Максим Крипак, 5-кратний чемпіон Паралімпіади-2020: «Хотів би створити реабілітаційний центр»
З Токіо 26-річний плавець Максим Крипак привіз 5 золотих медалей, 1 срібну, 1 бронзову і звання найтитулованішого спортсмена Паралімпіади-2020.
Загалом же на його рахунку 15 олімпійських нагород: 10 золотих, 4 срібних та одна бронзова. Попередні перемоги спортсмен здобув у Ріо у 2016-му. Попри успіх і титули, юнак – сором’язливий, зовсім не справляє враження медійної особи. На інтерв'ю погоджується не одразу. Пояснює це браком часу та острахом провокацій з боку медійників.
Ми спілкуємося в Харкові, рідному місті Максима, і він розповідає про те, що за лаштунками його успіху і перемог. Максим має вроджені проблеми з опорно-руховим апаратом, а саме з правою ногою.
Старт. Спорт як терапія
У мене вроджені проблеми зі здоров’ям, тому лікарі радили батькам, щоб я з раннього віку якомога більше часу проводив у воді. І коли пішов до 1-го класу, батьки також віддали мене і на плавання – задля користі для здоров’я і щоб чимось зацікавити, щоб я десь виливав свої емоції. І з цього і почалася моя кар’єра. Займався із задоволенням, мене дуже затягнуло.
Я знав про свої проблеми, бо вони були очевидними. Просто спершу батьки розповіли історію про те, що це результат травми, а вже з віком, за певними документами, я зрозумів, що вада – вроджена. Я це бачив, просто по-іншому інформацію сприймав.
Перші змагання – другий клас, змагання серед учнів басейну «АКВАРЕНА» і школи «Спартак». Тоді я не переміг – виступав із хлопцями, старшими за мене на рік, і у мене було друге місце. Шлях у великий спорт відбувався поступово, як у будь-якого спортсмена. Результати зростали – зростав і рівень змагань. Ми виступали, і поступово, поступово підіймалися все вище і вище.
Люди у паралімпійській команді тренуються із тими ж самими цілями – досягти свого максимального рівня. Просто у кожного є свої певні обмеження в плані підходу до тренувань і навантажень. Тренери у мене змінювалися постійно. З віком зростав і рівень тренерів. Кожен, із ким я працював, вніс вагомий досвід у мою голову, у мій результат, який допоміг мені й сприяв досягненням.
Допомагає мотивація і правильні слова від батьків та від тренера. І звісно, тренування – куди без цього?! Умови, що для нас створені, дуже хороші для досягнення високих результатів. Звісно ж, можна ще краще, звісно, хочеться ще краще – є куди зростати! Немає якоїсь кінцевої точки.
Коли дізнався про Майкла Фелпса – це сучасна легенда олімпійського плавання, він став для мене кумиром. (Американський спортсмен, 23-разовий чемпіон та 28-разовий призер Олімпійських ігор; – ред.). Він уже завершив свою кар’єру.
Формула успіху – тренування, дієти, режим дня і мотивація
Тренуюся двічі на день по 2-3 години, шість разів на тиждень. Тобто, по 5 годин щодня. Коли живеш у спортивному режимі, чесно кажучи, важко цікавитися чимось ще. Всі сили, всі емоції витрачаєш саме на тренування. Тому що для досягнення своїх цілей, я вважаю, можна лише одну якусь певну справу зробити прямо от абсолютно ідеально. Не можна розірватися. Інтереси завжди були, але сказати, що я чимось ще зміг захопитися за цей час, так ні.
Країни, де довелося побувати – так усі не згадаєш… (задумується, пригадує – ред.). Дуже багато країн Європи ми вже об’їздили, за континентами були, звісно – це Бразилія, Мексика… Ну, Японія, власне. У Португалії, на Мадейрі, мене вразили краєвиди, атмосфера. У кожній країні, в кожному місті є своя родзинка – це зрозуміло. Але Мадейра запам’яталася понад усе, би хотів там ще коли-небудь побувати!
Режим дня – звісно, його необхідно дотримуватися! Тренування вранці, потім відпочинок, денний сон, тренування вечірнє. При великих навантаженнях вдень краще поспати, тому що організм швидше відновлюється, і ввечері можеш викластися ще краще.
Плавання – надзвичайно енергозатратний вид спорту. Якоїсь особливої дієти не дотримувався, але знаю скільки білків, вуглеводів мені треба за день з’їсти, щоб міг викластися на тренуванні. Алкоголь, наркотики, само собою, протипоказані. Ніколи й не хотілося, ну і не можна – якщо ти хочеш чогось досягти. Хочеться показати свої найкращі результати до завершення кар’єри, а коли буде завершення, ще не знаю, не думав про це.
Люди, які поряд
У мене є шалене бажання займатися реабілітацією, коли вже не зможу брати участь у змаганнях. У мене є вроджені проблеми зі здоров’ям і я б хотів допомагати іншим, або ж дати можливість їм оздоровлюватися. Можливо, створити якийсь реабілітаційний центр. У мене є надзвичайний друг родини Сафронов Данило Вікторович, який займається моєю реабілітацією, і не тільки… (Данило Сафронов – лікар найвищої категорії, хірург, кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії медичного факультету ХНУ ім. Каразіна, сертифікований викладач системи Neurac Redcord в Україні, лікар спортивної медицини. А також медик-доброволець 2015, який і посприяв тому, щоб ця розмова стала дійсністю – ред.). Ця людина зіграла велику роль саме у плані мого здоров’я і дала неабиякий поштовх до прогресії моїх результатів. Він «зібрав» мій організм докупи, навчив тримати центр тіла, відчувати своє тіло, керувати ним… тобто розкрив увесь мій потенціал. Це були і регулярні заняття на тренажерах «Redcord», і його слова – дуже доступно все подавав і пояснював!
У нас чудові стосунки між спортсменами в команді, ми одне одного підтримуємо. Виступаємо в одній команді, за одну країну! На доріжках змагаємося між собою, але поза доріжками – друзі. Атмосфера в колективі нормальна. Всі одне одного поважаємо. У тренерів є індивідуальний підхід до кожного у плані тренувань.
Формула успіху – працелюбність і підтримка людей, які тебе оточують. Це і родина, і тренер, і Данило Вікторович, і масажисти, які у збірній працюють. Валерій Михайлович Сушкевич (президент Національного комітету спорту інвалідів України – ред.) також зіграв велику роль. Він дуже сильний мотиватор і мудра людина, знає, що потрібно сказати перед стартом. Неймовірну роботу задля максимального результату проробив Дмитро Кучер (тренер-масажист – ред.)
На часі – чемпіонат світу, орієнтовно у травні-червні наступного року. У якій країні – не пам’ятаю, чесно! Я щойно приїхав із Токіо, і не дивився ще програму наперед.
Є різні дистанції, різні стилі. 50 м вільним стилем, 100 м вільним стилем, 400 м вільним стилем. 100 м на спині, 100 м батерфляй, 100 м брас, і 200 – комплекс. Зараз мій улюблений стиль – вільний. Чим довша дистанція, тим приємніше. Попри те, що плавання – моя основна діяльність, відпочинок на воді відрази не викликає, можу поплавати, звісно. Небагато, але в водичку зануритися точно! Це все одно дещо інше, ніж басейн!
