У Польщі стає модним працювати з фермерами та створювати кооперативи покупців, щоб їсти натуральні продукти

Заглибитися у те, що ж насправді ми їмо, мене підштовхнуло молоко. Начебто звичайне молоко у магазині, але з написом: «зі смаком натурального». До того я шукала пшеницю на кутю й теж дивувалась, що вона «якась не така, як у дитинстві».

«Зараз практично не вирощують старі сорти злакових, – пояснює власник приватного сільського господарства «Екораб» у Свєнтокшиському воєводстві Польщі Богдан Хара. – Обсяги споживання вимагають від сільського господарства більше і швидше. А як воно, натуральне, швидко виросте? Тож практично все, що люди у містах споживають із гіпермаркетів, приправлене різними хімічними прискорювачами».

Життя зі смаком натурального

У щоденній рутині ми не завжди замислюємося, що саме їмо. Головне, щоб було за що купити продукти. Якщо їжа свіжа, смачно пахне і приваблива на вигляд – вже щастя. А потім неочікувано люди мають алергії, незасвоюваність того чи іншого складника, дивні побічки. Тенденція, погодьтеся, однакова – що в Польщі, що в Україні.

На щастя, польські, як і українські закони зобов’язують виробників вказувати точний склад продукту. Є докладно прописані норми того, що називати маслом, що ковбасою. Та, відверто, продукт під назвою «сосиски» із заявленим вмістом 2% м’яса все ж важко назвати якісним. Як і молоко зі смаком натурального – натуральним.

Сертифікують сільськогосподарську продукцію у Польщі, як вдалося з’ясувати, приватні фірми, які отримали дозвіл на ліцензування. Малим приватним господарствам пробитися у світ великої торгівлі важко і дорого.

То як і де знайти натуральне?

Сам собі магазин

«Свідомі споживачі» розуміють, що отримати натуральний продукт із природнім терміном придатності та без стабілізаторів найкраще прямо від виробника. І люди створюють кооперативи.

Один із прикладів – Вавельський споживчий кооператив у Кракові. Це товариство на волонтерських засадах. Звичайна низова ініціатива. Люди об’єдналися, щоб купувати продукти гуртом напряму. Вигода, кажуть, очевидна.

«По-перше, ми отримуємо органічні продукти прямо у фермера. По можливості шукаємо сертифіковані господарства. Самі в них буваємо. Допомагаємо при вирощуванні. І таким чином маємо здорову їжу, у походженні якої впевнені», – пояснює Зофія Феніковська, членкиня кооперації.

Допомагаємо при вирощуванні. І таким чином маємо здорову їжу

«Я розумію, чому люди з кооперативу приїжджають до мене помагати, – усміхається Богдан Хара, який займається вирощуванням зернових і їхньою переробкою. – Для когось це справді певна розвага, перепочинок від міста, але, головне, працюючи поряд зі мною у полі, людина бачить, що і як роблю, що справді не використовую хімію. Який ґрунт, який бур’ян, який врожай – все видно».

Власник ферми «Екораб» Богдан Хара вирощує ті сорти, які росли в його регіоні споконвіків

Кооператив є досконалою альтернативою для так званих екомагазинів, де продукція дорога, ланцюжок постачань не зрозумілий, а значна частина витрат – це націнка посередників та самого магазину. «У нас ті самі найменування трохи дешевші, а гроші йдуть безпосередньо виробнику, до спільної каси кооперативу (завдяки чому ми, наприклад, орендуємо приміщення) та на транспорт», – розповідає про переваги кооперативу Зося.

Що не менш цінно, створюється спільнота людей з однаковими цінностями – у кооперативі разом працюють, дискутують, організовують поїздки в села та на різні акції. Кожен у кооперативі має обов’язок відпрацювати для спільного блага три години на місяць. Управління ротаційне. Активних членів – 100–120 осіб.

«Завдяки активній участі в житті кооперативу я зустріла багатьох людей, які стали мені близькими, до яких можу звернутися за допомогою або просто провести з ними корисно і творчо час», – каже Зофія. Кооператив показав себе дієвим і під час пандемії, зміг організувати доставку замовлень свіжих продуктів безпосередньо до кожної домівки.

У кооперативі обмінюються також власною продукцією: люди самі печуть хліб, роблять закваски, вегетаріанські паштети, варення. Будь-яка ініціатива вітається.

Міські хіпстери раді попрацювати в «Екорабі»

У дружній атмосфері кооперативів також виростають власні підприємства. Саме з кооперативів з’явилися малопольські бренди Raw Nest (екологічний веганський ресторан у Кракові) та Shaushka Cosmetics (натуральна косметика).

Чи виходить це дешевше?

«Продукти через кооператив – це точно дешевше, ніж у екомагазинах і трохи дорожче, ніж масовий продукт», – каже Зофія із розумінням, чому саме так. До речі, деякі кооперативи самі створюють стаціонарні магазини, співвласниками яких є усі члени спільноти. Такий, зокрема, працює у Варшаві.

«Я вірю в ідею низових ініціатив у багатьох сферах, – переконує Зося, – тим більше це реально у спільнотах, утворених на основі абсолютно базових потреб».

Вавельський кооператив бере ідеї із діяльності Варшавського кооперативу «Добре» і сам охоче ділиться досвідом – активісти створили порадник, як подібний кооператив утворити; скачати порадник з їх інтернет-сторінки може кожен. Краківчани стали натхненням для Ґлівіцького кооперативу Tomata та спільноти у Кросні. Зараз вже важко сказати, хто був на цьому шляху найперший, бо кооперативи швидко та рясно з’являються по всій Польщі та стають новою модою.

Продуктова незалежність

А що на іншому боці цього споживчого ланцюжка?

Селянин, який не є масовим виробником, мусить бути унікальним. Тому він намагається мати не тільки ліцензію про якість виробленого, а й створити продукт, натхненний місцевою історією, локальною природною та культурною спадщиною. Звісно, такий продукт є складнішим у виробництві, всі його інгредієнти мають бути натуральними, смак – неповторним.

Взірцем такого продукту є краківський бублик-обважанек, якому вже 650 років. Це сертифікований локальний продукт, гордість міста, 2010 року внесений у список регіональних продуктів Європейського Союзу. Такий продукт охороняється як бренд, і обов’язкова вимога до нього: всі складові мають бути місцевого походження. Складників усього шість: борошно, вода, сіль, дріжджі, олія і посипка (мак, сіль чи кунжут), і вони незмінні.

У часи короля Владислава Ягайла та Ядвіги виключне право на виробництво і продаж обважанків мали пекарі Велички. Зараз це кілька регіональних пекарень, які продають традиційний виріб із лотків зі значком сертифікату ЄС. Треба вміти купити справжній обважанек, бо поруч тоннами продають його «туристичні», несертифіковані варіанти.

Подібно у Польщі і з хлібом. Щодо цього продукту насущного у Польщі нема усталених норм. Тож хімія замість борошна, навіть 30 хімічних складників у добавках – це цілком легальні відомості про хліб. «Звідси родом більшість алергій», – переконаний Пйотр Дзюґан, мікробіолог з інституту Ферментації і мікробіології Лодзького університету, який багато років досліджує хліб. Пекарі своєю чергою нарікають, що люди відмовляються їсти хліб взагалі.

Зараз ЄС робить новий перегляд дозволених субстанцій у складі хліба, бо підтвердилось, що деякі барвники спричиняють надактивність у дітей.

Найпопулярніші у Польщі булочки, які є у кожному маркеті, це морожений виріб, який за температури -18 може зберігатися навіть рік! Так, магазин запевняє, що пече сам, ви справді купуєте гарячу запашну булочку, при цьому невідомо, як довго вона пролежала замерзлою грудкою. Її хрумка скоринка і чудовий запах – заслуга лише хімічних домішок.

Наводжу хліб як найпоширеніший продукт, а Польщу як досліджений приклад, та, думається, подібно «печуть» супермаркети по всьому світі.

«Старі сорти злакових мусили відійти, – пояснює власник «Екорабу» Богдан Хара. – Нові сорти, підгодовані добривами, дають утричі-учетверо більші врожаї. І запит йде на кількість».

Господарство «Екораб» дотримується дідівських традицій у прямому сенсі. Пан Богдан услід за дідом і батьком веде хазяйство так, щоб абсолютно ні від чого не залежити. Будинок опалюється паливом із власного лісу (сухостоєм), відходами від обрізки саду та кущами однорічної малини, зрізаними на зиму. Є власна вода, своя біологічна очисна споруда, компостування, власна енергія. Їжа зі своїх врожаїв, перероблених на власних машинах, які мають музейну цінність.

Фермер і його «музейні» машини, які допомагають жити незалежно

Господарство цінує вирощування старих сортів рослин, стійких до поганих погодних умов, хвороб та шкідників. Це дає господарству додаткову незалежність від насіннєвих компаній. Основними культурами в «Екорабі» є традиційні зернові, овочі та фрукти.

«Вирощувати просто пшеницю не зовсім окуповується. Добре вміти її перебити. Але останні млини зникли у нас в околиці ще в 70-х роках», – розповідає господар. Пан Богдан почав скуповувати обладнання із недіючих млинів, відновлювати його і запускати знову у роботу. Тому в «Екорабі» не тільки власне зерно, а й борошно, крупи і пластівці.

Пан Богдан вирощує усе так, як це робили його предки. На 13 гектарів поля має 10 га орних ґрунтів. Тут ростуть старі сорти збіжжя: спельта, гречка, просо, жито, овес, амарант, є 1,5 га картоплі, трохи олійних: льон, ріпак, чорнушка та плодові дерева. У господарстві, як годиться, тримають корову та курей.

«Я вирощую пшеницю сорту висока литовська, у нашому регіоні вона росла завжди. Спершу піддивлявся, як працює мій батько, а він був великим любителем польових робіт. Потім ходив сам на сам у поле за знаннями, далі почав накопичені знання втілювати», – розповідає пан Богдан.

Звісно, була спокуса йти у ногу з часом і збільшувати врожаї. «Та одного разу я випадково потрапив на тренінг з органічного землеробства, – розповідає Богдан Хара. – Мені сподобалося бачення, хоча спершу думав, що це занадто складно. Пішов удруге. І переконався, що я також зможу працювати традиційно й екологічно. І ми це зробили. Моє збіжжя дає відчутно менші врожаї, ніж хімічне, але зерно велике, повне – видно, що здорове. Зараз з дружиною не можемо уявити, що могли б жити інакше. Хоча, ох як довго робили нашу власну першу олію!»

Читайте також: Бізнес-рай для селян. Малайзія дає обладнання і не бере податок, якщо дохід менший $700

Господар також дбає про фінансову автономію: уникає позик та інвестує коштом заощаджень. Чи доплачує Євросоюз? Так. І пан Хара каже, що брати ці кошти (приблизно 250 євро за гектар), безумовно, варто. Бо це водночас і підтримка для селянина, і вимога до якості його продуктів – перевірки на екологічність у господарстві регулярні.

Як вирощувати врожаї без хімії?

Перше, що роблять у «Екорабі» – підгодовують насіння перед посівом. Використовують вапно, ефективні мікроорганізми, екстракт компосту, який містить гумінові кислоти, екстракт хвоща польового. Крім того, основним методом протидії хворобам є профілактика, яка складається з правильної дати сівби (з урахуванням сонячного та місячного календаря), відповідної сівозміни (уникаючи накопичення хвороботворних мікроорганізмів та шкідників), вирощування фітосанітарних рослин (гірчиці, гречки, вики).

Зараз в «Екорабі» переробляють практично все. Наприклад, вода після очищення йде на підлив рослини у саду. Лушпиння спельти використовують у подушках. Кажуть, така подушка знімає стрес і головний біль. До речі, аптечки у господарстві нема. «Відколи харчуємося власними продуктами, ми не хворіємо», – пояснює господар. Трав’яні чаї, ягідні лікери власного виробництва. Не ходить подружжя і в місцеві магазини – все ж бо є своє, корисне та здорове.

Подружжя фермерів не купує продукти з магазину. Пані Ельжбета Хара готує для гостей трав'яні чаї

Інші селяни дивляться на господарство «Екораб» з неприхованим інтересом. Охочим пан Богдан продає трохи зерна на розвід. «Якщо будуть шанувати землю і любити працю, то також матимуть добрі врожаї. Бо це ж все тутешнє, віками незмінне», – переконаний господар «Екорабу», який з 2006 року має сертифікат «Єврогарантія».

«Борошно у мене коштує 8–12 злотих, у магазині можна купити за 3–5. Але люди їдуть до мене»

Із Вавельським і Юрайським кооперативами господарство «Екораб» дружить давно і міцно. Має також напрацьовану роками базу місцевих покупців. Надсилає замовлення, зроблені через інтернет. Співпрацює із дитячими садочками та школами. Здає приміщення гостям у межах зеленого туризму (подоїти корову, жартує, – додаткова терапія).

«Клієнти приходять самі, – визнає Богдан Хара. – Борошно у мене коштує 8–12 злотих, у магазині можна купити за 3–5. Але люди їдуть до мене. Купують борошно, манку, пластівці, масло, олію, овочі, фрукти. Крутяться у господарстві, гостюють. Практично завжди двір повен людей. Дружина може показати, як пекти хліб, жодних таємниць у нас нема».

Натомість у пана Богдана є мрія – у нинішніх умовах зробити сучасну е-платформу-базар, щоб і інші малі виробники могли простіше продавати корисні продукти власного виробництва. Можливо, у співпраці із кооперативами селяни справді створять взаємовигідний короткий і якісний споживчий ланцюжок.

Традиційні сорти злакових господарства «Екораб»

фермер досвід самоорганізація польща кооператив екологія свідоме споживання