Обладнання і ліки є, бракує персоналу. Репортаж із ковідної лікарні в Одесі

Одеський обласний клінічний медичний центр (у народі його ще по-старому називають "лікарнею водників" через те, що він колись входив до складу Чорноморського морського пароплавства) навесні минулого року був визначений як головний в регіоні медзаклад для прийому пацієнтів із коронавірусною інфекцією. Тоді ще про цю хворобу було мало що відомо, а ООКМЦ взагалі не мав інфекційної спеціалізації. Це просто була велика лікарня, в якій приймали пацієнтів офтальмологи, травматологи, гастроентерологи, хірурги та ще безліч спеціалістів інших профілів, які до цього не стикалися з небезпечними інфекційними захворюваннями.

У березневі дні 2020-го в Одеській області, яка опинилася на порозі пандемії, почалася паніка. Стало зрозуміло, що протистояти хворобі просто нічим – не було ні достатньої кількості справних апаратів штучної вентиляції легенів та кисневих концентраторів, ні навіть запасів захисних костюмів, масок і окулярів для медперсоналу. Першого квітня в центрі скандалу опинився Одеський обласний клінічний медичний центр – троє співробітниць закладу зняли ролик, в якому казали, що головна ковідна лікарня регіону не має ні технічного забезпечення, ні лікарів, щоб рятувати життя людей.

Після тих подій минуло понад 10 місяців, за які ООКМЦ пройшов стрімкий шлях реформ і переоснащень. Зараз ситуація в медцентрі далека від ідеальної, але головний лікар Вадим Шухтін досить швидко погодився зустрітись і розповісти про складнощі й здобутки в роботі. Ми ж скористалися можливістю поставити йому «незручні» питання та побачити, що коїться всередині ковідного відділення.

Дефіцит лікарів

Вадим Шухтін каже, що у "лікарні водників" взагалі немає профільних та фахових лікарів-інфекціоністів. На початок пандемії найбільший досвід був у нього, хоча взагалі-то він венеролог. Допомогли навички, які медик здобув майже 30 років тому під час відрядження в Африку.

«У мене є досвід роботи з організації інфекційного відділення, але в військовому шпиталі. На початку 1990-х я працював із військовими в Африці. Зіткнувся там і з Еболою, й з іншими тропічними лихоманками… Коли ми організували першу «брудну» і «чисту» зони, я ставав перед співробітниками й замість лікаря-інфекціоніста вчив їх правильно знезаражувати поверхні, надягати й знімати засоби індивідуального захисту, утилізувати небезпечні відходи. Потрібно було все це швидко освоїти та одразу застосувати на практиці», – відзначає головний лікар.

Лікарі різних профілів, які до цього не працювали з інфекційними захворюваннями, швидко перепрофільовуються завдяки спеціальній літературі – в ковідну лікарню привезли протоколи лікування коронавірусу, які розробило МОЗ України, а також переклади аналогічних документів від китайських, американських і французьких колег.

Але перевчатися побажали далеко не всі співробітники. Штат лікарні за останній рік скоротився на 70% – до пандемії в ООКМЦ працювали 750 людей, а зараз залишилось близько 200. Звідси й дефіцит робочих рук.

«На початку пандемії була паніка. Деякі лікарі боялися працювати з «ковідом» і писали заяви про звільнення, – розповідає Вадим Шухтін. – Деякі потім повернулися. Багато фахівців їдуть працювати за кордон ... Навіть до Гвінеї. Це болюча тема для мене».

Щоб мотивувати тих, хто залишився, медпрацівникам платять трикратний оклад, а персоналу, що обслуговує заклад – сантехнікам, електрикам тощо – подвійну зарплатню.

В одному з корпусів створили гуртожиток для лікарів. Щодня їм привозять страви в герметичних пакунках, організовують транспорт, який розвозить медиків по домівках.

Усі ці умови мали б залучити на роботу нових спеціалістів. Але цього не сталося. В ковідній лікарні працювати просто не хочуть. У клініці вдалося сформувати дев'ять бригад медиків, які чергують одна за одною. Але потрібно ще шість для того, щоб запрацювало нове «ковідне» відділення, яке сформували на базі хірургії. Через відсутність працівників із грудня воно стоїть порожнім.

«Відділення може приймати до 60 пацієнтів, отже, мені потрібно сформувати для нього мінімум шість бригад медиків, – пояснює керівник. – Потрібно ще 78 людей, це мінімальна кількість, без анестезіологічних бригад... Я спробував організувати ще пару бригад, ми навіть брали участь в ярмарках вакансій в центрі зайнятості. Ніхто працювати не прийшов.

Лікарів ми ще знайшли для цього корпусу, як і санітарок, але медсестер у мене немає. Я домовився з медичним університетом, нам прислали 16 студентів, але, згідно із законом, вони можуть працювати тільки на пів ставки. Тобто з ними я закрив вісім штатних одиниць, а потрібно ще 24».

Схожа ситуація склалася в Одеській міській клінічній лікарні №1 (“єврейська лікарня”). 18 грудня в ній відкрили друге ковідне відділення на 50 ліжок (загальна кількість місць для розміщення пацієнтів з COVID-19 збільшилась до 80), в яке перекинули персонал із кардіології.

Медсестра вищої категорії Марина, яка має 21 рік стажу, вже місяць як потрапила в нові умови роботи і каже, що в ковідному відділені значно складніше.

“У нас також були люди, які вирішили не переходити в ковідне відділення, чи відпрацювали кілька змін й пішли звільнятись. Дуже тяжка праця, в нас немає часу, щоб навіть присісти. За графіком маємо працювати чотири години, але такого ще не траплялося. Треба робити багато ін'єкцій, ставити крапельниці, все встигнути”, – ділиться медсестра.

За словами Марини, замість медсестер, що звільнилися, керівництво лікарні також намагається задіяти студентів, але навантаження на працівників все одно зросло.

“Раніше в нас був графік доба через три, тепер доба через дві, а буває що і день через день працюємо”, – розповідає Марина.

Збільшення своїх статків після переведення до відділення з хворими на коронавірус медсестра ще не відчула. В грудні вона одержала надбавку лише за три зміни, а повноцінну зарплату за повний місяць ковідного стажу отримає в кінці січня.

“Це невеликі гроші, але вони на дорозі не валяються, тому я й продовжую працювати”, – каже Марина.

Режимний об’єкт: внутрішні конфлікти та провокації ззовні

Головна в регіоні ковідна лікарня розташована всередині густонаселеного району, неподалік від курортної Аркадії. Ворота на територію зачинені, а поряд чергують двоє військовослужбовців Національної гвардії. Медичний заклад із перших тижнів пандемії перейшов на закритий режимний стан насамперед не тому, що хворі можуть спробувати втекти «на волю», а через велику цікавість людей тим, що відбувається всередині.

Такі випадки були: занепокоєні жителі сусідніх будинків намагались взяти лікарню штурмом, а родичі хворих перелазили через паркан, щоб побачити рідних.

Пацієнти скаржилися родичам на погане медичне обслуговування, дався взнаки і грудневий скандал в міській лікарні №5, де померлих від COVID-19 не встигали прибирати з палат і коридорів.

Шухтін визнає, що іноді працівників справді бракує, щоб своєчасно приділяти увагу хворим. За час пандемії в клінічному медцентрі захворіли на коронавірус 29 працівників, іноді хворіли одразу кілька лікарів чи медсестер, і бригади виходили на зміну в урізаному складі.

«Ще три тижні тому у мене було таке, що на зміну виходив один лікар. Йому доводилося обслуговувати сотню пацієнтів, тому що всі інші хворіли. Він о десятій ранку заходив у «зону» і працював там до 5–6 годин. Звичайно, деякі пацієнти були невдоволені, що їх не оглядають. Було багато обурених дзвінків від родичів. А куди діватися? Лікар має спочатку оглянути більш «важких» пацієнтів», – розповідає Шухтін.

Щодо вивезення тіл померлих. Від початку пандемії станом на 13 грудня в Одеському обласному клінічному медцентрі від ускладнень COVID-19 померли 88 людей. Вадим Шухтін стверджує, що лікарняний морг справляється з навантаженням.

Після кожного летального випадку черговий лікар телефонує родичам померлого та інформує їх про смерть, а тим часом патологоанатоми здійснюють розтин. Через брак і велику зайнятість медперсоналу, померлих пацієнтів іноді справді можуть прибрати з палати не так швидко, як хотілося б їхнім сусідам.

«Персонал із ніг валиться від втоми. Ну не встигли за перші п'ять хвилин винести труп. Хтось біг повз, сфотографував і написав, що він там вже день лежить. Такого бути точно не могло», – каже керівник.

У «червоній зоні»

Зараз «лікарня водників» може одночасно прийняти 100 пацієнтів із коронавірусом. Станом на середину грудня вона була заповнена трохи більш ніж на половину – зайняті 54 ліжка.

Вадим Шухтін розповів, що у квітні сам приймав першу пацієнтку з підтвердженим діагнозом СOVID-19. Тоді ще ніхто не знав, що з нею робити, але, на щастя, все закінчилося добре.

«Серед ночі привезли з області перелякану жінку. Вона була в легкому стані, але ніхто не знав, що з нею робити. Ми її поклали в палату, і через десять днів вона вийшла здоровою. Жодних ускладнень не було. Після цього працювати вже стало легше», – згадує Шухтін.

«Червона» зона для шпиталізованих має один вхід і один вихід, з іншого боку корпусу. Перед тим як увійти туди, медики близько 20 хвилин вдягають захисний костюм.

Ми поспілкувалися з 23-річною медсестрою Мариною, яка якраз збиралася на зміну в «зоні». Дівчина надіває дві пари рукавичок, захисну маску, а на неї ще й респіратор, очі захищає окулярами. Ще один елемент захисту – саморобна маска, зроблена зі старої хустинки з логотипом московської Олімпіади 1980 року. Зверху медсестра надягає герметичний захисний костюм, а щоб не винести інфекції, працює в ковідному відділені в гумових чоботах.

Дівчина каже, що працює в лікарні вже п'ять років після закінчення медичного училища. Зараз паралельно вчиться в Одеському національному медичному університеті та працює в ковідному реанімаційному відділені. Це для неї передусім надзвичайний практичний досвід, а до скрутних умов вона вже призвичаїлась.

«Спочатку було дуже важко, але з часом ми звикли. Так, у цьому костюмі дуже жарко, особливо влітку. Мені навіть зараз, взимку, в ньому спекотно. Коли ще не увімкнули опалення, було легше, зараз важко навіть дихати в цьому всьому», – каже Марина.

Лікарі працюють із планшетами, на які встановлений спеціальний застосунок, завдяки якому медсестри бачать, які маніпуляції кожному пацієнту призначили лікарі, ті ж можуть контролювати виконання своїх доручень.

Для того, щоб вийти із «червоної» зони, медики мають витратити ще близько 20 хвилин на дезінфекцію. Спочатку вони проходять під світлом бактерицидних ламп, потім стають всередину спеціальної рамки, де їхні костюми обмиває душ із дезінфікуючої рідини. Знімати захист треба за спеціальною процедурою, позбавляючись кожної речі в правильній послідовності.

Використані костюми, рукавички й маски складають у герметичні пакети, які вивозять на звалище небезпечних відходів. Окуляри, щитки та гумові черевики обробляють дезінфектором і лишають для наступної зміни на порозі «червоної» зони.

Боротьба за медичний кисень і оснащення

Зараз у ковідних палатах Одеського обласного клінічного медцентру встановлена 101 точка централізованої подачі кисню. Вони під'єднані до 500-літрового кріоциліндра, який навесні минулого року в лікарню привезли волонтери.

За словами Шухтіна, цей апарат встановили у дворі в жовтні 2020-го, коли лікарня була вщерть завантажена пацієнтами, його потужностей не вистачало на цілий день.

«До пандемії невеликі потреби лікарні в кисні ми закривали звичайними кисневими балонами. Коли в нас з’явився кріоциліндр, він забезпечив лише частину потреб пацієнтів, а коли його ресурси закінчувались, то доводилося кожні 10–15 хвилин заміняти балон, щоб пацієнти продовжували дихати. Робочі заступали у нічну зміну, а вранці виснажені спали просто неба на горі використаних балонів», – згадує головний лікар.

На початку цього року медзакладу вдалося перехопити в Туреччині кисневий генератор, який мали везти до Франції.

«У мене тоді просто розривався телефон, дзвонили й погрожували кількома мовами, але все-таки ми здобули необхідну техніку. Це була перемога», – каже Вадим Шухтін.

Лікар не хоче ділитися подробицями проведеної “спецоперації”. Каже, що апарат коштував понад 2,4 млн грн, і лікарня повністю сплатила виробнику його ринкову ціну.

“Ми змогли вийти на виробника, який постійно готує великі партії кисневих генераторів для відправки по всьому світу. Те, що ми вихопили з цієї партії один апарат – для французів не катастрофа. Вони постійно там замовляють техніку, і в них все значно краще з обладнанням, тобто десь у Франції пацієнти не помруть через те, що генератор поїхав в Одесу. Просто туди генератор приїде, мабуть, на місяць пізніше. Ми ж зробили разове замовлення, і я дуже радий, що ми змогли вмовити виробника передати нам цю техніку”, – каже Шухтін.

Генератор переробляє повітря на медичний кисень, але невеликими темпами – набирається по два балони на годину, тобто 48 на добу. За сьогоднішньої потреби в 70–80 балонів на день, його потужностей не вистачає, тому від кріоциліндра відмовлятися зарано. Але за словами Шухтіна, ближче до весни має приїхати ще один циліндр місткістю три тисячі літрів. Тоді вже, майже через рік із початку пандемії, потреби медзакладу в запасах кисню нарешті будуть задоволені.

Крім кисневих точок, знову ж, здебільшого завдяки волонтерам, у лікарні з’явилися 97 кисневих концентраторів і 11 апаратів штучного дихання. Третина концентраторів постійно неробочі, бо через місяць використання в них забиваються трубки, й апарати відправляють на гарантійний ремонт, який триває теж близько місяця.

Але все одно, якби навіть всі концентратори були справними, одночасно ввімкнути їх не вдасться – такого навантаження не витримає стара електромережа.

Головний лікар каже, що далеко не всі пацієнти потребують кисневої підтримки.

"Потокові точки дають до 20 л кисню на хвилину. Це для більш серйозних хворих. Концентратори, які у нас є, забезпечують до 10 л на хвилину, це для «легких» пацієнтів. Апарати ШВЛ задіюємо в крайньому випадку. Це вже остання «рятівна паличка» для дуже важких пацієнтів. Якщо людина кілька днів перебуває під ШВЛ, на жаль, вона вже практично не жилець», – констатує Вадим Шухтін.

За його словами, зараз лікарня має всі потрібні для пацієнтів із «ковідом» ліки, і якщо в людини немає сумісних хвороб, то докуповувати медикаменти їй не потрібно. Також лікарі забезпечені запасами засобів індивідуального захисту.

«Ми формуємо запаси з тим розрахунком, щоб нам вистачало на найближчий місяць стабільної роботи. Для цього, наприклад, потрібна тисяча ЗІЗів на складі», – каже лікар.

Шухтін наголошує, що більшість здобутків лікарні, особливо в перші кризові місяці пандемії, були завдяки підтримці волонтерів.

«У пандемію ми зайшли на плечах волонтерів. Це були дівчата з «Корпорації монстрів», багато допомоги було з боку Бориса Музальова, власника супермаркетів «Таврія-В», від порту ТІС, одеські ресторатори, зокрема Сава Лібкін, годували лікарів. Приєдналися багато маленьких компаній. Я вже всіх можу і не згадати. Але я їм надзвичайно вдячний. Ми за короткий час змогли стати на ноги й почали працювати», – говорить медик.

Майбутнє пандемії та лікарів

Після розмови з головним лікарем і екскурсії медзакладом Вадім Шухтін проводить нас до воріт. Назустріч в’їжджає швидка з новим коронавірусним пацієнтом. Лікар вважає, що пандемія в Україні триватиме щонайменше до середини осені, і це лише в тому разі, якщо ковід не мутує в агресивнішу хворобу.

Постачання вакцин від COVID-19 в Одеську область ще не почалися, понад те – ніхто поки що не знає, якого виробництва вони будуть і яку мають ефективність. Шухтін вважає, що ми можемо не встигнути за швидкомінливим вірусом. У будь-якому разі роботи в лікарів у найближчі пів року точно не поменшає.

медицина репортаж пандемія одеса коронавірус