Алгоритми краху. Які скандали згубили українських президентів
Кожний український президент потрапляє у вигаданий чи реальний гучний корупційний скандал, який звужує його виборців до групи відданих прихильників. Цього недостатньо, щоб обратися на другий термін. Єдиний виняток: Кучма під час першої каденції. Ми зібрали динаміку рейтингів попередніх президентів і спробували визначити алгоритм політичного краху по-українськи та порівняли їх із невдахами та переможцями на посаді президентів США.
Леонід Кравчук. Обраний у грудні 1991 року
Вирішальна криза – через приблизно півтора року.
Страйк шахтарів і апетити регіональних еліт створили кризу в 1993-му. Президент погодився на дострокові перевибори 10 липня 1994-го та програв їх.
Вкрадене пароплавство і валізи готівки
Леонід Кравчук – перший президент України. Він також є першим українським президентом, який не досидів до кінця своєї каденції.
Виклики, з якими зіткнулася Україна на початках його каденції, були колосальними. Розвал Радянського Союзу знаменував собою спочатку повний розрив єдиного простору радянської жорсткої адміністративно-економічної вертикалі. Централізована, заточена на військову промисловість українська економіка починає буксувати. Кравчук відмовляється від проведення швидких ліберальних реформ. В українській економці паралельно в обігу перебувають українські купонокарбованці та радянські рублі, яких активно позбавляється в той самий час Росія.
Інфляція зашкалює. У 1993 році вона перевищує 10 000% на рік.
У відповідь на стрімке погіршення економічної ситуації 1993 року починається хвиля страйків, де першу скрипку грають шахтарі. Починають відігравати свою роль і позиція регіональних еліт, насамперед «донецької». Шахтарі ставили не лише економічні, а й політичні вимоги. Паралельно у Верховній Раді була сформована група т.зв. «червоних директорів», яку очолював Леонід Кучма.
Кравчук спочатку призначить на прем’єрську посаду прогресивного за тими часами прем’єра Леоніда Кучму, а потім через традиційний український конфлікт президента та прем’єра вирішить замінити його на Юхима Звягільського.
Усе це послугувало причиною для того, щоб у червні 1993 року Верховна Рада спочатку вирішила провести консультативний референдум щодо висловлення недовіри президенту та парламенту, а згодом, скасувавши своє попереднє рішення, вирішила провести дострокові президентські вибори.
За Леонідом Кравчуком встановиться довгий шлейф топкорупціонера, та з часом про це забудуть
Щодо гучних скандалів – у серпні 1993 року Кравчук підпише указ про створення акціонерного концерну «Бласко», до якого увійдуть активи Чорноморського морського пароплавства. Надалі кораблі одного з найбільших пароплавств Радянського Союзу один за одним будуть арештовані у портах інших країн, потім викуплені за безцінь, а за Леонідом Кравчуком встановиться довгий шлейф топкорупціонера, та з часом про це забудуть...
Але набагато більше рейтинг Кравчука знизять фейки про його «крадійство» – «хатинку у Швейцарії» та затримання його сина в Ізраїлі з 30 мільйонами доларів. Сам Леонід Кравчук стверджуватиме, що ці міфи активно поширювали проти нього росіяни, проте перемогу Кучми у дострокових виборах буде вже не спинити. До речі, 30 млн доларів готівкою важать 300 кг.
Леонід Кучма, перший термін. Обраний у липні 1994 року
Перший термін президенства Леоніда Кучми – атиповий для українських президентів. Жодних ультраскандалів.
Єдиний з українських президентів зміг переобратися на другий термін. Але після виграних виборів його ім’я перестало з’являтися у політичних рейтингах. Хоча члени пропрезидентської більшості зверталися до Конституційного суду за роз’ясненням, чи може Леонід Кучма балотуватися втретє, отже, він розглядав таку можливість. І суд дозволив.
Точки на графіку — результати опитувань щодо рейтингу чинного президента. Людей питали, чи ви проголосуєте за нього на наступних виборах. Штриховані лінії показують, коли відбулися президентські вибори. Як видно з графіку, перші два роки жодних соціологічних опитувань щодо рейтингу Кучми не проводилося. Зараз це виглядає дивно, але тоді наша соціологія тільки зароджувалася.
Ліквідація колгоспів і втеча Лазаренка
Приблизно через два роки з моменту його обрання – у 1996 році – відбувається ухвалення Конституції України. Вводиться також національна валюта – гривня. Внаслідок цього вдається погамувати гіперінфляцію, яка просто знищувала основи української економіки. Кучма також «по-тихому» придушує кримський сепаратизм, не вдаючись до якихось масштабних спецоперацій.
На початку свого терміну ліквідував колгоспи та розпаював землю між селянами, утім, запровадити повноцінний ринок землі не зміг. Та й ця половинчата реформа у перспективі дала країні колосальний результат. (Про збільшення врожайності зернових тут, про те, як земельні наділи забезпечують достойне життя родинам, які на них працюють тут).
Ліквідував колгоспи та розпаював землю між селянами
Але це станеться потім, у часи першого Кучми зростання української економіки не спостерігалося. Економіка далі просідає. Плюс – один з найбільших рівнів злочинності за всі роки Незалежності.
А десь з середини його каденції (це знову-таки 1996 рік) починає відбуватися те, що і з іншими українськими президентами – від якихось загальнодержавних речей, насамперед це стосувалося реформування української економіки, він відходить до забезпечення свого подальшого політичного та матеріального існування. Замість реформатора Пинзеника до влади починають повертатися сумнівні кадри.
«Коли Кучма перебрав на себе владу в липні 1994 року, наскрізь просякла корупцією адміністрація Кравчука відійшла від влади. Найбільш гучними були відставки Юхима Звягільського, газотрейдера Ігоря Бакая, металотрейдера Вадима Рабіновича, – мабуть, найбагатших на той час в Україні людей. Однак незабаром ці корумповані особистості повернулися, а Бакай став центральним гравцем у владі», – пише у своїй книжці «Як Україна перейшла до ринкової економки та демократії» Андерс Ослунд.
А сам Кучма з головою поринув у конфлікт зі своїм прем’єр-міністром – Павлом Лазаренком. Знову-таки, саме через два роки президенства Кучми – у 1996 році – в межах повноважень передбачених чинним тоді Конституційним договором Кучма затвердить Лазаренка прем'єр-міністром України. Потім його на цій посаді також затвердить Верховна Рада.
Ніхто не знає, якими були на початках стосунки між цими двома людьми, але саме Павло Лазаренко відтягне більшість негативу часів першої каденції Кучми на себе. Саме з Павлом Лазаренком більшість асоціюватимуть корупцію тих років, він стане її символом на багато років. Відповідно, знищення Лазаренка стане таким позитивним, переможним кейсом в очах громадськості.
Леонід Кучма, другий термін. Обраний у листопаді 1999 року
Вирішальна криза через рік
Критик Кучми, український журналіст Георгій Гонгадзе зникне ще у вересні 2000 року, але вибух стався у листопаді того ж року, коли Олександр Мороз оприлюднить у Верховній Раді «плівки майора Мельниченка». Це були записи із кабінету Кучми, на яких він сильно матюкається, і за деякими оприлюдненими фрагментами можна зробити висновок, що дає вказівку викрасти Гонгадзе. Вже у грудні 2000 року у Києві розпочнуться протестні мітинги, які переростуть в акцію «Україна без Кучми», та протести ніколи не були дуже масовими. Вони закінчилися жахливим побоїщем біля Банкової та кількарічними термінами ув'язнення для близько десяти активістів-УНСОвців.
Цікаво, що ми не знайшли у відкритих джерелах дані про рейтинги Кучми під час його другого терміну.
Економічне зростання та постання олігархату
В Україні у ті роки починається те, що скоро назвуть «азаровщиною». Десятки тисяч податкових інспекторів, керованих головним податківцем країни Миколою Азаровим, роблять те, що до них робили звичайні рекетири – витрушують останні гроші з бізнесу. Та бідність цього бізнесу і масове обурення громадян призведе до того, що держава у 2003 році запровадить ФОПи. При цьому на очах українців відбувається становлення олігархату – Ахметова, Пінчука, які стають свого роду кастою «недоторканих». Економіка продовжує піке.
У цих умовах Кучма знімає сірого і непримітного прем’єра Пустовойтенка та висуває на цю посаду молодого реформатора Віктора Ющенка. Він очолюватиме уряд від грудня 1999 року до травня 2001 року і стане найуспішнішим українським прем'єром. Економіка починає рости (у 2000-му ВВП виріс на 6%, а наступного року майже на 10%).
Звичайно, ріст економіки не відбувається автоматично після зміни прем'єра, діють фактори, закладені декількома роками раніше, але Ющенко вдало керував економікою. Кучма, як і країни південно-східної Азії, ставив на утворення потужних українських фінансово-промислових груп. На його думку, з ними Україна могла б конкурувати зі своїми товарами на світових ринках. Про переваги й недоліки такого підходу в Азії читайте тут.
Реформаторська діяльність Ющенка, яка хоч і не суперечила стратегії Кучми, але була спрямована на обмеження апетитів олігархів. Це та популярність прем'єра зрештою спричинять його відставку, а Ющенка замінить аморфний Анатолій Кінах. Ситуація дуже нагадувала ту, що декілька років тому сталася з самим Кучмою, коли Кравчук замінив його на посаді консервативним Юхимом Звягільським. Кінах проводив доволі помірковану політику, але вже у листопаді 2002 року його місце зайняв Віктор Янукович.
Останній 2004 рік «епохи Кучми» стане одним з найбільш його економічно вдалих років.
Світове зростання цін на метали, а Україна вже мала вертикально інтегровані компанії, які й видобували вугілля та руду, і плавили метал, та відгомін ющенківських реформ призведе до рекордного за всі роки Незалежності зростання економіки на 12%.
Водночас, відповідно до філософії створення власних промислових конгломератів, відбуватиметься процес перерозподілу державних активів під вузьку групу олігархів. 14 червня 2004 року Пінчук і Ахметов дешево куплять найбільший український металургійний комбінат – «Криворіжсталь», що спричинить значний суспільний резонанс. Економічне зростання жодним чином не позначиться на суспільних настроях – далі Україну чекатиме Помаранчева революція.
Віктор Ющенко, обраний у січні 2005 року
Вирішальна криза – через пів року
19 липня того ж року стаття культового на той час журналіста Сергія Лещенка “Андрій Ющенко, син Бога?” спричинила у медіапросторі ефект бомби. У статті йшлося про корупцію в оточенні Ющенка і розкішний стиль життя його сина. 5 вересня 2005 року нові звинувачення у зловживанні службовим становищем на адресу секретаря РНБО Петра Порошенка, помічника президента Третьякова висловить тодішній голова президентської адміністрації Олександр Зінченко. Щоправда, він так і не уточнить, про які саме зловживання йдеться.
Економічне зростання, зміцнення ідентичності та політичні баталії
«Своєю заявою Зінченко справив враження на журналістів. Більшість з тих, хто зміг на цій пресконференції сісти, довго аплодували йому після заяви», – напише про цю пресконференцію «Українська правда», яка стала хедлайнером війни з Ющенко. У вересні 2005 року після взаємних звинувачень Рада звільнила уряд Тимошенко, а на її місце призначили ющенківського Юрія Єханурова.
Проте 2005 роком скандали та з’ясування відносин між Ющенком та Тимошенко не закінчаться. Політичні кризи виникатимуть одна за іншою. В результаті рейтинги проукраїнських сил (до яких тоді зараховувалася і Тимошенко) знижуються, і на виборах 2006 року найбільшу кількість голосів набере «Партія регіонів». Спочатку у Раді мала створитися «демократична коаліція» у складі «Нашої України», Соцпартії та БЮТ. Паралельно БЮТ і СПУ вели сепаратні переговори з ПР. Зрештою, за підтримки соціалістів прем’єр-міністром стане Віктор Янукович. А лідер соціалістів Мороз навіки втратить рейтинг і вилетить з політики.
2 квітня 2007 року Ющенко підпише указ про перевибори до Верховної Ради, які відбудуться восени. 2008 року прем'єром знову стає Тимошенко. Та хоч вона і була в коаліції з «Нашою Україною», війни з Ющенком не припиняє і всупереч його політиці починає активно дружити з Путіним та підписує новий газовий договір, котрий зобов'язує платити навіть за неотриманий російський газ.
На цьому тлі загостриться протистояння з Росією, яка з 1 січня 2006 року перекриє постачання газу до України – просто посеред зими.
Щодо економічної ситуації, то у 2005–2007 роках в українській економіці спостерігатиметься якраз зовсім інша ситуація. ВВП країни зростає, щедрим потоком течуть іноземні інвестиції. Росли й зарплати. Якщо у 2004 році зарплата в $300 вважалася нормальною для середнього класу, то за пару років ця норма виросла до $1000.
Саме в ці роки велика кількість українців зможе придбати (переважно із залученням кредитів) нерухомість. Середній клас починає купувати автомобілі та відкривати для себе курорти Туреччини і Єгипту
Усе це супроводжується скаженою критикою та насмішками над Ющенком, як з боку українських політиків і медіа, так і з боку російської пропаганди, на яку тоді мало хто звертав увагу.
Ющенко відновлював пам'ять про Голодомор та проводив політику зміцнення національної ідентичності, за що став ворогом №1 потужно розгалуженої в Україні російської пропагандистської машини та різних «корисних ідіотів».
В результаті ми спостерігали дивну картину – тоді як достаток населення зростає, рівень підтримки чинного президента неухильно падає. Стає зрозуміло, що виборці керуються емоціями, а не здоровим глуздом.
Проте 2008 рік покладе край і економічному зростанню та покращенню життя українців. Світова криза дуже боляче вдарить по українській економіці, почнеться її падіння, частина людей відчують значне погіршення свого матеріального стану. У травні 2008 року інфляція підскочила до 30 % проти аналогічного періоду минулого року, чимало людей мають труднощі з виплатою кредитів. На горизонті замаячать фігури міфічних «добрих господарників».
Віктор Янукович. Обраний 25 лютого 2010 року
Вирішальна криза через три з половиною роки.
Наприкінці 2013-го через відмову підписувати угоду про асоціацію з ЄС розпочнеться Євромайдан, Янукович втече. Корупції за часів Януковича було так багато, що вона нікого не вражала. Вражали неймовірний розмах і несмак, з яким донецька мафія витрачала гроші. Тексти про маєток Януковича Межигір'я, які з'являлися на «Українській правді», відразу ставали хітами.
Політичні репресії, грабунок всіх і вся, меми
Віктор Янукович одразу після своєї інавгурації почав вибудовувати жорстку адміністративну вертикаль, побудовану на донецькому мафіозному «земляцтві». Символом цієї вертикалі стане Микола Азаров, який стане прем'єром. Його специфічний спосіб мовлення українською дістане назву «азарівка». Постійні інфільтрації у всі державні органи людей з «донецькою» пропискою викликатимуть дедалі більше роздратування в українців. Надзвичайно популярним стане анекдот про «донецьку» прописку при прийманні на роботу.
У цей же період відбуватимуться і деякі достатньо позитивні речі. Насамперед йдеться про проведення Євро-2012, який з червня по липень 2012 року відбудеться у великих українських містах. Запускаються швидкісні потяги.
Все ж на передній план вийде «закручування гайок», поступове, але неухильно підпорядковування всієї української економіки потребам «донецького» клану. Паралельно в політиці регіонали почали знищення інодумців.
11 жовтня 2011 року суд визнав Тимошенко винною за звинуваченням у перевищенні влади та службових повноважень під час укладання «газових» контрактів із Росією, і її було засуджено до семи років в'язниці. 27 лютого 2012 року також буде засуджено до чотирьох років позбавлення волі колишнього міністра МВС Юрія Луценка.
Але, крім своєї похмурості, Янукович також виявився продуцентом просто нескінченної кількості мемів. Один з найвідоміших з них – це яєчна атака на нього, здійснена в Івано-Франківську 24 вересня 2004 року. Після влучення кинутим активістом яйцем Янукович чи то знепритомнів, чи втратив контроль над собою, «перчинки» ситуації додало початкове офіційне повідомлення про подання у нього «важкого тупого предмета».
І ось власне те, що стало початком кінця Януковича. 21 листопада, за кілька днів до Вільнюського саміту східного партнерства, Кабінет міністрів України вирішить призупинити процес підготування до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, що спровокує масові акції протесту та призведе до виникнення Євромайдану. Ситуацію ще погіршить безпосередній демарш самого Януковича, який відмовиться підписати на самому саміті у кінці листопада цю Угоду. В Україні розпочнеться Революція гідності.
Петро Порошенко. Обраний у червні 2014 року
Знаковий скандал – через два роки.
Третього квітня 2014 року «Слідство.Інфо» звинуватило Порошенка в уникненні податків через офшори, хоча коштів на офшорних компаніях журналісти не знайшли. Зареєстровані офшори стояли порожні. Проте спосіб подачі цієї інформації, коли в сюжеті обігрувалися військові дії під Іловайськом, приголомшив багатьох українців. Згодом активне обговорення і критика Порошенка у соцмережах та медіа вилилися у таборове містечко на Грушевського, яке організував Саакашвілі. Риторика, яка до цього панувала у ФБ-спільнотах Ігоря Мазури та його послідовників із закликами до «Третього Майдану» (про це детальніше тут), перейшла у телеефіри та у мейнстримні медіа.
Війна, порожня скарбниця, біженці. Безвіз, реформи, Томос
Петро Порошенко став президентом у час війни та економічного спаду. На окупованих територіях залишилася частина експортноорієнтованої важкої промисловості та шахти, котрі видобували вугілля, потрібне для вироблення електроенергії та обігріву взимку. Кількість внутрішніх біженців всередині країни сягнула декількох мільйонів. У цих умовах Порошенку вдалося зупинити вторгнення, відбити частину окупованої території на Донбасі та повернути країну на шлях хай невеликого, але таки економічного зростання.
Плюс налагодити ефективну зовнішню політику. У окремих галузях, які вважалися абсолютно корумпованими – медицині, держаних закупівлях, газовій сфері проводяться радикальні реформи, що в рази зменшують корупцію. Розпочинається будівництво доріг, яке підхоплює наступний президент
Впроваджується децентралізація, яка дає громадам значні місцеві бюджети та значні державні субвенції й розширює їхні права та обов'язки. Починається судова реформа, яка хоч і не приносить негайних результатів, але дозволяє на конкурсній основі обрати Верховний Суд. Безліч активістів, які пішли на державну службу, намагаються впровадити реформи на своєму рівні.
Хоча, за звичкою переважної більшості українських президентів, не уникнув він і традиційного протистояння з прем’єр-міністром. Воно відбувалося без публічних скандалів, але існувало, як з Володимиром Гройсманом, який на початках вважався 100% людиною президента, так і з його попередником Арсенієм Яценюком. За каденції Порошенка було підписано Угоду про Асоціацію з ЄС. Він активно працював над наданням Томосу про автокефалію українській церкві. 11 червня 2017 року запрацював безвізовий режим для громадян України.
Але водночас Порошенко став фігурантом багатьох скандалів. З першого дня його президентства російські боти у фейсбуці вели проти нього активну чорнушну кампанію. Причому ці боти писали під виглядом українських патріотів, що дозволяло більш ефективно поширювати меседжі. Цей феномен ми детально дослідили у нашому проєкті Тролесфера.
3 квітня 2016 року розгорівся «офшорний скандал». Під час міжнародного зливу даних з бази офшорного юриста українські журналісти знайшли й компанію, яка була пов'язана з Порошенком. Журналісти-розслідувачі стверджували, що це було зроблено для того, щоб мінімізувати сплату податків. Коштів на рахунку офшорної компанії не було, лише статутний внесок.
Проте це був лише початок. У грудні 2016 почалася блокада торгівлі окупованих районів Донецької та Луганської областей, організована групою ветеранів та депутатів на чолі з Семеном Семенченком. Акцію підтримають такі політики, як Юлія Тимошенко, її широко висвітлюватимуть медіа Коломойського та проросійські телеканали. Багато звичайних людей та журналістів вважають ці протести справедливими. А фраза «торгівля на крові» стане однією з самих пізнаваних часів президенства Порошенка. Хоча в реальності Україна сильно програла, коли обірвала всі зв'язки з окупованими територіями. Про це детальніше ми писали тут
Конфлікт з Михайлом Саакашвілі, який сам приїхав з Грузії та нав'язував свої послуги з допомогою у впровадженні реформ, погіршив ситуацію. Саакашвілі повторював всі тези російської дезінформації, які до цього курсували у ФБ-групах, що ми досліджували, і вивів ці тези на новий рівень звучання, зробив їх мейнстримними.
За першим офшорним розслідуванням настали й інші. 4 березня 2019 року вийде знакове розслідування на «Бігус.Інфо» про те, що син ексзаступника секретаря РНБО Олега Гладковського бере участь у сумнівній оборудці закупівлі у Росії деталей для українських АН-26. Важливий нюанс: деталь нелегально купувалася в Росії, а це дуже ризиковано, зрозуміло, що у таких «контрактах» не може все бути 100% законно, але ці деталі конче потрібні нашій оборонці, а взяти в іншому місці їх ніяк.
Згадають журналісти-розслідувачі і відпочинок Порошенка на Мальдівах у січні 2018 року, хоча цей скандал вийде дещо контроверсійним, оскільки Порошенко міг дозволити собі такий відпочинок за власні кошти.
Варто також нагадати, що упродовж 2015 та 2016 років відбулося поетапне підвищення тарифів на енергоносії, зросли ціни на холодну та гарячу воду, що також негативно було сприйнято населенням.
А поки Порошенко відбиватиметься від скандалів та журналістів-розслідувачів, на горизонті з’явиться зовсім нова і, як декому здалося, абсолютно адекватна фігура українського політикуму.
Володимир Зеленський. Обраний у травні 2019 року
Знаковий скандал приблизно через два з половиною роки
3 жовтня 2021 року «Слідство.Інфо» оприлюднило сенсацію: офшорні компанії Володимира Зеленського та його оточення з 2012 року отримали 40 мільйонів доларів від компаній Ігоря Коломойського. Переказ коштів відбувався через кіпрську філію «ПриватБанку», саме так Коломойський виводив украдені у вкладників гроші. Чи отримували саме ці кошти офшори Зеленського, залишилося нез'ясованим.
Ще один скандал (як його охрестили журналісти – «вагнергейт») тлів, починаючи з літа. Чимало експертів і медіа не були впевнені у достовірності звинувачень: була операція з виманювання бойовиків ПВК «Вагнер» чи ні, а якщо була, то в яких масштабах. У жовтні, після оприлюднення розслідування «Белінгкет» та низки прямих ефірів, усе стало зрозуміло: операцію вирішив «зарубати» сам Зеленський, і не має значення, що радив йому Єрмак, який не хотів сваритися з Росією.
Підсумки його правління підіб'ємо після його завершення. Але його початок був жахливим
Як це працює в інших країнах?
Ми проаналізували рейтинги американських президентів, обраних після Другої світової війни. Їхня підтримка також знижується з часом, як і в українських колег. Але американські президенти, що змогли переобратися на другий термін, встигають стабілізувати рейтинг та нерідко навіть підвищити його під кінець каденції.
Президенти, що не змогли перебратися, втрачають значну частину прихильників. Навіть невелика мобілізація прихильників перед виборами не дозволяє їм перемогти.
Леонід Кучма – єдиний український президент, чия крива підтримки виглядала схожою на криві американських президентів, що переобралися на другий термін. Але ми не можемо з впевненістю сказати, що дозволило йому наростити підтримку під кінець каденції. Успішна комунікація з виборцями чи боротьба усіх конкурентів між собою, зручний опонент-комуніст або адміністративний ресурс. Тенденція до зниження рейтингу президентів в України є завжди, незалежно від скандалів. Але скандали зачиняють президентів у невеликій ніші відданих прихильників і відвертають усіх інших виборців. А переобратися на виборах, не наростивши свій рейтинг під кінець терміну, як ми бачимо – неможливо.