Є два головні предмети: мова і математика. Як моя донька почала вчитися у лондонській школі, а я – їй заздрити

Вибір школи

Яся народилась у Києві, за три роки ми переїхали до Кракова, де вона пішла у дитсадок і вивчила польську мову на додачу до рідної. Коли їй виповнилось сім, ми вже було підібрали школу, але зненацька за кілька тижнів життя круто змінилось – ми переїхали до Лондона. Після нетривалої паніки вирішили піти найпростішим шляхом і обрати найближчу початкову школу (primary school).

На районі було шість початкових шкіл, деякі змішані, деякі – виключно для дівчат чи хлопців. Найближча – змішана, ще вікторіанська школа, відкрита 1903 року, сяяла величезними білосніжними вікнами й мала окремі старомодні входи для хлопчиків і дівчаток. Намагаючись дізнатись більше в інтернеті, я потонула у відгуках. Кожна школа регулярно перевіряється та отримує рейтинг: outstanding (відмінна), good (хороша) тощо. Наша була просто «хороша», що мене цілком задовольняло. Вважаю, що початкова школа – це насамперед місце, що формує ставлення до навчання, а реальний граніт науки – вже справа старшої школи.

Багато батьків зі мною не погодяться, особливо якщо планують віддати дітей у grammar school – традиційні суворі школи з класичною освітою та блискучою репутацією, куди щороку великий конкурс на вступ: потрібно добре готуватися і складати іспити з чотирьох предметів.
Хоча всі знайомі батьки, які взяли курс на такі школи, оплачували й репетиторів, тож насправді школа тут не відігравала значної ролі.

Ми з чоловіком подумали, що опинитися у незнайомому іншомовному середовищі – це вже достатній стрес для дитини.
Щоб потрапити до школи, потрібно спочатку написати листа до місцевої райради (council), зазначивши найбажанішу школу і кілька запасних варіантів.
Коли в інтернеті ми наштовхнулись на фотографію сторічної давнини, де на груповому знімку діти стоять у класі нашої школи в компанії кота, донька відразу схвалила наш вибір.

За тиждень ми отримали позитивну відповідь і пішли з нею до школи. Наступний крок – купівля форми. Всі англійські школи мають власну форму, тут без варіантів. У нас сині та сірі кольори, в когось зелені чи червоні. Наша школа – не дуже сувора в цьому питанні, просто купуємо у звичайних магазинах чорні чи сірі спідниці, білі гольфи, футболки та чорні черевики, майже всі великі мережі мають відділи шкільного одягу.

До того ще додається спортивний стрій: футболка та купальна шапка зі шкільним лого, шорти та теплі штани. Колись я була не в захваті від форми, але насправді це полегшило мені життя. Особливо люблю англійські літні шкільні плаття – такі вінтажні картаті сукні, які непросто заплямувати.

Також у доньки є фірмова тепла кофта з лого школи та наплічник. Кофта носиться вже два роки й, як у старій рекламі колготок «Дольче», не треться, не мнеться, не брудниться і, на щастя, не губиться.

Школи можуть бути дуже суворі в цьому питанні. Знайома перевела сина у таку ж державну початкову школу неподалік. Там треба купувати увесь фірмовий одяг (включно зі шкарпетками з лого), і вони витратили на це майже двісті фунтів. Якщо врахувати, як швидко ростуть діти і як легко гублять речі, це може бути потужна стаття витрат протягом року.

Але нам пощастило: на формі витрати закінчились, решту надає школа: зошити, різні навчальні матеріали, канцелярські товари (кожну дитину на сидінні чекає пенал з олівцями, ножицями, клеєм, транспортиром і так далі). Ще треба було заплатити за харчування, але про це згодом.
У повідомленні департаменту освіти на офіційному сайті Gov.uk йдеться про те, що початкові школи отримують державне фінансування з розрахунку 4 тисячі фунтів на рік на кожного учня.

Ні лінійок, ні квітів, ні смартфонів

Перший день школи настав п’ятого вересня, це дуже типово для Англії: починати освітній процес чи іншу роботу не першого числа і не в понеділок. Яся йшла з необхідним запасом англійських фраз на всі випадки з життя: “Hello! My name is Yana. Do you have the cat?”

Того дня вона трималась навіть краще за мене, взяла за руку дівчинку, яка рюмсала, а потім підійшла до нас з питанням:

– Мам, а що означає англійською “why?” (чому). Вона мене увесь час це питає!

На щастя, жодних лінійок, бантів, квітів чи урочистостей не відбувалось. Як і щоранку, батьки привели дітей і пішли геть.

Школа виявилась невеликою: по одному класу на паралелі (всього шість класів) і клас особливих діток (хоча деякі з них вчаться у звичайних класах, у нас таких троє).

У нашому класі 20 дітей, і Яся вже з першого дня знала, хто відсутній, бо зранку вчителі роблять перекличку і вставляють список у спеціальне місце біля дверей. Це на випадок непередбачених ситуацій типу пожежі, щоб одразу точно знати кількість присутніх у класі.

Батьків штрафують за дитячі прогули

Уроки починаються о дев’ятій ранку, хоча пандемія внесла корективи: класи «розкидали» по різних брамах і на різний час, щоб зберігати дистанцію. Спізнюватись не можна, але в нашій школі знову-таки не настільки суворо, як в інших, де за запізнення можуть не пустити до школи й оштрафувати за прогул.
Наприклад, знайома мусила заплатити штраф за пропущений без поважної причини день – 50 фунтів (можуть бути й значно більші суми).
Інколи штрафи стягують з кожного з батьків, якщо обоє працюють. У нас теж штрафують, але в нагальному випадку можна зателефонувати зранку і просто пояснити причину.
Але ми не зловживаємо, торік донька отримала нагороду за стовідсоткову відвідуваність.

Щойно уроки почались – брама зачиняється на замок. Біля входу є паркінг, де діти залишають свої велосипеди чи самокати.

Ще одне правило: дітям заборонено приносити до школи смартфони та користуватися будь-якими гаджетами, окрім планшетів, які видаються для виконання завдань.
У старшій школі це теж під забороною: смартфони вилучають і штрафують – але їх можна приносити й залишати у своїй шафці.

Прискорений курс для новачків

На кожен клас виділено по два (часом три) вчителі: основний і асистент. Наші вчительки виглядали трохи розгубленими, бо ніколи ще не мали справу з іншомовними дітьми, а тут окрім україномовної Ясі, прийшли ще дві турецькомовні близнючки. Тож перше півріччя асистентка, весела і лагідна жінка, на ім'я Джо, займалась із цими трьома окремо. Вона приїжджала до школи на велосипеді, її було видно здалеку по червоному ірокезу. Коли за рік вона вийшла на пенсію, Яся дуже засмутилась, ця добра пані залишила прекрасний яскравий слід у шкільних спогадах.

Але спочатку було дуже важко. Яся взагалі мала йти у перший клас, її підготовка починалася і закінчувалася вмінням трохи рахувати, трохи читати українською, виводити друкованими літерами своє ім’я, а тут для дітей школа почалась з п’яти років, однолітки вже строчили твори на кілька сторінок і самостійно читали.

Дехто перед початком уроку сидів під брамою занурений у товстенький томик казок Роальда Дала. На уроках Яся не розуміла геть нічого, друзів ще не мала і на другий день безутішно ридала на шкільному подвір’ї, відмовляючись заходити у клас і нарізаючи мені серце на дрібні шматочки. Та на наше щастя, саме в той день вона подружилась з туркенею Ідою.

Дружба врятувала і перетворила непросту адаптацію у цікавий процес. А вже за пів року донька почала виправляти мої помилки в англійській мові та коригувати вимову (адже англійська мова в Англії та англійська, яку викладали в моїй київській школі, мають не так багато спільного).

Шкільна рутина

– Ну що сьогодні було у школі, Ясю? – питаю, забираючи дитину.

– Усе як нормально, – відповідає дитина.

«Як нормально» – це обов’язкова частина щоденної рутини, тобто математика й англійська мова. До цього додаються спеціальні предмети.

Наприклад, зараз у п’ятому класі це географія щопонеділка, комп’ютерінг (інформатика) щовівторка, дизайн та технології у середу, наука четвергами й «арт» щоп'ятниці (у це містке слово вкладається увесь спектр мистецтва від малювання уявних персонажів до створення функціональних моделей кораблів). Діти працюють у групах по 4–6 учнів. Ці групи регулярно змішуються.

Серед улюблених уроків – програмування, діти виконують різні завдання, зокрема кодують на code.org, нещодавно Яся з гордістю показувала мені свого танцюючого кота і розказувала, як вона програмувала дії в грі angry birds. Часто уроки поєднуються.

Наприклад, спочатку всі в командах по троє конструювали літачки з пропелерами на уроці дизайну, а після обіду за допомогою компів і певної програми змушували ці пропелери крутитись. Мені видається це дуже логічним, зараз у класі проходять тему «тропічний ліс», його вивчають на уроках з географії, англійської мови та науки.

Уроки науки – це досліди та експерименти. Там вони жбурляють у борошно каміння, щоб зрозуміти, як на місяці утворюються кратери (уявіть, на що схожий одяг наприкінці шкільного дня), або намагаються втопити це каміння у воді та оцті, після чого кожен учень мусить записати на дошці речення про свій камінчик.

Яся написала, що її камінь важкий, шершавий, помаранчево-чорний і тоне у воді. Одного разу на перерві діти знайшли дощового черв’яка. Вчителька запропонувала принести його у клас, «тваринку» назвали Лілі та поклали в землю у слоїку. День за нею спостерігали, замальовували й записували, а наступного дня випустили на вулицю.

Приміряти історію до себе

Взагалі учням пропонується багато самостійної роботи. Наприклад, під час космічного тижня треба було зробити презентацію на довільну тему, моя донька обрала Чумацький Шлях (ось її робота, це кілька годин пошуку інформації, створення тексту, озвучування та редагування, батьків просять не втручатись у процес взагалі)

Під час дослідження певної теми на уроках історії дітям пропонують в іграх приміряти на себе ролі інших людей.

Перед Днем пам’яті в листопаді в класі читали книжки про війну і виготовляли паперові маки, символи пам’яті, після чого влаштували «бомбардування»: вчителі накрили стільці якимсь брезентом, діти там сховались, а дорослі стукали по ньому тенісними ракетками – наче це бомби падають.

Наступного дня влаштували «евакуацію» – діти були у малих групах, закріплених за певним вчителем. Вони мали бирки з особистою інформацією, як під час справжньої лондонської евакуації перед бліцкригом і мусили слідувати за дорослим. На цю тему учні також створювати власні презентації, відео та проєкти (приклад першої короткої презентації доньки на тему двох світових війн).

Як помічні матеріали часто радять переглянути іронічні відео «Жахлива історія», де королів, королев та інших персонажів відверто тролять. Самоіронія для англійської культури – це цілком типова традиція. Завдання такі ж ненудні, як і в інших предметах, наприклад, зробити дослідження гербів Тюдорів і розробити власний девіз (наш звучав так: In cat we trust).

Мапи району і «лігво дракона»

На географії в червні діти малювали мапу свого району, позначаючи основні орієнтири: річка, школа, парки, цвинтар, а потім вирушили на прогулянку цими місцями. Повернувшись до школи, кожен на власній карті мав позначити маршрут, яким пройшов. У травні була “військова” екскурсія: дітям роздали мапу бомбардувань, і під час прогулянки слід було дослідити, куди 80 років тому впали бомби, де будинки відрізняються від решти та виглядають новими (під час бліцу Лондон пережив дуже тяжкі часи, в інтернеті створена спеціальна карта бомбардувань, де ледь не усе місто червоне від ударів. Ми живемо у будинку, в який колись влучила бомба і його відбудували з нуля).

На уроках релігієзнавства вивчають власне релігії: розшифровують основні символи, малюють інтер’єр синагоги та підписують головні священні предмети, зображують зовнішній вигляд буддійського храму, а на Різдво пишуть, наприклад, листівку з Віфлеєма від імені Марії до своєї родини, намагаючись пояснити, що відбулось.

Є урок «сексуальна освіта», його веде окрема людина. Можна забрати дитину з уроку, але рекомендують заохочувати відвідування.

Регулярно учні займаються якимись додатковими цікавими проєктами. У травні це був «Dragon’s den» (лігво дракона). Є таке популярне шоу, за його прикладом і придумали шкільний варіант: клас ділиться на чотири команди, і кожна з нуля виготовляє якийсь продукт, а мета – отримати інвестиції під цей проєкт. Учні самі придумують, що це буде, Ясіна команда зробила енергетичний батончик для здорового харчування. Вони самі створили лого і назву фірми, шукали в мережі рецепти, фільтрували заборонені в школі алергени типу горіхів, розрахували, скільки грамів чого треба на один батончик, скільки там буде калорій тощо та врешті видали вчителям список необхідних продуктів.

Потім приготували, написали склад і презентували «драконам», тобто суддям (чотири вчительки й директорка), переконуючи, чому саме їхній продукт найкращий. (Ясіна частина промови була присвячена чорному шоколаду, який нормалізує тиск і антиоксидантам). Судді вирішували, в чий проєкт вкладати інвестиції, і переможцям дозволили продавати свій продукт на шкільному літньому ярмарку. Діти були в дикому захваті!

Математика: Безжальна Ягода завдає удару

Коли під час локдауну я слухала записані на відео математичні пояснення Ясіної вчительки, то вперше усвідомила, наскільки цікавою і захопливою може бути математика (іноді разом з донькою із задоволенням розв’язую задачі, хто б мені в дитинстві таке сказав, посміялась би).

Якщо ж школа грамотно освоює державні кошти, то учні ще й підписані на різні освітні платформи, що збільшує можливість зрозуміти тему завдяки коротким та чітким демонстраціям. Наприклад, у нас це платформи на BBC та Discovery, там можна знайти не лише пояснення з усієї шкільної програми, а й закріпити матеріал вправами й тестами в ігровій формі та виконати частину домашнього завдання.

Уся школа бере участь у мережевій грі на множення «Timetables Rock star» на айпедах (періодично влаштовуються турніри між школами). Вчителі заохочують щодня гратись по пів години й регулярно перевіряють статуси учнів – успіхи видно відразу. Діти не знають, хто є хто з гравців, бо користуються вигаданими іменами типу Безжальна Ягода чи Жорстокий Ягуар, знає лише класна керівниця. Ефект дивовижний, діти вистрілюють табличку множення як з кулемета, Яся так захопилась, що посіла друге місце у школі.

Математичні завдання намагаються переносити в реальне життя. То треба знаходити вдома прямі кути, то вигадати власний напій, виміряти складники та вирахувати загальну місткість. Минулого місяця клас ходив на прогулянку «математичний шлях» до палацу неподалік, де квест почався з порога, на тюдорівському подвір’ї.

Учні вираховували об’єм води у фонтані, виконували завдання у «таємному саду». Інша екскурсія була пов’язана з англійською мовою: діти пішли в гості в іншу школу, познайомились там з однолітками й за тиждень на уроці писали приятелям листа, згадували візит і цікавились новинами у житті нових знайомих.

Читати заохочують навіть на уроці математики. Хто швидше за всіх у класі виконає завдання, може тихенько почитати у куточку принесену з собою чи взяту в бібліотеці книжку (шкільна бібліотека – у кімнаті поруч із класом).

Вчителька, місис Казенс, облаштувала посеред кімнати «сад для читання» з килимом, вігвамом і крісельцями, а позаду відгородила куточок релаксу, таку собі напівприховану халабуду. Туди можна піти побути на самоті, якщо ти сердитий чи засмучений, чи тобі важко зараз сидіти на уроці поруч з усіма. Там можна помалювати, пожмакати іграшки-антистрес чи просто подивитись у вікно на хмари.

До читання взагалі дуже заохочують, у кожного учня є читацький щоденник, який необхідно вести щодня: щось прочитати та записати свої враження.

Англійська мова: стань героєм книжки

“Ніщо не може врятувати мене! Я знаю, що завтра буду вписаний у книгу смерті. Вони будують шибеницю, люди зайняті спогляданням, говоритимуть: Ніщо його вже не врятує!”

Цей драматичний текст – частина твору доньки по слідах андерсенівського “Кресала”. Учні мали уявити себе солдатом, головним героєм казки в той момент, коли його кинули до в’язниці, і записати свої переживання. Про урок англійської зараз хочеться розповісти окремо, бо це моя дитяча мрія.

На цьому уроці поєднано і літературу, і граматику. Спочатку всі разом проходять якусь книжку: вчителька вголос читає розділ, діти очима стежать на сторінці. Потім обговорюють прочитане і пишуть на задану тему твір або малюють інфографіку чи ілюстрацію.

Перш ніж читати книгу, розглядають обкладинку і пишуть здогадки, який це жанр, що відбуватиметься і хто герої твору. Інколи є додаткові запитання, наприклад, коли рік тому проходили “Сон літньої ночі”, то був окремий пункт “Напишіть, що ви чули про Шекспіра (на що моя дитина зазначила, що вона такого не знає, але мама, здається, щось про нього чула).

За півріччя проходять начебто небагато, два-три твори. Зате докладно їх обговорюють, підходячи до теми з різних боків. Коли читали історію про сліпу людину і мисливця, то в понеділок треба було пройти перешкоди з пов‘язкою й описати власні враження, у вівторок кожен придумував вірш від імені сліпого: що чує, відчуває, які запахи навколо (в моєї дитини вірш був присвячений коту: світ пахнув котячими консервами, на дотик сліпий відчував пухнасту шерсть і чув муркотіння інших котів).

А в середу завданням було намалювати контури персонажів: мисливця і сліпої людини. Всередині контурів слід було описати їхні думки та почуття, а зовні – як вони виглядають для інших.
Думаю, це насправді важливі речі – вміти уявити внутрішній світ людини та спробувати зрозуміти, як це – бути нею. Так закладаються основи емпатії.

Коли святкували день Роальда Дала, було завдання скласти огидне меню (щоправда, вчителька відразу попередила, що слова на кшталт “какашки” чи “пуки” використовувати не варто, моя дитина обмежилась кривавими черв’яками й очними яблуками).

Я постійно стримую себе і намагаюсь не втручатись, як би мені не хотілось, адже такі ненудні завдання, розвиваючи фантазію, вчать і правильному написанню нових слів, і викликають бажання йти завтра знову в школу, ні, бігти! А ну ж що там ще придумали ці вчителі?

Якщо згадати ту ж казку Андерсена “Кресало”, то окрім щоденника героя, треба було ще написати характеристики й намалювати портрети його друзів, які зникли, щойно були витрачені всі гроші, а також написати аргументи “за” і “проти” того, що солдат вбив відьму і чому слід або не слід було це робити. От тут я вперше подивилася на самого героя іншими очима.

Під час локдауну, коли навчання перемістилось у нашу вітальню, я (як і всі ми в цьому човні) змогла детальніше дослідити освітній процес і стати його частиною.
У нас теж не було все гладко, в хаті точився бій за кожен виконаний урок. Але я принаймні раділа, що треба допомагати робити щось справді цікаве.

Того місяця в класі читали книгу “Затоплені землі”. Це постапокаліптика про затоплену водою Британію, коли острів практично весь зник під водою. Під час евакуації десятирічна дівчинка випадково лишилася сама на суші у Північній Англії, сушу невпинно продовжує заливати водою. Героїня знаходить човен і за допомогою компаса пливе на південь. Приставши на дивному острівку з великим собором, вона знаходить дивну спільноту, де живуть переважно діти, панують суворі правила, а мешканці воюють із племенем інших дітей з якогось іншого острівка. Зрештою вона звідти тікає і згодом знаходить свою родину.

Як і раніше, після кожного розділу потрібно було написати невеликі твори: дати героїні поради, як підготуватися до втечі з острова, продумати, що необхідно взяти з собою задля виживання, кому з героїв слід довіряти, а кого і чому варто уникати.
Паралельно треба було виконати домашнє завдання на іншу постапокаліптичну тему (очевидно за часів пандемії така підбірка видалась актуальною).

Теніс, футбол, басейн і біганина

Два дні на тиждень присвячені спорту, діти приходять у школу в футболках, шортах і кросівках. Взимку, коли температура повітря падає до нуля і крижаний вітер з річки наче натирає щоки на льодяну стружку, більшість дітей так само приходять до школи у футболках і шортах. І хоча я доволі холодолюбна, та почервоніла шкіра на ногах і руках семирічок мене лякає. Але навчилась і тут довіряти дитині: якщо вона каже, що не мерзне, то дозволяю йти, як усі діти – майже голяка, а сама глибше закутуюсь у волохатий шалик.

У спортивні дні вони грають в усі можливі ігри з м’ячем: футбол, баскетбол, доджбол, волейбол, тачбол і навіть регбі. З футболом тут окрема тема, його люблять і шанують незалежно від статі та віку. Донька грає у футбол на перерві та в позакласному клубі після уроків (незалежно від погоди, дощу та снігу грають на вулиці в шортах і футболках).

Раз на тиждень діти або йдуть на плавання у басейн, або грають у великий теніс (види спорту чергуються залежно від класу, у третьому – басейн, у четвертому – теніс, потім знову басейн). Теніс одразу підкорив серця дітей, бо гру почали із «зомбі-апокаліпсису»!

Якщо ти не влучив м’ячиком у квадратик, то стаєш зомбі, і щоб перетворитись назад у людину, мусиш добре відбити! Така педагогіка знайшла прямий шлях до сердець дітей, і теніс відразу полюбили усі.

Басейн розташований на відстані пів години пішої ходи від школи. Якось під кінець року я з подивом дізналась, що навіть взимку діти повертаються до школи з мокрими головами. Але тієї зими донька навіть не чхнула, то переживати у травні з цього приводу було не актуально.

Раз на рік відбувається свято спорту, до якого готуються весь місяць. Усі одягаються в кольори свого гуртожитку і виконують завдання типу стрибків у довжину, метання гранати та бігу. Гуртожиток («house») – це ніби команда, на які зазвичай поділені учні в усіх школах. Як у книжці про Гаррі Поттера, пам’ятаєте, Гріффіндор, Слизерин, Рейвенсклов?

Роулінг їх не вигадала, це англійська шкільна традиція. Прапори висять у великій шкільній залі, гуртожитки набирають бали та змагаються між собою. Моя донька потрапила у «Колумбус» і тепер на різноманітні важливі події вбирається у синє – кольори свого гуртожитку.

У багатьох школах запроваджено «mile a day» – усі діти раз на день пробігають милю разом з учителем. У нашій школі цієї розваги нема, але я часто була свідком такої біганини у школах неподалік.

Уроки – в школі, дома – гульня

Домашка. Її в нас практично немає. Саме на це нарікають більшість батьків, коли називають англійську освіту заслабкою. Це був також мінус для моєї турецької приятельки, яка за рік перевела своїх дівчат в іншу школу.

За її словами, в турецьких школах діти після уроків вдома по кілька годин сидять за підручниками, і вона шукала саме такого навантаження. Мене ж ситуація з домашнім завданням у початковій школі цілком влаштовує, тому що дає можливість дитині гуляти на свіжому повітрі та витрачати час на хобі поза школою. Хоча певна домашня робота все ж є: щотижня дається список з 10–15 слів, які треба вміти писати правильно (диктант у нас щоп'ятниці) і двічі на тиждень треба самому вибрати завдання зі списку.

Наприклад, можна взяти участь у математичному челенджі з перетворення метрів у кілометри, кілограми в тонни тощо. Ось, для прикладу, нещодавні завдання:

- комп’ютерінг (у ворді створити документ із домашніми правилами)

- арт (зробити творчий проєкт на тему «Лондонське око», колесо огляду, від малюнка до об‘ємної моделі тощо)

- географія (створити в PowerPoint плакат про справедливу торгівлю, що передбачає певну дослідницьку діяльність),

- наука (спробувати проростити у воді овочі та вести щоденник спостережень),

- релігійна освіта (написати вірш на задану тему, використовуючи персоніфікацію, метафору, повтори. Тема – мир)

- написати твір, використовуючи якісь певні слова, і відповісти на запитання у тексті про «Небезпечні мандри» Річарда Адамса.

Батьківські збори

Окремий позитивний момент англійської школи для мене – це мінімум комунікації. Розмова з учителем відбувається, лише коли виникає реальна потреба. Є батьківський чат, але ним не зловживають. Виглядає він переважно так:

Усім привіт, на нещастя, в третьому класі воші, так, ви всі правильно зрозуміли: воші на голові, так, наш клас. Але добрі новини теж є – скоро буде різдвяна вечірка для батьків нашого, першого і четвертого класів у пабі через дорогу. Ні, у першого класу вошей ще немає, але так, може на той час уже будуть, тож у нас буде багато цікавих спільних тем для розмов.

Загальні збори відбуваються раз на пів року, як правило там вчителька коротко розказує, що розумного планують вивчити за цей час і чи будуть якісь екскурсії. Питання ставлять або іноземці, або кілька дуже тривожних батьків (решта намагається сидіти тихо, щоб швидше втекти). На моїй пам’яті питань на таких зборах було всього кілька. Наприклад, під час впровадження карантину одна мама стурбовано сказала:
– От раніше, коли зранку дощило, діти у школу забігали відразу, без очікувань, через адміністративний вхід. Але тепер ми мусимо стояти в черзі перед брамою і тримати дистанцію. То що ж буде, коли зранку піде дощ?

На що вчителька серйозно відповіла:
– Боюсь, тоді ви трохи змокнете.

Також кожного півріччя відбуваються індивідуальні батьківські збори: на це призначається два дні після уроків, і ти вписуєш своє ім’я у найзручніший час. На зустріч з учителем “тет-а-тет” виділяється десять хвилин, за які вашу дитину встигають похвалити по всіх предметах. Ти виходиш зі школи із впевненістю, що ростиш маленького Ейнштейна в спідниці (не біда, що ця геніальна дитина має почерк досвідченого лікаря, а у творах пропускає не лише літери, а й цілі слова).

Та перед входом на столі розкладені робочі зошити з математики та англійської мови, і гортаючи їх, маєш змогу трохи спуститися на землю, спостерігаючи реальні успіхи свого чада.

Індійське карі та риба у п'ятницю

- Ясь, а що на обід було?

- Ну таке...на перший погляд, наче какашки.

- А на другий?

- На другий – теж какашки, але ти вже розумієш, що це – курка.

- В якому соусі?

- Ну здогадайся, мам!

Судячи з опису це схоже на «тікка масала» – популярну в Англії індійську страву з курки у пряному соусі. В шкільному меню багато незвичних для нас страв: карі з батату, чілі кон карне, тікка масала, курка в кисло-солодкому соусі чи овочевий гратен.

Улюблені дні у дітей ті, в які на обід дають бургери, піцу або макарони з соусом болоньєзе. Окремо є вегетаріанське меню. Обов’язково треба вибрати овочі: моркву, листя салату чи броколі. Моя донька в принципі їсть усе, єдина страва, на яку я написала відмову – це варені боби в томатному соусі.

Як і донька, я теж не можу на них дивитись, але місцеві діти таке люблять і радо наминають. У п'ятницю традиційно готують смажену рибу чи рибні палички й на гарнір подають смажену картоплю та зелений горошок. Після обіду можна взяти десерт: ягідне желе, лаймовий мус чи шоколадний торт. Усі чекають на різдвяний обід, коли кожному на тарілку накладають різноманітні пироги та смажене м’ясо, а на десерт до всього подають торт з обов’язковою вишенькою нагорі.

За обід платимо по два фунти на день, і гроші переводяться у спеціальній програмі. Якщо родина не має грошей платити за їжу, школа бере витрати на себе.

Спорт на перервах і кубок щоп’ятниці

Перед обідом у дітей майже півгодинна перерва і стільки ж часу є на відпочинок після їди. Можна попросити м’яч, скакалку, хула-хуп. Зараз переважно всі грають у футбол.
Дівчата люблять утрьох стрибати з великою скакалкою (коли двоє крутять, третя стрибає) і грати в «долоньки» – це коли удвох плескаєш у долоні й швидко говориш якийсь вірш чи співаєш пісню.

Зранку можна записатися на сніданковий клуб, що відкривається за годину до уроків, і на позакласні клуби після уроків. Яся тричі обирала готування, шахи, футбол та лего. Один рік футбол проводив клуб «Челсі», тож вона з іншими дівчатами їздила на стадіон і згодом на чемпіонат, навіть привезла якусь медаль, але пандемія і локдаун поклали край цьому щастю.

Над дверима у великій шкільній залі – чотири прапори гуртожитків. Щоп’ятниці там збирається вся школа і відбувається церемонія вручення нагород: у кожному класі призначається зірка та автор тижня, а головний трофей, срібний кубок, переходить з класу у клас. Веде церемонію пані директорка, яку я ніколи не бачила без усмішки.

Здається, ці нагороди – формальність, але діти дуже переймаються і страшенно радіють, здобувши чергову наліпку. Щоп’ятниці на пошту батькам приходить шкільна газета з репортажами та фотографіями найцікавіших подій, статистикою відвідуваності та нагадуванням про майбутні заходи: ярмарки, свята, змагання.

Кекси на ярмарки замість грошей на штори

Навіть екскурсії школа організовує безплатно. Але додаткове фінансування все ж потрібне, тому для батьків і дітей влаштовують благодійні ярмарки. Нікого не змушують і не шеймлять, якщо ти це ігноруєш, але більшість старається допомогти, розуміючи важливість заходу. Ми багато разів пекли торти та кекси й самі їх продавали на території школи.
З цих грошей купують необхідні матеріали, оплачують транспорт на екскурсію або платять за обіди малозабезпеченим родинам.

Булінг і захист від нього

У доньки якось був прикрий інцидент з іншою ученицею, яка часто насміхалась із багатьох дітей. Одного разу вона вигнала мою доньку з туалету. Що робити в таких ситуаціях?

Розбиратися з чужою дитиною чи її батьками заборонено, звертатися потрібно до вчителів. Я так і зробила.

І реакція була миттєвою. Наступного дня дівчинка в супроводі мами підійшла вибачитись перед донькою і більше її не чіпала. Але часто проявляла агресію щодо інших дітей, провокуючи конфлікти та бійки. Коли за місяць пішла з нашої школи, всі полегшено зітхнули.

За ці три роки було ще кілька неприємних ситуацій, що потребували втручання вчительки. Як правило, це були епізоди, пов’язані з глузуванням і недобрими розіграшами. І завжди реакція була миттєвою та ефективною.

Узагалі, щоб підтримувати дисципліну в класі, вчительки вдаються до різноманітних хитрих ідей. Наприклад, діти полюбили гру “Секретний учень”. Зранку вчителька записує чиєсь ім’я в спеціальному сертифікаті, але ніхто не знає, кого обрано. Це і є секретний учень.

Якщо наприкінці дня виявляється що ти – секретний учень і поводився добре, не отримавши жодного зауваження, тобі видається сертифікат і згодом, за пару тижнів, якщо всі (чи майже всі) секретні учні поводилися відповідно, то клас здобуває винагороду: солодощі, «золотий час» – можливість робити будь-що замість звичайних уроків або стрибати на батуті на подвір’ї.

Шкільні «ельфи» та інші розваги

Розваг у школі багато: то всі (і вчителі також) приходять у піжамах, то перевдягаються улюбленими казковими персонажами, то треба вбратись в історичні костюми, і алея перед школою заповнюється яскравими мантіями та плащами, з туману виринають принцеси з пишними комірцями, а в когось із гуркотом падає забрало.

З нетерпінням усі чекають початку зими, бо першого грудня у школі з’являється «Ельф на полиці» (казковий персонаж з відомої американської книжки, що вийшла у 2005 році), який робить всіляку шкоду: то розкришить печиво, то застрягне у паперовій драбині. Майже місяць діти спішили до школи, щоб побачити, що утнуть сьогодні «розбишаки-ельфи» (до пари з’явилась ще й дівчинка).

Згодом у витівку втяглась уся школа, вчителі влаштували «ельфам» піжама-паті, пошивши їм волохатий одяг, а «ельфи» завелися і вдома в учнів. У нас він украв помаду і написав якусь лайку на дзеркалі у ванній.

Знайомство зі старшою школою

– Мам, вчителі буквально від нас палали!

Очі доньки горіли таким захватом, що страшно було розпитувати далі. Вона повернулась з екскурсії по старшій школі й, здається, ми вже знаємо, куди далі подавати документи.

В англійській початковій школі діти навчаються шість класів, приблизно з 5 до 11 років. Далі треба обирати старшу школу. Курс на grammar school означає складну підготовку і нервову екзаменаційну пору.

Деякі школи запрошують молодших школярів на знайомство в надії отримати нових студентів. Наш клас провів на такій екскурсії цілий день, відвідав кілька уроків і пообідав.
На уроці хімії розказали про безпечне жовте і небезпечне синє, або невидиме полум’я, запропонували «годувати» вогонь натрієм, міддю, калієм та літієм, спостерігаючи за зміною кольору. Потім обрали вчительку-жертву, занурили їй руки в спеціальну речовину і підпалили – на відео це виглядало дуже ефектно.
На уроці музики всім роздали гітари й піаніно та утнули гуртом мелодію (у сьомому класі вчать грати на кількох інструментах, а у восьмому треба вже обрати один).
У фізкультурній залі видали роуд-серфери й сказали вільно їздити та не боятись падати.
Поїдаючи смажену рибу з картоплею у їдальні, діти погодились, що таку школу “треба брати”. Але буде ще екскурсія в іншу, подивимось, чим вразять конкуренти!

Канікули – частіше, але коротші

Поки я дописую цю статтю, за вікном смалить липневе сонце, в українських дітей канікули у розпалі, натомість англійські ще пишуть твори, складають тести та вимальовують графіки.
Канікули починаються наприкінці липня, вони «розмазані» потроху по всьому навчальному році. Здається, тільки розпочалося навчання, а вже знову канікули.

Щороку діти переходять в інше приміщення і до іншого педагога. Нові вчителі намагаються познайомитися з дітьми завчасно, до нас нова вчителька приходила минулого тижня і провела з дітьми увесь четвер: вони багато базікали та малювали. З самого початку нова пані запропонувала кожному накреслити квадрат, розділити його на чотири частини та намалювати там, що любиш найбільше (завдяки чому я дізналась, що моя дитина любить не лише котів, космос і осінь, а й зненацька тундру). Вчителька відразу завоювала загальну симпатію, і тепер початок нового року буде вже не таким страшним.

Найголовніше, за що я полюбила англійську школу: донька щодня туди поспішає. Сама встає зранку (боже, мене в дитинстві ледь не за ноги стягували з ліжка) і буквально біжить. Потім забираю її радісну, з великими очима, яка постійно торохтить: «А ти знаєш, де в котів слабке місце? А в пані вчительки здуло намет, коли вона з батьками ночувала в шторм на острові Скай! Я полюбила лаймовий мус! Ти знаєш, як ми верещали сьогодні, коли відкрили нарешті лазальну стінку на перерві? Тільки не лякайся!»

Звісно, навчальний рік наповнений не лише радощами, а й нудними завданнями, часом дошкульними образами та прикростями. Це життя, і воно завжди непросте, особливо якщо тобі доводиться щодня проводити в компанії двох десятків інших людей. Але коли для вчителів у пріоритеті не лише їхні предмети та шкільна дисципліна, а й почуття учнів, то цей процес, виявляється, можна зробити цілком приємним і людським.
Мені здається, що якби я колись ходила до школи, де мене б так поважали та цінували, можливо, виросла б трохи кращою і добрішою до себе та інших людиною.

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

школа діти освіта навчання британська освіта