Київська фортеця: занепад, блиск, занепад. Як потопає у хаосі унікальна цитадель

Київ має унікальний і маловідомий об'єкт – гігантську фортецю у центрі міста. Це не середньовічний замок, а комплекс із мурованих казарм і казематів, арсеналу, майстерень та порохових складів XVIII–XIX століття на площі в понад три сотні гектарів. Щоб пройти вздовж основних об'єктів, потрібно подолати щонайменше 10–15 км.

Фортеця проходить етапи від повного занедбання, коли всім байдуже роками, коли ситуація з документами та дозволами незрозуміла, тож простіше залишити об'єкт на поступове руйнування, ніж на збереження, реставрацію і розвиток – до вдалого відновлення фрагментів (як виняток) шляхом очищення від зайвого і прибирання парканів.

Київ мав багато етапів становлення оборонних споруд від княжих часів, але найкраще збереглася наймасштабніша міська фортифікаційна споруда – одна з найбільших в Європі – Київська фортеця XVIII–XIX століття. Вона складається з цитаделі та кількох окремих укріплень, поєднаних валами та стінами. Зараз через вали прокладені вулиці, більшість території забудовано і закрито парканами. Як туристичний об'єкт відома лише невелика частина фортеці – Госпітальне укріплення і Косий капонір як Національний музей.

Центральною спорудою є арсенал, що зараз називається Мистецьким арсеналом та грає роль павільйону для різноманітних культурно-мистецьких подій та виставок-ярмарків. З нещодавно відкритих споруд – «Київ фудмаркет», проєкт «Освіторія» у будівлях Нового арсеналу, де ще недавно розміщувалися цехи військових заводів.

Тут, поряд із Києво-Печерською лаврою, довгі роки працював секретний військовий завод. Початково цитадель і арсенал були збудовані для військових потреб у XVIII столітті. Початок будівництва пов'язаний з гетьманом Іваном Мазепою, а завершення – з Петром Першим і війною зі шведами. У 1706 році Київ був прикордонним містом у складі Російської імперії, тоді як Фастів і Біла Церква були частиною Речі Посполитої.

Мистецький арсенал Віктора Ющенка

Завод остаточно припинив своє існування у стінах арсеналу у 2005 році, цьому передувала низка указів президентів. З 2006 року тут розпочалися активні роботи, Мистецький арсенал перейшов від Міноборони (МО) до Державного управління справами. За указом Віктора Ющенка розпочалося створення одного з найбільших у Європі музеїв. За тодішнім курсом гривні було витрачено понад мільярд з бюджету, замінено дах, надбудовано два поверхи, розчищено підвали, але не лише це.

Музей мав майже 10 гектарів території разом із земляними бастіонами, що визнані історико-архітектурним заповідником. Кошти були спрямовані на археологічні дослідження, відновлення проходів під валами. Вали були очищені від хащ, демонтовано безліч споруд військового заводу, що обліпили бастіони. Також у 2008 році було проведено міжнародний архітектурний конкурс на забудову території об'єктами культурного призначення – понад 100 тисяч квадратних метрів кіноконцертної зали, музейного реставраційного центру, готелю, паркінгів. Перемогу здобула японсько-польська команда всесвітньо відомих архітекторів під керівництвом Арати Ісодзакі. Але навіть виплата конкурсних премій затягнулася на роки, змінився президент – і арсенал з фортечними бастіонами відійшов на другий план.

Так стало, зокрема, стараннями Ющенка. Сьогодні Мистецький арсенал знаний багатьма як місце проведення виставок, презентацій, культурно-мистецьких та політичних заходів. Хоча у 2005–2006 роках його називали майбутнім українським Лувром та планували створити неймовірний за розмірами державний художньо-історичний музей.

Музей з картинами чи постійними експонатами так і не відкрився у цій величезній будівлі XVIII століття. Натомість з'явився виставковий павільйон для тимчасових заходів, що успішно працює як культурний об'єкт уже понад десять років. Багато хто знає про Книжковий арсенал, гучні мистецькі виставки Мистецького арсеналу.

Проте невирішеним залишилося таке насущне питання, як паркування – дотепер на вулиці Лаврській і на території при Мистецькому арсеналі немає жодної гостьової автостоянки. Є кілька місць у закритому дворі комплексу для адміністрації. Гості ж паркують сотні, а то й тисячі своїх авто на тротуарах під стінами арсеналу, в газонах, між деревами та під стінами Києво-Печерської лаври, що навпроти. Виглядає дивно, враховуючи кількість коштів, які були витрачені за другий десяток років на розробку містобудівних концепцій, архітектурно-містобудівних рішень і проведення конкурсів та нарад.

Також будівля арсеналу не має систем опалення, вентиляції та кондиціювання. Застосовуються тимчасові рішення – як для виставкового павільйону.

Найбільш кричуще виглядають бастіони, ще не так давно були відновлені у майже первісних формах, а сьогодні нагадують загублене місто Ангкор-Ват у Камбоджі, де через кам'яні ворота фортеці проросли дерева.

Тильний бік Мистецького арсеналу (від вулиці Лаврської) закритий для відвідувачів багато десятиліть, якщо не століття. Тому мало хто здогадується, що тут стоять давні бастіони цитаделі, на які то витрачають шалені бюджетні кошти, то кидають напризволяще. Або, наприклад, складають сміття після гучних виставок та міжнародних форумів на зразок Ялтинської європейської стратегії YES, що проводилася в стінах арсеналу.

Цитадель Петра Порошенка

Поряд з майже 10 гектарами території Мистецького арсеналу розташовані ще кілька бастіонів і люнетів. Ділянка з двома іншими бастіонами (з дев'яти, що входять у цитадель) площею понад 6 гектарів належить ТОВ "Київ".

ТОВ "Київ" – це реорганізована колишня взуттєва фабрика. У 2005 році вона виготовляла юхтове взуття армійського стандарту. Сьогодні цехи взуттєвої фабрики (а в деталях – навіть двох окремих фабрик), поряд з частиною світової культурної спадщини ЮНЕСКО – Києво-Печерською Лаврою – модернізовано і частково знесено, що в принципі логічно, виробництво в центрі міста мало де існує. А серед видів діяльності ТОВ "Київ" є виробництво взуття, демонтаж споруд (знесення) та будівництво житлових і нежитлових будівель. За спільною адресою з ТОВ "Київ", по вул. Лаврська, 16 зареєстровано центральний офіс партії ЄС Петра Порошенка.

Кілька років тому після багаторічної реставрації було відкрито церкву Спаса на Берестові, разом із площею довкола неї. Меценатом реставрації церкви й упорядкування території довкола став В’ячеслав Москалевський (президент кондитерської корпорації «Рошен»), який виділив на цей проєкт 50 млн грн. Коли ми готували матеріал про найкращі архітектурні рішення України останніх років, то архітектор Олег Дроздов у своєму списку назвав реконструкцію цього бастіону.

Проте вали цитаделі Київської фортеці були опрацьовані екскаватором, а нова площа поруч ніяк не підкреслила, що раніше по ній проходив суцільний оборонний вал, навіть різним мощенням чи умовними лініями розмітки. Фактично була створена нова прямокутна бетонна площа та зроблено три прорізи у валах зі сходами.

За понад два роки експлуатації було втрачено інформаційний щит, який поставили після відкриття площі, і де була інформація про цілісний об'єкт – цитадель. Також не працює полив валів, рідко косять зелень, тому газонна трава з часом перетворилася на бур'ян, який додає клопотів з обслуговуванням і підтриманням території у пристойному вигляді.

Музей «Київська фортеця»

Лише невелику частину фортеці передано в управління Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця». По вул. Госпітальній, 24а, за три кілометри від цитаделі, розташований центральний військовий госпіталь МО України. Як шпиталь з великим земляним і кам'яним укріпленням, він був спроєктований і збудований ще на початку XIX сторіччя.

Госпіталь оточений земляними валами та цегляними стінами, вежами й капонірами – цегляними казематами для артилерії. З Косого капоніра – окремої споруди за межами валів укріплення – почалася історія музею у 1930 році. Більшість території укріплення утримувало Міністерство оборони. В 90-х роках зусиллями міської влади під керівництвом Олександра Омельченка та МО було відбудовано напівзруйновані цегляні оборонні стіни та відновлено частину втрачених оборонних споруд, замощено бруківкою гігантську площу перед в'їздом до укріплення. З часом до музею перейшли й споруди військової поліклініки, розташовані в оборонній башті. Проте деякі споруди на сьогодні все ще під замком та не доступні як експозиційні приміщення, цегляна кладка 90-х років знову потребує ремонту та часткового відновлення

Музею, з одного боку, пощастило отримати в центрі Києва достатньо велику ділянку землі з цінними історичними спорудами, проте ця ноша надзвичайно важка для бюджетної установи. Одна справа – розвивати музейні експозиції та проводити екскурсії у приміщеннях казематів, вежі та капонірів, інша – ремонтувати провалені дахи, ліквідовувати протікання, рятувати тріснуті цегляні стіни, бути замовником у підрядних організацій, косити траву, охороняти територію від вандалів. Окремо потрібно проводити юридичні дії з оформленням безлічі документів, перевірок та ревізій, брати на баланс нещодавно викопані споруди, оформлювати у користування земельні ділянки під спорудами фортеці, розробляти режими охорони територій.

Також через безліч карантинних, дозвільних і бюджетних обмежень значно звузилося поле для залучення туристів та відвідувачів різних заходів на території фортеці. А місто своєю чергою не пропрацювало транспортно-пішохідні зв'язки між окремими частинами фортеці, навігацію на місцевості, тому більшість споруд не сприймаються як комплекс, а радше як безліч окремих не пов'язаних між собою будівель, що трапляються по території усього Печерська і навіть за межами цього центрального району Києва.

Фудкорт у фортеці

З 2019 року нові приватні власники (ТОВ «А ДЕВЕЛОПМЕНТ», пов'язані з О. Барановим та В. Хмельницьким) поступово почали відкривати раніше закриту територію заводу «Арсенал» біля станції метро «Арсенальна» у Києві.

Ще у 2000-х роках тут стояв тимчасовий магазин-павільйон з написом «Арсенал», де продавали оптику: плівкові фотоапарати «Київ», телескопи та біноклі, хоча завод спеціалізувався на військовій продукції. Зараз виробництво значно скорочене, більшість заводських будівель здаються в оренду.

У 2019 році тут відкрився Київський ринок їжі – Kyiv Food Market, де проводив свій пресмарафон Володимир Зеленський. На сьогодні це місце досить жваве, тут вельми недешеві ресторани, але майже завжди багатолюдно. Напевно, спрацьовує близькість до центру, відсутність конкурентного громадського простору поряд та запит як на розваги та ресторани, так і на гармонійне пішохідне середовище.

Так Київський ринок їжі виглядав ще десяток років тому – глухий сірий паркан, похмурі стіни та МАФи, за якими не видно історичні споруди. Типово для міста, яке не оговталося від радянської спадщини.

А так виглядає зараз. На цьому фото центральний вхід у "Фуд маркет". На фото вище ця будівля закрита чимось схожим на кіоск із написом "Арсенал". Колишній цех заводу мав ззовні непоказні стіни, зафарбовані багатьма шарами неякісної фарби. Станки вивезли, цегляні стіни відчистили, будівлі XIX століття перепрофілювали під ресторани. Маємо цілком європейський квартал, ще із місцевим колоритом.

Під час реконструкції тут не було збудовано майже нічого нового – виявилося, що привабливою може стати не нова споруда, а розчищена стара, яка має історичну й архітектурну цінність. Замість асфальту і технологічних заводських проїздів зробили відкриті пішохідні площі, газони, за якими добре доглядають, вечірню підсвітку фасадів. Індустріальний об'єкт заграв новими відтінками та показав, що це не депресивна промзона, а громадський простір, який дістав нове життя.

Під час реконструкції було відчищено від фарби жовту київську цеглу, яку виробляли з київської глини неподалік від Печерська. Зараз таку вже не виготовляють. Верхні два поверхи Нового арсеналу, які були надбудовані в час, коли тут активно працював радянський військовий завод, уже з іншої – червоної цегли. За кольором цегли й фактурою чітко видно, де старе, а де новіше, нічого не зафарбовано та не заклеєно пінопластом із тиньком. Хоча цілком поширений раніше прийом – заліпити пінопластом та надбудувати ще п'ять поверхів, видаючи за бутафорну історичну споруду. Можна знайти досить багато таких прикладів на Печерську 2000-х років.

Комерціалізація об'єкту дає змогу витрачати значні кошти на полив і стрижку газонів. У міста грошей на це немає

Військова комендатура багато років розташовувалася в цій пофарбованій червоною фарбою будівлі XIX сторіччя за високим сірим парканом. Поряд вихід з найглибшої станції метро «Арсенальна», потік людей щодня, але десятиріччями майже ніхто не помічав, що тут, виявляється, «казарма на перешийку» – так називалася ця споруда з головними воротами з Києва у Нову київську фортецю.

Проте не розв'язана на сьогодні проблема з паркуванням. Клієнти ресторанів, відвідувачі відкритого нещодавно публічного простору загромаджують інший вільний раніше міський простір – тротуари та асфальтовані площі – хаотичним паркуванням із порушенням ПДР.

Ще кілька об'єктів Київської фортеці – окремі круглі вежі на Печерську – мають різну долю. Вежі у віданні військових закриті для огляду, зафарбовані та оточені сірим глухим парканом, вежі в приватних руках мають відчищену цегляну кладку, використовуються під офіси, магазини, ресторани та приватний музей. Вежа №4 перебуває в державній власності і, як не дивно, ще донедавна мала величезні тріщини в стінах і провалений дах. Та майже рік тут тривають відновлювальні роботи та ремонт аварійного даху.

Поєднання лісу, заповідника природи разом з величезними валами Лисогірського форту – це недалеко від метро «Видубичі» у Києві. Від основних споруд на Печерську сюди кілька кілометрів, найшвидше, мабуть, на метро. Але прямого доступу від метро немає, потрібно стежками вздовж рейок знайти немаркований маршрут, а по ньому вийти до валів і цегляних споруд форту. Лиса гора – одночасне місце паломництва як поціновувачів природи та праслов'янської міфології, так і адептів містики та чорної магії.

Київ має унікальні споруди, які все ще не залучені для потреб міста та не мають об'єднаного плану розвитку. Не існує навіть маркованого на місцевості маршруту, електронної мапи, яку можна було б завантажити на смартфон чи користуватися онлайн. Немає, або втрачено інформаційні стенди біля розрізнених споруд фортеці. Проте є досвід систематичного витрачання значних бюджетних коштів як на розробку рішень, так і на будівельні роботи. Дослідження – як було до початку робіт з бюджетним фінансуванням, після завершення та через 5–10 років – показує, що державні інституції все ще слабкі.

Кошти зазвичай закріплені за конкретним президентом на час його владних повноважень, та після нових виборів попередні здобутки швидко нівелюються.

Якщо ж у відновлювальні та будівельні роботи вкладаються приватні інвестори чи корпорації, то без передачі їм прав і відповідальності за подальше обслуговування у їхніх діях мало сенсу. Держава чи міська влада не показує себе ефективним розпорядником відремонтованих просторів.

Приватний інвестор, що отримав повний контроль над земельними ділянками під об'єктами нерухомості Київської фортеці може показати приклад вдалого розчищення історичного об'єкта, але комерційний апетит може призвести до забудови поряд. Також приватний інвестор не бере на себе ініціативу і тягар розвитку не лише свого об'єкта, а й всього комплексу споруд фортеці, які неможливо поєднати однією структурою управління, але хоча б скоординувати створення єдиного туристичного маршруту. Адже у синергії більше переваг, ніж у розрізненості.

Подібні споруди у Європі показують приклад комплексного розвитку і збереження. Проте для реалізації таких прикладів у нас потрібні не лише гроші (це було вже), а й державні інституції для ефективного управління та розвитку.

Також читайте цикл матеріалів архітектора Олега Гречуха про архітектуру сучасну українську архітектуру та нові житлові комплекси

Історія України київ Київська фортеця Мистецький арсенал арсенал зміни істоіря урбаністика архітектура порошенко