Байки про Сороса. Як російська деза перетворилася на внутрішньоукраїнський дискурс

Проте за два останні роки маргінальна конспірологія перетворилася на український внутрішньополітичний дискурс. Його озвучують депутати Верховної Ради, за його допомогою дискредитують опонентів, згортають реформи та навіть відправляють у відставку уряд. Як це відбулось і хто в цьому винен — розбиратимемось далі.

Квітень 2019 року — на одному з рупорів російської пропаганди (сайті ukraina.ru) виходить стаття «Агония фермы Сороса. Паника в невидимой армии Порошенко нарастает с каждым часом». На думку автора, всі ті, хто на президентських виборах підтримав Зеленського, насправді виступили «против всех овощей с соросовского огорода». Тоді ж у квітні на всьому українському російськомовному медіапросторі можна було нарахувати лише близько 20 новин, де б фігурував Сорос. Усі вони були опубліковані російськими сайтами, що пишуть про Україну (переважно на російських доменах, лише російською мовою, орієнтовані на жителів ОРДЛО та з частими поясненнями щодо курсу гривні відносно рубля або що Верховна Рада — це парламент). Усі тексти — емоційні та зі шлейфом відвертої конспірології.

Проте вже в серпні починається стрімке зростання популярності Сороса та похідних від нього «соросят» на українських маніпулятивних ресурсах (повний список сайтів та як ми їх вирахували — в нашому проєкті Свіжа деза з Росії). Все завдяки проросійським політикам на чолі з Медведчуком. Тоді ж у серпні відбулося протистояння VoxCheck та Медведчука, коли у відповідь на аналіз фактологічних тверджень Медведчука від VoxCheck (все озвучене ним виявилося брехнею), інформаційне військо кума Путіна розпочало кампанію з дискредитації фактчекерів. Тоді впродовж однієї доби одразу на десяти сайтах могли з’явитися майже ідентичні матеріали із заголовками на кшталт: «Сорос ведет черную пиар-кампанию против Медведчука».

Із жовтня минулого року Медведчук знову використовує Сороса у своїх цілях, але цього разу — з метою дискредитувати земельну реформу («И земля, и требование ее продажи – это требование МВФ, это требование людей Сороса»). А вже під кінець місяця відбувається сплеск використання слова «соросята». Тоді відомий своєю проросійською позицією сайт strana.ua впродовж однієї доби публікує шість (!) текстів зі згадкою «соросят». Стартує цей цикл завдяки Олександру Дубінському, який так називає одну з умовних фракцій у партії «Слуга народу».

Поява цитати Дубінського створила яскравий «ярлик» і легітимізувала використання цього мему під виглядом журналістської неупередженості. Як-от у статті, що була опублікована на strana.ua вночі 24 жовтня: «Уволить Горбатюка — получить на себя ушат грязи со стороны тех, кого Дубинский называет "соросятами"». Таким же чином цей ярлик поширюється й іншими сайтами (включно із мейнстрімними).

Так завдяки підтримці проросійських політиків наратив про Сороса та «соросят», які керують нашою країною, стає внутрішньоукраїнським, а не нав’язаним РФ через десятки «зливних бачків». А на strana.ua навіть назвали «соросят» новим мемом 2019 року: «Этот термин описывает очень широкую группу людей – от связанных с Западом и МВФ украинских чиновников и депутатов до всевозможных активистов, которые живут на западные гранты».

Але чи справді «соросята» були створені в 2019 році?

Вперше «соросят» згадує Юрій Поляков (російський інтелектуал, який в 90-х критикував Бориса Єльцина, а зараз є прихильником Володимира Путіна) в газеті «Труд» у далекому 1993-му. Він же в 2017 році під час інтерв’ю згадує, що «предложил именовать продажную интеллигенцию, севшую на западные гранты, "соросятами"». Хоча в оригінальній замітці мав на увазі радше поширення західного світогляду серед росіян та російської еліти зокрема: «Мы — соросята… Понимают ли это новоселы Кремля? Хочется верить».

У Росії 90-х антиамериканські та антизахідні неологізми були на піку популярності. Тоді ж демонізують і Джорджа Сороса, перетворивши його на збірний образ, уособлення Заходу та західноєвропейського світогляду. Хвиля антиамериканізму та критики надмірної прихильності до Клінтона і співпраці із західними фондами Єльцина та Чубайса після приходу до влади Путіна плавно перетворюється на російську державну ідеологію. Карколомним стає 2007 рік, коли Путін виголошує так звану «мюнхенську промову», в якій критикує однополярність світу та оголошує своє бачення місця й ролі Росії в ньому. А в 2012 році відбувається кульмінація — у Росії після протестів проти фальсифікацій під час виборів Держдуми ухвалюють поправки до закону «Про некомерційні організації», створюють категорію іноземних агентів та поступово закривають іноземні фонди.

І вже за кілька років виявляється, що українська Революція гідності, що призвела до зміни влади та геополітичного вектора, були інспіровані Заходом (і Соросом як його уособленням), а сама Україна не заслуговує на незалежність. Принаймні саме таку позицію транслюють російські медіа.

Проте до 2019 року вся ця конспірологія так і залишалася переважно в межах російських сайтів. Але після зміни влади з’явилося нове вікно можливостей, і через підконтрольні ЗМІ починається нова фаза інформаційної війни проти Заходу (і Сороса) в Україні. В розумінні дезінформаторів, очищення споконвічних російських земель України від впливу Заходу зірвала Революція гідності, але зараз знову виникла нагода це зробити. І якщо прибрати «зовнішнє управління» з цієї «недодержави» (а Україну вони виставляють не тільки як маріонетку, а й як зубожілу країну зі збіднілим населенням), то повернення України в склад Росії відбудеться майже автоматично. Ось чому Володимир Путін постійно називає українців і росіян одним народом, а Дмитро Медведєв свого часу навіть опублікував в «Независимой газете» статтю «Россия и Украина: жизнь по новым правилам», в якій спробував системно довести передумови абсолютної залежності України від Росії в усіх сферах життя.

І тепер із допомогою проросійських політиків «соросята» перетворюються на новий мем 2019 року. Зручно, чи не так?

А вже в 2020 році антизахідний дискурс в Україні переходить на ще вищий рівень, коли стає одним із аргументів проти уряду Гончарука. Чого лише варті 100 новин зі згадкою Сороса впродовж дня після відставки. Або 103 тексти на день з публікаціями так званих плівок Гончарука.

Ось характерний приклад ставлення дезінформаторів до Гончарука: «Его кандидатура – это требование американцев. Сам Гончарук относится к тем людям, которые прошли боевую школу Сороса – это "грантоеды". Он не имеет никакого опыта управления. Но вряд ли нужен сегодня опытный, хороший премьер – есть люди, которые будут выступать его кукловодами, предлагать решения».

Від потоку дезінформаційних текстів не слід очікувати логічності або послідовності думок. Тому навіть після (такої бажаної для російських дезінформаторів) відставки Кабміну, дискурс про Сороса та «соросят» не зникає, а продовжує підтримуватись як російськими, так і українськими "зливними бачками", які публікують будь-що, аби платили, і не важливо хто.

Сорос та інші спільнокореневі

«Соросята» виявилися вдалим мемом. Що й не дивно: слово яскраве, легко запам’ятовується, емоційно забарвлене. До того ж досить абстрактне, щоб його можна було оскаржити чи назвати наклепом. І зазвичай саме «соросята» потрапляють до цитат політиків, а за ними — в новини на провідних українських сайтах (в 130 із 142 публікацій з Соросом лунали саме «соросята»).

Тож вмотивовані успіхом «соросят» дезінформатори намагалися поповнити словничок мемів, створюючи ще більше спільнокореневих із Соросом неологізмів. «Соросятник», «сорососка», «соросизация», «десоросизовать», «сорососопель», «соросятко» — всього ми нарахували близько 100 форм. Іноді одним Соросом не обмежувались і додавали інші прізвища — від Пінчука і Порошенка (та улюблених дезінформаторами «порохоботів») до Трампа та Зеленського.

Розмаїття словесних форм використовують і для позначення тих, хто нібито працює на Сороса в Україні. Що й очікувано. Бо насправді метафоричність у текстах дезінформаторів, крім підвищення емоційності, ще має на меті маскування відсутності будь-яких аргументів, які б могли перетворити кустарну конспірологію на реальну критику. Тому з Соросом і пов’язують просто всіх, хто працює не на користь Росії (а не тих, хто володіє певними характеристиками, досвідом чи підтвердженими зв’язками). Найяскравішим прикладом непослідовності таких суджень стає сам популяризатор «соросят» Олександр Дубінський, який, маючи досвід роботи в грантових проєктах, сміливо протиставляє себе «соросятам» та «грантожерам».

Тож конспірологічний шлейф підтримують абстрактні й більш-менш нейтральні «команда» / «резерв» / «группировка» / «человек» / «сторонник» / «креатура» Сороса. У деяких випадках, підкреслюючи залежність та маріонетковість, антиросійських діячів маркують як «ставленник» / «сателлит» / «воспитанник» / «пул» / «проект» / «секта» / «рать» Сороса. А російські сайти (а іноді й лідери ОПЗЖ), не обмежуючи себе жодною видимістю пристойності, полюбляють розмірковувати про частини тіла Сороса або про те, що зробив чи сказав його (і тут вже вмикаємо самоцензуру та видаляємо найбезсоромніші слова) «птенец» / «лапа» / «марионетка» / «пробирка» / «выкормыш» / «выученик».

Хто несе Сороса в маси (та нехтує журналістською етикою)?

Перші місця рейтингу любові до конспірологізації Джорджа Сороса посідають російські сайти, що пишуть про Україну. Але серед умовних лідерів знайшлося місце й українським маніпулятивним виданням. Що й не дивно — чого лише варті два телемарафони «Тхне Соросом» і «Реванш соросятні» на каналі ZIK.

Проте навіть медіаімперія Медведчука поступається не лише відвертій «помийці» в світі журналістики «Новости Украины без цензуры» (ua24ua.net), а й вже неодноразово згадуваній strana.ua. І якщо на перших місцях рейтингу опинилися сайти, які важко навіть назвати «медіа» (звичайні «зливні бачки», що, описуючи більшість політичних подій в Україні, радше схожі на блоги, ніж на ЗМІ), то сайти типу strana.ua стають куди більш небезпечною зброєю. Оскільки, нехтуючи принципом неупередженості чи балансу думок, підхоплюючи російські наративи та поширюючи основні пропагандистські тези, мімікрують під якісну журналістику.

А отже, мають велику редакцію, своїх (часто вже впізнаваних) журналістів, високий рівень оригінальності текстів (а не передрук з інформагенцій) та привілей бути в центрі мережі менших регіональних сайтів та тих-таки сайтів-сміттярок, які готові моментально підхопити та передрукувати для своєї аудиторії найгучніші тексти. Як це, наприклад, відбулось із публікацією за мотивами оприлюднених «плівок Гончарука», коли статтю під назвою «Соросята ухандохали экономику» впродовж однієї доби підхопили і поширили ще 17 сайтів — як українських, так і російських.

Коли мейнстрімні ЗМІ вже не цураються «соросят»

Небезпечнішою за вплив відомих маніпулятивних сайтів є інформаційна діяльність провідних українських ЗМІ, які починають поширювати пропагандистські меми, перетворюючи їх на всеукраїнське надбання. На відміну від маніпулятивних видань, це зазвичай відбувається через цитати окремих політиків. Як, наприклад, у випадку відповіді Андрія Білецького на запитання про те, чому він з’являється в ефірах каналів Медведчука («Своего канала у меня нет и на соровские гранты... я не живу, поэтому я хожу ровно туда, куда меня приглашают»). Або «Я точно не один из "соросят"» в інтерв’ю Зеленського. Іноді цитати перетворюються на клікбейт заради залучення аудиторії — як у випадку статті на censor.net, сайті із проукраїнською позицією, під заголовком «Сорос встретился в Давосе с "настоящими соросятами" из Украины», в якій передрукували іронічний допис директора фонду «Відродження» про зустріч із Джорджем Соросом у Давосі з порадою, як інтерпретувати цю зустріч конспірологам.

Щоправда за кожною іронією чи лапками криється небезпека ще більшої популяризації конспірологічних наративів. Що ми і бачимо сьогодні: «соросята» вже не полишають порядку денного як сайтів-сміттярок, так і лексикону проросійських (і не тільки) політиків, а за ними — і провідних ЗМІ. Абсурдні політичні акції (типу цієї з маскою Сороса і жінки в нашийнику під посольством США), розмножені проросійськими медіа, втрачають шлейф абсурдності, а конспірологія «мемологізується» та через жарти стає звичною повсякденністю й аргументом у внутрішньополітичному дискурсі.

А сам мем «соросята» поступово втрачає лапки та з категорії антизахідних неологізмів переходить у звичайний сленг, який можна почути у розмовах підлітків. Одночасно з цим унеможливлюючи роботу багатьох професіоналів, знищуючи щойно розпочаті реформи та популяризуючи проросійські сили, які вже навіть не цураються поширювати фейки про виготовлення біологічної зброї американськими біолабораторіями в Україні.

сорос медведчук voxcheck соросята дезінформація конспірологія