоров’я. Тільки в ніч на 18 вересня медики гірничо-рятувального загону у Кривому Розі допомогли піднятись дев’ятьом шахтарям. Наразі їхньому життю нічого не загрожує, їх обстежують. Сьогодні у шахті лишається 170 людей. Щодня біля управління КЗРК збирається кілька сотень людей – всі чекають новин про підвищення зарплатні та зміни умов праці.

З такими самими вимогами до президента Зеленського та Уряду поїхали кілька десятків криворіжців – родичі та колеги шахтарів. Кілька днів вони продовжують акцію просто неба біля Верховної Ради, а рударі тим часом звертаються до європарламентарів. Бо на своїх, кажуть, надія є, але її мало. Серед тих, хто поїхав у Київ, є й побратими Руслана. Боєць батальйону “Кривбас” Олександр Потапенко каже: “Керівництво КЗРК просто витирає об нас ноги: з приходом нового керівництва, коли не стало нашого головуючого Караманця, зарплата впала в рази”.

Криворізьких шахтарів до страйку під землею спонукало не тільки зменшення зарплати та негідні умови праці. Вони кажуть, що частина працівників може втратити пільги через нібито недобросовісно проведену харківським НДІ атестацію на шахтах КЗРК.

Співвласник Комбінату Ринат Ахметов має й інші активи у місті. Йому належать також гірничо-збагачувальні комбінати холдингу “Метінвест”.

Олігархічні телеканали страйку не помічають

Публічний розголос страйку забезпечує нардеп від “Батьківщини” Михайло Волинець, він же голова Національної профспілки гірників України. Олег Горбаченко, енергетик третьої дільниці на шахті “Гвардійська”, каже: “Треба, щоб нас почув президент. Висвітлити на всі національні ЗМІ. Про нас пишуть місцеві медіа і показали по російських каналах, європейських. Де Інтер, ICTV, Новий…?”

Починаючи з 3 вересня, на центральних телеканалах країни вийшло не більше 5 сюжетів про криворізький страйк. Страйкарів це обурює, а таку пасивність медіа пов'язують саме з тим, що телеканалами володіють олігархи. "Тексти" володіють інформацією про те, що деяким регіональним власкорам редактори не дозволили взяти у розробку тему масштабного криворізького страйку.

Натомість страйк активно висвітлює місцеве ЗМІ “Рудани”, яке належить міськраді. Його журналісти сповістили криворіжців: мер вимоги страйкарів вважає справедливими. Криворізька медіаспільнота не пригадує випадків, коли б міський голова Юрій Вілкул, який допрацьовує свій другий термін, виходив до мітингувальників особисто. Ще й пообіцяв підтримку, і навіть скликав позачергову сесію міськради, щоб звернутися до державних органів влади. А ще пообіцяв дати автобуси для поїздки в Київ, залучив юристів, які консультували шахтарів. Цікаво, що серед активних мітингувальників були й ті, хто от-от впишеться в передвиборчу гонку в «Блоці Вілкула Українська перспектива».

У когось третій котел, а комусь на третій мерський термін хочеться.

“Поший 10 суконь, але без швейної машинки і бажано без тканини і ниток”

А от дружина рударя і ветерана АТО Руслана Нежигая, який вижив у двох котлах, був у полоні окупантів, втратив у боях десятки побратимів, хоче, аби всі, хто зараз у шахті, і зокрема її коханий, піднялись на поверхню і мали можливість реалізовувати своє конституційне право на працю.

– Із 2017 року шахтарі висували вимоги збільшити зарплати. Спочатку було невеличке підвищення, потім пониження. Півроку вже хлопці отримують трохи більше від мінімального окладу (5 тисяч гривень). Преміальних немає. Таке враження, що взагалі нічого на підприємстві не оновлюється, а вигрібається усе, що можна вигребти, – каже Олена Нежигай.

Жінка намагається порівняти роботу шахтарів із іншими професіями:

— От уяви, що ти кравчиня. А тепер за зміну поший 10 суконь, але без швейної машинки і бажано без тканини і ниток. Отак. Уявила?

Слова Олени про нестачу матеріалів та техніки підтверджує Олег Горбаченко, енергетик третьої дільниці. Криворіжець 15 років працює на шахті «Гвардійська», раніше був електрослюсарем. Його дружина теж працює на КЗРК, раніше працювала сигналісткою — то підземною, то на поверхні. Жінки в її професії отримують по 6-6,5 тисяч гривень, при цьому спускаючись у шахту. Він отримує близько 10 тисяч гривень, слюсарі й електрики у його бригаді – до 11 тисяч гривень.

Олег Горбаченко, енергетик третьої дільниці, 15 років працює на шахті «Гвардійська». Ночує в наметі біля управління.

Їхня родина виховує двох дітей – 8 і 17 років. Кілька ночей наш співрозмовник провів у наметовому містечку, яке розбили шахтарі перед будівлею управління КЗРК тиждень тому. Як ночуватимуть сьогодні — не знає: вночі обіцяють до +9 градусів за Цельсієм

– Що головне вас, шахтарів, турбує? – питаємо.

– Головна проблема — відсутнє необхідне оснащення для роботи. Те зламане, те зламане, і з цього ж усе й витікає.

- Нема чим працювати, це як? Нема кайла, вибухівки?

– Вага деяких двигунів п'ять тонн, нема електровозу і ми на лафеті цей двигун від одного ствола, водовідливу метрів 600-800 просто душ шість тягнемо руками... Горизонт 472: стояла електрична лебідка, якою ми піднімали ці двигуни, вона така зношена, що при підйомі обривалась до землі. Її демонтували, бо вона аварійна, тепер це робиться повітряною лебідкою – таке робити не можна.

– Керівництво знає?

– Знає (знизує плечима) — це пряме порушення техніки безпеки. Неодноразово говорили ще Караманцеві (Федір Караманіц – колишній директор КЗРК, протягом 17 років очолював підприємство – авт.). Отримали за це «по шапці» всі. Приїхали маркшейдери (інженери, які організовують роботу шахти), а по факту ніхто нічого не зробив. І це я кажу тільки про свою роботу. А от ті, хто працює на видобутку, відкатці — там страх і жах. А оплата праці мізерна. Раніше, у 2013-2014 роках , отримували приблизно 850 дол. (при курсі від 8 до 12 грн за 1 дол. - ред) а зараз, ну нехай максимум, ті хто на глибині – по 450 доларів (приблизно 12 тисяч грн - ред).

При цьому державне управління статистики у Дніпропетровській області звітує: у другому кварталі 2020 року середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника збільшилась порівняно з відповідним періодом 2019 року на 3,5% і становила 11050 гривень.

На підприємствах Дніпропетровської області за перші шість місяців 2020 року вироблено весь загальнодержавний обсяг руд та концентратів марганцевих, 76,6% – руд та концентратів залізних неагломерованих та 42,3% – агломерованих.

У І півріччі 2020 року руд продали на 59,8 мільярда гривень, або 30,3% загальнообласного обороту від промислової діяльності. За даними Yocontrol, абсолютний приріст виручки за рік виріс.

Чи будуть успішними перемовини

На другому тижні перемовин, після того, як прем’єр-міністр Шмигаль сказав, що хоче бачити тристоронній діалог між підприємством, владою та профспілками, уряд відправив першу заступницю міністра економіки Юлією Свириденко в Кривий Ріг. Відбувся перший раунд перемовин. Зокрема, в ньому брали участь нардепи від керівної партії, деякі з них навіть спускались в одну з шахт.

Керівництво КЗРК все ж ніби почало йти на поступки. Переговори йдуть у Кривому Розі, йдуть ніби і в Києві. Наразі шахтарі і їхні родини очікують інформацію про результати перемовин у столиці.

Від кожної з чотирьох шахт — «Гвардійська», «Тернівська», «Жовтнева» і «Родіна» — зараз по двоє представників тих, хто нині страйкує, піднімаються на поверхню, щоб вести діалог із керівництвом. Потім вони спускаються в шахту, щоб розповісти про запропоновані умови колегам, і згодом “везуть” відповідь на поверхню.

Мітинг на підтримку шахтарів, які залишаються під землею

Шахтарі слухають про результати перемовин

Син шахтаря в наметі протестувальників

Щойно з будівлі управління вийшли двоє втомлених чоловіків, як кілька сотень учасників мовчазного мітингу — зокрема, й Олена Нежигай — кинулись до них з надією почути бодай якусь позитивну звістку.

— Що чути, дівчата?

— Та що, нічого нового не кажуть.

— Зараз керівництво пропонує +10% зарплати підземним працівникам, і +25% тим, хто працює на поверхні. Це до ставки, без премій, доплат і так далі.

— Та вони не виїдуть. Ті (керівництво), “б’ють” на те, що “ми нічьо не можем”.

Олена Нежигай каже: тисяча євро — досяжна зарплата, вона ж була такою раніше. А оце запропоноване підвищення — не надто помітне для сімейного бюджету.

Зарплат, вочевидь, не буде

Повертаємось до розмови з Олегом:

— Ви особисто скільки готові мітингувати?

— Підтримаємо тих, хто в шахті. Ви розумієте, ми ж, власне, робочий процес не зупиняли. Це нам перестали давати ліхтарі й допускати на робоче місце, коли перші страйкарі не виїхали.

— Що сказали?

— Та спитали: ви підніметесь? Ми сказали, що ні. Ну от і нас не пускають.

— Так а зарплата, гарантії?

— ... (знизує плечима)

Один зі способів “дістати” із шахти страйкарів — розпочати підготовку до консервації всіх чотирьох шахт КЗРК. Такі погрози вже лунали під час перемовин, людей лякають тим, що потім ці шахти не розконсервують: все у надто занедбаному стані. До слова, це має перевірити управління Держапраці, яке 10 вересня розпочало позапланову перевірку.

Про те, що з організацією роботи на КЗРК не все ідеально, свідчать і судові розгляди: дружини виграють справи про відшкодування моральної шкоди через смерть чоловіків на підприємстві, а ті, хто втратив здоров’я, видобуваючи руду, домагаються виплати компенсацій за завдану шкоду.

Найзакритіше підприємство міста

Сергій Новак, виконувач обов’язків голови правління ПАТ КЗРК, нібито теж бере участь у перемовинах. Зв’язатись із керівництвом ПАТ “КЗРК”, щоб вислухати їхню позицію щодо зарплат, умов роботи тощо, місцевим редакціям медіа не вдається в жодний доступний спосіб.

Єдиний, із ким коротко телефоном вдалось поговорити "Текстам", — це директор шахти “Гвардійська” Максим Гриненко. Він офіційно надати коментарі журналістам відмовився, посилаючись на те, що він не уповноважений коментувати такі питання. А ще пару тижнів тому він проводив екскурсію шахтою для Лесі Нікітюк, яка робить розважальну ТБ-програму.

Тим часом 44-річний криворіжець Руслан Нежигай разом із 72-ма колегами не знає, що буде завтра, а вдома тепер його чекає не лише розгублена дружина, а й онук, який щодня питає маму: “Коли вже прийде дід?”. Бабуся не знає, що сказати доньці та онукові, лиш сподівається, що коханий скоро буде вдома, і згадує кривавий лютий 2015-го.

******

Догоряє вранці

Залізнична станція,

Хлопці йдуть за вічний небокрай…

Путін жде від них капітуляції,

Та регоче в відповідь Дебальцеве:

— Тут зарився Русик Нежигай.

Ми ще можемо!

У нас на двох з Серьожею

Криворізька юність за плечем!

Залишилось пів рожка на кожного

Й, не повіриш, духу переможного:

«Україно! Ми живі іще…!»

Ніч вгризається

Відірваними пальцями

В небеса, забризкані в крові…

Путін в Мінську жде капітуляції,

Та регоче в відповідь Дебальцеве:

«Брешеш, суко! Ми іще живі…».

Ми тоді за Мойшею,

Стали по-хорошому,

На своїй нарЕченій землі.

Ти прийшов непрошений,

Отже, будеш скошений…

Зогниє, забудеться і слід!

Все ми можемо!

У нас на двох з Серьожею

Криворізька юність за плечем!

Залишилось пів рожка на кожного

Й, не повіриш, духу переможного:

«Україно! Ми живі іще…!

кривий ріг ветеран страйк шахтарі коломойський ахметов