Троє на «дистанційці» та щаслива мама. Як обрати гарну онлайн-школу й як там учитися

У нашій сім’ї — троє хлопців: найстаршому Матвію зараз 12 років, середньому Захарію — 10, меншому Дарію — 9. Старший і молодший схожі між собою за темпераментом і захопленнями. Обоє полюбляють логічні та настільні ігри, математику, шахи, а основне захоплення — футбол. Захарій – більш творчий, любить музику, нині займається хіп-хопом.

Зараз ми орендуємо будинок у Бучі, раніше жили у невеличкому поселенні «Лісова поляна» під Києвом. Переїхали до міста саме тому, що хлопцям треба було розвиватися, був час іти до школи, хоча вже на той момент ми вже налаштувалися на домашнє навчання.

Як ми вирішили навчатися вдома

Ми з чоловіком багато про це думали, говорили, читали, спілкувалися з різними людьми, аналізували ситуацію і дійшли висновку, що одним із головних завдань як батьків на той момент було – розкрити свою дитину, віднайти її індивідуальні особливості та рухатися в напрямку їхнього розвитку. Це ніби закладати перші цеглини фундаменту для майбутньої професії. А якщо вона приносить задоволення, не сприймається як робота — це щасливе життя.

Ще можу сказати, що одним із плюсів дистанційного навчання я вважала розвиток у дитини здатності до «самонавчання», до пошуку інформації, до вирішення ситуації нестандартним методом, до відходу від шаблонів, планування свого дня, тижня.

Із мінусів – усі мене лякали відсутністю соціалізації. Мовляв, дитина не може правильно розвиватися без перебування у соціальному середовищі. Це неправда. Я вважаю, що для дитини нормальне соціальне середовище – це сім'я, де є брати, сестри, мама і тато, бабуся і дідусь, кожен на своєму місці й кожен як приклад для дитини.

Читайте також: Перельоти бізнес-класом, особисті водії та хабарі: таємне життя приватного репетитора

Двоє малюків і першокласник на «дистанційці»

У 2015-му Матвію виповнилось шість, але до школи він не пішов. Як ми потім зрозуміли, що навіть якби захотіли віддати його до будь-якої школи в місті, це було б непросто. Вони переповнені, в класах по 30–35 дітей, записуватися до них треба було заздалегідь, до того ж перевага надавалася дітям із місцевою пропискою, якої в нас не було.

Отже, старший син вступив до центру дистанційного навчання «Афіни». Формат передбачав зрізи знань двічі на рік, для цього потрібно було приїздити особисто до школи у Києві. Учню надавався доступ до онлайн-уроків, було багато додаткового матеріалу. В школі була гарна система, яка стимулювала до засвоєння за рамками освітньої програми.

Усе було ідеально, я вдома займалася з Матвієм, а двоє менших, яким було тоді п’ять і три роки, гралися біля нас, у дитсадок вони не ходили.

Матвій гарно засвоював програму, читати на момент початку навчання вже вмів, математика давалася легко, а от з письмом була проблема. Не хотів писати зовсім – ні друкованими, ні письмовими буквами. Як тільки урок української мови — це сльози. Я намагалася знайти вчителя, щоб займатися прописами на приватних заняттях, але марно, найкращі кадри були вже зайняті: зранку – на роботі в школі, а після обіду — на додаткових уроках.

Тому у квітні ми вирішили відправити Матвія до школи, щоб він там навчився писати. Це була приватна християнська школа «Академія мудрості» на базі Гуманітарного інституту в місті Буча, яка саме відкрилася того року.

Ми також хотіли, щоб Матвій міг порівняти звичайну школу з дистанційною й обрати для себе кращий варіант.

Читайте також Дитині 4 роки? Час до школи. Як голландські батьки економлять на дорогих дитсадках

До «звичайної» школи не хотілося

Поки старший вчився вдома, меншим, граючись, доводилося часто слухати, як він читає, рахує, вчить вірші. Потихеньку і вони вчилися разом із ним. Часто, коли ми вчили нові англійські слова, і Матвій забував переклад, тут же зі швидкістю блискавки Дарій або Захарій відповідали за нього. Одного разу Матвію якось складно давався вірш напам'ять. А його треба було вивчити, записати на відео і надіслати на перевірку. Після десятої спроби запису Дарій не витримав і без заминки його розказав.

Тому в першому класі Дарію не було чого робити (він пішов до тієї ж приватної християнської школи, що і його старші брати). Читати та рахувати він умів, писати друкованими буквами теж. Я навіть намагалася відразу записати його до 2-го класу, але директор не дозволила.

Коли всі троє пішли до школи, я знову почала працювати — дистанційно, неповний день. Сини вчилися добре, Матвій був відмінником, усі вони, дякуючи чудовим тренерам, добре грали в шахи, настільний теніс і, звісно, у футбол — це основне їхнє захоплення.

Школа приваблювала приємними вчителями, гарною атмосферою в класах, де було по 20—22 учні, рівень знань — достатній. Ключову роль у цій школі, як потім з’ясувалося, грала директорка, точніше її прогресивний погляд на освіту, на манеру викладання, на оцінювання дітей, стимулювання до вивчення матеріалу, що відгукувалося в роботі всіх інших вчителів. Але щойно вона пішла у декретну відпустку — все це зникло, школа стала «звичайною». Ще й подорожчала.

Матвій вчився з квітня 2015 року. У першому класі ми платили 850 грн на місяць, у другому і третьому — 900, в четвертому — 1500 грн щомісячно.

Для Захарія, що вступив до «Академії мудрості» у 2016-му, вартість навчання у першому класі була 1240 грн, у другому — 900, в третьому — 1560 грн. Дарій відвідав тільки перший клас — тоді це коштувало 2 тис. грн на місяць.

Були пільги для багатодітних сімей, тому за двох менших ми платили на 20% менше від зазначених сум. Також у школі була своя їдальня, харчування коштувало ще приблизно 700–800 грн на кожного щомісячно.

Влітку 2019 року на батьківських зборах перед початком навчального року нам оголосили, що навчання подорожчає. За дітей 1–4 класів – 3 тис. грн на місяць, з 5-го і старше — 4 тис. грн, плюс харчування — одна тисяча.

Ми порахували, що за всіх треба було заплатити 11,8 тис. грн на місяць. Я зустрічалася з директором школи, просила про додаткову знижку, але марно — правила для всіх однакові. Залишатися там нам не було сенсу.
Віддавати дітей у переповнені бучанські школи не хотілося. Ситуація складалася так, що дистанційне навчання виглядало нашим єдиним виходом. Були страхи з приводу того, як організувати дітям навчальний процес і поєднати його зі своєю роботою. Але ми таки взялися шукати дистанційну школу для всіх трьох синів.

Пошук і вивчення пропозицій різних шкіл зайняв десь приблизно два тижні, потім була зустріч, оформлення документів – і вже 1 жовтня 2019 року всі вступили до дистанційної школи «Джерело».

Ми обрали її серед кількох шкіл, розглядали «Джерело», «Афіни», «Оптиму», «Альтернативу» та 210-ту школу на Оболоні. Була ще одна гарна християнська школа, не дистанційна, з поглибленим вивченням англійської мови, я особисто знала директора і засновника. Але вона розташована в Дарницькому районі Києва, це було далеко — ми навіть подумували переїхати до Києва.

Також можна було записатися у звичайну школу і навчатися дистанційно — деякі директори на це погоджувалися. Але для цього потрібно було купувати книги, робочі зошити та самостійно організовувати навчальний процес. У школах не було досвіду перевірки знань у тих, хто на дистанційному навчанні, не було консультацій вчителів. Такий формат нам не підходив. Тому шукали школу, що має досвід і вже налагоджений дистанційний навчальний процес. Для нас основним критерієм було співвідношення ціни-якості. Зрештою віддали перевагу школі, яку нам порекомендували друзі.

Читайте також П'ять годин на прогулянці, незважаючи на погоду. Як у шведських дитсадках виховують громадянина

Школа перша. Все чудово, проте є одне «але»

Це був перший рік, коли дистанційно навчалися відразу троє дітей. Тоді ми ще не знали, що невдовзі всім українським учням доведеться дізнатися, що таке дистанційне навчання. Через пів року, у березні, в Україні оголосили перший локдаун через новий коронавірус. На наш домашній навчальний процес це жодним чином не вплинуло.

Вартість навчання в школі була для Матвія 1875 грн, Захарія і Дарія – по 1500 грн на місяць, це з урахуванням 25 % знижки для багатодітних сімей.

І почалося найцікавіше. Всі троє – вдома. Вже не треба було вставати о 7 ранку, бігти до школи, але все одно перший рік дистанційного навчання був важким.

Кожному потрібен був комп'ютер, у нас було два на трьох. Усі комп'ютери мали різне програмне забезпечення, і якщо урок не відкривався на одному, треба було бігти до іншого.

Також потрібні були навушники, інакше слухати в одному приміщенні різні уроки неможливо. До того ж треба було мати сканер і навчитися на ньому працювати. Коли вирішили технічні питання, почали розбиратися з іншими.

Кому потрібні «другорядні члени»?

Спочатку в мене була паніка, що діти нічого не знають. Я пам'ятала зі школи про підмети, присудки, іменники, відмінки, особи, пам'ятала математичні формули, знала напам'ять багато визначень із різних предметів, а вони ні.

Була така ситуація, я запитувала у Захарія, що таке другорядні члени, а він мені відповідає: «А це з якого предмета?»

Згодом я заспокоїлася, старший Матвій почав згадувати, молодший Дарій швидко надолужував, а от Захарій — справді мало що пам'ятав. Я навіть грішила на школу, за що ми гроші платили, якщо вони нічого не знають.

Зараз я розумію, що все залежить від дитини. І розумію, що знання про другорядні члени речення ніяк і ніде не стало мені у пригоді, як і купа інших знань, засвоєних за шкільною програмою.

Вчитель розповідає, мама пояснює

Ця школа розробила гарний, доступний для дітей сайт. На ньому легко розібратися, що дитина вивчає, чи встигає з уроками, чи відстає. Уроки можна було вчити, коли хочеш, у будь-який день і час. Можна вчити наперед.

Матвій дуже любить математику, він інколи сідав і за день міг зробити 4–6 уроків. Міг цілий тиждень робити тільки одну математику. А потім усі інші предмети.

Шкільний рік поділений на два семестри, до закінчення кожного з них бажано було зробити заплановані уроки. У дітей була можливість через сайт школи спілкуватися між собою, а також із вчителями.

У школі гарний колектив, куратори підтримували зв'язок з учнями. Інколи організовували онлайн-зустрічі, де знайомилися, розказували про свої захоплення і вподобання, грали в різні ігри.

Протягом першого року на «дистанційці» діти вчилися працювати самостійно, освоювали технічні моменти. Їм важко було самих себе організувати. Я працювала вдома, тому цей процес був під контролем. Знання давалися легко. Але була одна проблема. Коли вони щось не розуміли, то не запитували у своїх вчителів (а така можливість у школі була – навіть онлайн-уроки для тих, хто не зрозумів матеріал по відео). Вони запитували мене. Тому працювати вдома мені було важко.

У цій школі ми провчилися один навчальний рік (2019–2020 роки). Враження – загалом позитивні. Єдине, що не подобалося – це швидкість перевірки робіт учнів. Тобто ти вивчив якусь тему, написав на неї письмову роботу, надіслав на перевірку. А результати могли прийти через два тижні. Діти або зовсім не звертали на них уваги, або не могли згадати, про що йшлося. Тому робота над помилками була або втрачена, або зовсім не зроблена.

Школа друга. Суцільні технічні проблеми

У 2020 році відкрилася дистанційна школа JAMM. І з першого вересня я перевела дітей туди, бо знала цю школу за дитячими таборами. У них вони неперевершені: профільні й спрямовані на відкриття у дитини її талантів. Таку ж обіцяли і школу: націлену на відкриття обдарованості, з гаслом про те, що всі діти – генії.

Ми пройшли з дітьми тестування для визначення виду інтелекту. Обрали програму, за якою краще навчатися. На вигляд все було чудово. Але провчилися у цій школі лише один місяць. Чому?
Цілий місяць вони налагоджували сайт, щось постійно не працювало, уроки заливалися по пів дня. Навчання стояло на місці, ми не витримали. Вирішили повернутися до цієї школи у старших класах.

Читайте також Розробники із Кремнієвої долини забороняють дітям користуватися смартфонами. Що особливого вони знають про сучасні технології?

Школа третя. Відеозаписи та багато тестів

У жовтні 2020 року перевелися до «Альтернативи». Це харківська школа, одна з найперших дистанційних шкіл в Україні. Зараз діти навчаються в ній. Школа привабила ціною, що було важливо у цей складний час.

Вартість навчання 1,2 тис. грн на місяць, для багатодітних сімей діє знижка 50%. За трьох дітей зараз платимо 1,8 тис. грн.

Не можу сказати, що я від неї у захваті. Але взяті зобов’язання виконуються. Сайт доступний для дітей, інформації там вдосталь, навіть для поглибленого вивчення предмета, матеріал у відеоуроках викладений гарно. Для 1–3 класів треба ще додатково купувати робочі зошити, це 300–400 грн на рік.

У 1–3-х класах багато письмових робіт, у четвертому і в старших — більше тестувань. Все конкретно і лаконічно. Є гарний зв'язок із батьками, мені приходить на пошту посилання на перевірене домашнє завдання, щотижня надсилають перелік невиконаних завдань. З мінусів – у цій школі немає зворотного зв'язку, відсутні додаткові уроки, де діти можуть у реальному часі проконсультуватися щодо незрозумілого матеріалу, немає спілкування дітей між собою. З вчителями діти можуть спілкуватися по предмету тільки через повідомлення.

Рівень знань – достатній, це можна оцінити за контрольними роботами, які учні складають у кінці вивчення теми. Роботи перевіряють дуже швидко, інколи вони повертаються на доопрацювання із зауваженнями, що конкретно не так зроблено. Швидкість читання, усні перекази, вірші напам’ять перевіряються за допомогою відеозаписів.

Щодня – один-два уроки

У старших класах майже всі зрізи знань, крім української мови, відбуваються у вигляді тестів. Набагато менше треба писати. Уроки можна вчити у будь-який час дня і передивлятися повторно. У цій школі не можна робити уроки наперед, а тестові завдання мають кінцевий термін виконання, зазвичай це 4–6 днів. Щодня учневі надається 1–2 уроки (залежно від класу), але в них сконцентровано багато інформації.

Діти не ходять на додаткові уроки до інших вчителів. Тільки Матвій ще займається англійською мовою, двічі на тиждень, теж онлайн.

Для себе я зрозуміла, що з математикою сини справляться, українська мова повторюється з року в рік, читати вони люблять, а всі інші предмети — це вже від уподобань. Якщо Матвію історія не зайшла у п'ятому класі, то і шостому він її не любить.

У нас був такий випадок: відкриває Матвій урок української — це 6 клас, у нього тема «синоніми», Захарій дивиться у свій (5 клас) – і в нього те саме. І в Дарія у третьому класі – теж синоніми за програмою.

Загалом трапляються різні історії. Іноді діти плутають уроки. Якось Матвій сідав працювати й казав: «Яка легка математика», а виявилося, що це уроки Захарія.

Вірші напам’ять вчителі просять розповідати, заплющивши очі, щоб упевнитися, що дитина його таки вивчила (цей лайфхак став поширеним і у звичайних школах у карантинні часи).

Англійські слова і вірші ми часто вчили всі разом у машині, під час поїздки на тренування з футболу.

Підпишіться на тижневий дайджест ТЕКСТІВ та отримуйте листи з найцікавішими публікаціями – для спокійного читання на вихідних.

Самі прокидаються і вчаться

Сини часто працюють у команді, допомагаючи один одному з уроками, щоб швидше їх зробити та піти разом гуляти.

Матвій у нас як старший вчитель – він найбільше був у школі і знає багато різних нюансів, дивних, як на мене. Наприклад, розкладання числа п’ятьма способами. Як у математиці (це зараз таке у Дарія) потрібно правильно записувати розв’язок прикладів тощо.

Часто менші консультуються у Матвія з англійської мови, який час вибрати, яке дієслово поставити: do чи does….

Бувають моменти, коли дітям не хочеться вчитися. Вони тихенько сідають за комп’ютери, вдають, що працюють, а насправді граються або дивляться мультики. І тут дуже важливо, що я завжди працюю вдома і можу це проконтролювати.

Ми ввели правило, що ігри і мультики можна лише на вихідних і за відсутності «хвостів». Але інколи все буває шкереберть, це ж життя, це нормально.

Із плюсів дистанційної школи: діти навчилися швидко шукати потрібну інформацію, вибирати головне у великих текстах. На один урок вони витрачають 15–20 хвилин, тому з'явилося більше часу на інші захоплення.

За час перебування на дистанційному навчанні в нас були й сльози, і протести, якийсь предмет не подобався, щось не виходило. Вже на сьогодні вони розуміють, що у них обов'язок вивчити зранку уроки, бо потім не буде часу. А коли уроки накопичуються, то капець, потім важко наздоганяти.

Спочатку я контролювала навчальний процес, хто що вивчив, які уроки, які оцінки, що знають із пройденого, але з часом стала цьому приділяти дедалі менше уваги. Діти знають, що треба вивчити, по якому предмету у них «хвости», коли вони мають це зробити.

Дарій останнім часом не дає мені на перевірку свої письмові роботи, в нього девіз такий: «Моя робота — мої знання — моя оцінка». А інколи ми приїжджаємо з тренування пізно, десь о 20:30, а Дарій тягне мене до комп'ютера і каже, що в нього ще не здана якась робота, просить допомогти. А в мене сил вже немає.

Але все частіше буває таке, що я прокидаюся вранці, а вони вже вчаться – самі, без нагадувань.

Читайте також Який шанс заразитися ковідом у гостях, барі, офісі чи школі? (ІНФОГРАФІКА)

Які є мінуси

Щодо мінусів. Коли дітям ліньки думати, вони шукають відповіді на питання до своїх тестів на сайті «Знання». Там можна знайти будь-яку інформацію по шкільній програмі. А інколи й нас, батьків, цей сайт виручає, коли ми разом не можемо розв'язати математичну задачу.

Ще в програмі школи дуже мало повторів пройдених тем, знання погано закріплюються.
Наприклад, Матвій вчив додавання, віднімання дробів, а потім їх множення і ділення. На контрольній роботі він трохи губився: що треба робити з дробами під час додавання, і як вони діляться?

Серед мінусів також — все-таки відсутність спілкування з друзями. Особливо Захарію цього дуже бракує. А Матвію і Дарію — і на дистанційному цілком нормально. Зараз ми намагаємося частіше запрошувати друзів у гості, щоб Захарій мав можливість спілкуватися з ровесниками.

Середульшому синові ще не подобаються постійні тести. Каже, в школі його могли запитати раз-два на місяць з якогось предмета, а тут «постійно контрольні роботи, що це за школа така?»

Що далі?

Якщо ви сьогодні запитаєте у моїх дітей, чи хочуть вони в школу, вони скажуть, що ні, дистанційно краще: не треба рано прокидатися, вдома зручніше, не треба довго сидіти на уроках, можна прослухати запис, перемотати, передивитися, можна навіть зразу робити тестову роботу, якщо ти знаєш відповіді на питання. Таке часто буває з інформатикою, сьогодні її взагалі можна не вчити. Також є більше часу на улюблені захоплення: танці, басейн і, звичайно, футбол, який забирає дуже багато часу.

Я думаю, що якби діти ходили до школи, то не встигали б з домашніми завданнями. До того ж у Бучі учні четвертого класу вчаться у другу зміну, а в нас у цей час тренування з футболу.

У планах на майбутнє: залишатися на дистанційному навчанні. Наступного року більше уваги приділяти англійській. Думаю, будуть додаткові заняття для всіх трьох дітей. Захарію планую додати більше офлайн-уроків, щоб задовольнити потребу в спілкуванні.

Якщо буде фінансова можливість, все-таки хочеться повернутися до школи «Джерело» або спробувати школу «Оптіма», про яку я чула гарні відгуки.

З чого почати шлях до дистанційки

Насамперед варто поцікавитися, чого хоче дитина, чи підійде їй цей варіант. Зараз деякі школи пропонують безплатний онлайн-доступ на кілька днів, можна спробувати й подивитися, чи годиться такий варіант навчання. Дитина має самостійно налаштовуватися на навчання, мати бажання вчитися, адже вчителька над головою не стоятиме.

вчитися онлайн вчитися вдома дистанційна школа дистанційне навчання