Приниження й бійка за місця в гелікоптерах. Як президент Афганістану тікав із країни від талібів

Ця стаття є результатом інтерв'ю між видавцем видання 8аm та одним із тих 53 людей, які разом із Ашрафом Гані тікали з Кабула 15 серпня 2021 року. Оповідач переказує всі події, свідком яких він став від 8 ранку в неділю 15 серпня по вечір понеділка 16 серпня.

Очевидно, що досвід і свідчення однієї сторони не можуть містити достатньо деталей про всі чинники та причини втечі президента. Частина дрібних деталей цієї розповіді можуть потребувати перевірки та підтвердження іншими компаньйонами Ашрафа Гані. Однак ця стаття розкриває досі невідомі деталі втечі президента з Афганістану такою мірою, якою це було видно зблизька свідком.

Джерело попросило не розкривати його ім'я, але ви читатимете розповідь від першої особи. Видавець 8am Санджар Сохайл поділився частинами історії з іще двома супутниками Ашрафа Гані, щоб ті оцінили правдивість – це згадується в тексті. Слід зазначити, що ця розповідь, без сумніву, неповна, й видання висловило готовність опублікувати доповнення від інших осіб, які тікали з Афганістану разом із президентом Ашрафом Гані.

Президент-втікач Ашраф Гані у своїй кабульській "цитаделі"

Ранок неділі 15 серпня

Як і зазвичай, близько 8:00 я виїхав з дому на роботу в президентський палац (відомий як Арг – пуштунською "цитадель"). Кабул здавався більш безлюдним, ніж зазвичай. Значно менше людей патрулювали місто, було менше поліцейських КПП – хоча через попередження про небезпеку першої категорії в столиці мала б бути більша кількість поліції. Коли я ввійшов у свій офіс, ситуація також здавалася незвичною. Хоча багато співробітників були присутні на роботі, більшість із них тепер були вдягнені не в європейський одяг, а в традиційні шальвар-камізи або інше повсякденне вбрання.

Зазвичай о 9:00 ми проводимо зустріч за участі президента Ашрафа Гані, радника з національної безпеки Хамдулли Мухіба, голови офісу президента Матіна Бега, голови адміністрації Махмуда Фазлі та інших. У цей день вирішили негайно скликати на надзвичайну нараду членів кабінету міністрів. Метою цієї зустрічі було знайти способи запобігти паніці та хаосу серед цивільних.

Співробітники офісу президента негайно викликали міністрів на надзвичайну урядову нараду. Невдовзі виявилося, що понад половина членів кабінету або були не в Кабулі (дехто – у провінціях), або перебувають за кордоном. Водночас нам доповіли, що перший віцепрезидент Амруллах Салех два дні тому поїхав до Панджшера й досі не повернувся. Другий віцепрезидент Сарвар Даніш був на раніше запланованій зустрічі в західній частині Кабула.

Після висновку, що провести урядову зустріч неможливо, президент Ашраф Гані вирішив поїхати до міністерства оборони, яке розташоване неподалік палацу Арг. Для цього солдати зі служби захисту президента відбули до міністерства оборони для підготовки до прибуття Ашрафа Гані. Водночас виявилося, що міністр оборони Бісміллах Мохаммаді відсутній у міністерстві, бо поїхав до аеропорту Кабула з метою відвідати підрозділ військово-повітряних сил. Тим часом голова генштабу армії Хайбатуллах Алізай зустрічався з посадовцями зі США. Тому відвідини президентом міністерства оборони було відкладено.

Близько опівдня співробітники "цитаделі" та деяких інших департаментів пішли з роботи групами й порозходилися по домівках. У цей час, керуючись знаменитим афганським прислів'ям "не можна воювати на голодний шлунок", ми вирішили пообідати. Однак коли ми прийшли на кухню, виявилося, що страви готові й залишаються у печах, однак нікого з працівників кухні в "цитаделі" немає – вони вже втекли.

У цей момент біля президентського палацу почулася стрілянина, що спричинило ще більшу паніку. Дехто казав, що це розганяють людей, які зібралися навколо банків, намагаючись зняти з рахунків свої гроші.

[Інший компаньйон Ашрафа Гані сказав виданню, що ця стрілянина відбувалася близько 11:00 чи 11:30. Саме тоді й через це більша частина співробітників пішла з "цитаделі"].

Старший радник президента з питань миру Салам Рахімі сконтактував із представниками "Талібану" в катарському місті Доха (там довго перебували дипломатичні представники руху) і закликав їх не дозволяти талібам заходити в Кабул. Через кілька хвилин розмови Рахімі повернувся, заявляючи, що "Талібан" не ввійде в столицю.

Однак людей, пов'язаних з президентським палацом, уже повідомили, що талібські сили почали рух у бік Кабула. Натомість "Талібан" заявляв, що ті сили можуть бути не їхніми, додаючи, що сторонні можуть під їхнім іменем ввійти до столиці, щоб почати її грабувати.

Угода між радником президента Саламом Рахімі й представниками "Талібану" полягала в тому, що з огляду на високу густоту населення в Кабулі, присутність іноземних дипломатів та велику кількість різних людей – у разі виникнення будь-якого хаосу ситуація швидко вийде з-під будь-чийого контролю. Внаслідок переговорів "Талібан" заявив про те, що його сили не ввійдуть до Кабула.

У цей час голова офісу президента Матін Бег повернувся на зустріч і сів поряд із радником з національної безпеки Хамдуллахом Мухібом, дістав мобільний телефон і в твітері заявив: "Кабул у безпеці, людям не слід непокоїтися!"

Одному зі співробітників наказали подзвонити речнику з питань безпеки й попросити його записати заспокійливе відео та розіслати його візуальним ЗМІ. Це було зроблено, а тим часом охоронці президента перевдягалися з уніформи в більш "зручний" одяг.

Тоді нам наказали йти до гелікоптерів. Оскільки деякі з охоронців президента все ще перебували в міністерстві оборони, чекаючи на прибуття президента, я думав, що ми нарешті полетимо туди. Ми всі поспішили до чотирьох гелікоптерів, які чекали на території президентського палацу. Гелікоптери злетіли й, усупереч моїм очікуванням, ми полетіли не до міністерства оборони, а на північ країни.

Гелікоптери злетіли й, усупереч моїм очікуванням, ми полетіли не до міністерства оборони, а на північ країни

["Другий віцепрезидент Сарвар Даніш, старший радник президента з питань миру і член переговорної команди Абдул Салам Рахімі, голова офісу президента Матін Бег та старший радник президента зі стратегічних комунікацій Вахід Омар не знали про плани втечі", – заявив виданню 8am інший компаньйон Ашрафа Гані. За словами цього джерела, Сарвар Даніш годину тому поїхав із автоконвоєм до аеропорту Кабула. Тим часом Вахід Омар прибув до палацу, де йому сказали, що президент летить до міністерства оборони. Він зайшов в один із автомобілів. Салама Рахімі та Матіна Бега просто залишили, поки вони обідали. Тим часом міністр внутрішніх справ Ханіф Атмар прибув до "цитаделі" з паспортом президента, проте гелікоптери вже відлетіли. Атмар сказав Рахімі та Бегу, які обідали, що перша особа зникла. Тому вони заїхали до будинку Рахімі, а потім до аеропорту].

Із 54 людей, які приземлилися в чотирьох гелікоптерах у прикордонному з Афганістаном місті Термез в Узбекистані, 22 були пілотами та техніками військово-повітряних сил, і ще 22 були охоронцями президента – і жоден із них не мав при собі закордонних паспортів.

До гелікоптерів

Ситуація в палаці Арг станом на обідню пору 15 серпня 2021 року ставала щомиті дедалі більш хаотичною. Багато співробітників Ради безпеки та "цитаделі" зібралися перед будинком радника з національної безпеки за кілька годин до того.

Пізніше я дізнався, що деякі чільні посадовці, включно з радником з національної безпеки Хамдуллахом Мухібом, ще за кілька днів до того планували перевезти родичів Ашрафа Гані до Об'єднаних Арабських Еміратів. Вони контактували з посольством Афганістану в ОАЕ з метою повідомити про майбутній візит групи. Остання мала складатися з 13 осіб, включно з дружиною президента Рулою Гані, самим радником Хамдуллахом Мухібом та одним із його заступників.

[На жаль, джерело відмовилося надати більше деталей щодо решти десятьох, наголошуючи, що це були "близькі родичі та помічники" дружини президента].

15 серпня 2021 року було заброньовано 13 місць на рейс до Еміратів. Emirate Flight за розкладом мав приземлитися в аеропорту Кабула о 13:30 й вилетіти назад у Дубаї о 16:20. Проте цього дня літак з Дубаї не зміг приземлитися через хаос в аеропорту: тисячі людей уже штурмували його, намагаючись хоч якось утекти з країни. Тому літак без посадки повернувся до Дубаї, й відповідно ті 13 людей, включно з родичами дружини президента, не змогли на ньому вилетіти до ОАЕ.

Слід зауважити, що через особливі протоколи безпеки президента чотири гелікоптери роками були напоготові. Зазвичай це стосується президентів країн у всьому світі. Враховуючи політичне та безпекове становище в Афганістані, це роками стосувалося й Гані, й за це відповідала служба охорони президента.

От і того дня в президентському палаці перебували чотири гелікоптери. Звісно, я знав, що один із них того дня мав везти 13 згаданих осіб до аеропорту Кабула на рейс до Дубаї. Ще два вертольоти вранці перед тим перевозили охоронців президента, які мали супроводжувати його на запланований візит до міністерства оборони, який так і не відбувся.

Я здалеку побачив, що лопаті гелікоптерів розганяються, вони готуються злітати. Я сів в один із вертольотів. В іншому були радник Хамдуллах Мухіб, голова служби охорони президента генерал Кахір Кучі, дружина президента Рула Гані та інші люди. Я думав, що гелікоптери, як і планувалося раніше, полетять до аеропорту Кабула, однак цього не сталося.

З іншого боку, до тієї миті ми взагалі думали, що летимо до міністерства оборони. Й раптом я побачив, як радник з національної безпеки Хамдуллах Мухіб та командир охорони генерал Кахір Кучі біжать до автомобіля, їдуть до розташованого поряд особняка Ашрафа Гані, а через сім хвилин у тій самій машині повертаються вже з Ашрафом Гані. Все це я бачив із вікна гелікоптера.

Для мене це було незвичним. Річ у тім, що на додачу до чотирьох гелікоптерів, транспортування президента всередині "цитаделі" зазвичай відбувалося за особливим протоколом і в особливих автомобілях. Зазвичай на всіх входах і виходах палацу й особняка весь час, коли там перебуває президент, стояло по кілька машин. Навіть якщо президент пішки йшов з однієї будівлі до іншої всередині цитаделі, його супроводжували кілька спецавтомобілів. Цього разу його привезли звичайним авто. Це було дивно.

Бійка серед охоронців

Коли до першого гелікоптера, в якому спершу сиділи радник Хамдуллах Мухіб і командир служби охорони, повернулася звичайна біла машина, я побачив, що в ній тепер також сидить Ашраф Гані. Всі швидко сіли до гелікоптера. Тієї миті до вертольотів побігла велика кількість охоронців президента.

З вікна гелікоптера, в якому я сидів, я побачив сутичку між охоронцями – кожен із них намагався сісти в гелікоптери, відштовхуючи інших. Саме тоді вертольоти почали злітати. Я бачив, як охоронці били один одного руками й ногами, кожен із них намагався відштовхнути інших, щоб самому залізти до одного з гелікоптерів. Кілька членів служби охорони в результаті не змогли залізти й залишилися в "цитаделі".

[Інший компаньйон Ашрафа Гані сказав виданню 8am, що кількість охоронців була великою, і в гелікоптерах не було досить місця на всіх. Унаслідок цього лише половина з близько 30 охоронців змогла сісти у вертольоти. Це джерело також підтвердило, що за кілька годин до того, почувши стрілянину навколо палацу Арг, більшість охоронців перевдяглись у цивільне, а інші втекли з "цитаделі". Сили охорони в цей час розкладались, і більше жоден із них не думав про військову ієрархію].

Аварійна посадка

У перші ж миті я зрозумів, що гелікоптери, всупереч моїм очікуванням, рухаються не до міністерства оборони. Я все ще перебував у шоку від того, як президента привезли у цивільній машині, а потім як бійці служби охорони билися між собою, й декого з них кинули в палаці. Я бачив, що ми летимо в бік гір Гіндукуш. Це заплутало мене ще більше. Я не розумів, що нам робити на півночі країни.

За кілька годин до того радник з питань миру Салам Рахімі та голова офісу Матін Бег намагалися розрулити ситуацію. Проте командир служби охорони швидко вирішив рухатися в бік гелікоптерів – і вони не могли, та й не хотіли поінформувати про це рішення Рахімі та Бега, яких зрештою кинули в "цитаделі".

Російські гелікоптери М-17 зазвичай мають екіпаж із трьох осіб: перший та другий пілот і технік. Я запитав у техніка, куди ми летимо. Він не відповів. Сказав лише, що повітряний простір над Афганістаном належить військовим США, й вони не мають можливості летіти, не координуючи маршрут із американцями. Тому він і сам не знає, куди ми летимо. Це, звісно, вплинуло на його дух – я бачив на лиці техніка вираз страху.

Він навіть сказав, що якщо ми летимо, не координуючи свій маршрут із військовими США, які контролюють повітряний простір Афганістану, то це – смертельно небезпечно. Технік таким чином казав, що навіть повітряне судно, що перевозить президента Афганістану, не може летіти у повітряному просторі Афганістану без координації з військовими США.

Через кілька хвилин після зльоту той самий технік підійшов до нас із заявою, що вага гелікоптерів надто велика і що нам потрібно позбутися її частини. Охоронці перезирнулися і вирішили викинути з гелікоптера бронежилети – кожен із них важив 5–6 кіло. Через кілька секунд я побачив, як і з інших гелікоптерів полетіли на землю бронежилети, зброя та інші предмети. В той час ми були над схилами Гіндукуш або десь у провінції Кундуз.

Слід наголосити, що через відсутність координації з військовими США, через перевантаження гелікоптерів і через брак пального ми летіли на дуже низькій висоті. Пілоти зв'язалися з посадовими особами Таджикистану. Вони просили аварійної посадки в цій країні. Таджики не відповідали – а в цей час вага гелікоптерів дещо зменшилася. Ми летіли вздовж ріки Амудар'я. Таджики так і не відповіли. Тому пілоти вирішили спробувати долетіти до аеропорту Термез трохи далі, в Узбекистані.

Пілоти, летячи вздовж Амудар'ї, почали зв'язуватися вже не з таджиками, а з узбеками, прохаючи про аварійну посадку в аеропорту Термеза на кордоні з Афганістаном. Але й узбеки не відповідали.

Пілоти оголосили по радіо, що в гелікоптерах перебуває перший президент Афганістану і що їм потрібна аварійна посадка. І знову жодної відповіді.

Тоді пілот гелікоптера, в якому перебував Ашраф Гані, попри відсутність контакту з посадовими особами Узбекистану, оголосив іншим екіпажам, що, попри можливі наслідки, вони спробують приземлитися в аеропорту Термез, оскільки в гелікоптерах закінчується пальне. Тож усі чотири гелікоптери один за іншим приземлилися по краях аеропорту на території Узбекистану.

[Інший компаньйон Ашрафа Гані сказав виданню 8am, що планів приземлитися в Таджикистані не було – за його даними, вони пролетіли провінцією Кундуз і далі вздовж Амудар'ї й до аеропорту Термез, навіть не інформуючи узбецьких прикордонників і службу безпеки].

Приниження

Таким чином, із 54 людей, які приземлилися в чотирьох гелікоптерах у прикордонному з Афганістаном місті Термез в Узбекистані, 22 були пілотами та техніками військово-повітряних сил, і ще 22 були охоронцями президента – і жоден із них не мав при собі закордонних паспортів.

Щойно ми приземлилися в аеропорту, навколо наших чотирьох вертольотів зібралися від 200 до 300 озброєних узбецьких прикордонників і військових. Їхня зброя була націлена на нас. Ми близько години просиділи в гелікоптерах, після чого спустився голова служби охорони Ашрафа Гані, генерал Кахір Кочі.

Він пішов до командира узбецьких сил, який чекав в автомобілі, показуючи, що він неозброєний і хоче говорити. Солдати обшукали його. Через кілька хвилин командир узбецьких сил почав говорити з кимось по рації. Солдати чекали по всіх чотирьох боках гелікоптерів.

Через 10–15 хвилин чорний автомобіль із водієм та людиною в цивільному під'їхав до командира узбецьких військових. Вони коротко привіталися, після чого кілька хвилин говорили. Тоді всі під'їхали до гелікоптера, в якому перебував Ашраф Гані, й через кілька хвилин вийшли разом із президентом, його дружиною та радником Хамдуллахом Мухібом. Усі сіли до автомобіля разом із цивільним і поїхали на інший бік аеропорту. Ще через 10–15 хвилин інший автомобіль забрав голову адміністрації Фазла Махмуда Фазлі.

Потім ми по одному стали виходити з гелікоптерів. Узбецькі солдати обшукували нас і вимагали викласти зброю, інше військове обладнання, а також особисті речі. Ми мали класти їх перед собою й відходити.

Під час обшуку ті, хто мали при собі закордонні паспорти або посвідки на проживання в інших країнах, з меншою ймовірністю зазнавали приниження. Однак фізичний обшук таких, як я, в яких були тільки внутрішні афганські ID, був дуже принизливим і фізично неприємним.

Узбецькі солдати забрали все військове спорядження, охоронці помістили його у коробки. Потім вони забрали ще деяке обладнання. Всі ми досі стояли навколо гелікоптерів. Самі вертольоти замкнули.

[Слід зазначити, що посольство РФ в Афганістані раніше заявляло, що в гелікоптерах, які перевозили Ашрафа Гані та його оточення, було вивезено з Афганістану 169 мільйонів доларів – коментар видання 8am].

Решту 50 людей залишили чекати в тому самому місці. Через годину нам принесли обід. Після цього, не дозволяючи нам купувати їжу, воду чи хоч сходити до туалету, нас тримали під вартою 31 годину, й у цей час узбецькі солдати з рушницями напоготові стежили за кожним нашим рухом. Нам не дозволяли навіть розмовляти одне з одним.

Ці 31 годин чекання були найдовшими та найболючішими в моєму житті. Ми не мали ані хліба, ані води. Не було вбиральні, й на додачу до всього понад 200 узбецьких озброєних солдатів охороняли нас. Коли нам треба було сходити в туалет, ми мали робити це за одним із гелікоптерів з дозволу військових.

Я не знаю, чому в разі стресу людям так часто треба випорожнятися. Хоча ми не їли й не пили, чомусь на голодний шлунок і з пересохлим ротом багатьом із нас, утім, потрібно було ходити "по-великому" кожні 10 чи 15 хвилин. Уже через дві чи три години після прибуття запах фекалій 50 людей стояв скрізь. Однак узбецькі солдати не дозволяли нам відійти.

Через кілька годин після того, як ми втекли, "цитадель" потрапила в руки Талібану. Коли нам це сказали, то поведінка узбецьких військових стала зрозумілішою. З одного боку, вони показували наслідки незаконного перетину кордону, а і з іншого – вони мали справу з представниками щойно поваленого режиму країни, що як держава зазнала краху (failed state).

[Як у цей момент не згадати пафосний заголовок книги Ашрафа Гані]:

"Ремонт держав, що провалилися"

Ймовірно, в очах узбецьких посадовців ми здавалися втікачами-боягузами, що кинули країну та народ, які 20 років підтримувала міжнародна спільнота. Що ще гірше, ніхто з узбеків не розмовляв нашою мовою, а ніхто з нас не розмовляв їхньою.

Маленький білий літак

Провели ніч надворі біля гелікоптерів. Було дуже холодно. Холод став настільки нестерпним, що ми трусилися, стоячи на ногах на місці. Я відчував, що не переживу ніч. Ніч з усім її холодом, непевністю, страхом, голодом, спрагою, безсонням, незнанням, чутками та, понад усе, смородом наших фекалій довела всіх майже до божевілля.

Наступного дня палюче сонце посилило сморід. Хоча солдати змінювалися через кожні кілька годин, вони також були доволі злі. Було очевидно, що наша ситуація та нестерпна спека поставила і їх у становище, якого вони не очікували.

В обід у понеділок, після 31 години непевності, в аеропорту Термез приземлився маленький білий літак без розпізнававльних знаків. Через кілька хвилин після цього в тому ж автомобілі, якими їх забрали напередодні, повернулись Ашраф Гані, Рула Гані, Хамдуллах Мухіб і Фазл Махмуд Фазлі.

Вони першими сіли в цей маленький літак, у якому було 60 місць. Потім один за одним, так само голодні та спраглі, сіли всі ми. Нам повернули особисті речі, але відмовилися віддати військове спорядження.

Всередині літак здавався звичайним, для президента чи інших посадових осіб не було окремих кабінок. Вони сіли поблизу кабіни пілота, тож ми сіли позаду. Ніхто не говорив, ми не знали, куди нас везуть.

Через кілька хвилин літак злетів, і нам оголосили, що ми летимо в ОАЕ. В літаку нам нарешті дали пити та їсти.

[За даними сервісу Flight Radar, це був рейс FlyJet із Казахстану номер Flight FJK-1255, який з Термеза полетів на Абу-Дабі. Компанія FlyJet має підрозділи на п'яти континентах і займається чартерними перевезеннями. Як було орендовано літак – інше питання, що потребує подальшого розслідування].

Через три з половиною години літак приземлився в аеропорту Абу-Дабі. Щойно його двері відчинили, до нас підійшли кілька арабів, які з повагою відвели з собою афганських посадовців, включно з Ашрафом Гані та його дружиною Рулою Гані, Фазлом Махмудом Фазлі та низкою їхніх помічників.

Араби, на противагу узбекам, ставилися до нас із повагою. Ашрафа Гані та його супутників зустрічали шикарні автомобілі.

Після того, як Ашраф Гані поїхав з аеропорту, я не бачив ані його, ані інших посадових осіб. Я виспався в готелі. У вівторок до нас завітали посадові особи ОАЕ й розпитали, куди ми прямуємо. Вони заявили, що ми не можемо залишатися в їхній країні.

Деякі з наших компаньйонів, включно з пілотами та техніками гелікоптерами, мали при собі лише афганські військові ID. Їх перевезли до одного з таборів, які влаштували в Абу-Дабі для афганців американці.

Решта поїхали своїми силами хто куди.

гані афганістан талібан