«Згорів ліс, який нас годував». Погорільці на Житомирщині розповіли, чого бояться, як зимували та яку допомогу отримали

На початку квітня 2020 року близько десяти днів горів ліс поблизу Чорнобиля. За цим з жахом спостерігала вся країна. І коли вже, здавалося, вдалося локалізувати осередки, масштабна лісова пожежа здійнялася на півночі сусідньої Житомирської області. 16 квітня близько 12-ї години вогонь увірвався до села Острови Овруцького району.

— Був такий день, як зараз, все було добре, ми поралися по хаті. Раптом посеред дня небо зробилося чорним. Ми подумали, що буде дощ, а потім поступово почали відчувати запах диму. Думали, що омине, але нас не могло не зацепити — повсюди було сухо. За 15 хвилин вже не було чим дихати, — згадує Надія, яка вже понад 20 років мешкає у селі Острови.

Вона зустрічає мене приязно, запрошує до хати, хоча ми ще не встигли познайомитись. Усе тому, що моїм провідником є овруцький активіст Віталій Юшкевич. Коли вогонь поступово з'їдав цілі вулиці, він допомагав селянам: координував волонтерів, журналістів і рятувальників. Сьогодні там вже тихо, але його телефон все одно не вщухає. В Островах Віталія зустрічають як героя ще й тому, що він допомагав спрямовувати гуманітарну допомогу, яка зрештою і дала змогу вижити, відійти від трагедії та знову повернутися до спокійного життя. Коли Надія згадує той день, Віталій витирає вологі очі.

— Бачиш, доця, там канава? — вказує кудись далеко Надія, коли ми вийшли на вулицю. — Оце ми там ховалися, рушники у воду кидали, щоби могти чимось дихати.

Читайте, як це було рік тому. Задихнутися на Великдень. Північ України охопило вогняне цунамі. Репортаж

Вони з чоловіком гасили пожежу самостійно, їм вдалося вберегти свій будинок, але сліди вогню досі є в їхньому житті.

Жінка розповідає, що 13-річна донька тепер не може бути біля вогню наодинці.

Навіть коли їжа на плиті, а в будинку нікого немає, вона вибігає на вулицю. «Я не впевнена, що вона зможе у майбутньому побороти цей страх», — тихо зауважує Надія.

Вже багато місяців мешканці сіл, через які пройшов вогонь навесні, спостерігають, як щоденно кілька фур, завантажених обпеченою деревиною, виїжджають із сіл у бік Овруча. Так лісгоспи зачищають територію від мертвих дерев.

– Ми боїмося, що цього року може бути щось подібне, — каже Надія. — Зараз грузять весь ліс, де бачать там і ріжуть. Пишуть все як «погорельник». До пожара боялися рубати: вони трохи підріжуть — перевірка приїжджала, їх за сраку брали, як то кажуть. А вже після пожара — все, що хочуть роблять. Ужас! З травня щодня по десять фур вивозять, інколи до 12-ї ночі грузять.

Поступово ліс змінюється настільки, що місцеві його не впізнають. Надія розповідає, що через вирубку тепер легко може заблукати там, де раніше добре орієнтувалася. Навкруги лише голі стежки.

Окрім того, разом із деревами гинуть кущі чорниці, яка протягом багатьох років була джерелом виживання.

– Мій хліб і заробіток згорів — це земля, де ми живемо, — каже Надія. — Коли йде сезон ягід, ми шість тижнів підряд збираємо і здаємо ягоди. За один день збираємо по 70 кг ягід і, наприклад, за сезон можемо заробити 60 тисяч гривень. На ці гроші ми зимуємо, готуємо дітей до школи та купуємо їжу. А восени ще можемо заробити, збираючи гриби у лісі.

Жінка розповідає, що минулого літа на ягоді заробити вдалося, але через масову вирубку лісу вона не впевнена, що зможе зберегти цей заробіток. «Зарублене у лісі все, подчисту до ягод, наступного року можемо навіть не рипатися», — каже вона.

Ми перевірили, який вигляд мають ці території з супутника. На фото добре видно згарища, а також лісові рубки. Очищення лісу після пожеж – це «санітарна рубка», на яку також треба отримати спеціальний дозвіл: лісорубний квиток. Перевірити наявність таких дозволів на «лисі ділянки» з супутникових фото можна за допомогою Реєстру лісорубних квитків від Державного агентства лісових ресурсів України. Поверхова перевірка показала, що не всі такі ділянки мають лісорубні квитки, проте докладного аналізу ми наразі зробити не можемо.

Відбудувати сарай допоміг лісгосп

До нас назустріч виходить сусідка Надії пані Олена, їй 68 років, вона народилася, виросла і прожила все своє життя в Островах. Попри те, що минуло вже багато місяців, тема пожеж досі залишається головною серед місцевих.

— Донька, якби ти знала, як я хотіла пити. Колодязь згорів, вся вода вичерпана, ніде ні водиночки немає. У роті все пересохло, хоч бери та умирай. Рятувала вода з канави — ми пили її і ховалися у ній. Все літо ми жили у згарищі, поки осінь не настала, з'явилися волога і тоді забрала разом з собою запах того дня. Інколи я закриваю очі й згадую його, хоча я стараюся не думати ні про те, що ми пережили, ні про те, що може бути цієї весни. А якби згоріла повністю хата чи худоба… Тут уже половина хатов згоріла, то трава, то підпали, — каже Олена.

У першу ніч після пожежі винесла на подвір'я подушки та ковдри, документи з кімнат, у яких стояв стовпом дим. Тієї ночі вона не зімкнула очей, ще кілька місяців не могла нормально спати.

Разом із чоловіком Іваном вони володіли двома хатами. Та, в якій не жили, — згоріла. Другу — врятували голими руками.

— То не розвалюха була, там хата цінкою покрита була, і меблі були, і сервант, і ложки, і шахви, і погреба і два сараї здоровенні, — перераховує збитки Олена.

На двох вони отримали 100 тисяч гривень матеріальної допомоги з обласного бюджету. Коли запитую, чи він мав можливість отримати 300 тисяч з державного, Іван відповідає: «Я нічого не хочу, мені шкода свого сараю, тонна сіна згоріла».

Сарай відбудувати допоміг лісгосп, в якому Олена багато років працювала.

— Замість мого великого дерев'яного сараю ось це таке мені побудували. То у разів десять менший за той, що був. Але дякую і за це. За тії 50 тисяч, що мені дали, я б новий не збудувала. А пенсія моя — 2300 грн.

Пережити складний період після трагедії, коли згоріли запаси овочів та інших харчів, допомагала переважно церква. «Столько понавозили, повний клуб: посуд, одяг, картопля, інші харчі, цукерки й навіть вино, — розповідає Олена. — І техніку привозили, якщо просили. Це ми відновилися завдяки церкві, до нас батюшки з різних церков приїжджали, не лише місцевих». Вона каже, що були волонтери з благодійної організації, але більше їхали до інших постраждалих сіл: Магдина та Личманів.

На той момент ще тривав карантин. Село й так відрізане від світу, а після пожеж самостійно дістати продукти стало ще складніше. Острови розташоване за 33 кілометри від Овруча, там живе не більше 40 осіб — за найсвіжішими підрахунками мешканців. Магазин, бібліотеку і клуб закрили орієнтовно п'ять років тому, а найближча школа — за десять кілометрів у Левковичах. Зараз харчі, які не вирощують самі, дістають з допомогою «мобільного магазина», який приїжджає у певні дні.

Будинки люди поступово відбудували самостійно. Але деякі з них згоріли майже вщент, відбудовувати вже немає що. Один із них, точніше те, що від нього залишилося, належить Івану Невмержицькому, сусіду пані Олени. Коли вогонь наступав, його не було вдома.

Обвуглений камін і фундамент, захований у снігу. Неподалік стоїть КамАЗ як пам'ятник збиткам. А за машиною — намет, вхід до якого засипано снігом. Зараз Івана тут немає, хоча жив він у цьому наметі все літо й осінь — поки не вдарили морози.

Сусіди називають Івана містером Х, бо він рідко щось розповідає. Зникає так само раптово, як і з'являється. Люди знають одне про одного все у маленьких селах і живуть спільнотою, а Іван вирізняється. Коли говорять про нього, то обов'язково згадують, що він «медаліст» і «червонодипломник». А останнім часом — ще й людина, яка намагається вибороти своє право отримати компенсацію після пожеж.

Попри те, що в Островах згоріли 19 будинків, допомогу в 300 тисяч отримали лише погорільці з Магдина та Личманів.

Коли зупинили вогонь, то збитки почали рахувати відразу, а разом із ними — домогосподарства, які згоріли. Тоді Житомирська ОДА на запит Овруцької райдержадміністрації звернулася до Кабінету міністрів із проханням виділити кошти з резервного фонду. Підставою для звернення були також і заяви людей, які постраждали. Там вони наводили повний перелік усього втраченого.

Івана вдалося знайти в Овручі, де він час від часу живе. Невисокий чоловік зі срібним волоссям в охайному одязі у стилі кежуал тримає у руках товстий стос паперів, які посортовані у хронологічному порядку. На цих сторінках задокументована його боротьба за відшкодування вартості будинку, який згорів. Вона все ще триває.

Іван Невмержицький згадує, що як людина, чий будинок згорів, він написав п'ять заяв. На деяких – у сільській раді його просили не ставити дату, а також не вказувати, до кого спрямовано це звернення. Чому саме п'ять заяв, Іванові також не пояснили. Тоді йому обіцяли відшкодування збитків, а це значно більше, ніж фіксовані 300 тисяч допомоги.

Звідки взялися 300 тисяч

22 квітня прем'єр-міністр України Денис Шмигаль у своєму телеграм-каналі написав, що доручив Міністерству економіки виділити 25 мільйонів на ліквідацію наслідків пожеж у Житомирській області. Йдеться, зокрема, про «людей, які залишилися без даху над головою». Це одне з повідомлень, що дали підставу постраждалим думати, що вони можуть отримати повне відшкодування, а не матеріальну допомогу.

А напередодні голова Овруцької районної ради звернувся до Житомирської облдержадміністрації із запитом виділити 25 мільйонів для відновлення та будівництва знищених домогосподарств.

Незабаром Кабмін опублікував розпорядження «Про виділення з резервного фонду державного бюджету коштів для придбання житла мешканцям, які потребують відселення з житлових будинків, зруйнованих внаслідок надзвичайної ситуації», проте ця сума становить не 25 млн, а близько 13 млн. Ці гроші надійшли на баланс Житомирської обласної адміністрації.

На початку червня минулого року голова Житомирської ОДА Віталій Бунечко запропонував на виділені кошти (13 млн) звести модульні будинки. Таку пропозицію він аргументував тим, що будувати нові споруди буде дорожче і довше. Мовляв, цей процес супроводжуватимуть тривалі бюрократичні процедури, наприклад, узгодження проєктної документації. Тоді як модульні будинки люди зможуть отримати вже до кінця року. Вартість такого помешкання — понад мільйон гривень за одну споруду, яку мали покрити з бюджетних коштів.

Людям не пропонували погоджуватися на кота у мішку і навіть презентували прототип. Але він нікому не сподобався. Причини цього різні: стіни тонкі, неякісні матеріали, замаленька площа і затісні кімнати. Єдину альтернативу, яку пропонувала обласна влада — отримати 300 тисяч гривень. Звідки взялася саме ця сума, складно сказати. Її розрахунок не представлений у жодному документі, а реальні збитки, за словами людей, які втратили будинки, значно більші.

Восени риторика влади раптом змінилися. «Відбудовування хат» (цим терміном часто оперували у медіа) змінили на «надання матеріальної грошової допомоги».

«За рішенням Кабміну було визначено, що люди отримають матеріальну допомогу, а не компенсацію. Держава не завдавала жодних збитків постраждалим. Сума (300 тисяч — ред.) ж була встановлена з фінансових можливостей держави. У нас були не лише пожежі, а й повені та й інші стихійні лиха», — пояснює директорка Департаменту фінансів оборони, правоохоронних органів і державної безпеки Алла Гурська.

Лісова пожежа знищила 73 житлових господарства. У Магдині — 24, Островах — 19, Личманах — 17, у селі Нижня Рудня — 9, Середня Рудня — 4. За інформацією Овруцької районної адміністрації, на момент пожежі на території цих поселень проживала 41 особа. Ймовірно кількість жителів більша, адже деякі з них проживають там без документів, що зрештою завадило їм отримати 300 тисяч.

У вересні розпорядження про виділення 13 мільйонів скасували, а людям, які втратили житло, замість нового помешкання призначили матеріальну грошову допомогу у 300 тис. грн на одну особу. На це виділили 3,6 млн грн. Попередній транш (13 млн) бюджет Житомирської області мав повернути до скарбниці України.

У результаті, з державного бюджету виділили майже у чотири рази менше, ніж планували відразу. «Люди відмовилися від будинків і захотіли отримати натомість гроші», – пояснили у Житомирській обласній адміністрації. Водночас там не уточнюють, що люди не захотіли жити у модульних будинках, які їм пропонували.

Модульний будинок або матеріальна допомога

Щоби зрозуміти, що не так із модульними будинками та чому вони не сподобалися погорільцям, ми вирушили до села Магдин. Там згоріло найбільше помешкань — 24. Поселення розташоване за сорок кілометрів від Овруча під білоруським кордоном. Знайти його без GPS досить складно, єдиний дерев'яний вказівник по дорозі можна легко пропустити. Власне, як і саме село. Хоча шлях до самого поселення людний, ним регулярно вивозять обгорілі й не дуже стовбури сосен.

Закинута зупинка з колись білих плит і заіржавілий вказівник «Магдин» на дереві вказують, що це початок села. А трохи далі хаотично розкидані самі будинки, вагончики й рештки згорілих хат.

Серед усіх вирізняється споруда, самотньо розташована посеред лісу. Там немає сараю, городу чи будь-яких інших частин домогосподарства, які вказували б на те, що там хтось жив або може жити. Будівля схожа радше на іграшковий конструктор, який помилково тут залишили. Це і є модульний будинок. Хати в Магдині, — розлогі, з невисокими стінами, але просторими подвір'ями та широкими кімнатами. Зазвичай обійстя складаються з кількох споруд, де є місце для курятника, хліва чи комори.

Матеріальну допомогу у 300 тис. грн отримали 12 людей з резервного фонду держбюджету. Також виділили кошти з резервного фонду обласного бюджету, з якого на одну родину було розраховано 31 530 грн. Таку суму отримали 38 людей. Виділяли також кошти із бюджету району як матеріальну допомогу постраждалим від стихійного лиха.

Деяким людям не вдалося отримати жодної матеріальної допомоги від держави, бо не мали правильно оформлених документів на спадщину або жодних документів на будинок.

Личмани й Магдин розташовані у зоні добровільного відселення, але десятки років після Чорнобильської трагедії люди все одного продовжують мешкати на цих територіях. У лісах вони знаходять можливість жити у тиші, служити Богу, розвивати свої спільноти. Цих людей часто називають старовірами за характерний зовнішній вигляд і побут. Самі ж вони пояснюють, що обирають аскетичний спосіб життя, бо «лише гості у цьому світі».

У Магдині дуже тихо. А коли йдеш поміж вкритих снігом вулиць, ця тиша починає тиснути. Здається, що село вимерло. Можна зайти на подвір'я будь-якого будинку, але назустріч ніхто не вийде. Один з таких — обвішаний різнокольоровим одягом. На довгих мотузках по периметру паркана там висять костюми, сукні, пальта і навіть м'які іграшки. На деяких з них є бирки з ціною. За межами будинку ж розташоване велике саморобне шатро, але доріжка до нього вузенька, все навколо заставлене посудом. Над входом є оголошення: «Без ведома Димы не заходить. Сначало спросить, смотреть и выбирать вещи аккуратно. Здесь уборщиц нет!»

Так, це гуманітарна допомога. У перші дні після масових пожеж волонтери з різних куточків України, а також представники церков різних конфесій звозили до сіл все: від одягу до посуду. У деяких селах була одна відповідальна людина, яка приймала всю допомогу, а потім допомагала розподіляти речі між тими, хто їх потребує. У Магдині такою людиною був Діма. Мені, правда, він так і не відчинив.

З димаря будинку неподалік виходить густий темний дим. На подвір'ї під снігом видніються масивні пластмасові іграшки, а на мотузках розвішано багато пар дитячих панчіх на вік не більш ніж рік. Після обережного стуку у вікно визирає молода жінка в хустці. По кольору брів здогадуюся, що вона білявка. Її бліду шкіру зігрівають рум'яні щоки.

— Когда морозы, мы топим целый день, чтобы согреться, — каже вона дуже обережно, тримаючи руку на ручці вікна, готова закрити його у будь-який момент, імені свого не називає.

— Ви самі відбудовували хату?

— Да, где-то за три месяца, — говорить вона теж обережно, з паузами майже після кожного слова.

— А де жили тоді?

— В Личманах, люди разрешили пожить.

— Ви отримали якусь допомогу після того, як втратили будинок?

— Да, 30 тысяч.

— А 300 тисяч?

— У нас был дом не приватизированный.

— А чому не переїхали?

— Тут лучше... на природе, опять все отрастет.

«Мені нічого не треба»

У Личманах є й такі, що не потребують допомоги від держави.

— Я взагалі у то не вникаю, мені нічого не треба, — говорить монах Владімір. Він сидить на лавці за довгим дерев’яним столом. На обличчя падає світло від кількох тонких жовтих свічок, які зазвичай запалюють у церквах. На вулиці ще не стемніло, але всередині дерев'яного будинку вікна маленькі, електрики — немає, бо вона тут нікому не потрібна. На стінах, окрім ікон та листівок із зображенням пейзажів Єрусалима, є чорно-білий портрет Миколи ІІ з підписом «государь» і всіх членів родини «царської родини» Романових.

— Ви самі гасили свій будинок? — запитую.

— Господь гасив, — спокійно каже Владімір, на його плечах розкинулися пожовклі від часу завитки довгого сивого волосся. На маківці у нього чорна шапка округлої форми, він одягнений у кілька шарів одягу, щоб було зручно пересуватися між приміщеннями та поратися на вулиці. Хоча температура у хаті та надворі мало відрізняється

— Якщо по здравому уму, то воно не просто так горіло. Огонь був тут такий високий, як морська хвиля. Але ми вийшли на вулицю і весь час молилися, поки нас не забрала поліція, щоб сховатися. Я думав, що коли повернуся, то хати вже не буде, — згадує Владімір і просить молоду послушницю приготувати чай і розігріти пісну їжу. Вона мовчки ставить на пічку казан із картоплею, а невеличку каструлю з водою поміщає на газовий балон з пальником, над якими висить дерев'яна табличка з висіченим написом: «Терпение! Спасение! Любовь! Смирение».

— Зранку ми повернулися, а моя хата була на місці, хоча дерева навкруги — чорні. Як люди відбудовували свої будинки, я не вникаю, я монах і далекий від цього. Мені привозили гуманітарку, я відмовлявся. Ми молимося – і Господь дає нам за це все, що ми потребуємо. Не більше.

Причину пожеж досі з'ясовують

Причиною цих пожеж став людський чинник вважає заступник начальника 12 пожежної рятувальної частини управління ДСНС у Житомирській області Олександр Матін.

— Я працюю тут з 2010 року, то переважно це людський фактор: спалювання сухої рослинності, необережне поводження у лісі, недопалки, неправильне розпалювання багаття.

Наразі триває досудове розслідування у чотирьох кримінальних провадженнях. А остаточного рішення про встановлення причин масового поширення пожеж — немає.

вирубка лісів наслідки пожежі лісові пожежі