За воду гроші. Уряд хоче забрати у Міндовкілля механізми охорони природи

Активісти, які не стомлюються критикувати Міндовкілля та не завжди знаходять спільну мову під час обговорення вузьких проблем, тут виступили одноголосно й однозначно.

Природолюби та екологи вважають, що чергова реорганізація загальмує чи навіть зупинить реформи, які нарешті почалися у екосфері у травні 2020-го. Тоді Міндовкілля відновилося як окреме відомство після диких експериментів уряду Гончарука з об'єднання міністерств екології та енергетики.

На думку авторів числених звернень, якщо структуру Міндовкілля уріжуть, не буде ні планів управління річковими басейнами (ПУРБ), які зараз активно напрацьовуються; ні ухвалення вже розробленої Стратегії розвитку лісового господарства-2030; ні нових правил любительського та промислового лову, які народжуються у важких дебатах між десятками зацікавлених сторін; ні ще десятків важливих документів та реалізації розпочатих ініціатив.

До речі, ПУРБи – це принципово новий підхід до захисту та збереження річок. Ну як новий – логіка ж підказує, що треба мати план управління для усієї річки: від витоків до гирла. Але у радянські часи та й довгі роки незалежності кожна область складала собі плани поводження з річкою від одного адмінкордону до іншого, ігноруючи потреби сусідів нижче за течією та отримуюючи «подаруночки» від тих, хто за течією вище, без змоги на це впливати. Початком переходу на басейновий принцип управління вважають ухвалення відповідних змін до Водного кодексу восени 2016 року.

Довідка: Басейновий принцип управління – це підхід, відповідно до якого основною одиницею управління водними ресурсами виступає територія річкового басейну. Басейновий принцип передбачає фінансовий механізм, який гарантує безпосередній зв'язок між платою за водокористування і фінансуванням пріоритетних водоохоронних заходів у межах басейну.

План управління річковим басейном є ключовим документом, який містить розуміння того, що можна вважати річковим басейном, та має інструкцію з досягнення екологічних цілей при користуванні ріками. На рівні Кабміну був затверджений Порядок розроблення ПУРБів, який має відповідати Рамковій водній директиві ЄС. Усього до 2024-го мають бути розроблені дев'ять планів для управління найбільшими ріками України.

Собі побільше

Уся колотнеча почалася у червні 2020-го із заяви голови аграрного комітету ВРУ Миколи Сольського («Слуга народу», засновник і бенефіціар низки агрокомпаній) та підписаного ним листа на ім’я голови уряду Дениса Шмигаля з вимогою відновити Міністерство аграрної політики та продовольства.

«Аграрний сектор економіки формує близько 20% ВВП країни та забезпечує понад 40% валютних надходжень до України, сфера діяльності охоплює три чверті території України, на якій проживає третина населення і формується майже 60% фонду споживання», – зазначається у тексті листа.

Чудова ідея, проте є одне але. Агродепутати зажадали віддати цьому міністерству три державних агентства і Держгеокадастр.

Ця заява не викликала захоплення у колег з Комітету екологічної політики та природокористування. «Комітет вважає, що лісова, водна та рибна галузі повинні розвиватися в першу чергу з урахуванням екологічних інтересів суспільства. Також основні завдання Державного агентства лісових ресурсів України, Державного агентства водних ресурсів України, Державного агентства рибного господарства України пов’язані більше з функціями у галузі охорони навколишнього природного середовища, ніж із функціями агропромислового комплексу, тому спрямування і координацію зазначених центральних органів виконавчої влади має здійснювати новостворене Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України», – заявили екодепутати у листі-відповіді.

Тим часом уряд пішов назустріч депутатам і відновив МінАПП. 17 грудня 2020 Верховна Рада підтримала призначення міністром аграрної політики та продовольства України вже колишнього голову Держгеокадастру Романа Лещенка. Новопризначений агроміністр відразу пішов у наступ і теж заявив про бажання узяти під свою оруду державні агентства рибного, водного та лісового господарства.

«Що стосується питань меліорації і зрошення. Я закликаю парламент і мав комунікацію з прем’єр-міністром, щоб Держводагентство було введено в структуру Міністерства АПК. Ми хочемо провести законодавство в частині об’єднання водокористувачів. Поєднати зусилля Держгеокадастру і Держводагентства, щоб запустити наймасштабнішу програму близько 2 млрд доларів залучених інвестицій на зрошення на півдні України. Південь засихає вже третій рік. Ніяка державна компенсація не допоможе. Проблема стоїть в корені – треба відновити системи поливу. Там є дуже величезний потенціал. Ми оцінюємо приріст по зерну плюс 30% після запуску повноцінної системи зрошення в нашій державі», – сказав пан Лещенко.

Читайте також: Через посуху на Одещині повісився фермер. ТЕКСТИ поїхали в це село

Вода для всіх, не лише аграіїв

За інсайдерською інформацією, агробарони – тіньові й явні – підтримують таку ідею, приваблені обіцянками збільшення врожайності. Тим більше, що вкладати гроші самим не доведеться. Але навряд чи вони розуміють, що у віддаленій і навіть середньостроковій перспективі дістануть значні втрати.

А от у людей, бодай трохи обізнаних з основами екології, такі заяви міністра та депутатів викликають чимало запитань. Наприклад, чому ліс – це агровиробництво? Відповіді у заяві агроміністра немає. Чому риба, яка вільно виросла у річках та озерах, має розглядатися виключно як продовольство? Відповіді немає.

І зовсім не зрозуміло, чому вода, яка потрібна не тільки сільському господарству, а й людям для пиття і побутових потреб, енергетикам для роботи гідротурбін, транспортникам для роботи вантажного та пасажирського флоту, і зрештою, самій природі для процвітання та створення комфортних кліматичних умов, має бути в управлінні саме аграріїв? Особливо дивує наполегливість у отриманні контролю над Держводагентством.

Агродепутати та агроміністр переконують уряд, президента та суспільство, що знають рецепт процвітання України. Мовляв, досить подати воду на поля Херсонщини, Одещини, Миколаївщини та інших південних областей, як країна помчить із шаленою швидкістю до добробуту та багатства.

На перший погляд, це так. Зрошуване землеробство дає значне збільшення врожаю, як порівняти з богарним (безполивним). Але при цьому шановні аграрії забувають додати, що ґрунти півдня дуже вразливі до засолення. І разом із поливом ми можемо дістати різке падіння якості сільгоспземель.

Але і це не головне. Розповідаючи про чарівний вплив обводнення сільського господарства півдня, агроагітатори ні словом не прохоплюються про те, скільки ж саме для цього треба води. І – де її узяти.

Читайте також: Битва за воду. Як глобальне потепління впливає на аграрний південь України

Адже перш ніж закачати воду у зрошувальну систему, її треба мати у Дніпрі, Дністрі, Бузі. А з цим дедалі більше проблем. Так, у минулому, посушливому 2020 році Держводагенство було змушене скористатися нормою статті 45 Водного кодексу України, яка передбачає обмеження прав водокористувачів чи зміну умов водокористування у разі маловоддя.

Тобто за зниження водності річок можливе обмеження на забір води, який здійснюється відповідно до дозволу на спеціальне водокористування. Торік такі обмеження були задіяні щодо гідроенергетики. Але також вони можуть стосуватися і водного транспорту, промисловості.

Питання водності річок, збереження і відновлення ґрунтових та підземних вод у 2020-му навіть почала розглядати РНБО. Це питання постійно у фокусі Міндовкілля, зокрема створені і запрацювали басейнові ради усіх річкових басейнів; зараз триває робота над планами управління річковими басейнами; підготовлена і ухвалена Кабміном Стратегія зрошення і меліорації-2030, яка має й екологічну складову.

Читайте також: Наші міста й села вже задихаються від пожеж на осушених торфовищах. Далі буде гірше

Але чи буде МінАПП перейматися цими питаннями? Чи протистоятиме, наприклад, руйнівному для водності Полісся, Прип’яті і Дніпра проєкту Е40, який передбачає риття судноплавного каналу Гданськ–Херсон через найбільшу водоутримуючу територію держави?

І чи зможе фахово керувати водною політикою взагалі? Фахівців з охорони водних ресурсів у агроміністерстві немає. Там ніхто не тямить у басейновому принципі управління річками (європейський підхід, який завдяки багаторічній роботі екоміністерства закріплений у законодавстві).

Немає у Мінагро людей, які розуміють роль боліт як унікального й універсального накопичувача вологи. Відсутнє й розуміння того, якої шкоди клімату, про який збирається восени у Глазго говорити Зеленський, завдала масштабна осушувальна меліорація.

Три мільярди з Китаю?

Для чого ж тоді МінАПП хоче отримати у своє підпорядкування Державне агентство водних ресурсів? Боюся, що відповідь дуже тривіальна і суто матеріальна. Припускаю, для того, щоб реалізувати задумки уряду часів Януковича-Азарова. Ще у жовтні 2013-го очільник Міністерства аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк сказав на другому Всеукраїнському аграрному форумі в Києві, що планується створення державної корпорації з питань зрошення й осушення.

І що через цю корпорацію уряд планує залучити китайський кредит на $3 млрд для відновлення систем зрошення в країні. А ще раніше, у лютому 2013-го, стало відомо, що Державна продовольчо-зернова корпорація України за дорученням уряду отримала від Експортно-імпортного банку Китаю $1,5 млрд (на той час понад 12 млрд грн). За ці гроші урядовці обіцяли «ощасливити» водою Крим та весь південь України. Втеча Януковича зірвала ці плани. І врятувала – до сьогодні – довкілля цих регіонів від катастрофічних засолень, затоплень і підтоплень.

Чим би це обернулося, можна побачити на прикладі розпочатого в радянський час гігантоманського проєкту каналу Дунай–Дніпро. Він передбачав будівництво каналу від Дунаю до Дніпра, спорудження греблі в гирлі Дніпра і навіть зворотну течію останнього на значному відрізку річища. Його перша фаза призвела до виведення з ладу десятків тисяч гектарів земель та знищення курорту Сасик.

У 1979 році збудували 35-кілометровий канал від Дунаю до лиману Сасик. Останній відгородили від моря 14-ти кілометровою дамбою та перетворили на озеро. Воду у ньому замінили з морської на дунайську, до того ж двічі. Після чого воду із промитого Сасика подали на поля. Але в дунайській воді розчинилися залишки солей, які були у дні колишнього лиману. І внаслідок поливу такою водою осолонилися понад 28 тис. га земель. А сам курортний лиман, на берегах якого були грязелікувальні санаторії та дитячі табори, перетворився на смердючу велетенську калюжу, якою залишається і донині.

Розглядався у 2012–2013 роках і варіант кредиту від Світового банку на реконструкцію системи зрошення на півдні України і в Криму. Але у СБ є доволі жорстка процедура розгляду таких проєктів, включно з аналізом екологічних наслідків, тож перевагу здобули кредитори зі Сходу, не обтяжені жодними етичними, екологічними чи антикорупційними процедурами і нормами.

Сьогодні у владних кабінетах з'явилися чутки про те, що привид китайського «щастя» знову майорить на горизонті. Офіційних даних немає, але непрямим підтвердженням цього є «прорив» нинішнього уряду в пошуку китайських кредитів на інфраструктурні проєкти. Йдеться про те, що 25 листопада 2020-го Кабмін схвалив проєкт угоди з Китаєм щодо поглиблення співпраці в галузі будівництва інфраструктури. І уповноважив міністра інфраструктури Владислава Криклія підписати цей документ. Сам текст угоди не оприлюднено.

Китай відомий тим, що радо роздає кредити на інфраструктуру урядам інших країн. Зазвичай ці гроші потім платять китайським підрядникам, часто виникають корупційні скандали. Ось як описують таку співпрацю з китайцями у Сербії аналітики Центру стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS): “Китайські державні фінансові установи активно кредитують інфраструктурні проєкти в Сербії. Це дає змогу владі демонструвати, як «велике будівництво» за китайські гроші забезпечує робочі місця та збільшує добробут громадян. При цьому китайські позичальники заплющують очі на те, що до освоєння коштів залучаються головним чином соратники президента Вучича та його політичної сили. Яка ще корупція – сторони просто дають одна одній заробити. Ніхто не знайде склад злочину в тому, що китайські кредити витрачаються на придбання китайського ж обладнання та послуг, а сербські посередники на цьому заробляють".

Навіть, якщо уряд планує витрачати засекречені китайські гроші на щось інше, а не зрошення, передання ключових природоохоронних відомств МінАПК породжує непередбачувані екологічні, а отже, й економічні наслідки. Що обере уряд – вигоду лобістів чи реальні екологічні реформи та адекватний захист українців від змін клімату – побачимо вже незабаром.

уряд екологія вода міндовкілля кабмін