Як бідність змінює мозок. Через стрес виникає «хибне коло», що підживлює себе. Але це можна змінити
Люди, які живуть у злиднях, мислять інакше. Щоб змінити спосіб мислення бідних, громадська організація з Бостона використовує три інструменти: один для дорослих, другий для дітей, а третій для всієї родини. За допомогою них оформлюється мислення людей про їхнє особисте та колективне життя.
Про це йдеться у статті The Atlantic. Наводимо дещо адаптований переклад:
Перевантаження "логічної" частини мозку
Ви бачили ці малюнки на уроках біології: зображення мозку з різними функціями, за які відповідають різні його частини. Частина з самого переду, одразу за лобом – префронтальна кора. Вона відповідає за розв'язання проблем, постановку цілей та виконання завдань. Працює вона разом із лімбічною системою, яка розташована майже посередині мозку та пов'язана з центром. Лімбічна система обробляє емоції й запускає емоційні відповіді – частково через те, що в ній зберігається довгострокова пам'ять.
Як показує дедалі більше наукових досліджень, коли людина живе в злиднях, лімбічна система постійно надсилає у префронтальну кору сигнали страху, тривоги та стресу. Це перевантажує частини мозку, що відповідають за розв'язання проблем, постановку цілей та виконання завдань у найбільш ефективний спосіб.
Рано чи пізно таке стається з усіма, незалежно від соціального класу. Це перевантаження може спричинятися великою кількістю різних чинників: від надмірного стресу в певний день на роботі до надзвичайної ситуації в родині.
Однак люди, які живуть у злиднях, несуть додатковий тягар постійного стресу. Вони завжди мусять важко зводити кінці з кінцями, а крім того, часто стикаються з упередженнями щодо себе, що додає додаткового напруження та навіть травм у їхнє повсякденне життя.
Й наука чітко каже: коли потужності мозку постійно використовуються по повній цими переживаннями та страхами – у нього просто не залишається значного запасу для інших речей.
Economic Mobility Pathways (EMPath) створили на основі цих даних цілу модель, описану у звіті 2014 року під назвою Using Brain Science to Design New Pathways Out of Poverty (Використання науки про мозок для розробки нових шляхів виходу з бідності). Ця бостонська неурядова організація почалася з Crittenton Women’s Union, об'єднання двох найбільших організацій з допомоги жінкам у місті – обидві зосереджувалися на покращенні економічної самодостатності родин. Організація продовжує ту саму роботу під новою назвою й починає зосереджуватися на мобільності між поколіннями.
Після того, як EMPath роками навчала дорослих і стежила за тим, як це передається дітям – нині організація ставить у центр своєї моделі саме дітей. Вона пропонує нові шляхи виходу з бідності, яка передається з покоління в покоління. Для цього застосовують наука про мозок.
Діти в центрі
Голова організації Елізабет Бебкок каже, що люди, які живуть у бідності, часто застрягають у помилкових колах, коли стрес призводить до ухвалення хибних рішень. Ці рішення додаються до інших проблем і посилюють у людей переконання в тому, що вони не можуть покращити своє життя.
"Ми намагаємося створити позитивні кола, коли люди роблять крок і бачать, що вони можуть здійснити щось, у що, можливо, самі не вірили – і після цього почуваються впевненіше", – каже Бебкок.
Можливо, цей крок дає змогу заробити більше грошей або розв'язати проблему догляду за дітьми та покращити їхню поведінку, або просто дозволяє відчути контроль над власним життям. Усі ці речі зменшують стрес, вивільняючи більше розумової потужності для подальших позитивних кроків.
Постійне переживання стресів та небезпек бідності по-справжньому змінює мозок людей. Ел Рейс, заступник директора Центру з дитячого розвитку в Гарвардському університеті, який віддавна співпрацює з EMPath, каже: діти, які виростають у бідності й залишаються в злиднях, зазнають подвійного впливу. Однак ті частини мозку, про які йдеться, відомі своєю особливою "пластичністю", каже Рейс: вони можуть посилюватись і покращуватися також і в дорослому віці.
Проєкт EMPath з міжпоколіннєвої мобільності, відомий як Intergen, використовує три інструменти: один для дорослих, другий для дітей, а третій для всієї родини. За допомогою них оформлюється мислення людей про їхнє особисте та колективне життя.
Інструменти для дітей та дорослих використовують метафору моста для ілюстрації того, як різні сфери важливі для остаточного успіху: відповідно до цієї метафори, якщо послабилася хоч одна опора мосту, він увесь може завалитися.
"Міст самодостатності" для дорослих роз'яснює батькам, що треба мати на увазі стабільність родини, добробут, керування фінансами, освітою та підвищенням кваліфікації, роботу й думки про кар'єрні перспективи.
"Дитячий міст до кращого майбутнього" схожим чином навчає дітей мислити в термінах здоров'я та добробуту, соціального й емоційного розвитку, контролю над собою, підготовки до незалежності, освітнього поступу.
Тим часом "Родинний трос для буксування авто" допомагає батькам і дітям узгоджувати індивідуальні та родинні цілі. Працюючи разом, вони можуть не зіткнутися з іншим транспортом і навіть їхати швидше.
Ментори програми Intergen відвідують родини, які беруть участь у програмі, та допомагають дітям і дорослим разом ухвалювати рішення, орієнтовані на майбутнє з урахуванням реального контексту. Їхньою метою є допомогти дорослим стати наставниками як для себе самих, так і для власних дітей. Зрештою, сподіваються ментори програми, потреба в них самих відпаде.
Наприклад, Стефані Брюк, старша координаторка проєкту міжпоколіннєвої мобільності, нещодавно працювала з матір'ю-одиначкою Джинель, яка попросила не називати її прізвища, та з її чотирма доньками й одним сином у віці від дитсадківського до університетського.
Упродовж останнього року Брюк допомогла членам родини прорахувати як особисті, так і спільні цілі. Наймолодша дівчинка, 5-річна Сайрес, має медичну проблему, яка може потребувати інвазивної хірургії, але медичне втручання можна відтермінувати за допомогою вправ. Лікар родини дав список із десятків екзерсисів, більшість із яких Сайрес самостійно виконувати не може. Однак ці вправи стали ціллю для Сайрес (і її матері) в межах проєкту Intergen.
Брюк створила спрощений план, який допоміг Джинель подумати про поступове досягнення списку лікаря: почати з п'яти відтискань, щоб зрештою досягти рекомендованих 25. Згодом Джинель розповіла, як дивно, що тоді в стресі вона сама до такого не додумалася. "Я ж доросла, у мене є свій мозок", – каже вона. Однак описує, як через перевантаження просто здалася й відмовилася від вправ для доньки.
"Залежно від того, наскільки завантажений твій розум або наскільки завантажене життя, ти часто починаєш бачити світ як чорне проти білого. "Я мушу це зробити" проти "Я не можу цього зробити".
Ти часто починаєш бачити світ як чорне проти білого. "Я мушу це зробити" проти "Я не можу цього зробити"
Замість того, щоб почати робити те, що потрібно – бодай частково, якщо не можеш виконати повністю.
У родинах, які брали участь у проєкті Intergen принаймні впродовж року, 86% дітей продемонстрували збільшення успішності (зовнішнім вимірюванням успішності функціонування займається інша організація). За самооцінкою, майже дев'ять із десяти родин заявили про зростання "порядку" вдома – на основі іншого зовнішнього оцінювання, яке просило повідомити про рівень "хаосу".
Можливо, йдеться частково про психотерапевтичний ефект, але Бебкок називає ці результати "разючими". EMPath створила пілотний проєкт, подібний до бостонського, в містах Джексон (штат Міссісіпі) та в Сіетлі (штат Вашингтон).
Більшість організацій, які працюють із родинами з низьким доходом, намагаються прив'язати їх до певної роботи. Інші – до певного місця мешкання. Натомість EMPath намагається зробити так, щоб ці родини змогли самі підтримувати себе, зокрема, якщо потрібно змінити роботу або місце мешкання.
В осерді цих наслідків – те, що організація покладається на науку (зокрема, співпрацює з Гарвардом).
Ментори EMPath вивчають роботу мозку, а їхнє втручання спрямоване на те, щоб передусім подолати негативний вплив минулого на мозок і спробувати змінити поведінку в майбутньому.
Згадана вище клієнтка програми Джинель каже, що навчання визначенню та досягненню родинних цілей не просто плекає близькість у родині (хоча й це є окремою перевагою).
"Вони розуміють, що можуть щось міняти. Що якщо вони невдоволені, то щось можна змінити".
Бідність об'єктивно створює бар'єри, зокрема для відчуття контролю над власним життям. Якщо неможливо змінити всі обставини, в яких опинилася людина чи родина, EMPath – одна з організацій, яка навчає людей зламати бодай психологічні бар'єри, розбити обставини на частини й почати діяти хоча б частково, як описано вище.
Як показує цей досвід, розуміння людського мозку можна використати для створення тривалих змін у позитивний бік.
