Як КДБ проводило «активні заходи» в СРСР і на Заході, щоб приховати масштаб Чорнобильської катастрофи

Про роль брехні та спотворення інформації радянським режимом, що спричинило Чорнобильську трагедію та збільшило її наслідки, говорили 26 квітня під час онлайн-дискусії Chornobyl 35 Years After: Lessons to be Learned Anew, присвяченої 35-им роковинам Чорнобильської катастрофи.

У дискусії взяли участь Ольга Бертельсен, історикиня, професорка, викладає на кафедрі історії розвідки та міжнародних відносин у Коледжі безпеки та розвідки Ембрі-Ріддл (США) та Сергій Плохій, історик, професор української історії у Гарвардському університеті, директор Українського наукового інституту Гарвардського університету.

Ольга Бертельсен: У відчайдушних спробах зберегти репутацію, радянська влада була готова на будь-які людські жертви, аби лише приховати масштаб трагедії та кількість людей, які померли від радіації. Інформацію про Чорнобиль миттєво засекретили. Однак такий підхід не був чимось новим для СРСР. Щоб приховати помилки радянського режиму, КДБ проводив “активні заходи”.

На відміну від пропаганди, в якій ключове повідомлення і мета відкриті для цільової аудиторії, дезінформаційні операції мають бути завуальованими та секретними, а аудиторія — не здогадуватися про їхню мету. Спершу створюється контекст, в якому повідомлення вселятиме довіру і впевненість у правдивості інформації, а потім неправдиву чи неповну інформацію спрямовують на групи або конкретних людей. Таким чином, під впливом неправдивої інформації реальність аудиторії стає спотвореною.

Спеціальні операції, пов’язані з Чорнобилем, КДБ проводив як на внутрішню, так і зовнішню аудиторії.

Операції на внутрішню аудиторію

Спершу про внутрішню. Якось я стала свідком цікавої розмови між Аллою Ярошинською, народною депутаткою СРСР у Житомирській області, і російським поетом Євгенієм Євтушенком, якого обрали народним депутатом СРСР у Харкові.

Ярошинська каже: «Коли я почала знайомитися з документами комуністичної партії, зрозуміла, скільки замовчування існує навколо катастрофи, причому не менших масштабів, аніж сама катастрофа. Я надіслала вам детальний звіт. Ми маємо порушити це питання на одному з депутатських засідань». На що Євтушенко відповів, що нічого не отримував і нічого про це не знає. Це означало, що КДБ вже почали контролювати кореспонденцію з України.

Про нелюдську природу комуністичного режиму свідчить медичний аспект радянської системи. Ярошинська тоді згадала про 11–12 тисяч людей, які потрапили в київські лікарні у важкому стані. 11 травня МОЗ видав розпорядження №24, в якому лікарям наказували замінювати діагноз гострої променевої хвороби на вегето-судинну дистонію.

Документ, очевидно, контролювався КДБ. В іншій постанові, продиктованій КДБ, яку видав Володимир Щербицький, йшлося про повернення людей до Чорнобиля. Діти та вагітні жінки могли повертатися у ті районі, де радіація спала до показників 2–5 мілірентгена на годину. В мене є особиста історія. Саме в цей час після аварії я була вагітна. Мені пощастило народити здорову дівчинку, однак новини про можливість повернення до Чорнобиля мене тоді дуже здивували. Моя перша освіта була медична, тож я знала, що такий викид радіації значно збільшує шанси розвитку пухлин.

Ще один цікавий аспект — операції, спрямовані на радянських євреїв, про які мало хто зараз згадує. Через Чорнобиль збільшилась кількість запитів українських євреїв на еміграцію, на що КДБ вирішило посилити ідеологічні заходи на робочих місцях, зокрема в академічних колах. КДБ запрошували євреїв на профілактичні розмови, де залякували й показували брехливу статистику про “масштаби” аварії, а також звинувачували їх у відсутності патріотизму. Це важливий факт, особливо у світлі того, що призов на службу для знезараження місцевості також відбувався обманом. І, як ми знаємо сьогодні, у 1986 році в Естонії стратили 12 людей за те, що ті відмовилися брати участь у знезараженні.

Агенти впливу на зовнішню аудиторію

Завдяки ретельно спланованим тактикам і стратегіям вдалося заплутати навіть Захід, зокрема американську розвідку, яка поступово почала вивчати, як радянській владі вдалося створити хмару брехні після катастрофи. Вони розробляли стратегії контррозвідки, щоб пом’якшити наслідки радянської дезінформації. Варто згадати ім’я Віктора Чебрікова, голови КДБ СРСР того часу. Він зіграв ключову роль, щоб не дати інформації про аварію витекти за кордон, а також сконструювати неправдиві факти про реальні наслідки катастрофи. Мушу визнати, їм це вдалося.

КДБ використовували три групи агентів впливу, які поширювали інформацію про Чорнобиль за кордон.

По-перше, так званні “довірені особи” — іноземці на високих посадах.

Другі — контрольовані агенти впливу, тобто іноземці, яких фактично найняли КДБ і які отримували платню за роботу, однак не завжди.

До третьої групи належать ті, хто перебував у країнах, які мали міцні зв’язки з СРСР і де активний рекрутинг агентів не проводився з політичних міркувань. Їхню роботу не оплачували, проте співпраця з КДБ заохочувалася різними подарунками та стимулами. Ними були посадовці, науковці й журналісти.

У випадку Чорнобиля, одним з особливо ефективних радянських агентів впливу проти Заходу був журналіст Віктор Луїс, чиїм завданням було організовувати витік неправдивої інформації іноземним журналістам і поширювати дезінформацію про те, хто що сказав серед радянських посадовців чи навіть інтелектуалів. Резидентура КДБ у США отримала детальні інструкції про контрзаходи, що мали нейтралізувати діяльність української діаспори в Північній Америці та в українських національних центрах, які поширювали правдиву інформацію про аварію.

КДБ фальсифікували дані, щоб відвернути увагу міжнародної спільноти від помилок СРСР щодо Чорнобиля і відхилити критику США. Класичний приклад цьому стався з Гербертом Ромерштайном — істориком, науковцем і письменником, якого призначили директором інформаційної агенції США, що протистояла радянській дезінформації й “активним заходам”.

КДБ замінили його оригінальний лист до чехословацького дипломата. В новому варіанті були слова: «Гаразд, використаймо Чорнобильську катастрофу для пропаганди в США». Ключовою ціллю цієї операції було переконати Захід, що катастрофа не була радянським феноменом і наслідком необережного управління радянців, а радше аварією, яка могла статися будь-де. Необхідно було переконати у тому, що такою є природа ядерної енергії.

Про операції, що проводилися у 1986 і пізніше, можна довідатися з джерел, які зараз зберігаються у Галузевому державному архіві СБУ. Частково їх оприлюднили в антологіях документів «Чорнобильське досьє КҐБ. Суспільні настрої. ЧАЕС у поставарійний період» (2019) та «Чорнобильське досьє КҐБ. Від будівництва до аварії» (2020). Також не варто забувати про архіви, які ЦРУ розсекретило у 2011–2012 роках, зараз вони доступні для дослідників в онлайн-архіві ЦРУ. Після Чорнобильської трагедії, а особливо після розпаду СРСР, з’явилися стипендії на дослідження цієї теми, тож дедалі більше дослідників почали писати про Чорнобиль.

Попри зусилля КДБ приховати наслідки Чорнобиля, західна розвідка, зокрема ЦРУ, знали значно більше про катастрофу, ніж ті українці та білоруси, які фактично заплатили за незнання своїми життям і здоров’ям.

Як Чорнобиль вплинув на розпад СРСР

Всередині країни спроби режиму приховати трагедію ціною людських життів швидко розширили тему Чорнобиля до політичного питання. Я не можу сказати, що Чорнобиль став причиною розпаду СРСР, проте його роль була колосальною.

Радянські масові дезінформаційні операції змусили західну розвідку переглянути й посилити методи збору даних через відкриті джерела, агентів розвідки та роботу з зображеннями. Таким чином вони отримували сповіщення про те, що справді відбувається у Радянському Союзі. Також ЦРУ зрозуміло, що в індустрії атомної енергетики СРСР не було жодних планів і процедур, які б гарантували безпеку на місцях. Очищення Чорнобиля було здебільшого імпровізацією. Радянська дезінформація заохотила країни Східної Європи, вперше за всі часи домінування в них радянського впливу, шукати контакти з Заходом для співпраці в питаннях ядерної безпеки та захисту довкілля.

Радянська культура “безпеки” і замовчування

Сергій Плохій: Ядерна енергія створювалася — в СРСР, США чи в будь-якій іншій країні — насамперед для воєнних цілей, що вже передбачало секретність інформації. Зокрема, неповну інформацію отримували ті люди, які безпосередньо працювали з реакторами, що в підсумку вибухнули.

З трьох людей, серед яких директор атомної станції Віктор Брюханов, головний інженер Микола Фомін і заступник головного інженера Анатолій Дятлов, який проводив тест тієї доленосної ночі 26 квітня — лише Дятлов мав досвід інженера-ядерника. Він випробовував малі реактори на радянських підводних човнах. Усі вони були першим поколінням інженерів і операторів в ядерній індустрії. Тож йдеться про відсутність заходів безпеки та нестачу досвіду.

До 1986-го у СРСР вже траплялися аварії, які б мали допомогти поліпшити систему ядерної безпеки. У 1975 році схожий вибух стався на атомній станції в Сосновому Бору поблизу Ленінграда (сучасного Санкт-Петербурга). Про технічні проблеми, що тоді виникли, ніколи не розповідали фахівцям на інших станціях. Нічого про можливі несправності реактора не було відомо й тим, хто керував четвертим реактором 26 квітня 1986 року.

Дискусія відбулася на полях Генеральної Асамблеї ООН, організували її Український інститут та Постійне представництво України при ООН за підтримки Міністерства закордонних справ України.

Читайте далі: Фільм про нас. Cеріал «Чорнобиль» показує вади радянської системи, дотепер вкорінені в Україні

історія чорнобиль срср кдб дезінформація