Декомунізація в головах. Як свобода і власні гроші вчать громади діяти раціонально

Сільський староста Юрій Сікора протягом 19-ти років викладав в університеті, де захистив кандидатську, потім його скоротили. А тепер він очолює два села – люди за нього проголосували.

Результати своєї роботи він ретельно обліковує, збираючи рожеві наліпки у прозорій папці.
– Ви не смійтеся, – попереджає він, показуючи її мені, та пояснює. – Кожне звернення людей пишу собі у блокнот і на окремий стікер. Виконані стікери кладу у файлик, а потім, коли звітую перед людьми, показую, скільки всього зробив.

Ми сидимо в його робочому кабінеті, розташованому у цоколі місцевого дитсадка. Староста каже, що старається виправдати очікування селян – навіть тих, хто його критикує. Сільська народна «опозиція» не мовчить – Юрій Сікора пильно відстежує дописи у місцевій фейсбук-групі «Голосків Times» і болісно сприймає закиди у свій бік. Тому намагається зафіксувати кожне звернення та кожну виконану обіцянку.
– Староста потрібен, щоб вирішувати питання на місці, от цим і займаюся, – пояснює він. – Я виріс у цьому селі і всіх знаю. З людьми спілкуюся як підлеглий з керівником, бо мені ж платять за те, щоб допомагав їм.

Платять старості 15 тисяч гривень (рішенням депутатів ОТГ), свою зарплату він вважає достойною. Щомісяця комісія сільради з питань соціально-економічного розвитку вирішує, чи нараховувати старостам премію – плюс 50% від окладу. Це ще один стимул працювати сумлінно.

«Ми правильно зробили, що пішли своїм шляхом»

Гуменецька ОТГ з'явилася однією з перших в Україні. Вісім сільрад (21 село) із центром в Гуменцях добровільно об'єдналися в серпні 2015 року – через три місяці після появи закону про децентралізацію. Ще 16 приєднувалися поступово, переконавшись, що сусідам це пішло на користь. Останніх два невеликих села (Цикова і Карачківці) додалися вже перед місцевими виборами у 2020-му.

– Спочатку села не хотіли приєднуватися, бо казали, що я «куплена», – пригадує голова Гуменецької ОТГ Інна Абдулкадирова. – Мабуть, боялися змін. Лише зараз до всіх дійшло, що ми правильно зробили, що не приєдналися до сусіднього міста і пішли своїм шляхом. Нам надійшло багато коштів, і ми вже встигли чимало зробити.

Вона очолила об’єднану територіальну громаду у 2016-му, хоча працює в цьому кабінеті вже 23 роки – спочатку була сільською головою. На місцевих виборах минулої осені за Абдулкадирову проголосували 92% виборців. Вона каже, що «рада б піти, та люди не пускають».

Інна Григорівна справляє враження владної жінки з твердим характером, але Гуменецьку ОТГ складно запідозрити у відсутності демократії, а її голову – в авторитаризмі хоча б тому, що всі 14 сільських старост, яких вона за законом могла просто призначити, були фактично обрані мешканцями сіл за результатами голосування.

– Ми виготовили власні бюлетені й провели опитування по селах, щоб дізнатися, кого люди хочуть бачити старостами. Хто набрав найбільше голосів – того голова ОТГ і призначала, – пояснює заступник голови Гуменецької ОТГ Віталій Свідер. – Адже саме староста, а не голова ОТГ щодня спілкується з селянами. І люди краще знають, хто чого вартий і з ким їм краще мати справу.

Якщо у громаді виникає проблема і з’являються незадоволені, голова скликає круглий стіл, на який запрошує всі сторони конфлікту та людей, що здатні допомогти розв'язати питання.

– Це у нас називається робочими нарадами, – каже заступник голови Гуменецької ОТГ.

На новостворені посади в нову сільську ОТГ набрали людей за відкритими конкурсами. Майже всі новачки прийшли у сільраду з Кам’янця-Подільського, що за вісім кілометрів від центру ОТГ.

– Проблем із кадрами не було: мінімум двоє на одне місце претендували, – пояснює Віталій Свідер. – Наприклад, в ЦНАП прийшли люди зі значним досвідом роботи.

Бюджет умить зріс уп’ятеро

Запорука добробуту Гуменецької об’єднаної територіальної громади – 80 підприємств, завдяки яким річний бюджет ОТГ сягає 150 млн грн (лише п’ята частина в ньому – субвенції з держбюджету). Це рекорд для сільських громад в Україні. Тож не дивно, що Інна Григорівна гостинно пригощає мене у своєму кабінеті кавою та бутербродами з червоною ікрою – по-багатому.

Завдяки реформі децентралізації бюджет Гуменецької ОТГ за одну мить зріс уп’ятеро. Це був справжній шок для всіх, адже крім грошей, зміни принесли й відповідальність. До 2014 року, наслідуючи радянські практики управління, Київ визначав, куди мають витрачатися куці місцеві гроші. А от після Революції гідності місцеві ради здобули свободу розпоряджатися своїми коштами.

І навіть із таким досвідченим керівництвом, як у Гуменцях, доводилося вчитися.

У той перший рік фінансової свободи до голови ОТГ вишикувалася черга із людей, які просили щось покращити у своєму селі. Зібравши ці звернення докупи, місцеві депутати вирішували, куди передовсім витратити кошти.

– На комісії з бюджету ми запрошували спеціалістів з фінансового відділу – бо там працюють колишні головні бухгалтери із сільрад, у яких, на відміну від нас, величезний досвід роботи з цифрами. А тому нам вдалося уникнути відвертих дурниць, – згадують депутати Гуменецької ОТГ перший рік після створення громади.

Насамперед мешканцям ОТГ хотілося витратити кошти на приведення до ладу спільного простору. Почали з елементарного: за перші два роки в усіх селах зробили вуличне освітлення та організували вивіз сміття.

На початку хотілося витрачати кошти на грандіозні проєкти, і це теж частина радянського спадку: коли не помічали ями на тротуарах, а з усіх кутків говорили про щось глобальне, як БАМ. У Гуменецькій ОТГ, наприклад, спочатку думали витратити 40 млн грн на побудову сміттєпереробного заводу.

Але набивши гулі та спробувавши самостійність на смак, селяни стали більш відповідальними. Демократичні процедури й відповідальність – чудова школа раціональності.

– Зараз ми набагато краще вміємо розставляти пріоритети: на що треба витратити зараз, а що може почекати. Ентузіазм нікуди не подівся, і хочеться зробити ще, ще і ще більше, але розум каже, що треба робити все планомірно, поступово, – ділиться досвідом Віталій Свідер.

Хто чим може – на користь громади

Гуменці почали отримувати доходи від місцевого бізнесу задовго до початку децентралізації. І дрібні, і великі підприємці, крім податків, регулярно жертвують кошти на розвиток сіл, для цього щороку укладають із громадою соціальні угоди. А хто не підписує – дає готівку, щось купує або робить.

Обсяг внеску обговорюється індивідуально – Інна Григорівна вміє домовлятися з бізнесом. Але загальний підхід такий: що більше прибутків, то більше коштів на потреби громади. Фермерські господарства, наприклад, платять по 100 грн за кожен гектар орендованої землі, а звичайний кіоск – 500 грн на рік.

– Ми почали підписувати такі угоди вже давно: ще коли я була головою Гуменців, – розповідає вона. – Ну, а як ви думали? Жити ж якось треба. У нас і школа, і садочок, і купа проблем. Усі податки раніше стікалися в центр – нагору. А кар’єри й заводи ніколи не бідували. За їхній рахунок і ми трималися на плаву – ще до того, як почалася децентралізація.

Її заступник додає, що підприємці не відмовляються допомагати, адже бачать, куди витрачаються гроші:

– Ось староста купив щебень для дороги, обладнання для шкіл і садочків, облаштував ігровий майданчик. І власник бізнесу пишається тим, що вкладає гроші в село, по суті, у добробут своїх працівників, мовляв, дивіться: ось це відремонтували, це побудували.

Наприклад, аграрна компанія «Нібулон» орендує 714 гектарів землі у селі Вербівка. Щороку, окрім земельного податку, громада села отримує додатково 714Х100 грн=71400 грн на соціальні проєкти.

Читайте також: Три власники навколо Лазірок. Великі агрохолдинги «вбивають» села, фермери, навпаки, вдихають у них життя

Утім, найпомітніша зміна відбулася, коли в громаду посипалися гроші із податків.
В ОТГ здивувалися, наскільки легше стало реалізовувати проєкти без довгих погоджень із районом та областю.
– Після початку децентралізації за рік відкрили два садочки, – пояснюють в адміністрації Гуменецької ОТГ. – Починали будівництво ще при райдержадміністрації в Гуменцях, і як тільки стали незалежні, довгобуди завершили дуже швидко. Наприклад, в Думанівській школі замінили вікна та двері всього за кілька місяців: програму прийняли, профінансували, виконали.

Бізнес бачить, як «працюють» податки

Побачивши, як рідне село перетворюється у затишне гніздечко, активніше включилися і дрібні підприємці.

– Скільки грошей даю? Це комерційна таємниця, – каже житель Улянівки Дмитро Коваль, стоячи за прилавком у своєму крихітному гастрономчику, збудованому у власному дворі. – Я купую, що треба, своїми силами щось роблю. З недавнього: придбав мішки для сміття, коли прибирали ліс. Ще якось організував хлопців, щоб почистили ставок біля нас, там люди рибу ловлять. Іншим разом ми лопатами щебінь розсипали по дорозі – півтора року тому яма була по коліно.

Староста села Голосків Юрій Сікора пригадує, як місцеві підприємці згуртувалися під час великих снігопадів:
– Техніку безкоштовно давали, розчищали дороги. В ОТГ і своя техніка є, але її на 23 села не вистачить, щоб швидко все зробити.
Найбільші соціальні проєкти бере на себе цементний завод ПАТ «Подільський цемент» – один із найбільших виробників цементу у Європі. Щороку він поповнює місцевий бюджет на 35 млн грн. А зараз ще й будує спортивний майданчик за 400 тис. грн, яким зможуть користуватися місцеві жителі, серед яких близько пів тисячі працівників заводу та їхніх сімей.

Місцева влада відповідає бізнесу на щедрість лояльністю, а нових підприємців намагається підтримувати:
– Останнім часом у нас стало більше точок із роздрібної торгівлі, а це ж робочі місця. Тому початківцям ми зменшуємо податок на землю, щоб вони змогли зміцніти й не закрилися. Ми ж розуміємо, що починати завжди важко, – пояснюють в адміністрації Гуменецької ОТГ.

ЦНАП підвищеної прибутковості

Валерій Свідер, що очолює місцевий ЦНАП, пригадує, що саме завдяки ініціативності Гуменецької громади в Україні з'явився закон, який дав змогу збільшити доходи усіх ОТГ від надання адмінпослуг.

– Коли ми створили ЦНАП, – розповідає він, – зіткнулися з тим, що кошти за надані в ньому послуги пішли в районний бюджет. Ну як це так? Несправедливо! Ми були одні з перших, хто підняв це питання. Прохання передали нардепу Сергію Мельнику (ексмеру Хмельницького) – і він написав законопроєкт, за нього проголосували. І тепер ми щороку заробляємо 300 тисяч гривень, надаючи 146 видів адмінпослуг. А якби мовчали, то «лапу смоктали б».

Місяць тому ЦНАП виграв грант на придбання нової техніки, а отже, буде ще більше послуг для місцевих мешканців і коштів у місцевому бюджеті, 80% доходів якого витрачають на освіту, культуру і медицину.

Взяли – і створили спортшколу

Спочатку у місцевому бюджеті з’явилися гроші на безплатне дворазове харчування для учнів 1–4-х класів та дітей пільговиків. Потім скасували плату за проїзд у шкільному автобусі – також коштом громади.

Але хотілося більшого. Тоді на базі Гуменецького ліцею створили дитячо-юнацьку спортивну школу «Лідер», яка обходиться громаді у 437 тис. грн на рік.

Самим подивитись і туристам показати

– У нас майже в кожному селі є щось цікавеньке: ландшафтний заказник Кармалюкова гора, ботанічний заказник Нігинська товтра, школа у старовинному панському маєтку, дерев'яна церква в селі Карачківці, – перелічує Лілія Срібняк, начальниця відділу освіти, культури, спорту і туризму Гуменецької ОТГ.

І розповідає, що вони саме почали робити вказівники до туристичних об’єктів, розташованих недалеко від автодоріг, взялися за відновлення історичних пам’яток, нещодавно влаштували велопробіг до штолень, де знімали кіно, заодно й прибирали там. Тепер збираються розробити туристичні маршрути.

Говорить і показує «Голосків Times»

Щоб розв'язати проблеми громади, селяни почали активно гуртуватися у соцмережах – і це дає реальні результати. В Гуменецькій ОТГ є низка груп у Фейсбуці, де люди збираються то прибирати ліс, то почистити ставок, потім публікують фото проробленої роботи й тішаться коментарям.
– Совок вмер, – констатує місцевий вчитель історії Сергій Бетлінський. – Люди почали самоорганізовуватись, щоб щось робити, не чекають, поки їм вказівку спустять, і це тішить. Ось Кармалюкову гору, там – «українська Швейцарія»: сосновий бір і дубовий гай на крутих пагорбах понад озером. Поставили лавки й таблички з проханням не смітити.

– Люди стають дружнішими, дедалі частіше приходять зі своїми ідеями та рішеннями: де дорогу підлатати, де канаву засипати, де майданчик дитячий зробити, – каже голова ОТГ.

Своя група пів року тому з’явилася навіть у невеликого села Улянівка, яке одним кінцем впирається в ліс, а іншим – в поля.

– Люблю Улянівку: тут ліси гарні, ми постійно гуляємо місцевими стежками, а заодно і прибираємо там, – каже одна із 333-х жителів цього села Діана Качур, яка працює тут фельдшером та виховує трирічну дитину. – Ми домовилися між собою: хто живе біля лісу, щоб стежив за порядком поблизу своєї садиби.

Фельдшер – майже в кожному селі

Діані 21, вона закінчила медучилище у Кам'янці-Подільському і залишати рідне село не збирається, почувається тут потрібною.
– Тут все є: робота, школа, садочок, ЦНАП, амбулаторія, магазин, спортмайданчик, озеро, ліс і навіть салон краси! – каже дівчина і, на мить задумавшись, додає: – А головне – я всіх знаю. І тут мій дім.

Фельдшерський пункт відкрили торік – у відремонтованому приміщенні, повністю обладнаному для надання невідкладної допомоги. Щотижня до неї звертається по десять пацієнтів, які ніжно називають її Діаночкою.
– Ми давно просили про це, бо в нас пенсіонерів багато, і хочеться мати лікаря під боком. Голова ОТГ пішла нам назустріч, – каже жителька Улянівки. – Як повернулася додому після операції, Діаночка перев’язки мені робила. А за ліками я в сусіднє село Голосків їздила.

Напрямком медицини в Гуменецькій ОТГ опікується Дмитро з символічним прізвищем Здоровецький – директор Центру первинної медико-санітарної допомоги Гуменецької сільради, який підписав договір з НСЗУ наприкінці 2017-го року.

Дві третини жителів Гуменецької ОТГ вже підписали декларації з сімейним лікарем. Обирати людям є з кого: громада створила за власною ініціативою чотири амбулаторії та 14 фельдшерських пунктів. Вона ж їх і фінансує. І тепер медичну допомогу надають у 18-ти із 23-х сіл ОТГ, мешканцям п’яти потрібно звертатися у сусідні села.

З 8 ранку до 14:30 фельдшер працює навіть у селі Малозалісся із населенням всього 135 осіб.

– В усіх приміщеннях зробили ремонти, купили меблі. Витратили на це близько 700 тисяч гривень. Все, що вимагає МОЗ, у нас на 100% є. Зарплати лікарям ми самі платимо. НСЗУ лише купила нам ноутбуки та принтери й провела інтернет у приміщення, – розповідає Дмитро Здоровецький. – А лікарі у нас працюють не п’ять, а шість днів на тиждень: по 6,5 годин у будні та 6 годин у суботу – так усім зручніше.

Коли медичні послуги стали ближчими, пацієнти стали менше займатися самолікуванням і почали частіше звертатися до лікарів. Здоровецький звітує, що за минулий рік жителі Гуменецької ОТГ отримали сім тисяч рецептів безплатних медикаментів за державною програмою «Доступні ліки». І ці безкоштовні препарати справді доступні в місцевих аптеках, що відкрилися в кількох селах.

Раптом що, дзвоніть «шерифу»

Навіть поліція у Гуменецькій громаді «не така». Місцеві жителі не звикли телефонувати «102», бо знають номери мобільних трьох офіцерів поліції Гуменецької громади, які охороняють порядок виключно в межах 23-х сіл ОТГ.

Проєкт Нацполіції «Поліцейський офіцер громади» стартував у травні 2019 року, лише в кожній сьомій ОТГ з’явилися власні поліціянти.

І до цього проєкту Гуменецька ОТГ долучилася однією з перших. Організували поліційну станцію, оргтехніку, приміщення, а Нацполіція купила автомобілі та провела навчання коштом міжнародних донорів.

Віталій Мельничук, Володимир Жибак та Оксана Козловська раніше працювали у райвідділку в Кам'янці-Подільському. А потім перейшли на роботу в ОТГ, обійшовши конкурентів у конкурсі (чотири людини на місце).

– Там було кілька етапів відбору: тести на знання законодавчої бази, співбесіда з представником Нацполіції, міжнародними експертами та психологом; третій етап – перевірка поліграфом, – пояснює керівниця сектору взаємодії поліції з громадою Оксана Козловська.

На питання про хабарі правоохоронці віджартовуються:
– Наша робота – як на долоні. Ти хоч раз щось не так зробиш – і всі про це знатимуть, – каже Володимир Жибак. – А ми свій авторитет намагаємось втримати.

Селяни вважають, що зі «своїми» поліціянтами мати справу простіше – вони сприймаються як рівноправні члени громади, а не «каральний орган» з-поза її меж.

– Тепер ми проводимо увесь робочий час на території громади, не їздимо щодня на наради о 18:00 у Кам’янець-Подільський, як раніше, не працюємо в інших районах, – розповідає поліцейський Віталій Мельничук, який працює в Гуменцях з 2009-го року. – Постійно патрулюємо села на двох автомобілях, добре вивчили тутешні місця, краще знаємо людей, працювати стало легше: ще у двір не зайдеш, часом, а вже знаєш, хто там живе, яка обстановка в родині. І порушень за рік стало менше: у 2020-му з 1 січня до 12 березня було сім злочинів, а в цьому році за цей же період – два.

Місцеві жителі на запитання про ставлення до реформи Нацполіції знизують плечима: «Не знаю, яка там реформа. У нас нормальні поліцейські. Ми їх по імені та по батькові знаємо. Працюють, стараються. Нас не ображають».

Розбиті дороги – головна біда, яку не подолали

Розквіт за минулі п’ять років – мабуть, найкращі часи в історії старовинного села Гуменці, принаймні за останні 100 років – точно. Про трагічну історію у громаді теж пам’ятають: у кожній з місцевих бібліотек є добірки книжок про Голодомор і сталінські репресії, зібрані й записані свідчення односельців, що були очевидцями тих подій.

Та про радянське минуле у селах нагадують і назви центральних вулиць – в одному Першотравнева, в іншому – Чапаєва. Перейменовувати їх ніхто не збирається – лідери ОТГ у дусі багатьох противників декомунізації кажуть, навіщо міняти минуле, краще займатися майбутнім. Але це порушення закону і назви змінити таки доведеться.

Хотілося б в кінці написати, що чисельність населення у Гуменецькій громаді зростає на противагу іншим селам, але це не так. Щороку громада з населенням близько 15,5 тисяч осіб втрачає 200–300 мешканців – люди помирають, а рівень народжуваності, як і по всій Україні, низький. Хоча темпи втрат у порівнянні з іншими навколишніми селами – нижчі.

Утім, своєю головною проблемою мешканці громади в один голос називають не низьку народжуваність, а вщент розбиті дороги. Попри великий бюджет, в ОТГ немає коштів на ремонт десятків кілометрів доріг, які зв’язують між собою 23 села. Ями на дорогах так псують настрій місцевим жителям, що часом вони забувають про інші здобутки децентралізації:
– Ми – заможна громада, але дивлячись на ці калюжі до коліна на центральній вулиці, я цього багатства не бачу. Але дорогу подужає, той хто йде, і в цій громаді перший крок залишився далеко позаду.

Усі фото – автора.

громада село староста Гуменецька ОТГ реформи освіта медицина бюджет децентралізація