Гонка озброєнь. Росія суттєво посилила армію, Україна теж нарощує міць, але повільніше

Вдруге за рік увага світової спільноти прикута до України через посилення російського угруповання на наших кордонах. Американська й українська військові розвідки не виключають можливості розширення масштабів російської агресії проти України на початку 2022 року. При цьому кінцеві цілі Кремля щодо України залишаються не до кінця зрозумілими, що значно ускладнює прогнозування напрямків і масштабів можливих російських дій.

Плани проведення операцій є одними із найбільших державних таємниць, в які до початку їхньої реалізації посвячено дуже вузьке коло осіб. Суть цих планів розкривається лише в процесі ведення бойових дій. І як підтверджує історія, часто противник атакує зовсім не там, де очікували ключового удару – взяти хоча б хрестоматійні приклади німецьких планів на Західному фронті в 1914 і 1940 роках.

Проте, якщо плани операцій є інформацією із дуже обмеженим доступом, то доктрина ведення операцій і спосіб ведення війни приховати повністю неможливо. Такі речі, як закупівлі озброєння та програма підготовки дають змогу говорити про контури доктрини ведення операцій і способи ведення війни противника. Не є винятком і збройні сили (ЗС) РФ.

Сучасні збройні сили Росії – ключові параметри

Не буде перебільшенням сказати, що саме модернізація і переозброєння ЗС РФ були ключовим пріоритетом політики російського керівництва в останні 12 років (у загальному порядку денному це пункт №2 після збереження керівного режиму). Володимир Путін кілька разів на рік проводить розширені засідання за участю керівництва міноборони й оборонки РФ щодо стану і перспектив розвитку збройних сил, відвідує стратегічні командно-штабні навчання і виступає на щорічній підсумковій колегії міністерства оборони.

Каталізатором поточного етапу військового будівництва в РФ стала російсько-грузинська війна серпня 2008 року, яка показала всю відсталість тогочасної російської армії і стала останнім аргументом на користь радикальних перетворень.

У межах організаційного етапу реформ (2009-11) було вирішено відмовитися від масової мобілізаційної армії, характерної для ХХ століття, і розділити функції генерування та застосування військ. Було ліквідовано так звані кадровані дивізії, які мали виходити на повну бойову готовність лише в процесі мобілізації та подальшого злагодження.

Замість цього вирішили створити невеликі компактні сили постійної бойової готовності, на 2/3 укомплектовані контрактниками з розрахунку, що основними завданнями будуть інтервенції на периферію, де ключовими факторами буде швидкість реакції і підготовлений/належним чином озброєний персонал.

Командування видів військ тепер відповідає лише за підготовку військ, а за їхнє застосування – командування укрупнених військових округів, які на випадок війни перетворюються на оперативно-стратегічні командування.

Після завершення організаційного етапу реформ у ЗС РФ розпочали наймасштабнішу програму переозброєння починаючи із 1991 року. На кінець 2010-го лише 15% у військах вважалося хоча б трохи сучасним, за оцінками тодішнього начальника генштабу Росії Миколи Макарова.

На програму переозброєння 2011-20 виділили 19,6 трлн рублів ($626 млрд за курсом 2010 року). Наступною стала програма переозброєння на 2018-27 роки, бюджет якої становив 20 трлн рублів ($325 млрд за курсом 2017 року).

Щороку на ЗС РФ витрачають близько $42-43 млрд – саме стільки йде за статтею «національна оборона». Хоча шведський інститут SIPRI говорить про загальні витрати на військову безпеку в РФ у межах $61-62 млрд на рік. Проте, якщо рахувати із погляду паритету купівельної спроможності, то витрати на оборону в РФ сягнуть, за консервативними оцінками, $150-180 млрд на рік. Лише таким чином можна пояснити той факт, що РФ, витрачаючи в абсолютних показниках на рівні таких країн, як Велика Британія, Франція і ФРН, вдається не просто утримувати кратно більші збройні сили, а й здійснювати їх переозброєння і належну підготовку.

Успіхи по ключових видах і родах військ ЗС РФ у рамках переозброєння мають такий вигляд (йтиметься лише про ті елементи, які безпосередньо стосуються сценарію масштабної агресії проти України).

Сухопутні війська

1. Модернізація радянського чи пострадянського парку бронетехніки – танків до танків вищого рівня Т-72Б3/Б3М, Т-80БВМ і Т-90М, бойових броньованих машин до вищого рівня БТР-82А і БТР-82АМ, БМП-2М. Відмова від масової закупівлі нового покоління бронетехніки. Потенціалу модернізованої бронетехніки (посилення захисту, мобільності і точності вогню, включно з можливістю ведення бою вночі) вважається достатньо в умовах зменшення ваги ролі бронетехніки в сучасному бою/операції та зростання ролі дальнього вогневого ураження.
   
2. Нарощення мобільності, дальності і точності вогню ракетних військ і артилерії, співвідношення яких до решти родів військ значно більше, ніж в арміях НАТО, що дозволяє дослідникам говорити про російську армію як артилерійську. Війська отримали до 2 тисяч розвідувальних БПЛА різних типів для коректування вогню ракет та артилерії. Окремо активно використовуються наземні РЛС/оптико-електронні станції розвідки різних типів для коректування вогню. Впровадження системи розвідки, управління і зв'язку «Стрелец», яка дозволяє обмінюватися розвідувальними даними в межах єдиної системи. Відмова від буксованих гаубиць Д-30 у 2013 році – замість цього активне постачання САУ «Мста-С». Поява покращених РСЗВ типу «Торнадо-Г» (модернізація РСЗВ Град) і «Торнадо-С» (модернізація РСВ «Смерч»). Кожна загальновійськова армія отримала бригадний комплект оперативно-тактичних ракетних комплексів «Искандер-М» замість застарілих «Точка-У».
   
3. Переозброєння протиповітряної оборони ППО сухопутних військ на системи «Верба», «Тор М2», «Бук М3» та «С-300В4». Проте систематичність постачань ППО сухопутних військ значно скромніша, ніж оновленої бронетехніки чи ракет та артилерії. Фактично найсистемнішими були постачання лише ПЗРК «Верба». Окрім того, відкритим є питання: наскільки відповідні системи, які проєктувалися під боротьбу із більш класичними повітряними цілями, будуть здатні боротися із малорозмірними БПЛА.
   

Повітряно-десантні війська

Повітряно-десантні війська підпорядковуються центральному військовому командуванню і є основою сил швидкого реагування. Головним завданням є перенесення бойових дій в тил противника.

На сьогодні в Росії 45 тисяч десантників (до 80% є контрактниками). Йдеться про дві десантно-штурмові дивізії, дві повітряно-десантні дивізії, а також три десантно-штурмові бригади.

1. У рамках програми переозброєння повітряний десант отримав 10 батальйонних комплектів (до 40 машин кожна) бронетехніки нового покоління БМД-4М та БТР-МДМ, які можуть десантуватися із літаків військово-транспортної авіації.
   
2. Відбулося створення окремих танкових рот і батальйонів у межах наявних з’єднань для посилення вогневої могутності з розрахунку можливості залучення десантників до бойових дій на землі як звичайних сухопутних військ.
   

Їхня десантура відпрацьовує як класичне десантування із технікою з літаків воєнно-транспортної авіації (ВТА) на рівні рота-батальйон-полк, так і залучення гелікоптерів для перекидання легкої бронетехніки та гаубиць для дій в тилу ворога. Щоправда, їм бракує літаків, мають лише до 110 Ил-76, що унеможливлює одночасну масштабну висадку більшості з’єднань із технікою в тилу противника.

Повітряно-космічні сили (ПКС)

У разі розширення масштабів агресії проти України ці війська намагатимуться “завоювати повітря” і підтримувати наземні підрозділи вогнем.

1. За останні 12 років на озброєння взято до 500 нових і модернізованих літаків різних типів (Су-35С, Су-30СМ, Су-34, Як-130). Загалом парк оперативно-тактичної авіації ЗС РФ нараховує до 800 одиниць літаків різних типів. Слабким місцем цих машин є відсутність сучасних прицільних комплексів і високоточних боєприпасів для наземних ударів. У межах операції в Сирії переважно використовувалися некеровані боєприпаси вільного падіння.
   
2. У рамках переозброєння поставлено 700 модернізованих і нових гелікоптерів різних типів – як ударних (Ка-52, Ми-28Н, Ми-35, Ми-24), так і транспортно-бойових (модифікації Ми-8). Російські гелікоптери на тренуваннях використовують теж здебільшого некеровані боєприпаси.
   
3. Стратегічні бомбардувальники Ту-95МС (55 одиниць) і Ту-160 (11 одиниць) дістали здатність нести крилаті ракети нового покоління Х-101 для завдання наземних ударів.
   

Намітилося значне відставання ЗС РФ у виробництві і впровадження розвідувально-ударних безпілотників, яке намагаються подолати розробками компанії «Кронштадт» («Иноходец», «Иноходец-РУ») та «Сухой» (Су-70 «Охотник»).

Військовий флот

Головним нововведенням на російському флоті стала поява ракетної зброї театру воєнних дій (ТВД), яка дає змогу завдавати наземних ударів на всю глибину оборони потенційного противника. Звісно, йдеться про ракети сімейства «Калібр», носіями яких є підводні човни, фрегати та малі ракетні кораблі. Відповідні ракети вперше застосували в жовтні 2015-го в Сирії – всього в 2015-17 роках по об’єктах у Сирії було випущено до 100 «Калібрів».

На сьогодні в розпорядженні Чорноморського флоту РФ є три фрегати, чотири малих кораблів і шість підводних човнів, які можуть використовувати ці ракети. Загалом вони мають 88 ракет «Калібр» в одному залпі. Також до сил ЧФ РФ можуть залучитися сили Каспійської флотилії, які мають три малі кораблі з цими ракетами.

Війська спецпризначення і ССО

У них дев'ять бригад і один окремий полк військ спеціального призначення (СпП) та три центри підготовки ССО. Загальна кількість цих формувань оцінюється, за скромними оцінками, в 17-18 тисяч осіб.

Головними завданнями військ СпП і ССО буде отримання розвідувальних даних, удари по системі командування й управління, логістиці противника, видача цілевказівок для ударів за допомогою ракет, авіації і артилерії. Відповідні підрозділи оснащуються бронемашинами високої прохідності, системами розвідки і спостереження (БПЛА «Елерон», станції «Іронія» і «Соболятник») для автономних рейдових дій в тилу противника. Також можлива висадка в тил транспортно-бойовими гелікоптерами під прикриттям ударної авіації.

Війська радіоелектронної боротьби (РЕБ)

Радіоелектронна боротьба зараз стає окремим повноцінним видом протиборств. Так на це дивляться в ЗС РФ. Саме тому відповідні системи згруповані в окремі бригади, батальйони і роти. Загалом війська лише в 2018-20 отримали до 1 тис. різних систем РЕБ та провели до 200 навчань цього роду військ, зокрема 15 бригадного рівня. Ключовими цілями російських систем РЕБ, які націлені завдавати так звані радіоелектронні удари, є система командування і управління, навігації і наведення високоточних боєприпасів. Окрім того, системи РЕБ, пеленгуючи джерела випромінювання, можуть виконувати функцію дорозвідки цілей для класичного вогневого ураження.

Керованість і автоматизовані системи управління

Зменшення ланок у системі управління дозволило спростити вертикаль управління, а отже – збільшити швидкість циркуляції інформації: як згори-вниз, так і навпаки. Відбуваються постачання нових засобів зв’язку різних ланок – «Азарт», «Артек», «Редут». Відповідні системи зв’язку дають змогу створювати захищені дублювальні мережі передачі інформації.

Ведуться роботи над впровадження автоматизованих систем управління, які дозволяють пришвидшити процеси збору, обробки й використання інформації в єдиному контурі. Йдеться про такі системи, як «Акация-М» для сухопутних військ (оперативно-стратегічний рівень) та «Андромеда» для десантників (оперативно-тактичний рівень). Для потреб сухопутних військ окремо впроваджується так звана єдина система управління тактичної ланки, яка поєднує усі бойові підсистеми. Нещодавно стало відомо, що третя мотострілецька дивізія (Воронезька область) отримала комплект відповідної системи в своє розпорядження.

Доктрина ведення операцій

Проте важливі не просто ті чи інші успіхи в переозброєнні, а як вони поєднуються у відповідній доктрині ведення операцій та відповідному способі ведення війни.

Сучасна російська доктрина ведення операцій, яку називають «багатовимірно-об’ємна», ґрунтується на низці наступних ідей:

• вогневий і радіоелектронний вплив на всю глибину побудови бойових порядків противника,
  
• здійснення вертикальних охоплень силами оперативно-тактичних і тактичних повітряних десантів,
  
• ведення бойових дій самостійно й у відриві від основних сил,
  
• здійснення глибоких рейдів, охоплень і обходів наземними підрозділами.
  

Ключовими для цієї доктрини є завоювання так званого інформаційного домінування. Йдеться не про медіа та соцмережі, а про здатність краще і швидше збирати, опрацьовувати і використовувати інформацію на полі бою. До цього додається домінування в повітрі.

Це створює основу для так званого дальнього вогневого ураження на основі розвідувально-вогневих і розвідувально-ударних комплексів. Таким чином з’являється можливість вести бойові дії одночасно як на передній лінії, так і в глибині оборони противника, не даючи йому змоги підтягувати резерви і б’ючи по системі забезпечення.

Окремо системи РЕБ різних типів також можуть завдавати електронних ударів на всю глибину бойової побудови противника. Повітряні десанти різних типів дозволяють створювати нові райони протиборств, сковуючи резерви противника до підходу власних основних сил. Сукупно це теоретично дає змогу ізолювати район проведення операції та громити противника частинами, локалізуючи і знищуючи окремі осередки опору.

Хоча в умовах браку сил і засобів, які не дозволяють створювати цілісні лінії фронту по типу двох світових війн, з’являються можливості і для більш класичних форм застосування військ, коли ворога оточують, створюючи «котел».

Саме тому такий великий наголос робиться на здатності вести бойові дії самостійно в рамках глибоких рейдів, охоплень і обходів. Такі дії, зокрема, можуть здійснювати батальйонно-тактичні групи. За різними оцінками, РФ за рахунок з’єднань СВ, ПДВ і морської піхоти може сформувати від 146 до 168 БТГр.

Відповідна доктрина щороку тестується і уточнюється на стратегічних командно-штабних навчаннях, у межах яких система управління здобуває навички щодо створення і використання міжвидового угруповання сил задля оточення і розгрому противника.

Успіхи та недоліки ЗС РФ

До основних успіхів ЗС РФ за останні 12 років можна зарахувати:

1. Здійснення систематичного переозброєння і підготовки сил на основі цілісної і несуперечливої доктрини ведення операцій.
   
2. Нарощення потенціалу до безконтактних бойових дій через поєднання сенсорів різних типів і різних систем ураження (РВтА, літаки і гелікоптери, ракетна зброя).
   
3. Посилення керованості власних сил шляхом постачання нових систем зв’язку і автоматизованих систем управління, а також паралельні роботи щодо зменшення керованості військ противника через розвиток лінійки систем РЕБ.
   
4. Модернізація основних зразків озброєння та військової техніки (ОВТ) для піхоти, десантників і авіації задля нарощення вогневої могутності, що мало б компенсувати зменшення чисельності військ.
   

Недоліками є брак ракетного озброєння, високоточних засобів ураження для літаків і гелікоптерів, незавершеність робіт щодо створення єдиного інформаційного поля для збору, обробки і використання інформації від різних засобів розвідки і цілевказання в режимі реального часу.

Великою помилкою, яку часто роблять в Україні, є перенесення на РФ потенціалу США щодо здатності завдавати таких ракетно-авіаційних ударів, які дозволять вирішувати стратегічні завдання без залучення потужного наземного угруповання. Хоча навіть приклади США чітко показують, що для нав’язування своєї волі потрібно ввести наземне угруповання.

Збройні сили України

По інший бік фронту стоять Збройні сили України, які російська агресія 2014 року вивела із стану крутого піке.

Формально 2014 рік ЗСУ зустріли, маючи 120 тисяч бійців, згрупованих у 15 лінійних бригад (танкові, механізовані, гірські, десантні, берегової оборони) і три окремі бригади ствольної артилерії, три полки важких РЗСВ і одну бригаду оперативно-тактичних ракетних комплексів «Точка-У».

Проте ці сили в 2013 році отримали лише 0,96% ВВП, або 15,1 млрд грн чи $1,88 млрд (нагадаємо, в Росії річний бюджет – $42-43 млрд), з яких 90% пішли на зарплату військовим і дуже точкове підтримання парку техніки.

У 2013 році не проводилося жодного бригадного тактичного навчання і лише сім батальйонних тактичних навчань. Тому нічого дивного, що ЗСУ влітку 2014 року на Донбасі не змогли повністю перерізати комунікації і знищити проросійські сили, як це передбачав план штабу АТО. Відчувався гострий брак кваліфікованого підготовленого персоналу і боєготової техніки, якої вистачило лише на 1,5 місяці активних боїв.

Активні бойові дії на Донбасі і збереження російської загрози призвели до низки позитивних зрушень. Насамперед йшлося про зростання фінансування потреб ЗСУ. На сьогодні бюджет ЗСУ – це близько 117 млрд грн ($4,35 млрд), або 2,8% ВВП. Хоча варто розуміти, що навіть цей рівень фінансування, який в останні роки стабілізувався, становить лише 50-55% від рівня для повноцінного розвитку. Відповідно до обрахунків РНБОУ в квітні 2019 року, витрати на ЗСУ мали б бути на рівні 211-233 млрд грн у 2020-22 роках для забезпечення всіх потреб.

А втім, збільшення фінансування дозволило реалізувати політику в трьох принципових напрямах: збільшити чисельний склад ЗСУ, покращити програму підготовки і проводити не лише поточний ремонт/обслуговування техніки, а й модернізувати її чи навіть купувати нові зразки.

Згідно із законом, бойовий склад ЗСУ має на сьогодні становити 215 тисяч осіб. При цьому 11 тисяч було додано за цьогоріч ухваленим законом про основи національного спротиву.

Додатково за ці роки було створено низку з’єднань. У піхоті ЗСУ створено додатково чотири мотопіхотних бригади, дві механізованих бригади, одну гірсько-штурмову бригаду. Три бригади ствольної артилерії і два ракетні полки переформатували в бригади.

У військовому флоті додали дві бригади морської піхоти, один ракетний полк і одну бригаду ствольної артилерії. В десанті додатково розгорнули три бригади. Таке збільшення дозволяє забезпечувати ротацію сил у зону ООС без надмірного навантаження на бійців і мати певні резерви у разі розширення масштабів агресії РФ. Водночас постало питання належного кадрового забезпечення бригад за штатом. Окрім того, для забезпечення хоча б базового комплекту техніки часто залучалися різні системи (найкращий приклад – наявність у військах одразу трьох типів танків різних модифікацій), що значно ускладнює уніфіковане обслуговування і логістику.

Збільшення фінансування дало змогу покращити підготовку. В 2018 році ми провели 34 бригадних тактичних навчань і 225 батальйонних тактичних навчань. Із 2015 року введена практика проводити власні стратегічні командно-штабні навчання щодо відбиття більш масштабної агресії з боку РФ. Із 2016 року на полігоні Ягорлик проводяться навчання систем протиповітряної оборони, відповідальних за оборону ключових міст. І якщо в 2016-му було відстріляно 20 ракет, то в 2019 році відповідний показник був уже 50 ракет.

Збільшення фінансування дозволило розширити масштаби роботи з технікою. І якщо до 2016-17 років йшлося про забезпечення бригад хоча б якимсь комплектом робочої техніки, то після подолання найгострішої фази кризи боєготовності заговорили і про певну модернізацію чи закупівлю нових зразків основної військової техніки.

До основних успіхів у цій сфері можна зарахувати наступні (виходячи із відкритих джерел типу «Біла книга МОУ»):

1. Модернізація основних бойових танків через додавання нових систем динамічного захисту, навігації, зв’язку і тепловізійних прицільних пристроїв, які дозволяють працювати вночі. Йдеться про танки Т-64БВ зразка 2017 року і оновлений Т-80БМ для потреб десантників і морпіхів.
   
2. Закупівля нових БТР-3ДА і БТР-4Е, а також легкої бронетехніки («Варта», «Козак»).
   
3. Закупівля нових ПТРК типу «Стугна-П» і «Корсар» національного виробництва. В 2018-20 роках було закуплено до 440 пускових і декілька тисяч ракет до цих комплексів.
   
4. Закупівля нових тактичних БПЛА розвідки типу «Фурія», PD-1, «Лелека» для потреб розвідки і спостереження передусім окремих артбригад. Йдеться про закупівлю в 2017-20 до 220 комплексів, кожен із яких має в собі низку апаратів плюс станції управління.
   
5. Закупівля нових захищених систем зв’язку тактичної ланки американського і турецького виробництва. Протягом 2016-20 років закуплено 2234 засоби зв’язку. Хоча варто відзначити, що численні фотографії фіксують і далі масове використання станцій Motorola, закупівля яких у 2014-16 роках була проміжним рішення для покриття потреб, а самі станції не є надійними в умовах роботи систем РЕБ.
   
6. Закупівля чи модернізація систем РЕБ типу «Анклав», «Нота», «Буковель» і «Мандат». Всього в 2014-20 роках було отримано до 145 одиниць засобів РЕБ, які здатні в кращому разі працювати на кілька десятків кілометрів. Їхня кількість також є недостатньою як для прикриття важливих об’єктів типу склади боєприпасів, так і для потреб ООС.
   
7. У 2014-20 роках було модернізовано або вироблено із нуля до 105 радарних систем, що дають змогу краще моніторити ситуацію на підступах і власне в повітряному просторі України.
   
8. За роки війни до 112 літаків і гелікоптерів ЗСУ пройшли обслуговування і (в окремих випадках) модернізацію. Так само системи ППО країни частіше проходять обслуговування. Всього на сьогодні небо України прикривають до 25 дивізіонів С-300ПС/ПТ, 10 дивізіонів «Бук М1», 1 дивізіон С-300В1.
   

Проте слід відзначити, що видання «Білої книги МОУ» фіксують зменшення темпів постачань військової техніки за низкою критичних високотехнологічних категорій протягом 2019-20 років. Дані взяті із «Білих книг МОУ» за 2018 і 2019-20 роки.

Найбільшим успіхом України за ці роки вважають ракетну програму, куди входять протикорабельна крилата ракета «Нептун» і сімейство керованих ракет «Вільха» для РСЗВ «Смерч». КР «Нептун» (дальність 280 км, можливість вражати цілі тоннажністю до 5 тис. т) пройшла основний цикл випробувань у 2018-20 роках і була прийнята на озброєння в серпні 2020 року.

Коректована ракета «Вільха» (ще її називають реактивним снарядом) із дальністю 70 км пройшла випробування в 2016-18 роках, і в 2019-му була створена пробна партія кількістю 98 ракет. На сьогодні йдеться про виробництво нових зразків із дальністю 120-130 км для ракет «Вільха-М». (Загалом із покращеним пальним, зменшеною бойовою частиною і в відповідному калібрі ракети «Вільха» могли б мати дальність до 200 км). Ці два проєкти від КБ ЛУЧ є важливими, адже є першими проєктами серйозного ракетного озброєння оперативно-тактичного призначення за роки відновлення незалежності. До цього будь-які спроби розвивати серйозні ракетні системи закінчувалися крахом на етапі проєктування.

Критичною залишається кадрова політика в ЗСУ, як показало масштабне дослідження фонду «Повернись живим». 65% військовослужбовців звільняються після першого контракту (при цьому ключовою мотивацією є не рівень ризиків чи грошове забезпечення). Тож платники податків змушені оплачувати підготовку нових військових. Окрім того, відкритим є питання: наскільки мотивованим є персонал із таким рівнем кадрової політики. Хоча саме мотивація, як і професіоналізм будуть ключовими в зіткненні із РФ поряд із рівнем озброєння.

Окрему роль у посиленні обороноздатності ЗСУ грає допомога партнерів, а також військово-технічне співробітництво. Ключовим партнером у цьому плані є США, які здійснювали постачання систем зв’язку, контрбатарейних радарів двох типів, легкої бронетехніки, медичних машин, засобів індивідуального захисту і першої медичної допомоги, катерів класу Island та ПТРК Javelin. Не менш важливою для України є співпраця із Туреччиною, яка на сьогодні дозволила отримати 12 розвідувально-ударних БПЛА Bayraktar TB2 із перспективою нарощення угруповання до 36 одиниць.

Проте, попри всі успіхи, з початку протистояння з РФ і донині ЗСУ живуть більше в парадигмі підтримання в більш-менш належному стані радянського спадку (разом із точковим розвитком у разі змоги). Ситуація може лише погіршитися в наступні роки, коли почнуть масово списувати радянські високотехнологічні засоби протиповітряної оборони і літаки.

На сьогодні ЗСУ перебувають у рамках дуже важких об’єктивних обмежень, які значно ускладнюють знаходження правильного балансу між наявними ресурсами і цілями. Передовсім кількісне збільшення армії з’їдає значну частку додаткових ресурсів, отриманих після 2014 року – бюджет на закупівлі техніки в 2021 році становив лише 22 млрд грн із загального бюджету в 117 млрд грн. Більша кількість сил потрібна для кращого циклу ротацій бригад у зону ООС. Проте це залишає мало ресурсів на підготовку до відбиття масштабної агресії з боку РФ. До того ж після окупації і мілітаризації Криму РФ являє значну загрозу для України не лише з суші, а й з моря, коли йдеться про свободу судноплавства.

Отже, ЗСУ нині – це численніше формування, краще треноване і краще забезпечене технікою, ніж у 2014 році. Проте і на сьогодні ЗСУ не володіють критичною масою технологій для сучасної глибокої операції – засобами розвідки і спостереження за театром військових дій, автоматизованими засобами управління, засобами дальнього вогневого ураження різних типів, високоточними боєприпасами, системами РЕБ для роботи на всю глибину оборони противника. Відчувається брак засобів мобільності, особливо коли йдеться про гелікоптери і авіацію. Противник володіє кратно більшою кількістю авіації та має ракетну зброю ТВД. Тому нашій авіації і ППО із її в кращому разі радянським озброєнням кінця 1980-х буде важко протистояти ворогу.

Цілі РФ й імовірні сценарії

Проте розповідь не повна без базового окреслення цілей та імовірних сценаріїв дій РФ. Більшість оглядачів погоджується із тим, що публічна риторика очільника Кремля щодо України в 2021 році стала безпрецедентно агресивною. Цей факт у поєднанні із другим за рік скупченням російських сил і засобів підводять до гіпотези, що РФ цього разу може й справді розширити масштаби військової агресії проти України.

Однак не можна виключати, що риторика і відповідні пересування військ є насамперед елементами потужної інформаційно-психологічної операції тиску, щоб переконати Захід закріпити на папері відповідні «червоні лінії» РФ щодо України. На це минулого тижня натякав Володимир Путін у рамках виступу на колегії МЗС РФ.

У такому разі йтиметься про ненадання масштабних пакетів летальної оборонної допомоги Україні, згортання практичного співробітництва членів НАТО з Україною і відмову від політики відкритих дверей у НАТО. Тут одразу напрошується аналогія із 1938 роком та Чехословаччиною, коли погрози Адольфа Гітлера були більше блефом і спробою грати на неготовності Франції і Великої Британії протидіяти Третьому Рейху. При цьому, за оцінками власне німецьких військових, Вермахт не був готовий до масштабної операції проти Чехословаччини.

Але не можна виключати, що керівництво РФ розглядає саме військовий варіант розв'язання українського питання, попри всю ірраціональність такого кроку, що визнають і окремі російські експерти. В такому разі можливі кілька сценаріїв.

Менш масштабний – це ескалація в районі ООС. Або фронтальний прорив оборони із завданням відповідного рівня втрат, що дозволить заперечувати присутність російських військ і техніки. Або відкрита робота ЗС РФ на незахищених флангах ООС. Кінцевою ціллю у такому разі може бути не лише завдання відповідного рівня втрат українським силам задля нав’язування умовних третіх Мінських угод, а й провокування політичної нестабільності всередині країни через делегітимізацію режиму, який не зміг гарантувати безпеку українського угруповання на Донбасі.

Більш масштабний сценарій російських дій може містити і розширення масштабів агресії РФ на інші регіони України поряд із діями щодо угруповання на Донбасі. Карта ГУР МОУ, надана американському виданню Military Times, чітко показує те, що такими регіонами можуть стати Лівобережжя і південь України.

РФ своїми пересуваннями техніки якраз демонструє здатність діяти на всіх ключових операційних напрямках по периметру спільного кордону. В такому разі кінцевою метою може бути не так завдання відповідного рівня втрат силам безпеки і оборони України для нових угод чи дестабілізація політичної ситуації, як довгострокове ослаблення неокупованих територій.

Адже Україна в нинішніх межах, попри всі проблеми, продемонструвала здатність не лише подолати кризу боєготовності ЗСУ, а й почати поступово нарощувати спроможності завдяки власним зусиллям і взаємодії з партнерами. Посилення України не входить у російські плани.

Російське керівництво може виходити з того, що кращого озброєння, яке дає переваги в розвідці, вогневому ураженні та мобільності і тренованості власних військ вистачить для рішучих дій навіть без створення суттєво кількісної переваги над силами безпеки і оборони України для швидких дій.

Проте історія в цьому плані мала б дещо стримувати відповідні оптимістичні оцінки. По-перше, велику війну легко лише починати, адже успіхи на початкових етапах не гарантують кінцевої перемоги. По-друге, історія після 1945 року дає численні приклади (В’єтнам, Афганістан, Чечня, Ірак), коли слабша сторона, протидіючи сильнішому противнику й нав’язуючи ближній бій, могла змусити відмовитися від відповідних намірів. Зрештою, в епоху націоналізму було б великою помилкою вважати, що будь-яке протистояння обмежиться лише форматом «армія проти армії». Тому краще кремлівському керівництву таки дослухатися до своїх експертів, які радять не затівати таку авантюру, як розширення масштабів агресії проти України.

оборона оборонпром росія зсу армія загроза