«Джавеліни», «Стінгери», засоби зв'язку і бронемашини для піхоти. Яка допомога потрібна зараз Україні

Різного рангу українські чиновники говорять про важку зброю. Так, колишній посол України в США Валерій Чалий заговорив про винищувачі, які можуть нам дати в лізинг.

Очільник Офісу президента України Андрій Єрмак виступив з ідеєю щонайменше розміщення в Україні американської системи ППО середньої дальності Patriot, про можливість закупівлі якої у 2018 році натякала попередня влада.

Проте в цих ідей є одна спільна хиба. Йдеться про системи, які мало отримати, їх потрібно інтегрувати в ЗСУ, а це займе не один рік після купівлі.

Та на випадок розширення масштабів агресії РФ має йтися про геть інші системи ураження – ті, які можна швидко інтегрувати в армію. При цьому масовість постачання такого озброєння може дати відповідний ефект.

Хоча, звісно, у нинішній ситуації варто почати непросту розмову з урядом США про отримання на пільгових умовах поліфункціональних винищувачів чи систем ППО середньої дальності в перспективі 3–5 наступних років.

Що ж потрібно Україні тут і зараз?

Передусім протитанкові ракетні комплекси (ПТРК).

Так, про це постійно говорять із початку агресії, і тому це може і звучить банально, але це вкрай потрібно.

Національне підприємство ДККБ ЛУЧ налагодило в останні роки доволі масове, як за нашими мірками, виробництво національних ПТРК типу «Стугна-П» та «Корсар» – десятки пускових і тисячі ракет до них. Проте, маючи такий протяжний сухопутний кордон із РФ і велику кількість так званих танконебезпечних напрямків, ПТРК ніколи не буває багато.

Окрім того, у наших національних ПТРК є один серйозний недолік – у тій комплектації, в якій вони постачаються ЗСУ, вони не працюють вночі. Тоді як ЗС РФ 40–50% тренувань проводять саме вночі, вони знають цю нашу слабину.

Тому Україні конче потрібні американські ПТРК Javelin та TOW II (ці системи можуть знищувати ворожі танки й вночі) – в кількостях сотні пускових і тисячі ракет до них. РФ має близько 3,5 тис. танків і в щонайменше три-чотири рази більше бойових броньованих машин різних типів. Навіть якщо РФ зможе виставити лише 50–60% цієї бронетехніки проти України, то все одно йдеться про значну кількість платформ, які треба підбити.

Конче потрібна річ – це переносний зенітно-ракетний комплекс (ПЗРК).

Так-так, усім відомі системи Stinger останніх модифікацій. Російська армія – це передовсім ракетно-артилерійська армія. Проте в останні роки росіяни активно працюють над тим, щоб зробити свої повітряно-космічні сили (ПКС) більш ефективним елементом в системі комплексного вогневого ураження противника.

Відгомін цього ми могли бачити в Сирії у 2015–17 роках, коли 50–70 оперативно-тактичних літаків і гелікоптерів РФ, працюючи із бази Хмеймім, переломили хід бойових дій на користь режиму Башара Асада. Крім того, росіяни активно відпрацьовують взаємодію так званих батальйонних і ротних тактичних груп та оперативно-тактичної/армійської авіації, яка надається на посилення наземним підрозділам.

Армійська авіація Росі має великий недолік, який може зробити її вразливою перед ПЗРК – боєприпаси, які вони використовують. Як показують тренування, відповідні системи ураження будуть використовувати бомби вільного падіння типу ФАБ чи некеровані авіаційні ракети типу С-8/13. Використання цих боєприпасів змушує наближатися і заходити в зону ураження ПЗРК – 4,5–5 км за дальністю і до 3,5–3,8 км за висотою.

На сьогодні військова авіація РФ – це до 800 літаків оперативно-тактичної авіації різних типів, які можуть завдавати наземних ударів, і до 700 ударних та транспортно-бойових літаків – і навіть 50–60% від відповідних показників виглядають доволі переконливо.

Переносний зенітно-ракетний комплекс «Стінгер». Їх, як і «Джавелінів», мало не буває. Сама згадка про постачання «Стінгерів» нагадуватиме росіянам про ганебний розгром в Афганістані

Знову ж, як і у випадку ПТРК, стоятиме питання щільності відповідних систем ураження. Адже традиційно оперативно-тактична чи армійська авіація працює парами або ланками (чотири одиниці) – поки одні відстрілюються, інші прикривають. Утім, суто математично набагато легше забезпечити більшу щільність ПЗРК, ніж авіації. При цьому, на відміну від бронетехніки, яку справді треба буде випалювати, у випадку з авіацією стоїть завдання навіть не так знищувати, як відганяти, змушувати відстрілюватися подалі, боячись входити в зону ураження ПЗРК.

Ще один елемент – це захищений зв'язок тактичної ланки.

На сьогодні потреби в захищеному зв’язку тактичної ланки (відділення, рота, батальйон, аж до бригади) закриті в наших військах у кращому разі на 15–20%. Нам потрібні американські радіостанції від компанії L3Harris Technologies, яка має бути основним постачальником відповідних систем для нинішньої армії.

Така цифра виглядає доволі реалістичною, адже і досі на більшості світлин українські бійці продовжують використовувати радіостанції від компанії Motorola, які, як показали бойові дії на Донбасі, можуть бути задавлені сучасними системами РЕБ РФ.

Зв'язок є важливим елементом системи управління в військах, яка своєю чергою забезпечує кращу керованість і синергію зусиль. Без надійного зв'язку, замість організованої оборони, ризикуємо отримати окремі спорадичні спроби спротиву, які росіянам може вдатися придушити.

За 2014–20 роки Україна вже отримала системи зв’язку від компанії L3Harris Technologies на $300 млн у межах американської програми зі зміцнення нашої обороноздатності. Проте, як бачимо, цього замало для задоволення всіх наших потреб. Ми купували й турецькі системи зв'язку, але вони для територіальної оборони.

Засоби розвідки.

Насамперед БПЛА та портативні радіолокаційні станції (РЛС) різних типів для посилення ситуаційної обізнаності. Україна отримувала БПЛА від США (RQ-11 Raven), а паралельно сама почала із 2016 року закуповувати власні розвідувальні БПЛА різних типів (Фурія, PD-1, Лелека), які передусім спрямовували на потреби ракетних військ і артилерії. Але тут, як і з ПТРК – засобів розвідки не буває багато.

Розвідувальні дрони та портативні радари для визначення, звідки працює ворожа арта, дозволить автономним підрозділам набагато швидше виявляти противника, що покращить якість реакції. Особливо це важливо в так званих зустрічних боях.

Ну і, зрештою, бронетехніка.

Вона зробить піхоту із «Джавелінами», «Стінгерами» та дронами мобільною. Мобільність має стати головною відповіддю на загрозу, про яку згадували лише побіжно – а саме ракетні війська й артилерія, на яку росіяни робили і роблять головну ставку.

Фактично йтиметься про те, що піхота швидко займатиме оборону на небезпечних напрямках, відпрацьовуватиме завдання, використовуючи ефект неочікуваності, а далі швидко залишатиме позицію, доки її не почне обстрілювати ворожа артилерія. При цьому мобільність дозволятиме не лише оборонятися, а й контратакувати, використовуючи той факт, що цілісної лінії фронту не буде через брак сил з обох боків.

Також ми не перебірливі і готові отримати аналогічну техніку від інших союзників.

Якою буде нова війна з Росією?

Нинішня війна окопна, та, якщо ворог вирішить наступати з інших напрямків (наприклад, через Сумщину і з Півдня, а така ймовірність є), то характер війни зміниться.

Розриви в бойових порядках дозволятимуть заходити в фланги чи проникати в тил противнику, що даватиме змогу атакувати комунікації та логістику росіян.

Розвиток із допомогою США мобільної, але добре озброєної піхоти може стати цікавим і важливим новим напрямком роботи. По суті, йтиметься про нову описану вище тактику мобільної ешелонованої оборони, яка вимотуватиме росіян в оборонних боях.

Нині росіяни насамперед прагнуть знаходити та знищувати скупчення важкої техніки – для цього вони насичують поле бою БПЛА різних типів (загалом у РФ їх до 2 тис., 50–60% можуть кинути на нас), розвивають артилерію й авіацію.

Високомобільна, але добре озброєна піхота, яка може проводити активну ешелоновану оборону, швидко міняючи позиції, чи здійснювати контратаки – те, чого росіяни не чекають. Звісно, і в таких умовах ціна протидії російській агресії буде значною, але нові тактичні прийоми можуть стати неприємним сюрпризом для противника.

Отже, на сьогодні в рамках діалогу із США Україні варто зробити ставку на більш приземлені системи. ПТРК, ПЗРК, засоби зв’язку і розвідки, легка бронетехніка не настільки вражають, як винищувачі та системи ППО. Але в випадку масових постачань і активного освоєння відповідних систем та правильної тактики використання ми маємо всі шанси кратно наростити ціну за можливе розширення агресії з боку РФ.

Підпишіться на тижневий дайджест ТЕКСТІВ та отримуйте листи з найцікавішими публікаціями – для спокійного читання на вихідних.

стінгер війна зв'язок росія сша джавелін зброя