Дамба на Південному Бузі знищує нацпарк, а річка починає «цвісти». Енергоатом знову хоче затопити нові ділянки

Течія більшої кількості річок України зарегульована. Замість природного русла – водосховища на великих та середніх ріках або ставки на малих річках. Це зробили переважно в радянські часи, і часто нині їхня користь є сумнівною. Навпаки, вони тільки шкодять: вода побруднішала, її стає дедалі менше, бо збільшилася площа випаровування, підтоплюється і руйнується берегова смуга тощо. Ми настільки звикли до штучних “морів” та “озер” на наших річках, що вже не уявляємо, як було раніше. Між тим, затоплені унікальні природні екосистеми та місця, де творилася українська історія, наприклад, легендарний козацький Великий Луг.

Зазвичай затоплювали для будівництва гідроелектростанцій (ГЕС), розміщених на дамбах, та накопичення прісної води, щоб її використовувати.

Радянський Союз розвалився, про шкоду дамб написано чимало з початку оголошеної в Союзі "перебудови", розвинений світ повертає річки до їхнього природного стану.

Але і зараз в Україні намагаються реалізувати старий радянський план. При цьому порушується Водний кодекс, українське природоохоронне законодавство, Угода про асоціацію Україна – ЄС, нівелюється здоровий глузд, знищуються історичні пам’ятки.

Щоб побачити наслідки, ми вирушаємо у Національний природний парк "Бузький Гард" – унікальний ландшафт Миколаївщини на річці Південний Буг.

Урочище Гард, фото: Дар'я Ширяєва

Олександрівське водосховище та Південноукраїнський енергокомплекс: історія створення

Південноукраїнський енергокомплекс мав складатися з шести ядерних енергоблоків Южно-Української АЕС та трьох ГЕС-ГАЕС. Встигли побудувати три реактори та одну дамбу. Під тиском громадськості будівництво дамб зупинили в 1989 році, проти тоді виступила навіть Академія наук УРСР. Та дві з них добудували вже пізніше, у незалежній Україні.

У 1996-му компанія «Енергоатом» отримала у власність атомну станцію та недобудовані супутні гідроенергетичні об’єкти, а Миколаївська обласна рада скасувала мораторій на будівництво Ташлицької ГАЕС.

І вже в 1999 році добудували і запустили Олександрівську ГЕС, при цьому в Олександрівському водосховищі поетапно підняли воду до рівня 10 м. У 2006 році введено в експлуатацію перші два гідроагрегати ГЕС, і рівень Олександрівського водосховища підняли до 14,7 м, тоді ж затопили 27,7 га земель природно-заповідного фонду, статус яких змінили на землі енергетики рішенням Миколаївської обласної ради, без будь-яких екологічних експертиз та узгодження. Потім суд визнав це рішення протиправним. У 2011-му рівень Олександрівського водосховища вже сягав 16 м. Так створили й запустили Південноукраїнський енергокомплекс.

На сьогодні його керівництво планує підняти рівень водосховища ще майже на 5 метрів – до позначки 20,7 м.

Енергоатом хоче підняти рівень води в дамбі до 21 м

Призначення Ташлицької ГАЕС та Олександрівського водосховища. Про що мовчать

Проєкт завершення будівництва Ташлицької ГАЕС визнано одним із пріоритетних проєктів за програмою розвитку гідроенергетики на період до 2026 року. Слід зазначити, що ця програма не пройшла жодного громадського та експертного обговорення, а також стратегічної екологічної оцінки, що є порушенням законодавства.

Згідно з проєктом, Ташлицька ГАЕС, створена в балці річки Ташлик, має забезпечувати південну енергосистему України маневровими потужностями. Йдеться про те, що атомні електростанції не можуть зменшувати чи збільшувати виробництво електроенергії, а споживання має піки вранці та ввечері. Тож використовується ГАЕС. Радянські плани передбачали створення й інших ГЕС для балансувальних потреб. (ГАЕС і ГЕС – це типи електростанцій, які використовують гідротурбіни).

Чи справді потрібні нові гідроелектростанції з погляду забезпечення пікових навантажень – це питання потребує окремого дослідження, адже пікові навантаження можуть покриватися за рахунок теплоелектростанцій (ТЕС та ТЕЦ).

Олександрівське водосховище створене поруч безпосередньо на Південному Бузі для забезпечення роботи ГАЕС і, за документацією, для водогосподарських потреб.

Його використовують, крім усього іншого, з метою, про яку зазвичай не говорять уголос: у нього періодично спускають воду із Ташлицького водосховища. До 1994 року такі роботи були заборонені. Але з часом річка Ташлик міліла, і вода водойми, яка слугує для охолодження реакторів, сильно засолилася (науковою мовою – мінералізувалась), що становило загрозу для роботи Южно-Української АЕС. Тому енергетики почали періодично скидати високомінералізовану нагріту воду в Олександрівське водосховище, тобто безпосередньо в русло річки Південний Буг.

При цьому оновлення води в водоймі-охолоджувачі та покриття витрат на випаровування та фільтрацію здійснюється завдяки накачуванню чистої води з Південного Бугу. На сьогодні таке ”підживлення” становить за рік близько 70% обсягу водойми-охолоджувача, а ще в 2012-му становило близько 42%

Зараз українське законодавство вимагає, щоб перед початком робіт зі створення промислових підприємств власник бізнесу розробляв так звану оцінку впливу на довкілля (ОВД). І лише після її обговорення з громадськістю і затвердження в держорганах можна починати будівництво. Така модель планування діяльності запозичена в ЄС.

Читайте більше про “оцінку впливу на довкілля” у нашій статті тут

Отже, згідно з документами, поданими на ОВД, підняття рівня Олександрівського водосховища до 20,7 м потрібне для водогосподарських потреб та підтримання рівня води нижче за греблею на такому рівні, коли через русло протікає не менш як 17 куб.м за 1 секунду. Але чи дійсно таке рішення дасть змогу задовольнити водогосподарські потреби регіону?

Природна цінність. Нацпарк Бузький Гард

Через всю Миколаївщину з півночі на південь простягнулася річка Південний Буг, що дає життя посушливим південним степовим землям. У давні часи її називали “Гіпаніс” (давньогрецькою мовою: Ὕπανις), а пізніше – “Бог”.

На півночі області річка перетинає відслонення кристалічних порід Українського кристалічного щита – сланців, гранітів, гнейсів. Від села Мигія до Олександрівки долина Південного Бугу має вигляд справжнього каньйону: зі стрімкими гранітними скелями по берегах, річковими порогами та гранітними островами. Тут маленькі фірми розважають туристів рафтингом, возять людей з Києва та інших місць.

Відслонення складені кристалічними породами віком 2,75 млрд років, а на окремих ділянках – навіть до 3,5 млрд. У цілому світі є лише кілька подібних місцин, де на поверхні можна побачити настільки давні за походженням скелі. За таке різноманіття гірських порід у степовому ландшафті територія називається Гранітно-степовим Побужжям.

Ця унікальна територія з набуттям незалежності України здобула низку охоронних статусів – Регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя», Національний природний парк «Бузький Гард» (до того ж її назвали одим із семи природних чудес України). Згодом ця місцевість стала також частиною Смарагдової мережі, що об’єднує європейські території особливого природоохоронного статусу, відповідно до Бернської конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі.

Причин для такої уваги більш ніж достатньо, адже в Бузькому Гарді можна побачити унікальні для рівнинних умов ландшафти та рівень біорізноманіття – каньйоноподібні річкові долини зі стрімкими гранітними скелями по берегах, степами на схилах, дикими чагарниковими хащами та байрачними лісами, річковими порогами та гранітними островами.

урочище частково знищене внаслідок попередніх етапів затоплення. Тепер його хочуть затопити ще більше

Тільки різних видів трав, дерев та кущів тут нараховується більш як 1000, з них 34 види охороняються Червоною книгою України. А більшість груп живих істот (як-от гриби, водорості, комахи, мікроорганізми) в Бузькому Гарді є малодослідженими, або взагалі ніколи не вивчалися науковцями.

Сама назва національного парку – Бузький Гард – походить від назви природного урочища Гард на Південному Бузі, в районі сучасного міста Южноукраїнськ. Гард – це серце Гранітно-степового Побужжя, в ньому найбільше рідкісних видів та унікальних для цієї території біотопів (екосистем). І це урочище є частково знищеним внаслідок попередніх етапів затоплення. Тепер його хочуть затопити ще більше.

Подивимося, як представники Южно-Української АЕС описують наслідки від підняття води.

У зробленому ними ОВД стверджується, що це начебто не матиме критичного впливу на екосистеми й рідкісні та ендемічні види рослин, однак точної інформації з чітким переліком рідкісних видів та біотопів у зоні безпосереднього затоплення у звіті взагалі немає.

З 2017 по 2020 рік науковці Національної академії наук України, Херсонського національного університету і Національного природного парку "Бузький Гард" ретельно досліджували територію можливого затоплення та на основі отриманої інформації створили незалежну оцінку впливу підняття рівня водосховища.

За умови підвищення рівня до 20,7 м буде знищено природні території 16 різних типів біотопів, що охороняються на загальноєвропейському рівні Резолюцією 4 Бернської конвенції, та затоплено місцезростання 17 видів рослин, що включені до Червоної книги України (2009), зокрема двох видів, що занесені до Резолюції 6 Бернської конвенції.

За розрахунками науковців, рідкісна ендемічна для Побужжя рослина гвоздика бузька (Dianthus hypanicus) у потенційній зоні затоплення має середню щільність популяцій 4 рослини/м², а загалом внаслідок можливого затоплення буде пошкоджено місцезростання зі щонайменше 88 000 особинами цього виду.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2012 року № 1030"Про розмір компенсації за незаконне добування, знищення або пошкодження видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, а також за знищення чи погіршення середовища їх перебування (зростання)", за знищення особин лише цього виду внаслідок підвищення рівня водосховища має бути накладена компенсація в розмірі більше ніж 36 млн грн, враховуючи суму компенсації 410 грн за одну рослину Dianthus hypanicus.

Це розрахунок вартості компенсації для лише одного виду, включеного до Червоної книги України, водночас шкоду буде заподіяно також іншим рідкісним видам флори та фауни. Звіт енергетиків не містить жодних розрахунків ймовірної або очікуваної суми збитків внаслідок знищення місцезростань раритетних видів у зоні затоплення за підвищення рівня Олександрівського водосховища до позначки +20,7 м.

У 2020 році, під час досліджень зони можливого затоплення, на її території вперше було виявлено чотири види рослин, що включені до Червоної книги України (2009): астрагал понтійський (Astragalus ponticus), ірис понтійський (Iris pontica), рястка Буше (Ornithogalum boucheanum), ковила Лессінга (Stipa lessingiana). Ці види не були наведені для зони безпосереднього затоплення ні в результатах досліджень попередніх років, ні в Звіті з оцінки впливу на довкілля.

Це свідчить про недостатню вивченість території впливу Олександрівського водосховища та потребу проведення додаткових досліджень. Оцінку щодо впливу потенційного підвищення рівня водосховища на різноманіття багатьох груп живих організмів на сьогодні досі не здійснено взагалі.

Крім того, комплексні моніторингові дослідження екосистем у зоні впливу водосховища показують, що при наповненні водосховища змінюються гідрологічний режим території та мікрокліматичні властивості тих ділянок, які не є безпосередньо затопленими. Внаслідок цього бур’яни та притаманні цій території рослини поширюються на унікальні скельні відслонення й степові ділянки. Їхня трансформація призводить до ще більших опосередкованих втрат рідкісних видів і біотопів.

Зміни відбуваються й у водних екосистемах – водосховище відрізняється від природного русла значно нижчим видовим багатством, а в літній період акваторія водосховища характеризується інтенсивним "цвітінням" води – надмірним розвитком ціанобактерій ("синьо-зелених водоростей") та зелених водоростей (нитчастих та інших). Останнє зумовлене накопиченням у воді біогенних елементів (азоту, фосфору, сірки), зменшенням вмісту розчиненого кисню внаслідок уповільнення течії, збільшенням мінералізації через інтенсивне випаровування та надходження насиченої солями води із Ташлицького водосховища – верхньої водойми Ташлицької ГАЕС.

Індикатором підвищення мінералізації (засолення) є значне зростання кількості специфічних рослин-гідрогалофітів, з-поміж яких, наприклад, різуха морська (Najas marina), бульбокомиш приморський (Bolboschoenus maritimus) – навіть за “морськими” назвами цих рослин помітно, що вони більше тяжіють до солоних вод, а не прісних.

Це означає, що у посушливому регіоні ми власноруч можемо перетворити життєдайну річку у низку солоних водойм. І це в часи зміну клімату та дефіциту прісної води.

Ця інформація була опублікована науковцями і представлена на конференціях, у зверненнях до міжнародних організацій та Комітету Бернської конвенції, який опікується збереженням особливо цінних біотопів та видів. Проте такі організації не можуть безпосередньо вплинути на рішення українських державних структур, в їхніх силах лише давати рекомендації.

Історична цінність

Дніпрові пороги, плодючі землі та лісові масиви, села й селища, пов’язані з ними культура й історія нашого народу – все це давно міститься під водою, а пам’ять про них поступово зникає. Наприклад, легендарний козацький Великий Луг. Така сама доля у 70–80-х роках спіткала Дністерський каньйон і Бакоту – колиску історії Поділля, столицю Дністровського Пониззя XIII століття.

Урочище Гард на річці Південний Буг – це пам’ятка культури національного значення “Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького”, що внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Вона є пам’яткою історичного ландшафту, визначним місцем, яке донесло до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного та історичного погляду, й охороняє ті частини рельєфу України, які свідчать про заселення краю запорозькими козаками у XVI–XVIII століттях, а крім того – зберігає численні археологічні пам’ятки більш ранніх епох.

За підняття рівня Олександрівського водосховища до позначки 20,7 м повному затопленню підлягає острів Гардовий, Подорожині острови, частково острів Великий, останні незатоплені секції козацьких Гардових порогів, смуга прибережних скель, лісів та степових схилів.

Вдалині острів Гардовий, екскурсоводи розповідають, що там була прикордонна застава Війська Запорізького. Якщо підняти рівень води в дамбі, його затопить. Аерофото: Михайло Хитрук

Це остаточно поховає під водою всі культурні пам'ятки козацьких часів, а також значний шар археологічних пам’яток культури, що датуються останніми 10 тисячами років: від давніх поселень буго-дністровської та трипільської культури до епохи бронзи, античності, середньовіччя.

Оцінка впливу на довкілля потребує оцінити всі фактори, запропонувати компенсаційні заходи. Але наскільки можливо оцінити історичну пам’ять чи її знищення?

Наприклад, як можна оцінити знищення історичних пам’яток у радянські часи? Чи піддається оцінці важливість збереження для майбутнього покоління цілісності "Історичного ландшафту центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького", останніх козацьких порогів, які частково було затоплено під час будівництва Олександрівського водосховища?

Урочище Гард на початку будівництва Южноукраїнського енергокомплексу – фото М. Т. Товкайло, експедиція 1986 року

Урочище Гард на початку будівництва Южноукраїнського енергокомплексу – фото М. Т. Товкайло, експедиція 1988 року

Бузька археологічна експедиція 1930 року. Археолог Теодосій Мовчанівський, на скелі Кременчук

Дослідження археологів у цьому регіоні тривають і досі, тому наразі неможливо навіть визначити точний перелік об’єктів історичної спадщини, що зазнали попередніх затоплень або можуть бути знищені наступним.

Водні ресурси

Сучасні дослідження показують, що дохід від використання водосховищ може бути меншим від пов’язаних з їхнім створенням втрат. Крім того, водосховища потребують постійного вливання коштів на обслуговування та реставрацію дамб, очищення від замулення та захисту навколишніх територій від підтоплення – перекачування води із річкових приток та ґрунтових вод. Наприклад, для такого перекачування води у прибережній смузі дніпровських водосховищ побудовано 31 насосну станцію, три компресорні станції та 400 свердловин вертикального дренажу із щорічним обсягом перекачаної води близько 2,5–3,5 км3.

Більшість встановленого на станціях обладнання працює понад 50 років і вже вичерпало свій амортизаційний період, а ремонт ускладнений тим, що у багатьох випадках воно виготовлене на заводах Росії.

Ситуація з великими русловими водосховищами в посушливих степових регіонах, як-от Олександрівське водосховище, погіршується високими значеннями випаровування. Показники випаровування пропорційні площі поверхні водного дзеркала, температурі повітря та самої води. Тому замість резервуара прісної води, водосховища в степовій зоні стають джерелом її втрат.

Екологічний стан річок та інших водних об’єктів регламентується законодавством. Так, Стаття 82 Водного кодексу України забороняє будівництво руслових водосховищ і ставків загальним обсягом, що перевищує обсяг природного стоку цієї річки (тобто середньорічні витрати води в гирлі річки) в розрахунковий маловодний рік, який спостерігається один раз у 20 років.

Що ж відбувається в басейні річки Південний Буг? Об’єм штучних водойм в ньому на сьогодні становить 1527 млн куб.м, а найменший природний стік річки спостерігався в маловодний 2015 рік і становив 1300 млн куб.м.

За підняття рівня Олександрівського водосховища об'єм штучних водойм збільшиться на 51,65 млн куб.м і становитиме 1578,65 млн куб.м.

Порушення Водного кодексу України в умовах дефіциту прісної води та прогнозованих кліматичних змін – чи це не є загрозою існування річки та регіону загалом?

Чому Олександрівське водосховище “цвіте” більше за інші.

Останніми роками на тлі кліматичних змін можна спостерігати підвищення інтенсивності процесу “цвітіння” більшості водойм України, особливо змінених людиною – водосховищ та ставків. Це пов'язано з розмноженням синьо-зелених водоростей внаслідок підвищення температури, скидів забруднювальних речовин, а також накопичення їх у мулових відкладеннях.

Водночас на Південному Бузі можна спостерігати більш інтенсивне “цвітіння” Олександрівського водосховища (у порівнянні з іншими, розташованими вверх по течії, зокрема Ладижинським, обсяг якого втричі більший за Олександрівське).

Це може бути пов'язано з вищою температурою через розташування в більш посушливому та спекотному районі, а також періодичним спуском теплих технічних вод Ташлицької водойми-охолоджувача, які мають підвищений рівень мінералізації.

Чи може такий сучасний стан водойми забезпечувати якісні екосистемні послуги в сфері водогосподарства?

Питання риторичне, і відповідь: однозначно ні!

Але що ж можна очікувати за добудови Ташлицької ГАЕС та підняття рівня водосховища?

- втрати унікальних природних територій через затоплення 21 га НПП “Бузький Гард” та інших цінних природних ділянок

- втрати культурних пам'яток національного значення внаслідок порушення цілісності «Історичного ландшафту центру Буго-Гардівської паланки Війська Запорозького»

- погіршення екологічного стану річки внаслідок перерегулювання річки (порушення 82 статті Водного кодексу України)

- втрата здатності річки до самоочищення внаслідок затоплення порогів (уповільнення течії й зменшення вмісту розчиненого кисню)

- подальше замулення русла

- збільшення безповоротних втрат прісної води на випаровування внаслідок збільшення площі дзеркала водосховища

- скиди технічної високомінералізованої води в річку Південний Буг внаслідок перебудови земляної греблі, яка відділяє верхню водойму від водойми-охолоджувача на Ташлицькому водосховищі.

Цвітіння водосховища влітку. Аерофото Михайло Хитрук

Що відбувається зараз?

Нині проєкт пройшов процедуру оцінки впливу на довкілля. Звіт займає 564 сторінки та коштував Енергоатому 3,3 млн грн. При цьому він дістав велику кількість зауважень від науковців, природоохоронців, місцевих жителів під час проведення громадських обговорень.

Врешті, 2 липня 2021 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України відмовило підприємству НАЕК "Енергоатом" у затвердженні звіту, з причини його неякісності та недотримання підприємством усіх умов проведення процедури. Звіт суперечить закону про ОВД, не дає можливості об’єктивно оцінити вплив на довкілля, не містить оцінки виправданих альтернатив.

Однак, це ще не крапка в історії із Ташлицькою ГАЕС та Олександрівським водосховищем. Невидача висновку означає, що підприємство може знову проходити процедуру ОВД. Також проєкт досі зазначено у стратегічних документах щодо економічного розвитку держави.

Ми віримо, що публічна увага до цього питання гратиме не останню роль у його розв'язанні, що вже помітно за подіями останніх місяців. Саме завдяки увазі з боку науковців, природоохоронців та місцевого населення заступник голови Миколаївської ОДА зробив заяву, в якій анонсував звернення до прем'єр-міністра України щодо неприпустимості подальшого підняття рівня Олександрівського водосховища.

Численні листи, відеозвернення та сюжети у ЗМІ відіграли не останню роль також у прийнятті рішення Міндовкіллям. Тому ми радіємо перемогам у захисті Бузького Гарду, готуємося до подальшої боротьби та закликаємо Вас не залишатися осторонь – поширити цей матеріал і стежити за оновленнями у справі на сторінці у ФБ “Захистимо Бузький Гард” у соцмережах.

річка південний буг дамба енергоатом екологія енегетика річки цвітіння