Новий роман Андруховича: переможена революція, непереможна музика та багато сексу
Роман (цього разу навіть роман-поза-сумнівами) Юрія Андруховича «Радіо Ніч», що побачив світ у видавництві Meridian Czernowitz, уже встиг викликати строкаті враження оглядачів. Одні бачать у ньому тонкий багатошаровий іронічний витвір, інші – такий собі гімн людяності, треті – текст плаский і малоцікавий на тлі перших трьох романів «живого класика».
Традиції відданості більшості читачів сюжетному рівню художньої прози спонукають розпочати саме з сюжету «Радіо Ночі». І це не буде формальністю – роман справді доволі сюжетний, місцями навіть гостро-, нерідко пригоди його героїв набувають і детективних ознак.
Харизматичний рокер на службі революції
Головний герой – рок-музикант Йосип Ротський. З приводу його імені в першому розділі книжки зазначено: «Претензійний гібрид Бродського і Рота» (доволі прямолінійна інтертекстуальна конструкція – втім, якщо поміркувати над можливими натяками, наприклад, на контекст міста Броди чи знакових творів згаданих авторів, то конструкція ускладнюється). Замолоду Ротський був харизматичним учасником легендарного гурту «Доктор Тагабат» (ні, насправді такого гурту не було, зате був персонаж у знаменитому тексті «Я (Романтика)» Миколи Хвильового), але потім гурт розпався. Занепад публічної музичної кар’єри збігся з першим серйозним коханням, а потім в умовному й деконструйованому Києві розпочинається Майдан. За збігом обставин, Йосип Ротський стає одним із його анонімних символів – адже це він у балаклаві постійно грає на вуличних піаніно біля барикад.
Події Майдану в «Радіо Ночі» відбуваються інакше, ніж це було в справжньому Києві справжніх 2013–2014 років. Силовики (в Андруховича тут – ефектне і чіпке слово «режимські») впізнають і викрадають Ротського, намагаються схилити його до співпраці, а сам Майдан топлять у крові. Революція зазнає поразки, Ротському, одному з її символів, зрештою вдається емігрувати. Втім, гра з «режимськими» на цьому не закінчується. За кордоном музикант знов опиняється в контексті опозиціонерів-емігрантів і навіть мимоволі стає причиною загибелі диктатора. На нього знову полюють.
Тут і зупинимось. Що далі сталося з Йосипом Ротським, дізнаєтеся з книжки. Додамо лише, що там вам зустрінуться далеко не самі лише трохи пародійні силовики «передостаннього диктатора», а й дивакуваті міжнародні корпорації, крук Едґар, власник підземного нічного клубу Меф (але «не Мефісто»), нове кохання, подорожі в часі та інші калейдоскопічні образи. Регулярно змінюються оповідачі, ракурси й навіть жанри – аж до невеличкої п’єси. Як писав Андрухович в іншому місці та з іншого приводу, «Карнавал повинен тривати, інакше він може скінчитися».
Музика і політика
«Радіо Ніч» написана справді грайливо і вишукано. Хай тут і трапляються жарти чи алюзії, які справляють враження елементарних, а знамениті переліки часом доволі очікувані, загалом текст яскравий, атмосферний, він викликає бажання занурюватись у саму матерію письма та досліджувати її.
Один з головних мотивів роману – музичний. Музика наповнює події й образи, вона залишається з персонажами навіть там, де не мало б залишитися нічого. Та Йосип Ротський не лише музикант. Із певного моменту він стає діджеєм, починає вести такі собі нічні передачі-монологи, суміш особистих і музичних спогадів. Кожна закінчується певним треком. Вони дуже різні – від Любомира Мельника до гурту Paatos. До речі, наприкінці книжки є qr-код, за яким усю музику, що її ставить у своїх ефірах Ротський, можна послухати.
У «Радіо Ночі» чимало епізодів із промовистою атмосферою українського року дев’яностих, фестивального «движу» двотисячних. Та й просто класичної «рок-н-рольної ностальгії». Але також музика постає тут і одним із вимірів самотності. Глибокої самотності самобутнього, самодостатнього (тричі само-) головного героя. І ця ізольованість, треба сказати, зовсім по-особливому відчитується в умовах карантинних обмежень у дні пандемії.
А ще, звісно, радіо – дух радіо як розмови з осмисленим, але більше простором, ніж співрозмовником, радіо як музичного каналу, радіо як явища з географічними сенсами. Не випадково в інтернет-радіостанції Ротського є карта з індикаторами локацій, у яких люди слухають його ефір. І це затишно «римується» з назвами міст на панелях старих радіоприймачів.
Інша важлива тема книжки – історико-політична. У певному сенсі «Радіо Ніч» досліджує дух історичної поразки, втечі. Щоб підкреслити цей аспект, Андрухович змальовує саме програш революції, символічно апелюючи, вочевидь, як до подій 2019-го чи різноманітних невтілених сподівань, так і до альтернативної версії історії. Є в романі й кілька пародійних ноток щодо «зеленої» влади.
Від людяності до еротики
Характерно, що Йосип Ротський у своїй взаємодії з політикою та історією не йде на серйозні компроміси з сумлінням. Зберігає автономію і як людина культури, і як людина взагалі. Чим, звісно, помітно відрізняється від героїв новели Хвильового, яка дала назву гурту «Доктор Тагабат». Утім, зовсім не назвеш Ротського й супергероєм. Адже він при цьому залишається й певною мірою диваком, йому сприяють підозрілі потойбічні сили, він постійно губиться в часі, просторі та цілях. Власне, оце розгублення, «сила слабких» і додає роману Юрія Андруховича людяності, ба навіть гуманістичності (відповідно до трендів «гуманістичного повороту»).
І, звісно, еротика. Більш чи менш сексуальних мотивів у книжці – мало не на кожній другій сторінці. Зрештою, для Андруховича це ще й традиція. Секс у «Радіо Ночі» – і текстуальна розвага, й історійки-пригоди, й один з вимірів людяності, самодостатності, і певні рефлексії над чоловічою чуттєвістю в різному віці. Посилена увага до цієї теми навіть винесла роман у список претендентів на антипремію за найгіршу сексуальну сцену «Золотий Хрін». Що ж, «еротичні сторінки», може, справді не назвеш найпотужнішими в книжці, але й супроводжувати їх префіксом анти- я б теж не став.
«Радіо Ніч» – загалом красива і майже затишна чи то постмодерна, чи то барокова літературна пригода. Для тих, хто полюбляє романи багаторівневі, мозаїчні, то прості, то плутані, з постійною грою слів і цитат, з натяками, до яких раптом повертаєшся тоді, коли книжку вже давно дочитано.
