Ліберальна Чаплинка та реформаторський Мелітополь. Опитування на Півдні України виявило цікаві зміни у світосприйнятті українців
ТЕКСТИ нещодавно провели онлайн-презентацію нового дослідження Центру близькосхідних досліджень про те, чого бояться і кому довіряють українці на кордоні з Кримом. Йдеться про опитування у кількох громадах на березі Азовського та Чорного морів – Бердянську, Мелітополі, Скадовську і Чаплинці, а також у обласних центрах – Херсоні та Запоріжжі.
Публікуємо найцікавіше із дослідження, про яке розповіли Сергій Данилов та Ігор Семиволос.
Ліберальна Чаплинка як кінець «червоного» міфу
Сергій Данилов: Відповідь на питання: «Чи має держава забезпечувати добробут вас і вашої родини?», – мало низькі показники в усіх громадах. Тобто цього разу уявлення про те, що український народ має ліві нахили, не знайшли підтвердження.
Одночасно такі речі як ефективне правосуддя, рівність усіх перед законом та судом — у нашому опитуванні є абсолютними лідерами. І це повністю відповідає європейському, ліберальному баченню світу. Справедливість як справедливе правосуддя, рівність перед законом – це той запит, на який наша держава має відповісти.
Цікаві результати ми отримали у Чаплинці, це селище у Херсонській області. Там 34% респондентів вибрали пункт про справедливість як відповідність результатів докладеним зусиллям. І це несподівано для Чаплинки, яка традиційно належала до «червоного поясу» Херсонщини і де до 2014 року зазвичай перемагали представники компартії. А тут раптом бачимо бажання заробляти й отримувати за це адекватні гроші. Бо цей пункт опитування саме про це.
Ігор Семиволос: У медіа питання соціальної справедливості займає багато місця. І ми спробували подивитися, а що ж власне люди мають на увазі, коли говорять про справедливість. І були вражені, що підхід до справедливості, який передбачає результат відповідно до вкладених зусиль, користується підтримкою.
Це радше характерно для західних лібертаріанських суспільств, насамперед США. І це хороші тренди, коли люди усвідомлюють, що поняття справедливості та її досягнення залежить від них самих. І традиційне уявлення про справедливість як рівність усіх перед законом.
Сергій Данилов: Чесно кажучи, я очікував подібних результатів у Мелітополі. Там широко представлений малий бізнес, який виріс на виробництві запчастин автомашин, вирощуванні черешні, зелені. Однак складається враження, що в таких невеликих населених пунктах, як Чаплинка, конкретні успіхи якихось дрібних і середніх фермерів набагато помітніші, ніж діяльність підприємців у великих містах.
Згідно з ще одним нашим дослідженням про культуру бідності, «місцевий» багатий сприймається значно краще, ніж якийсь «чужий». Бо громада бачила, як «свій» починав, як він працює. Може, у нього є чимало негативних рис, але він таки працює, і вони не ставлять під сумнів те, що він заробив, результати його праці.
У великому місті треба розповідати історії успіху малого бізнесу, а в Чаплинці можна не розказувати, всі бачать самі. Витрачені зусилля – отриманий результат.
Водночас електоральна поведінка мало корелює з цінностями, окрім ситуації, коли питання стоїть руба і вибір є очевидним – між Україною і Росією, наприклад. Щойно напруга по екзистенційних лініях спадає, спрацьовують чинники лояльностей і знання чи незнання якоїсь людини. Наприклад, у селищі Лазурне в селищну раду можуть пройти представники "Національного корпусу", оскільки є конкретний фермер від цієї партії, і за Нацкорпус голосують усі залежні від цього фермера – ті, кому він дає роботу чи якось взаємодіє, це не залежить від уявлень про світовий порядок.
Мелітопольський феномен – позитивні зміни викликають незадоволення
Ігор Семиволос: У Мелітополі ми бачимо інші цікаві процеси. Якщо ви були у цьому місті останні 5 років, то мали помітити суттєві зміни. З’явилися нові дороги, тротуари, освітлення, місто стає безпечним. До спільної діяльності долучаються не лише афільовані з владою групи, а й ширші маси, бізнес, представники районних спільнот, мешканці конкретних будинків. Справді відбуваються зміни. Водночас зараз ми бачимо дуже сильну поляризацію між тими, кому подобається те, що відбувається, і тими, кому не подобається, хто почувається в безпеці, і хто ні.
Чому так відбувається? У нас є гіпотеза – це виклик через розвиток. Тому що розвиток створює не лише переваги, а й виклики.
Трансформація, яку ми спостерігаємо останні п’ять років у Мелітополі – серйозний виклик для місцевої владної команди. Її очолюють теперішній народний депутат, а в минулому скликанні міський голова Сергій Мінько та теперішній голова міста Іван Федоров.
Місто, яке викликало раніше негативне відчуття у власних мешканців, раптом почало швидко змінюватися. І частина людей відчула ці зміни, їм стало жити комфортніше, а частина – не відчула, в їхньому житті нічого не змінилося. І на тлі цих трансформацій відчуття незадоволення загострилося. Загалом відбувається дуже швидка зміна уявлень про норму. Людей, до яких зміни ще не докотилися, обурює, грубо кажучи, що на сусідній вулиці встановили ліхтарі, а на їхній ні, і вони вважають, що загалом справи йдуть погано. Бо раніше вони, можливо, і не помічали, що живуть без ліхтарів.
Якщо розширити досвід Мелітополя, можна побачити загальноукраїнську специфіку. Зміни і реформи, що відбувалися у 2014–2019 роках в Україні, також викреслили проблеми, зробили їх більш помітними й очевидними. І люди передусім звертають увагу на ці проблеми. Тому в українському суспільстві спостерігаємо доволі сильну поляризацію.
Це явища одного порядку – зміна уявлення про норму. За Януковича норма була одна, і будь-яке покращення сприймали як манну небесну. Коли норма змінилася, ми хочемо більше покращення, а культурні практики лишаються на тому самому рівні.
У Мелітополі було сформовано лідерську команду, яка має візію розвитку міста, це ключовий фактор, зараз ми бачимо, що до розвитку долучаються інші групи, але їхній вплив не є визначальним.
Команда Сергія Мінька виграла вибори, вона залишається, хоча це було дуже складно. У них є шанс продовжувати зміни і трансформації. Ми можемо спостерігати, наскільки гіпотеза про виклики є правдивою. Їм вдалося виграти, бо вони більше уваги приділяли місцевим проблемам і пішли шляхом створення локальної політичної сили. Якби вони висувалися під брендом загальнонаціональної партії, вони мали б серйозні проблеми.
Сергій Данилов: Місцева команда виграла не лише завдяки тому, що консолідувала владу та ресурси на локальному рівні і витрачала їх більш-менш ефективно. Вони змогли передати помітну частину цього бюджету на дуже дрібні ініціативи, які підтримувалися на рівні мікрорайону, будинку, подвір’я. Йдеться про створення низового активізму, якому передавалися ресурси для вирішення конкретних питань. Таким чином вони залучали у спільну справу розвитку міста якомога більше людей.
Там є свої проблеми, ситуація не така красива й ідеальна. Але, як порівняти з іншими містами регіону, Мелітополь виглядає місцем, де всі працюють разом і націлені на розвиток. Велика частка успіху – доступ до центрального бюджету, лобістські здібності лідерів. Але не один Мелітополь мав доступ до фонду регіонального розвитку, з якого громади на конкурсній основі отримували додаткові ресурси на локальні проєкти. Просто на додаток до ресурсів там було лідерство у цілеспрямованості й ефективності їх витрачання.
