Закриті «відкриті» списки. Чому нова виборча система — складна іграшка, яка не змінює правил гри?

Цьогоріч в Україні вибори вперше відбудуться за начебто пропорційною системою з відкритими списками. В ідеалі її суть полягає в тому, що виборці голосують за партію і можуть додатково проголосувати за кандидата в партійному списку. Та нинішня система, яку ухвалила більшість Зеленського – це велика профанація. Якщо кандидати не у прохідній частині, яку визначили партійні боси, то тільки незначна частина з них має шанс стати депутатам завдяки своїй популярності.

До того ж партії тепер зможуть прикриватися “новими обличчями” активістів і все одно проводити в ради інших людей.

Для того, щоб пояснити, як працює нова система і чому вона не позбавить партії від контролю над списками, ми покажемо її на прикладі виборів до Київради. В місті буде 13 виборчих округів, вони загалом збігаються з наявними районами (крім Деснянського, Дніпровського та Святошинського районів, які поділені навпіл). Кожна партія формує свій загальний список на вибори, а також окружний список у кожен район. Кожен кандидат із загального списку має бути також в одному з окружних списків.

У день голосування люди, що прийдуть на виборчі дільниці, побачать бюлетень із місцем для двох позначок. Перше біля назви партії і справа від неї друге — місце для того, щоб вказати номер кандидата. Партію потрібно зазначити обов’язково, без неї бюлетень не буде дійсним. Кандидата можна не вказувати — якщо цього не зробити, виборець автоматично підтримує кандидатів, розміщених у визначеному партією порядку.

(джерело)

Коли всі голоси підрахували і визначили партії, які набрали більш ніж 5% голосів виборців, почнеться процес розподілу мандатів. Він залежить від “ціни мандата”, тобто, кількості голосів виборців, що припадає на одне крісло в раді. У Києві вона становитиме ~ 5000 голосів. Щоб зрозуміти скільки місць дістане партія, треба поділити кількість голосів за цю політсилу на “ціну мандата”. Але частина з депутатів пройде в Київраду за загальним списком партії, а частина за окружним. “Відкритими” є тільки окружні списки. І це проблема, бо як показує моделювання виборів на основі опитування Рейтингу, яке провів активіст Сергій Пасюта, майже половина депутатів пройде до ради саме за “закритим” загальним списком партії. Водночас навіть для "відкритих" окружних списків початковий порядок кандидатів визначає партія, і щоб його змінити, треба набрати дуже значну кількість голосів (як буде зрозуміло нижче).

Як порахувати “ціну мандата”?

Нижче на графіці умовний приклад. Точну кількість голосів, потрібних для отримання мандата, можна буде встановити лише після виборів.

Беремо всі голоси на виборах. Від них відкидають голоси за партії, що набрали менш як 5% (для прикладу: на минулих місцевих виборах відкинули б 40% голосів).

Далі від загальної кількості мандатів (у Києві це 120) відкидаємо по одному мандату за кожну партію, яка подолала бар'єр (таких буде п'ять-шість). У цих партіях один гарантований мандат дістанеться першому номеру у загальному списку партії.

Далі кількість голосів ділимо на кількість мандатів, що залишились. У Києві приблизно 500 тис. голосів треба буде поділити на 115 мандатів. “Ціна мандата” становитиме близько 5 тис. голосів.

Скільки мандатів отримує партія за “відкритим” списком (окружним) та за “закритим” (списком, який укладає партія)?

Спочатку рахуються мандати на окрузі. Партія дістане по одному мандату за кожні 5 тис. голосів на окрузі. Якщо ж вона набере 13 тис. голосів (2,6 мандата), тоді отримає два мандати, а залишок піде до загального списку. Якщо партія набере менш ніж 5 тис., всі голоси підуть у загальний список. Що відбувається у загальному списку? Туди збираються всі “зайві” голоси. Ми їх знову ділимо на “ціну мандата” і отримуємо кількість депутатів, які дістане партія по загальному списку. Партія може на жодному окрузі не набрати 5 тис. голосів, але все одно провести в Київраду депутатів за “закритим” загальним списком.

У чому ж тоді відмінність цієї системи від попередньої? Де відкриті списки?

Незважаючи на всі обмеження, нова система все-таки дозволяє кандидату, що перебував внизу партійного списку, піднятися вище і отримати мандат. Для цього йому потрібно набрати хоча б 25% “ціни мандата”, тобто десь 1200 голосів за нього особисто. Тоді він злетить на перше місце у своєму окружному списку. Якщо кілька кандидатів чи кандидаток отримали 25% від “ціни мандата”, вони всі підіймаються вгору списку. Там вони розташовуються залежно від кількості голосів, які вони набрали.

Але навіть це не гарантія того, що хоч хтось із них здобуде мандат. Округи дуже різні за розміром і населенням. У найменшому, Печерському, 90 тис. виборців, із них проголосує десь 30 тис. людей. Тобто, щоб набрати “ціну мандата”, партії доведеться здобути хоча б 16% голосів виборців. Згідно з опитуванням групи Рейтинг, тільки партія УДАР набирає понад 16% голосів, тобто лише вона зможе претендувати хоча б на одне місце в Печерському окрузі.

Ще одне обмеження для відкритих списків

Візьмімо для прикладу Солом’янський район. За даними ЦВК, там 230 тис. виборців. На минулих місцевих виборах там проголосувало 40% виборців, з них 60% — за партії, які пройшли 5% бар’єр. А отже, на окрузі за прохідні парії проголосує близько 60 тис. людей. Але не всі голосуватимуть за конкретного кандидата. Більшість людей просто віддасть голос за партію. За міжнародним досвідом, десь третина людей голосуватиме за кандидатів, тобто на окрузі буде 20 тис. іменних голосів. Їх вистачить лише на те, щоб підсунути щонайбільше 16 кандидатів (на окрузі може бути близько сотні кандидатів). До того ж більшість голосів люди віддадуть за одну-дві великі партії. Тобто у маленьких партіях кандидати не мають майже жодних шансів набрати 25% “ціни мандата” і посунутися у списку. Відкриті списки працюватимуть лише для найбільшої партії, у найкращому випадку.

Наскільки така система справедлива? Важко сказати, в різних країнах є різні обмеження для відкритих списків, більш та менш суворі, ніж в Україні. Але нинішня система істотно обмежує шанси кандидатів з нижньої частини списку піднятися у прохідну частину і претендувати на мандат. Партії не акцентують на цьому увагу. Навпаки: вони набирають у свої списки активістів та громадських діячів та використовують їхні час та сили для агітації. Хоча реальні шанси пройти у місцеві ради дістануть лише ті кандидати, порядок яких у списку обрала сама партія.