Білі плями памʼяті. Як українці шукають правду про репресованих родичів
Історія України XX століття — це історія війн і репресій, що торкнулися ледве не кожної родини. Документи про розкуркулення, висилки, депортації, доноси, увʼязнення, катування, розстріли десятиліттями зберігалися в архівах репресивних органів комуністичного режиму і були засекречені. Після здобуття Україною незалежності ці відомості перейшли «у спадок» нашим силовим структурам.
Проте їм там не місце. У 2015 році разом з пакетом декомунізаційних законів ухвалили Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», який дозволив розпочати передачу цих архівів з-під відомств силових органів до Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті, зробивши їх таким чином доступними для широкої громадськості.
Чому це важливо?
Розсекречені документи дають змогу віднайти правду про долі тисяч людей, яких покалічила та знищила радянська репресивна машина. Ця правда потрібна їхнім нащадкам і українському суспільству для переосмислення власної історії та усвідомлення масштабу злочинів СРСР.
На базі Архіву національної пам'яті працює консультаційний центр, який допомагає шукати інформацію про репресованих. З початку року до центру звернулося понад 1000 осіб. Документи архіву відкриті для всіх зацікавлених, проте здебільшого звертаються родичі репресованих, їхні онуки та правнуки.
У часи СРСР люди нерідко намагалися відхреститися від репресованих родичів, адже наявність таких накладала відбиток на всю родину. При вступі до вишів або на службу було звичним вказувати щось на кшталт «репресованих чи засуджених серед родичів немає».
«Допоможіть знайти прадіда…», «Шукаю будь-яку інформація про батька моєї бабусі», «[прізвище] [імʼя] по батькові навіть не знаю, репресований у 1937 році разом із братом».
Тисячі листів-звернень розповідають не тільки сімейні історії втрат, вони також є свідченням того, як мало українці знають про своє коріння.
Здебільшого родичі вказують прізвище та імʼя, прізвище часто неточне, з варіаціями написання — радянська влада щосили намагалася русифікувати українців, зокрема перекладала українські прізвища на російський штиб. Рідше вказують по батькові. Іноді це все, що відомо.
Де, коли і як зник, куди був висланий, за що засуджений, де відбував покарання, чи був і коли розстріляний, коли і як помер: ця інформація у більшості випадків родичам невідома і саме її намагаються віднайти.
Рік народження часто зазначений приблизно, так само як і місце народження або проживання. На графіку нижче вказано, в яких областях проживали ті, кого розшукують нащадки.
Зазначимо, що у часи сталінських репресій 1930-х років не всі території сучасної України були у складі СРСР. Західну Україну (сучасні Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Волинська і Рівненська області) СРСР анексував у 1939-му, Північну Буковину (сучасна Чернівецька) та Бессарабію (південь Одещини) у 1940 році, Закарпатську Україну (сучасна Закарпатська) у 1945-му.
Найчастіше шукають зниклих у 30–40 роках XX століття — саме тоді сталінський режим вдавався до небачених репресій. Як відомо, 1937–1938 рр. називають періодом Великого терору.
Задля виконання плану з пошуку «ворогів народу» трійки НКВС за сфабрикованими справами згубили тисячі невинних душ.
Серед них, наприклад, український вчений, помолог, селекціонер Володимир Симиренко, син відомого українського селекціонера Левка Симиренка.
Володимир Симиренко
У 1933 році Володимира Левковича заарештували за «контрреволюційну діяльність» та «зраду батьківщини». На цей час він був авторитетним науковцем, професором плодово-ягідного інституту. Йому інкримінували нібито очільництво осередку контрреволюційної шкідницької організації з повалення Радянського Союзу. Проте в матеріалах справи можна побачити, що критика його російського колеги Івана Мічуріна стала однією з причин арешту Симиренка.
Володимир Симиренко визнав себе винним, на той момент він вже понад місяць перебував у НКВС. Його засудили до 10 років концтабору, проте за гарну поведінку звільнили через пʼять, а у 1938-му знову заарештували, цього разу за шпигунство, і розстріляли.
Докладніше з його справою ви можете ознайомитись у матеріалі співробітниці Архіву національної памʼяті Дарини Рогачук за лінком.
