Проміняли Москву на Пекін. Як Сербія стала провідником інтересів Китаю в Європі

Багатший кавалер

Традиційно вважалося, що найбільшим зовнішньополітичним другом Сербії є Росія. В обох країнах любили цитувати прислів’я «Нас и руса 300 милиона» – «Нас із росіянами 300 мільйонів». Утім, у другій декаді XXI століття ситуація змінилася – новим «старшим братом» для Сербії стає Китай.

Це справді масштабна зміна пріоритетів. Так, у соціологічному опитуванні 2005 року 34% сербів називали головним міжнародним партнером Росію, 32% – Євросоюз, і лише 3% вважали, що слід покладати надії на Китай. А у 2018 році про схвальне ставлення до Китаю заявили 56% опитаних – це лише трохи поступається оцінці Росії (60%), і вдвічі більше за кількість симпатиків Євросоюзу (27%). Це проявляється і в зовнішній політиці – якщо в 2012 році Сербія в 99% питань підтримувала зовнішньополітичні позиції Євросоюзу (зокрема і щодо Китаю), то в 2016-му ця частка скоротилася до 59%.

Ріст популярності Китаю відбувається не лише тому, що разом із китайцями сербів буде понад мільярд – значно більше, ніж разом із росіянами. Між владними режимами двох географічно і культурно віддалених країн виник взаємний симбіоз. І Сербії в ньому належить роль обслуги.

Дослідження CSIS визначило три основні сфери, в яких Сербія просуває інтереси Китаю. Так, у політиці вона підтримує прокитайські позиції у питаннях захисту прав людини, територіальних претензіях тощо – а це водночас підриває євроінтеграційні перспективи країни. В економіці китайські корпорації заходять у стратегічно важливі сегменти сербської економіки (металургія, енергетика, зв'язок), використовуючи країну як стартовий майданчик для експансії на ринок ЄС. І у технологічній сфері Сербія дедалі більше покладається на китайське апаратне та програмне забезпечення. Це створює ризики для інформаційної безпеки у найважливіших державних сервісах.

Позитивне ставлення сербів до Китаю майже зрівнялося зі ставленням до Росії

Прояви зближення Китаю та Сербії найбільш помітні у зовнішньополітичній площині. Так, Пекін свого часу не підтримав операцію НАТО проти режиму Мілошевича, а Сербія поставила підпис під декларацією на підтримку дій Китаю в Синцзяні проти етнічної меншості уйгурів. Утім, різкий сплеск симпатій сербів до китайців стався в 2020-му – після того, як Пекін надіслав допомогу у протидії епідемії коронавірусу. Президент Вучич особисто зустрічав вантажі з Піднебесної і навіть поцілував китайський прапор, а провладні політики та медіа оспівували допомогу, надану Пекіном.

На вулицях Белграда з’явилися білборди з китайською символікою та подякою «брату Си»

На вулицях Белграда з’явилися білборди з китайською символікою та подякою «брату Си». При цьому фінансування протиепідемічних заходів, надане Сербії Євросоюзом, було значно більшим, ніж китайська допомога . Але тут особливої вдячності Брюссель не отримав. Навпаки, Вучич розкритикував ЄС за недостатню підтримку. А завдяки пропаганді провладних ЗМІ серби переконані, що найбільшим донором їхньої країни є не Євросоюз, а Китай.

Напис на білборді в Белграді: "Дякую, брате Си".

Кохання з розрахунку

Симпатії сербської влади до Китаю – це типова «любов із розрахунку». Її механізм такий – китайські державні і квазідержавні фінансові установи та компанії активно кредитують інфраструктурні проєкти в Сербії. Це дає змогу владі демонструвати, як «велике будівництво» за китайські гроші забезпечує робочі місця та збільшує добробут громадян. При цьому китайські позичальники заплющують очі на те, що до освоєння коштів залучаються головним чином соратники президента Вучича та його політичної сили. Яка ще корупція – сторони просто дають одна одній заробити. Ніхто не знайде склад злочину в тому, що китайські кредити витрачаються на придбання китайського ж обладнання та послуг, а сербські посередники на цьому заробляють.

Яка ще корупція – сторони просто дають одна одній заробити

Характерний приклад такої синергії – проєкт «Коридор 11», автострада між Сербією та Чорногорією. У 2009 році китайська корпорація Shandong отримала контракт на її спорудження у межах міждержавної угоди – жодного тендера не відбувалося. У 2013-му вона обрала сербського субпідрядника «Енергопроект Ніскоградня» – фірму зі значною часткою державної власності. А та почала роздавати підряди дрібнішим компаніям, які здебільшого належать чи пов’язані з особами з провладного політичного табору. Сербський журналіст Іван Ангеловський, який розслідував ці сумнівні оборудки, зазначає, що довести кримінальну складову в них украй складно: адже роботи справді відбуваються, але вони не співмірні з отриманими субпідрядником коштами.

Найбільшу фінансову допомогу Сербії надає Євросоюз. А серби вважають, що це Китай

Ще один наслідок проєктів за китайські гроші – це поява тривалої боргової залежності. Китайці справді дають кошти – але у формі не грантів, а позик під державні гарантії. Так, державний експортно-імпортний банк Китаю профінансував 85% (у грошовому вимірі це $1,3 млрд) проєкту сербської ділянки залізниці «Будапешт-Белград». На перший погляд це чудова інвестиційна ініціатива – якщо не знати, що окупиться ця залізниця мінімум за 130 років, а максимум – за 2500.

Масштаби проникнення Китаю в економічну діяльність Сербії вражають. За даними дослідження Центру стратегічних та міжнародних досліджень, 93% інвестиційних проєктів на Західних Балканах у проміжок між січнем 2012 та січнем 2020 років мали китайських виконавців чи постачальників.

Залізо та інформація

Утім, власне Сербія не є остаточною ціллю китайської економічної експансії. Через Белград Пекін здобуває «чорний хід» на ринок Євросоюзу. Приклад – металургійний комбінат у Смедереві, єдиний у Сербії. У 2016 році його продали китайській HBIS Group (а російські претенденти дістали одкоша, попри всю братню риторику). Підприємство стало найбільшим експортером країни – й абсолютна більшість його продукції іде до Євросоюзу. Завдяки цьому меткомбінату маленька Сербія зайняла в 2019 році 5% експортного ринку сталі в усьому ЄС. І звернулася до Єврокомісії про виключення продукції меткомбінату з-під дії європейських обмежень на імпортну сталь. Суто китайські металургійні компанії таку пільгу не отримали б ніколи. Євросоюз теж її не надав, утім, це не остання спроба китайців заводити свою продукцію до ЄС через «сербський плацдарм».

Ще один важіль китайської експансії – це державні промислові та технічні стандарти. Китайські концерни регулярно відправляють делегації до сербського Інституту стандартизації, лобіюючи затвердження стандартів у будівництві, виробництві, телекомунікаціях тощо, які сумісні з китайською продукцією. Тож ці товари і технології отримують конкурентну перевагу. І такий статус кво залишатиметься незмінним ще довго.

Особливо яскраво це видно на прикладі телекомунікаційного гіганта Huawei. Концерн, якого на Заході звинувачують у шпигунстві на користь китайської влади і запроваджують обмеження щодо використання його продукції, має в Сербії «зелену вулицю».

Huawei бере безпосередню участь у створенні інформаційної інфраструктури для сербських урядових та силових установ. Він постачає обладнання для центрів обробки даних, програмне забезпечення, розгортає мережі тощо. Huawei продав Сербії систему Safe City – програмно-апаратний комплекс із відстежування пересувань та розпізнавання обличь людей. Його розгорнули у містах Белград та Ниш. Влада переконувала, що застосування системи – тієї ж, яка в Китаї застосовувалася для стеження за «неблагонадійними» уйгурами – дасть змогу знизити злочинність, покращити трафік у містах тощо. Водночас Huawei заявив, що не несе відповідальності за те, як саме покупці використовуватимуть їхні системи. За даними правозахисників, які наводить CSIS, сербські правоохоронці ігнорують запити про те, яким чином у Safe City унеможливлені зловживання, пов’язані зі збором інформації про громадян.

Але навіть якщо підозри у шпигунській діяльності Huawei виявляться безпідставними, використання Сербією його телекомунікаційного продукту призведе до того, що заміна обладання Huawei на продукцію інших виробників стане нерентабельною протягом десятиліть. А Євросоюз навряд чи погодиться на вступ Сербії разом із цим китайським технологічним причепом.

Використовуючи Сербію як клієнтську державу, Китай не лише просуває власні політичні інтереси, заробляє гроші та посилює свій вплив у регіоні. Він підриває євроінтеграційні перспективи Сербії, посилює антизахідні настрої і підживлює авторитарні тенденції, які і без того властиві сербській владі. Трансатлантична спільнота має усвідомити загрозу від таких дій. І почати діяти задля того, щоб Сербія замість плацдарму для поширення китайського впливу стала бар’єром на шляху подальшої експансії Пекіна.

Посилання на оригінал дослідження CSIS тут.

Китай світ сербія економіка