Як активісти згуртували громаду і перемагають забудовника на Совських ставках у Києві

Під тиском місцевих активістів 17 червня 2021 року суд розірвав договір оренди землі і повернув її в комунальну власність. Але цільове призначення не змінилося, забудовник уже подав скаргу до Верховного суду.

Активісти також налаштовані і далі відстоювати зелену зону: шукають однодумців, гуртуються, реєструють громадську організацію та пропонують альтернативний план розвитку цієї території: екопарк без жодної забудови.

Об’єдналися перед загрозою

Совські ставки оточені кількома житловими мікрорайонами, де мешкають тисячі людей: це і приватний сектор, і багатоповерхівки.
Лише близько 5% із них, за оцінками активістів, час від часу виходять на акції проти забудови зеленої зони. Кістяк взагалі можна перелічити на пальцях — щонайбільше по одній-дві людини від будинку. Зазвичай це працівники креативної індустрії, які мають вільний графік: дизайнери, фотографи, архітектори. Є також пенсіонери і підприємці, що можуть розпоряджатися власним часом, наприклад, є ресторатор і власник СТО.

Спочатку мешканці об’єднувалися ситуативно, щоб дати опір будівельній техніці або поїхати на чергове засідання суду. В березні цього року їх згуртував у ініціативну групу журналіст Андрій Яніцький. Він теж із місцевих, давно захищає ставки. Разом вони склали план дій, розподілили обов’язки. Андрій каже, що в цьому йому допомогли навички проєктного менеджменту, отримані у Київській школі економіки.

Активісти переконані: якби кожен діяв сам по собі, наміри забудовника (орендаря землі) — компанії «Господарник» — зірвати не вдалося б. Сьогодні з десяток найактивніших готові все кинути та вийти на захист своїх ставків, якщо знадобиться.

2012. Перші слухання щодо забудови

Відкривши віконце чату з Андрієм Яніцьким у фейсбук-месенджері, бачу його попереднє повідомлення ще за 2012 рік — він закликав доєднатися до ініціативної групи, яка виступає за будівництво метро на Троєщину. Андрій родом із Криму, до Києва переїхав у 2007-му, а через дев’ять років разом із сім’єю оселився у приватному будинку неподалік Совських ставків. Майже одразу включився у боротьбу за збереження зеленої зони: «Я просто побачив на стовпі оголошення про громадські слухання з приводу забудови. І прийшов».

Слухання проводила Тетяна Столітня, яка очолювала місцевий орган самоорганізації населення «Совки», на противагу обговоренню, що раніше влаштував у райадміністрації представник забудовника. Той вимальовував райдужні перспективи: аптеки, крамниці, дитячі садки, школу. А головне — обіцяв, що все буде під боком, далеко не треба ходити.
Активісти вважають, що серед слухачів у райадміністрації зібралися підставні люди, яких автобусами звозили з усього міста (забудовник це заперечує). Їх було більше, тому складалося враження, буцімто місцеві підтримують забудову.

На своїх зборах обурені ситуацією мешканці дізналися від Тетяни Столітньої, що навколо ставків планують побудувати 20 житлових корпусів, де мешкатиме близько 7700 осіб, заплановано понад 3000 паркомісць і приватні дитсадки, які зможуть покрити лише 80% потреб майбутніх новоселів.
«Я все це почув і подумав: жах, так не можна!» — згадує Яніцький, розповідаючи, як долучився до групи активістів.

Природа посеред мегаполіса

Андрій проводить мене поміж кущами ожини, кропиви та обплетених хмелем дерев. Праворуч — річка Совка, ліворуч — ставки, обжиті черепахами, качками, мартинами, ондатрами.

Подивитися на всю цю живність вряди-годи сходяться фотографи та бердвотчери (спостерігачі за пташками). Нам пощастило побачити тільки качок, щура та ондатру.
На березі чатують із вудками забрьохані рибалки. Кажуть, тут водиться карась, окунь, короп, щука. Колись ця місцина належала ченцям Києво-Печерської Лаври. В 1923 році ставки стали частиною Києва. В радянські часи тут розводили рибу, на березі був облаштований парк із човнами та пірсом для рибалок. Ще в дев’яності сюди з’їжджалися тисячі киян покупатися. Але без догляду парк швидко занепав, водойми заросли очеретом.

Лев, 5-річний син Андрія, тягне батька за руку кудись манівцями.

— Я так не піду, Левчику, тут видно ставки, а там — ні, — заперечує батько.

— Це не ставок — це болото! — не погоджується Лев.

— Це річка, Леве.

— Це не ставок — це болото! — наполягає син.

Зрештою Андрій погоджується і визнає: ставки таки заболочені. Але не бачить у цьому проблеми, бо це фактично дика природа, домівка тварин і птахів, які звикли жити за таких умов. До того ж у спеку ці болота беруть на себе кілька градусів тепла із повітря — людям легше дихати. Андрій звертає нашу увагу на чисті стежки та галявини, саморобні містки, перекинуті через річку, через кожні сто метрів підвішені велетенські мішки для сміття, вкопані лавки.

— Може тут трохи не так облаштовано, як у парку «Наталка» на Оболоні, але перспективи зробити щось путнє є, — вірить Яніцький. — Все, що ви бачите, зроблено силами місцевих мешканців, міська влада палець об палець не вдарила.

Щоправда, за хвилину він згадує, що Київводоканал періодично чистить аварійний каналізаційний колектор, який пролягає між ставками. Під час негоди падали дерева і порозбивали деякі бетонні кришки, якими він накритий. Тепер хтось скидає туди різний мотлох. Колектор забивається, і нечистоти переливаються у ставки — місцями стоїть сморід. За версією Київводоканалу, «сторонні предмети та сміття потрапляють у колектор через внутрішньобудинкові каналізаційні системи, стоки від яких надходять у дворові та внутрішньоквартальні мережі, які підключені в колектор».

Активісти впевнені, що шкідників підкуповує забудовник, щоб потім розповідати, що тут уже немає чого рятувати. Для цього, за словами нашого співбесідника, будівельники навіть перекопали дамбу, щоб спустити ставки. В одному місці це вдалося, в іншому завадили комунікації — той-таки колектор. У Київводоканалі запевнили, що їм про ці спроби нічого невідомо.

— Дивіться, кілька днів тому в це дупло напхали сміття і підпалили, — Андрій вказує на хирляве дерево. — На щастя, ми саме проходили поруч і загасили. А скільки тут труїли качок! Якось спиляли кладку, з якої люди рибу ловили. Кому це потрібно? – риторично запитує він, бо відповідь, очевидно, знає.

Звідки сморід на ставках і як його позбутися

Головна причина неприємних запахів, які відчутні біля ставків – нечистоти з каналізаційного колектора. Активісти запідозрили пошкодження труби на ділянці між двома інспекційними колодязями у західній частині парку. Щоб перевірити це, знайшли спелестолога (фахівець, що досліджує штучні підземні споруди), який погодився безплатно спуститися на десять метрів в оглядові колодязі й ретельно там усе дослідити. Він з’ясував, що коріння дерев проросло через стики труби — це порушило її герметичність, і фекалії потекли до ставків. Такі пошкодження і захаращеність дослідник побачив уздовж усього шляху. Щоправда, через заповненість труби стоками не зміг повністю пройти всю ділянку.

«У звіті я передав свої враження від труби до Водоканалу. Але для них це не новина. Проросле коріння на стиках труб — поширена проблема. В якому б стані колектор не був — це мало що змінює. Єдиний спосіб полагодити (або радше замінити) цю трубу — запустити обгінний колектор по вулиці Брожка і скерувати стоки туди», — пояснює спелестолог, який представився псевдонімом “Феодосій Печерський” (у звіті — Коробко М.В.)

Як можна розв'язати цю проблему? По вулиці Брожка уже давно будують новий колектор. На сьогодні він завершений на 80%, щойно його введуть в експлуатацію, відключать старий, що проходить по дамбі ставків.

2008–2018: боротьба, перемога, поразка

Голова ГО "Екозагін" Михайло Погребиський — ветеран боротьби за ставки. Він був серед тих, хто скаржився в прокуратуру і багато років ходив на судові засідання, організовував акції протесту, звертався до журналістів. Він пам’ятає першу акцію проти забудови у 2008 році, коли люди повалили найдовший на той час паркан у Києві, який оперізував Совські ставки.

Водночас з активістами на всі ці суди ходили й ті, хто підтримував забудовника. Місцеві жителі впевнені, що це були проплачені «бабушкі» та «тітушки». Кажуть, їх звозили автобусами, роздавали їм плакати, ділили на групи, казали, що і коли скандувати. «Восторгаюсь бабушкою, якій під 80, і яка вдруг захворіла судьбою совських ставків — приїжджає під суд і кричить, що Совкам для розвитку потрібен інвестор», — сміється Погребиський. Забудовник, нагадаємо, це заперечує.

Власник компанії «Господарник» Ігор Баленко, депутат Київради від "Європейської солідарності", вважає, що місцеві мешканці насправді на його боці. Колотнечу, каже, влаштовує дрібка неврівноважених активістів. На доказ наводить петицію «про створення паркової та житлово-громадської зони», яку підписало понад 10 тисяч людей. Натомість петиція активістів про «створення парку місцевого значення», за його словами, ледве набрала сім тисяч голосів.
Активісти своєю чергою звинувачують забудовника у накрутці голосів, а низьку підтримку своєї петиції пояснюють нескоординованістю мешканців. Річ у тім, що була ще й третя петиція на користь парку, яка хоч і набрала понад сім тисяч підписів, але розпорошила голоси проти забудови.

Зрештою у 2018 році у Київраді забракло голосів, щоб підтримати проєкт забудови. Наступного року суд розірвав договір із забудовником. Після цього захисники ставків задоволено розійшлися: у кожного були свої справи, сім’я, діти, робота. «Люди просто втратили пильність — швидкі перемоги розслаблюють», — каже Яніцький.

Аж раптом торік апеляційний суд став на бік забудовника: «Клопотання ТОВ "Господарник" про залишення позову без розгляду — задовольнити». Мотивували це тим, що відповідач сумлінно виконує умови інвестиційного договору, своєчасно все сплачує. А головне — поставили під сумнів повноваження прокуратури представляти інтереси держави.

«Баленко фактично виграв. Але не по суті справи — вони оскаржили право київської прокуратури відстоювати інтереси держави, мовляв, а чому це ви цим займаєтеся? Хай Київська рада сама себе захищає! Так вона й не хотіла цього робити й ніколи б цього не робила б!» — впевнений Погребиський.

Після поразки люди зрозуміли, що треба знову збиратися та об’єднуватися. Хтось з активістів на той час уже поїхав жити в інше місто, хтось за кордон. А хтось знайшов нову роботу і просто не мав часу — так сталося з колишнім лідером громадського опору на Совках Максимом Юр’євим, який від народження живе неподалік ставків. Поки тривала боротьба, він працював у вільному графіку — брався тільки за те, що не шкодило громадській діяльності. «Мені доводилося цим займатися. Я бачив, що без мене все може розвалитися. Прийдуть хороші, але не навчені боротьбі люди — вони не зможуть протистояти молодим і активним представникам забудовника, які будь-кого заговорять», — пояснює Юр’єв.
Віднедавна він працює повний день, до захисту ставків долучається тільки ситуативно. Андрій Яніцький, очоливши боротьбу, не хотів втрачати такого затятого борця і запропонував йому поєднати роботу і громадську активність: вибороти грант і викладати курс для активістів у Київській школі економіки. Юр'єв поки в роздумах.
Тим часом оновлену команду активістів знову чекала тривала судова тяганина. Прокуратура подала касаційну скаргу на рішення суду, касаційна інстанція повернула судову справу назад в апеляцію і зобов’язала апеляційний суд розглянути справу по суті.
І вже після того забудовник програв.

Битва концепцій: екопарк проти забудови з парком

Втративши колишнього лідера, громада висунула на цю роль Андрія Яніцького – і він погодився. Крім нього, є й інші не менш ініціативні люди, але вони уникають публічності.
«Я погодився вимушено, бо більше не було кому, – пояснює він. – Не всі готові бути обличчям протесту. У когось робота, хтось боїться, що йому за це розіб'ють, скажімо, дзеркало на машині. Громадська діяльність ризикована».
Побоювання дійсно є: члени ініціативної групи навіть анонімно не схотіли нам нічого коментувати, посилаючись на небажання нашкодити власному бізнесу, на відповідальні посади у посольствах і держорганах, на заборону публічної активності.

Активісти вирішили не просто протистояти забудові, а й створити візуальну концепцію Совських ставків без забудови. Одні пропонували все лишити, як є. Інші наполягали, що треба поприбирати, очистити воду, облаштувати доріжки, дитячі майданчики — як у парку "Наталка", треті просили облаштувати барбекю-зону. Треба було домовлятися. Для цього «кістяк» зібрався на мозковий штурм у непримітному кафе «Бархат» у новозбудованому ЖК з модною назвою The Lakes, що виріс над ставками на місці колишньої промзони.

На північному березі є ще висотки на вулиці Володимира Брожка. Підприємець Анатолій Войцеховський орендував землю під будівництво приватного будинку, натомість втулив багатоквартирний житловий комплекс на 28 поверхів. Вежі стоять недобудовані, всі роботи заморожені з початку цього року, дозвіл на будівництво анульовано, документів на землю немає. Войцеховський зник з грошима інвесторів і переховується в Польщі. Сайти та телефони компанії-забудовника не працюють. Обдурені люди теж об’єдналися в ініціативну групу — сподіваються, що разом буде легше добудувати будинок.

Місцеві вважають, що людей, які ніколи не жили в цих краях, легко переконати, що в забудові зеленої зони немає нічого поганого. Але коли вони нарешті вселяються і на власні очі бачать, що і до чого, починають розуміти, що все не так райдужно, як розказував забудовник. Недарма і серед мешканців ЖК The Lakes теж з’явилися активісти, що виступають проти подальшого будівництва.

«Коли ми тут не жили, мало що знали про цю проблему. Тоді в інтернеті гуляли дві петиції. В одній йшлося, що тут наркомани, все загублено, смердить, тож зробімо сучасний простір з інфраструктурою і парком. Інша була просто за парк без забудови, але в коментарях писали, мовляв, де ж на це взяти гроші — ось уже 20 років стоїть, місту діла немає… І багато хто, не розуміючи ситуацію, і я в тому числі, підписували першу петицію. Вже коли в 2019 році вселилися, зрозуміли помилку — мережу постійно вибиває, дороги перевантажені, нам потрібне свіже повітря, зелень, вода… З півтори тисячі власників житла подальшу забудову підтримують хіба тільки ті, хто здає квартиру в оренду», — вважає активістка з ЖК The Lakes Наталка Власюк.

Розробляти концепцію майбутнього екопарку взялися 15 волонтерів: дизайнери, фотографи, координатори та консультанти. Серед них архітектор Дмитро Мухорін, який живе біля ставків з 2013 року.
«Для мене все почалося з Майдану — тоді всі між собою перезнайомилися. Згодом все перейшло в інші активності, особливо нас згуртували толоки», — згадує Мухорін. Не всі мешканці такі ініціативи вітали, були й деструктивні особи, які перетворювали обговорення на "базар". Таких, за словами Дмитра, в робочу групу не допускали. Фільтр простий — додають лише після двох рекомендацій.

Точилися запеклі дебати під час обговорення місць для риболовлі. Одні думали, де саме їх облаштувати, інші взагалі ставили під сумнів їхню доцільність, мовляв, вони зіпсують усю екологічну концепцію. Або, наприклад, коли Мухорін запропонував побудувати на березі кілька кафе — і заразом розв'язати проблему вбиралень, ідею не підтримали. Казали, що не можна агітувати за парк без забудови й водночас щось там будувати.
«Це в робочих проєктах клієнт завжди правий. У нас кожен може запропонувати свою ідею, якщо вона гарна — більшість підтримає», — пояснює Мухорін.

Проєкт забудовника архітектор критикує. Каже, що для міста він не матиме жодного значення, а те, що в ньому називають зеленою зоною — фактично прибудинкова територія, парк знищується. «Щоб збудувати все, що планує орендар, ставки доведеться або осушити, або засипати піском, як на Троєщині», — каже архітектор. У Києві, на його думку, майже вся забудова не враховує інтереси містян, девелопера не цікавить якість, єдине, чого він хоче — це вибити землю і перепродати її якомога дорожче. На цьому його роль закінчується, він не відповідатиме перед людьми, переконаний Мухорін. «Я б і радий знайти компроміс, але для цього потрібні дві сторони. Забудовник тупо катком проштовхує свої рішення, плює на думку громади», — зітхає активіст.

Забудовник: «10 активістів зупинять усе що завгодно»

Власника компанії «Господарник» Ігоря Баленка дуже ображають такі звинувачення. У розмові з кореспондентом ТЕКСТІВ він каже, що й сам має теплі спогади про Совські ставки. Добре пам’ятає часи, коли разом із мамою з самого центру Києва приїжджали сюди покупатися. Бачив десятки рибалок. Але потім санепідемстанція все це прикрила — на горі почали будувати приватні будинки, з яких усю каналізацію спускали в ставки. Було навіть кілька спалахів інфекційних захворювань.

— Там реальна екологічна катастрофа — вже років 40 фекалії та сміття через ливнівки сходяться в Совські ставки, з дороги стікає вся таблиця Менделєєва. Потрібні інвестиційні вкладення для очистки цієї території. У міста на це грошей немає, — нарікає Баленко.

Він згадує, як за часів Черновецького виграв конкурс, оголошений міською владою. За його умовами потрібно було очистити всю цю територію, відтак отримати право реалізувати там якусь комерційну частину. При цьому під парк мало лишитися не менше десяти гектарів — майже половина всієї ділянки. За словами Баленка, там планувалася школа на 1100 місць і три дитячих садочки. Попри твердження активістів, каже, що лише один з них мав бути приватним. Це прописали в детальному плані території.

— Активісти кажуть, що потрібно 80 мільйонів гривень, щоб відновити парк. Це взагалі мізер! — сміється інвестор. — Цього вистачить тільки на підтримку парку в нинішньому стані — без колекторів і очисних споруд. Хіба що доріжки прокладуть і, може, десь посадять дерева.

За його оцінками, тільки на очисні роботи потрібно до 100 млн грн. А якщо рахувати з новими колекторами, очисними спорудами, видаленням мулу, якого накопичилося майже три метри, то потягне на всі пів мільярда. Баленко хоче разом з підприємцем Ігорем Добруцьким висадити навколо ставків 18 тисяч дерев та кущів. Якби не судові тяганини, то, запевняє він, Добропарк з’явився б не в Київській області, а саме на Совських ставках — така була домовленість із Добруцьким. Хоча, звісно, не з таким розмахом — зараз він займає 300 гектарів. За рік висаджено 14000 дерев і кущів, всього заплановано посадити 10 мільйонів рослин різних видів.

— Я не сперечаюся — багато активістів дійсно думають про екологію. Їх усього 10–15 набереться. Але зрозумійте — в місті має бути урбанізація! Ми не можемо це розглядати суто з екологічної частини, людям потрібні садки, школи. А черепах можна виловити й на час будівництва переселити у верхні ставки. Потім повернемо, — запевняє Баленко.

До речі, щодо урбанізації як неодмінної частини міста – зауважимо, що пан Баленко помиляється. Саме збереження природних зелених зон є одним з ключових трендів у сучасному містобудуванні, оскільки це допоможе захистити мегаполіси від впливу змін клімату.

В його голосі чується розпач — уже дві справи програв, в успіх касації не вірить. Зізнається, що вже з цим змирився. Сподівається тільки на Європейський суд, до якого обіцяє дійти суто з принципу. «Мені цей проєкт уже нецікавий. Я це роблю тільки з поваги до правосуддя. За 12 років ми сплатили за оренду землі близько семи мільйонів доларів. Тепер місто ці гроші втрачає. Кому від цього краще? — питає Баленко. — Київ втрачає інвестиційну привабливість. Сьогодні десяток активних людей можуть зупинити все що завгодно. Я б не радив бізнесменам поки вкладатися. Де гарантія, що наступна влада під тиском вулиці все не скасує?»

Забудова ставків залишить тварин і птахів без осель

Ще у 2018 році Інститут зоології імені Шмальгаузена провів експертизу ставків. Їхній висновок — будувати не можна, бо це цінна та важлива територія для збереження рідкісних видів, які тут водяться. «Запропонований проєкт зруйнує популяції більшості тварин, оскільки знищить їхні оселі. Майже всі тутешні види наземні й вони не зможуть утекти з ізольованого забудовою і дорогами урочища», — підсумовує директор Інституту Ігор Акімов.

З висновком Інституту зоології погоджується екологиня Катерина Полянська. За її словами, це одна з територій екомережі Києва, яка відіграє важливу роль в екобалансі міста, який і без того порушено численною забудовою, антропогенним тиском і забрудненням. Забудова ставків знищить цей природний комплекс, залишить птахів та інших тварин без осель. Мешканці Голосіївського району втратять рекреаційну зону. Зміниться мікроклімат території, якість повітря, збільшиться шумове навантаження.

«Совські ставки хочуть забудувати вже багато років, — розповідає Полянська. – Я бачила, як навколо них ставлять та руйнують паркани, як люди виходять на їхній захист, дивилася презентацію зведення на них житлових будинків, паркінгу та іншої інфраструктури — проєкт знищення цієї території. Як геоеколог я долучилася до написання обґрунтування створення на них природоохоронної території — ландшафтного заказника місцевого значення. Його офіційно подали до Міндовкілля та до Управління екології та природних ресурсів міста Києва».

Що буде далі

Активісти вже передали меру Києва громадську концепцію парку на Совських ставках. Кличко зацікавився і пообіцяв, що місто знайде потрібні 80 мільйонів гривень. Підтримка є і від фракції УДАР — депутатка Київради Олеся Пинзеник, одна зі співініціаторів створення Екопарку без забудови, разом з очільником Київзеленбуду та керівником екологічного управління подали клопотання про зміну цільового призначення Совських ставків. Відповідне рішення має ухвалити Департамент земельних ресурсів КМДА і погодити низка комісій, управлінь, сесія. Лише потім Київзеленбуд оголосить тендер на розробку проєкту землеустрою, який згодом має затвердити Київрада.

— Вони забудову прикривають школами та садочками, але головне, що збираються втулити шість багатоповерхівок. Ніби, крім природних озер, більше місця немає. Згідно з генпланом, це акваторія. У Баленка немає шансів в Європейському суді, в його договорі написано, що він мав розпочати будівництво протягом трьох років з початку підписання оренди. Він цього не зробив, — запевняє Пинзеник.

В Управлінні екології та природних ресурсів нам пояснили, що «виконання робіт з капітального будівництва парку біля Совських ставків буде можливе пiсля змiни цiльового призначення земельної ділянки та оформлення «Київзеленбуд» права постійного користування нею. Щойно це буде зроблено, запевняють в Управлінні, забудова ставків стане неможливою. Поки що ж вони не можуть провести дослідження екологічного стану водних ресурсів ставків, оскільки вони не на їхньому балансі.

Паралельно з цим вона подає на екологічну комісію ініціативу по створенню парку на цій території. Якщо Київрада це підтримає, на громадських обговореннях нарешті будуть з’ясовувати, який саме парк там хочуть бачити люди, і скільки на це треба грошей.

Тим часом активісти готуються до останнього бою — 6 жовтня буде засідання у Вищому касаційному суді. Це остання інстанція, яка поставить крапку у справі, яка тягнеться ось уже понад 12 років.

«Якщо ми виграємо — це буде прецедент, коли в ході судового розгляду експертизою буде доведено, що це фактично водний об’єкт, хоч і без паспорта. До речі, водні об’єкти заборонено забудовувати — тому їх не паспортизують», — пояснює Погребиський.

Активісти хоч і впевнені у перемозі, проте, пам’ятаючи минулий досвід, не збираються розслаблятися. За роки боротьби мешканці сформували потужну місцеву громаду, саме в процесі реєстрації громадської організації. За словами Яніцького, раніше цим не займалися, бо не відчували потреби.
«Активістами ми стали несподівано для себе, тому всьому вчимося з нуля», — зізнається він. Після років боротьби, спілкування з активістами інших районів, які мають за плечима успішні проєкти, вони зрозуміли, що створивши громадську організацію, яка представлятиме інтереси мешканців навколишніх мікрорайонів, зможуть ефективніше це робити, залучати більше небайдужих людей, як, наприклад, ГО "Екопарк Осокорки" у Києві.

А ще активісти шкодують, що на рівні міської влади немає механізму залучення меценатських грошей на розвиток міста. Наприклад, нещодавно було засідання екологічної комісії Київради, де голову Київзеленбуду спитали, чому в них немає розрахункового рахунку, куди б люди могли робити пожертви. Він пообіцяв, що в наступному році створять.
«Зараз у Київраді є хіба що механізм інвестиційних проєктів, але це не про благодійність — умови передбачають, що інвестор має на цьому заробити. У нашому випадку — це про забудову», — каже Яніцький.

Цей матеріал створено журналістами Texty.org.ua за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

громадянське суспільство зелені зони зміни клімату Совські ставки екологія громадський сектор забудова