«Результатами виборів дуже довольні, бо він – хазяїн». Чому вбивцю Лозінського обрали головою ОТГ

“Все що я бачу – чудове маленьке місто серед величних гір. Місце, де люди сподіваються та мріють навіть у найжорсткіших умовах”

Ґрейс Маргарет Малліган, “Доґвілль”

Швидко дістатися до невеличкого села Нерубайка від автовокзалу “Умань” може лише щасливець. Автобуси зупиняються неподалік від села лише за вимогою, бо прямують до районних та обласних центрів. А чекати три години на потрібний транспорт, який йде прямісінько через центр Нерубайки, зовсім не хочеться.

Тож мені допоміг водій автобуса “Умань – Дніпро”, який всього за 40 грн (“та не давайте гроші на платформі, бо тут камери, – дасте в салоні”) допоміг мені здолати відстань у 45 км за якихось 40 хв по майже рівній дорозі.

Холодний ранковий вітер почав перевіряти мій плащ на міцність, щойно я вийшла із автобуса. Куди не кинь оком – безкраї зорані поля. На перехресті мене зустріла назва села “Нерубайка”, яка чомусь викарбувана на гранітній плиті – так, наче тут міститься велетенське кладовище, а не мешкає близько 1200 осіб.

Майже всіх тут годує кольору молочного шоколаду земля. А точніше – аграрії, які її обробляють.

Один із цих агробізнесменів – екснардеп Віктор Лозінський, засуджений за вбивство – днями став головою Підвисоцької об'єднаної територіальної громади. Нерубайка – одне із 13 сіл, які входять до її складу.

Нового очільника громади я зустріла біля дитячого садочка: “Маєте пару хвилин для інтерв'ю?”

– Ні! – зрозумівши, що я журналістка, ще хвилину тому усміхнений чоловік миттєво перетворився на ураган. Його обличчя за секунду із темно-рожевого стало вишневим. – Ви всі брешете!!! Не хочу! Не заважайте працювати!

– Ви хоч розкажіть, які у вас найближчі плани на посаді очільника ОТГ..?

– Не скажу вам! Масштабні! – розгніваний Лозінський так швидко шуснув у машину, що зафіксувати на фото я встигла лише "Ауді", на якій він кудись чкурнув.

Я мовчки проводжала поглядом автомобіль. Чому він накинувся на мене? І колір обличчя в нього якийсь нездоровий – такого темно-рожевого кольору шкіра зазвичай у людей, які вживають забагато спиртного... Чи то я ще під сильним враженням від прочитання судового вироку, в якому вказано, що Лозінський був п’яний, коли 11 років тому із особливою жорстокістю – мов на полюванні – між полями та лісами забив на смерть незнайомця?

Сяк-так оговтавшись, йду до дитсадка, щоб поговорити із завідувачкою Світланою Василівною. Вона бачила Віктора Лозінського на власні очі не один раз, як я, а двічі. Вперше – за кілька тижнів до виборів, коли він прийшов агітувати за себе педколектив. А вдруге – за десять хвилин до нашої з ним емоційної розмови.

– Коли я бачила його по телебаченню, як його судили, якийсь він злий, сердитий здавався. Але як прийшов, то наче нормально спілкується. Ну, знаєте, не у стилі: "Я був у Києві депутатом, а ви тут ніхто", – каже Світлана Василівна.
– Цікаво. А ми точно про одну людину говоримо?
– Так, так. Я нічого не плутаю. Ось щойно приїхав подивитися на садочок, питав, які в нас проблеми. Він – впевнена людина, яка має уявлення, як все робити. До того ж у Києві працював, толковий.
– Але ж… він убив людину.
– А за це я навіть не хочу говорити. Як там все було, ми не знаємо. Його ж оправдали, вроді. Значить, все нормально, правда...?

Як все було. Межі нормальності

Загиблий Валерій Олійник жив у селі, яке не входить до Підвисоцької ОТГ. Між селами Підвисоке та Грушка – 54 км. За місцевими мірками це далечінь, куди сарафанне радіо місцевих пліток не доносить. До того ж єдина близька родичка Олійника – його мати Любов Олійник – померла кілька років тому. І за вбитого чоловіка більше нікому заступитися.

Але історія вбивства назавжди закарбована у відкритому судовому реєстрі:

"Ввечері 16 червня 2009 року після застілля народний депутат Віктор Лозінський п’яним сів за кермо “Нива-Шевроле” і в компанії подруги та прокурора Євгена Горбенка помітив на полі з соняшником 54-річного мешканця Голованівського району Кіровоградської області Валерія Олійника, який йшов до лісу.

Спочатку Лозінський побив Олійника, потім – коли той намагався втекти до лісу – поранив у ногу з рушниці, яка була заряджена набоями для великого звіра. Після цього наздогнав і збив машиною.

Менш ніж за дві години від отриманих ушкоджень і вогнепальних поранень Олійник помер у кареті швидкої допомоги”.

Потім нардеп розповідав, що “Ми (...) обеззброїли злочинця, проявили героїзм. Через годину-півтори нам повідомляють, що він помер. Ми і в цьому випадку спокійні. Ну що? Ну помер, розтин покаже, від чого помер”.

Та, попри запевнення у своїй невинності, Віктор Лозінський все одно втратив депутатський мандат, і в 2011-му році був засуджений до 15 років за ґратами.

Наполягаючи на відсутності своєї вини, екснардеп подав апеляцію – і домігся зменшення строку ув'язнення до 14-ти років.

Ще через рік Вищий спеціалізований суд України пом'якшив статтю обвинувачення з умисного вбивства на умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості.

У 2016-му році Бориспільський міськрайонний суд Київської області достроково випустив Лозінського на волю.

Але екснардеп пішов далі і захотів зняти свою судимість у 2019-му році, попри те, що закон вимагав чекати щонайменше до 2022-го.

Суддя Дніпровського районного суду міста Києва пішла Лозінському назустріч і зняла судимість, бо “після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі своєю зразковою поведінкою і сумлінним ставленням довів своє виправлення”.

Лозінський демонструє довідку про зняття судимості

Маючи судимість, людина не може обіймати певні посади, мати доступ до державної таємниці, стикається із обмеженнями при виїзді за кордон, не може отримувати деякі пільги. А коли певна особа позбувається судимості, держава “забуває” про вчинений злочин. І ставиться до громадянина так само, як і до людей, які ніколи не поставали перед судом у ролі обвинуваченого.

Так, взявши в МВС довідку про несудимість, Лозінський пішов балотуватися на вибори голови Підвисоцької ОТГ.

І переміг, набравши 44,4% голосів.

“Тимошенко теж сиділа. І Янукович. І нічого страшного”.

Поспілкувавшись із кількома десятками жителів Підвисоцької ОТГ, я помітила, що майже всі вони намагаються не вживати слово “вбивство”. Серед популярних виправдань були наступні:

“Я вважаю, що він цього не робив. Його просто підставили великі дядьки за великі гроші. Мішав він їм. І тим більше, з нього уже зняли судимість”.

“Ще один наш кандидат на голову ОТГ Баліцький теж вбив людину! Але проти нього навіть кримінальну справу не відкрили! Все швиденько порішали”.

Розмовляти про кричущий факт із біографії Лозінського селянам було незручно. Наче соромно. Але, на моє здивування, виправдати нового очільника ОТГ намагався навіть його прямий конкурент на виборах – Сергій Остапчук, який йшов від “Опозиційної платформа – За життя” і за кількістю голосів посів останнє, шосте місце.

– Ви вірили у свою перемогу? – цікавлюся в нього.

– У мене не було віри, але була надія, що односельчани мене підтримають. У нас у Нерубайці за кількістю активних виборців друге за величиною село в ОТГ. Ми сподівалися, що п'ять кандидатів порвуть між собою голоси виборців інших сіл, а моє село дружно проголосує за мене.

Чоловік говорить спокійно, розслаблено. І одразу викликає симпатію до себе. Він ніколи не був у політиці, і заробляє з ремонту автомобілів: на подвір’ї припарковані дві стареньких машини та трактор. Елітним його будинок теж назвати складно. Брат Олександр також зазначений у центрі зайнятості як безробітний – його скоротили з райдержадміністрації.

Брати Остапчуки

Грошей на передвиборчу кампанію в Остапчука не було. Він ходив по селу і спілкувався із сусідами. Ось і вся агітація.

Як зізнався Сергій, Лозінського він вважав найбільшим конкурентом з усіх: обіцянки всіх кандидатів були дуже схожі, але в жодного із них не було такого потужного фінансового ресурсу.

– У чи є у вас особиста неприязнь до Лозінського? – цікавлюся я.

– Ну, хіба що через відомий на всю Україну фактор... – ховаючи очі, каже Сергій.

– Який фактор? – невже і Остапчук боїться називати речі своїми іменами?

– Ну, який...

– Ніякий, – підказує розгубленому Сергію старший брат.

– По закону знята судимість, але ж вона залишилася в історії, – викрутився Сергій. – А в іншому, судячи із відгуків людей, про нього досить непогано говорять. Так, кажуть, людина жорстка. Але коли треба допомогти – він допомагає.

Пізніше, тет-а-тет Сергій Остапчук розпачливо додав: “Мені теж дико. Я сподівався на більшу підтримку. Але в нашому селі за мене проголосували всього 70 виборців”.

Шість кандидатів

Підсумкове засідання Підвисоцької сільської територіальної виборчої комісії відбувається у просторій кімнаті місцевого будинку культури, задня цегляна стіна якого уже частково розсипалася. 13 членів комісії з цікавістю зиркають на мене, коли я під скрип старих дерев'яних дверей заходжу до приміщення.

Протоколи з результатами виборів саме вішають на вікні. Вчитуюся у документ. Ти ба! Тут виборці голосували набагато активніше (явка становила 52,96%), ніж у Кіровоградській області загалом (35,29%).

Подивившись на результати голосування, розумію, що реальних конкурентів у Віктора Лозінського не було: його підтримали 44,4% виборців. Друге місце посіла Валентина Степанова, набравши всього 12,3% голосів.

Усього ж за посаду голови Підвисоцької ОТГ змагалися шестеро кандидатів. І лише троє із них їздили по всьому округу з агітацією:

1. Агробізнесмен Віктор Лозінський (як кажуть місцеві: “Характер у нього різкий, зате він хазяїн і розуміє, як працювати у селі”),
2. Екскерівник районної прокуратури Вадим Малков (“Прокурор? Яким боком він до села? Я його знать не знаю!").
3. Представник партії “Слуга народу” Сергій Баліцький (“Він далеко не білий і пушистий”).

Також змагалися за перемогу очільники сільрад, які увійшли до складу Підвисоцької ОТГ. За межами рідного села про них мало хто знає, а їздити по району кандидати полінувалися. Тому левову частку голосів здобули лише на рідних дільницях.

“Раніше нас лякали, що після утворення об'єднаної територіальної громади керівника поставлять "згори". Але це не так, – пояснює член ТВК Валентина. – У нас вибори проходили без порушень, спокійно. Кожен бюлетень ми показували всім членам комісії та спостерігачам, які приїхали з інших районів. І навіть деякі кандидати на голову ОТГ були присутні під час підрахунку голосів”.

Помітивши мою розгубленість, члени ТВК відволікаються від паперів і разом починають пояснювати, чому так багато людей проголосувало за Лозінського:

• ...Були зустрічі села з іншими кандидатами. На них виступав і Лозінський. Навіть не агітував, а просто розповідав, що і як потрібно організовувати: відділки поліції, відділ культури тощо…
• ...Бо він справді знає принципи цієї адміністративної роботи: куди піти, як говорити, як вибити гроші...
• ...Створена нова ОТГ. І щоб створити нові органи місцевого самоуправління, треба мати й економічну, й юридичну освіту, і міцно фінансово стояти на ногах…
• ...Ніхто ж не каже, що інші кандидати – погані люди. Але на перші п'ять років керівну роль треба дати титану, який зможе потягнути цей тягар...
  

"Лозинський висадив подругу з машини, наздогнав Валерія Олійника і почав його бити по голові, тулубу та кінцівках. Чоловік впав на землю, але Лозінський продовжував завдавати ударів" – із матеріалів справи.

• ...Може, як людина, він не дуже хороший, але як керівник – супер. Тим паче, що через його скандальну історію до нього буде прикута увага громадськості та медіа. І це буде ще одним стимулом рухатися у правильному напрямку.

Дивовижно. Навіть Олександр Остапчук радіє за перемогу Лозінського більше, ніж якби переміг його брат Сергій: “Виграти, не маючи потужної команди, і зіткнутися з нинішніми задачами – це великий виклик. Розвиток нашого ОТГ ніде не розписаний, і ніхто не знає, що робити. А де взяти професіоналів, які вирішать неврегульовані питання?”

Добрі справи

Стоячи на зупинці біля дороги на Копенкувате, мені пригадалася розповідь Сергія Остапчука: "Скільки я взимку виходив пішки дев'ятикілометровий маршрут від села до села… Вітер холоднющий, сніг валить… Хочеться зловити попутку, але наші люди бояться підбирати пасажирів. Так і йдеш всю дистанцію із піднятим догори пальцем".

“За останні кілька днів до нас приїжджало з десяток журналістів. Але всі вони були на службових автомобілях. Ви – єдина, хто дістався до нас, можна сказати, пішки”, – дивувалися місцеві жителі. І допомагали дістатися із пункту “А” в пункт “Б”, долучаючи до справи своїх знайомих на колесах.

І ось я вже в теплі поруч із водієм у салоні поламаного буса, якого тросом тягне за собою велетенський "ЗІЛ".

– Ви на СТО їдете?
– Яке СТО? – сміється водій. – У мене всього лише ремінь на двигуні луснув, вдома поміняю – у Голованівську.
– А Віктора Лозінського часом не знаєте?

– О-о-о! Ну, як же! Це ж мій сусід по городу! Його батьківська хата в Голованівську знаходиться. Знаю його все життя. Я в АТО їздив, передавав тепловізори, приціли і продукти, які купували за рахунок його агрофірми. В мене було більше тонни вантажу! І таких поїздок було багато...

"З метою самооборони Олійник дістав іграшковий револьвер "Альфа 440" та кухонний ніж і показав їх депутату. Лозінський вихопив в Олійника револьвер, і потерпілий почав тікати у напрямку лісу".

Головне село ОТГ Підвисоке колись було потужним райцентром. А зараз тут всього одне пристойне кафе, сільрада і магазин. Щоб зняти готівку з банківської картки, люди йдуть на пошту і там за певний відсоток із касиром перетворюють віртуальні гроші на реальні. Тут навіть асфальт біля місцевого пам’ятника давно заріс травою.

Під час передвиборчої кампанії Віктор Лозінський обіцяв розвивати інфраструктуру громади. І люди йому повірили, “бо він безотказний”.

“Якщо сталася якась складна ситуація, люди підходили до нього, жалілися. А він каже: “Що треба? Завтра буде”. І на наступний день дійсно виконував обіцянку. Ну, не особисто він, а його люди з агрофірми”, – в унісон розповідають мені жінки в магазині.

“У Підвисокому у Лозінського немає жодного клаптика землі. Він допомагає років п'ятнадцять. Для місцевої школи оформляв актовий зал і на нові вікна гроші давав, і музичну апаратуру для будинку культури давав. Карету швидкої допомоги подарував для лікарні і батареї навіть придбав”, – додають на пошті.

"Поки Олійник біг до лісу, Лозінський вийшов з авто та дістав з салону гладкоствольну рушницю, заряджену двома зарядами картечі, що використовується для полювання на великого звіра".

Те саме я почула і від інших людей. Та щоразу бачу, що селяни неприродно ретельно добирають слова. Наче бояться бовкнути щось не те. Чи то вони не хочуть розсердити “жорсткого, але справедливого” нового очільника ОТГ?

Алла Табунчик працює в амбулаторії, яка обслуговує 1800 жителів

Сімейна лікарка Підвисоцької амбулаторії Алла Табунчик знає Лозінського багато років. Але відкрито не каже, за кого голосувала: “Я хотіла кандидата, який живе в нас в селі – в Підвисокому. Але всі були із периферії. Втім, Лозінського ми знали краще за всіх. І нам він допомагав. Коли почалася пандемія коронавірусу – привіз дезінфікуючі засоби, окуляри, комплекти білизни для хворих, термометри”.

"Нардеп вистрілив Олійнику в праву ногу. Стрибаючи на лівій нозі, Олійник продовжив рух у бік лісу".

"Завдяки Лозінському наші села будуть одні з найкращих в області, – мріють місцеві жителі. – А оскільки він людина вперта, настирна і пробивна, то зможе вирішити і питання дороги на Голованівськ, і питання транспортного сполучення, і питання підвищення рентної плати за землю. Бо зараз так виходить, що орендарі заплатять гривню на благодійність, а сто тисяч рентної плати не віддадуть. У нього немає ніяких фінансових потреб, а залишилася лише соціальна реабілітація. Він іде, щоб доказати, що він не поганий”.

Годівниця

Після марафону спілкування із селянами трьох сіл я нарешті дісталася угідь Віктора Лозінського, до ТОВ “Агрофірма Копенкувате”. На високій яблуні у гіллі я побачила чорну тінь. Це дядько Василь збирає урожай, щоб 70 працівників на обід пили смачний узвар. Спустившись донизу, він пригощає мене великим червоним яблуком. І показує в бік зораної ріллі біля ангара:

“Он там у нас – город, де ми вирощуємо овочі для обіду, бо ж соромно агропідприємству купувати огірки, картоплю та моркву деінде. А ще є ферма, де вирощують свиней й овець – на котлети та гуляш. Словом, можна працювати. Але безплатний обід – не головне. У нас тут зарплата “біла”, через банк. А мені до пенсії – пів року, і це важливо”.

У Новоархангельському районі немає промислових підприємств. Основний дохід місцевий бюджет отримує із податків великих агрокомпаній. “Агрофірма Копенкувате” за місцевими мірками – “середнячок”, бо обробляє всього 2200 га землі. Її власником є Віктор Лозінський.

Компанія уклала договори оренди з тисячею пайовиків. Наприклад, Оксану я зустріла біля виходу з двору. Вона підписала орендну угоду з агропідприємством Лозінського однією з перших: “У мене майже три гектари. Перший договір підписали на п'ять років, другий – на вісім. У цілому, задоволена: зерно підвозять під хату, ми не шукаємо транспорт і не платимо за доставку. Землю на городі орють безкоштовно. Як треба трактор – теж дають бесплатно”.

У дворі жінки стоїть шкільний автобус, який ремонтує її чоловік. Запчастини для нього дала агрофірма – задарма, “бо ви ж возите і наших дітей”.

"У Лозінського закінчилися набої, він сів у машину і став переслідувати потерпілого по полю. Наздогнавши Олійника біля лісу, Лозінський вдарив його передньою частиною автомобіля".

Я довго блукала вулицями Копенкуватого і спілкувалася із місцевим людом. Їхні захоплені розповіді про доброго хазяїна Лозінського різко контрастували із гнівом, яким зараз сповнена вся Україна через новину про скандальні результати виборів голови Підвисоцької ОТГ.

Не здивував і директор агропідприємства – Іван Іванович. Додав ще одну ложку меду про власника. Він показує рукою в бік адміністративної будівлі компанії: “Та ви подивіться на нашу парковку! У нас всі на нормальних тачках їздять. Ось тому-то люди їздили на суди, підтримували власника навіть коли всі інші плювали йому в спину”.

Директор кличе Сергія, який працює на підприємстві 10 років водієм на “Камазі” та “ЗІЛі”. Чоловік недавно купив собі новеньке синє "Шевроле" 2016-го року випуску, щоправда, пригнав з Америки, але теж непогано.

Тримаючи в руках брелок від сигналізації та зиркаючи на начальника, він випалює: “Я довольний, що вибрали Лозінського. Голосували за нього всім колективом. Якби не ця фірма, то що робити в селі?”

У клітці із ведмедем

На шляху додому я зупинила зелений “Рено” із київськими номерами. За кермом виявився ще один сусід Віктора Лозінського, який кілька років тому переїхав із Голованівська (де розташований шикарний маєток екснардепа) до Білої Церкви. На відміну від жителів Підвисоцької ОТГ, він вибухнув, дізнавшись про тему моєї статті та розповів місцеву легенду, про яку інші мовчали:

– А ви знаєте, що до відсидки у нього в палаці цілий звіринець був? Як у Януковича. Дикі звірі сиділи у клітках. Я ведмедя на власні очі бачив, – розповідає він після того, як я поділилася позитивними враженнями від відгуків селян.
– Хіба це заборонено законом..?
– Може, і не заборонено. А садити людину у клітку із ведмедем – нормально?!
– Ви про що…?

"Ще до вбивства була інша, не менш жахлива, історія, – продовжував мій попутник. – Водій перевозив зерно із агрофірми Лозінського і вкрав собі один мішок. Нардеп про це дізнався і дуже сильно розізлився. Знайшов крадія, схопив його й зачинив у клітці із ведмедем у себе в дворі. Бідолаха кричав про допомогу, буквально ревів, але ніхто його не прийшов рятувати. Ведмідь так пошматував чоловіка, що в Голованівській лікарні допомогти йому не змогли – і відправили аж у Кропивницький. Що з ним сталося далі – ніхто не чув".

Звісно, це всього лише байка, яка не доведена у суді.

злочин вибори-20 суспільство село репортаж лозінський