«Це пекло»: киянин провів 13 днів у львівській лікарні, доглядаючи за хворим на ковід батьком
«Сьогодні зранку виписали двох коронованих. Шкода, що не додому», – пише киянин Роман Левчик у своєму інстаграм-профілі, описуючи будні ковідного відділення Львівської лікарні швидкої допомоги, що на вулиці Миколайчука. Він опинився там, бо мусив рятувати життя батька. У сторіз Роман вів репортаж зі стін лікарні. 8 жовтня, щойно повернувшись додому, він здав тест на ковід, результат: позитивний (вакцинувався Pfizer три місяці тому).
ТЕКСТИ розпитали Романа про подробиці перебування на лікуванні. Він каже відверто: «Це пекло».
Батько не був вакцинований. Не вірив, боявся. Коли прийшов до тями в лікарні, сказав, що зробив велику помилку, відмовившись від вакцини.
Усе почалось у кінці вересня. Роман приїхав до батьків у Львів провідати тата, що занедужав. Коли побачив стан батька – той не міг ні ходити, ні говорити – одразу викликав швидку.
72-річний чоловік має хворобу Паркінсона на початковому ступені. У лікарню його привезли з підозрою на менінгіт чи енцефаліт.
«Швидка приїхала, зробила ЕКГ і поставила попередньо енцефаліт чи менінгіт, або щось пов’язане з серцем. З цим діагнозом нас привезли в лікарню. Були довгі суперечки між лікарями, хто з них дебіл, і підозра, що, найімовірніше, це ковід», – згадує Роман.
Хочеш до лікарні – відмовляйся від безплатних ліків
Тест підтвердив коронавірус. Довго думали, куди його класти, адже кардіологічне відділення переповнене, а до всього в нього ковід. Стан пацієнта був такий, що сину запропонували два варіанти: або забирати його додому, або лягати разом з ним, бо міняти підгузки-пелюшки та доглядати не буде кому. Чи хворів він, чи щеплений – Романа не питали.
Перед госпіталізацією написали заяву про те, що відмовляються від закуплених державою препаратів, а купуватимуть ліки самі. Це була одна з умов ушпиталення.
«Ми підписуємо папірчик про госпіталізацію і з ним потрапляємо в лікарню. Місць немає. Відповідно, я ночую де попало, але перебуваю постійно там, вибігаю іноді за ліками. В момент госпіталізації нам дають папірчик, який потрібно підписати: що ми відмовляємось від державних ліків і самі купуємо», – розповідає Роман.
Погодився на такі умови передусім через кисень, який батько міг отримувати в лікарні.
Саме початок лікування виглядає так: людину кладуть, підключають до кисню – і все. Лікувати почнуть, коли пацієнт купить ліки і якщо буде лікар.
Дві медсестри на 95 пацієнтів
«Проблеми з персоналом. Коли ми лягали, у ковідному відділенні було 95 людей. На них усіх було дві медсестри, які кололи. Тому й умова госпіталізації була, щоб хтось перебував, бо за тим, щоб міняти підгузки чи пелюшки немає кому дивитися. Лікарів теж немає. Тобто вони ніби є, але працюють на два ковідні відділення, які на відстані сотні метрів. Якщо вам трапився хороший лікар, то він буде приходити щоранку і щовечора. Можливо, дасть контакти».
На території лікарні є два «ковідні» відділення. Одне поміж собою звуть «коледж» (там колись був якийсь коледж), а інше «медицина катастроф». Роман з батьком були в другому.
«Не знаю, найгірші тут умови чи ні. Бо казали насправді, що це найкраща лікарня. Але за словами тих, кого переводили до «коледжу» (не знаю, чому), тут просто пекло. З психологічної точки зору мені було дуже важко. Але до всього звикаєш. Коли нас виписували, мені було вже байдуже чи брудно, чи прибрано», – каже Роман.
Медперсоналу критично бракує. Спочатку він думав, що один такий у відділенні, але насправді там було до п’яти людей, що доглядали рідних. Жінки опікувалися мамами, ночували в кріслах.
Без здорових родичів у «тяжких» хворих мало шансів
Роман каже, що в лікарню обов’язково треба потрапляти у супроводі здорової людини, яка може проконтролювати процес, бо хворі без цього мають мало шансів вижити.
«Якщо хтось про вас дбатиме і все проконтролює, не сподіваючись на лікарів, вийдете на своїх ногах».
Я бачив не один випадок, як госпіталізовані люди старшого віку ходять-бродять по території, бо немає ліків. Вони дзвонять комусь, шукають препарати, просять: «Збери все те, що є, і вези мені».
Роман порахував, що два тижні лікування обійшлись у понад 35 тисяч гривень. Переконаний, якби в перший день госпіталізації не почали ставити крапельниці з ліками, все могло б закінчитись фатально. Він сам був свідком, коли в палату поклали чоловіка з одностороннім запаленням легень, на другий день він радо спілкувався з сусідами по палаті та спорадично отримував ліки, а на третій – помер.
«Я контролював, як батька крапали. Навіть не просто контролював, а й сам переставляв крапельниці. Бо витекла одна банка, треба поставити іншу, ти біжиш шукаєш десь людину, яка десь на іншому кінці приміщення теж комусь щось ставить, і вона має бігти з тобою. Тому вже з другого дня я цим займався сам, а вони кололи уколи, бо я цього не вмію».
Дорогі ліки не допомогли
Каже, є лікарі, які не знають назв препаратів. «Мені доводилось перечитувати накази МОЗ по лікуванню ковіду, щоб розуміти що і навіщо колють, брав платні консультації у сторонніх лікарів із закордону, в українських медиків. З консультацій робив висновок і ніби «коригував» лікування, адже ніхто остаточно не знає, як лікувати правильно. Наприклад, космічно дорогий препарат не дав ефекту».
Космічно дорогим Роман називає «Ремдесивір», який для потреб ковідних хворих держава закупила за 333 гривні, а люди – по 100–120 доларів.
«У такій ситуації грошей не рахуєш», – каже він.
Умови в відділенні спробували покращити, коли чекали на комісію, але вона сюди так і не дійшла.
Батькові хвороба дала ускладнення на психічний стан: він почав забувати слова, повторювати циклічні рухи, пробувати кудись іти, хоч був підключений до кисню, непритомнів. Зараз, коли полегшало, батько став дуже нервовий.
За 50 метрів від ковідного відділення розташований морг і тут же ритуальна служба. Працівники моргу кажуть, що зараз у них більше роботи, ніж тоді, коли Львів був у «червоній зоні» минулої хвилі.
«Виявилось, у мене там працює знайомий. Вони розказують жахливі речі. За його словами, зараз за добу понад 20 смертей. З них 16 – ковідні».
Вони мають спеціальну «внутрішню» машину – «буханку», щоб забирати людей з території в морг. Вивозять у мішках. Двоє тільки в нас у відділенні померли, поки ми там були з батьком, припускаю тому, що був збій подачі кисню – на годину вимкнули світло», – каже він.
У четвер, 7 жовтня, батька виписали доліковувати постковід додому.
«13 днів «пекла» позаду. Мені досі тяжко уявити, що все закінчилось. Усім, хто залишився там, найшвидшого одужання, а всім іншим міцного здоров’я», – додає на завершення розмови Роман.
