З прийдешнім Новим роком! І на "стабільність" не чекайте, – The Economist
Ви сподівалися на якусь стабільність у 2022 році? Подумайте ще раз. Пристрасті доби пандемії триватимуть упродовж усіх 2020-х. "Нова норма" вже тут, звикайте до неї: епоха передбачуваної непередбачуваності нікуди не подінеться.
Про це пише The Economist.
Ну що, вже майже закінчилося? На початку 2021 року ми чекали, а впродовж 2021 року прагнули чогось на кшталт стабільності. Навіть ті, хто вже прийняв, що старого життя більше не буде, сподівалися на якусь нову нормальність.
Але з наближенням 2022-го пора стати лицем до лиця з новою передбачуваною непередбачуваністю світу. Решта 2020-х будуть не знайомими доковідними буднями, а негараздами й сум'яттям пандемічної доби. Це і є "нова нормальність", і вона вже тут.
Пам'ятаєте, як теракти 11 вересня 2001 року почали хвилями змінювати подорожі літаками? У наступні роки кожна розкрита спроба теракту виявляла непередбачену слабкість, яка вимагала якогось нового правила. Спершу ми перестали бачити пілотів за замкненими дверима кабіни, потім з'явились озброєні працівники аеропортів, а далі заборона на гострі об'єкти, що місцями почала здаватись абсурдною. Потім підозрілими стали пляшки, далі нас почали змушувати роззуватися. Польоти не повернулися до "норми", та й нові приписи не встоялися – натомість ми звикли щоразу чекати чогось нового у правилах і приймати це.
Так само непередбачуваним світ став тепер, але в більшій кількості аспектів. І пандемія – лише частина причини цієї непередбачуваності. Вже майже два роки людство живе з постійною зміною режимів носіння масок, тестування, локдаунів, заборон на подорожі, сертифікатів про вакцинацію та інших паперів.
Спалахи нових випадків і нових варіантів вірусу йдуть припливами й відпливами – й ми можемо очікувати, що так само будуть припливи та відпливи нових правил, нових змін "нормальності". Така ціна життя з новою хворобою, яка ще не встановилась остаточно.
Але Covid-19 може виявитись не єдиним. Хоча між "іспанкою" й коронавірусом минуло століття – наступний патоген, який завоює планету, може прийти значно швидше. Мікробам чудово живеться у добу глобалізації мандрів і перенаселення міст. А знищення хабітатів тварин означає ще й близькість до них – і то до нових видів. Це є рецептом інкубації нових людських недуг. Раніше такі хвороби, які насправді переходили з тварин на людей щокілька років, мали лише локальний інтерес. Але принаймні у наступне десятиліття кожен новий спалах буде тригерити спазматичні заходи безпеки.
Covid також допоміг нам прийти до нинішнього непередбачуваного світу непрямо, прискоривши зміни, які вже й без того назрівали. Наприклад, пандемія показала, як цілі сфери промисловості можуть змінюватися за потреби та внаслідок розвитку технологій. Купівлі всього аж до щоденних продуктів, не виходячи з дому. Робота через інтернет. Zoom-зустрічі та Zoom-уроки. Все це колись було майбутнім. А за два роки стало такою ж буденністю, як похід у супермаркет або добирання до роботи.
Великі технологічні зсуви – явище не нове. Але якщо друкарський верстат або телеграф поширювалися світом століттями чи десятиліттями, тут нові технології стали буденністю за кілька років. Іще 15 років тому нинішніх смартфонів просто не існувало. Нині їх має понад половина людей планети.
Кожен бос, який думає, що його конкретна сфера захищена від настільки дико динамічних змін – довго не протягне.
Схоже, що пандемія також завершила добу низької інфляції, що почалася в 1990-х і стала частиною економічної системи, а потім іще й закріпилася внаслідок світової кризи 2007–09 років. Нині уряди світу вже витратили 11 трильйонів доларів, намагаючись пом'якшити удар, завданий вірусом.
Треба сказати, що загалом вони впорались – але фіскальні стимули та зламані ланцюги постачання вже підняли світову інфляцію до рівня понад 5%. А це невдовзі значитиме, що економістам, радникам, політикам доведеться мислити по-іншому. Підвищуючи базові ставки слідом за інфляцією, центробанки можуть ввійти у конфлікт з урядами, які мають повно боргів. А посеред буму інновацій навколо криптовалют важко навіть передбачити результати. Вони можуть бути дуже різними, варіантів безліч. І повернення до макроекономічної ортодоксії 1990-х – якраз один із найменш імовірних варіантів.
Пандемія також очевидно погіршила й без того непрості відносини між двома гігантами. США звинувачують Китай у тому, що він не стримав вірус, який поширився з Вуханя наприкінці 2019 року. Дехто – зокрема офіційно – заявляв, що вірус міг походити з лабораторії у цьому місті. Цю ідею допоміг розвинути й сам Китай, так неохоче дозволяючи розслідування і на шкоду собі чинячи опір їхній відкритості.
Водночас Китай, з менш ніж 6000 смертельних випадків, уже й не думає приховувати свою зневагу до Америки з її велетенською кількістю жертв. Офіційні дані по США становлять 800 тисяч, але The Economist оцінює справжню кількість надлишкових смертей в один мільйон.
Взаємна ворожнеча США й Китаю посилить напруження навколо Тайваню, Південнокитайського моря, прав уйгурів, а також навколо контролю над стратегічними технологіями.
У тому, що стосується змін клімату, ця пандемія показала нашу взаємозалежність. Попри якнайкращі зусилля зі стримування вірусу, він перетинав кордони так само легко, як це роблять молекули метану та двоокису вуглецю.
Науковці з усього світу показали, як вакцини й ліки можуть рятувати сотні мільйонів життів. І при цьому нерівномірність розподілу препаратів знищила їхні плани. А потім приєдналася велетенська кількість людей, які, як виявилося, не довіряють науці й не хочуть знизити ризик для себе – а заодно і для інших.
Подібним чином у світі, який намагається хоч щось зробити із глобальним потеплінням, країни, які можуть виграти лише працюючи всі разом – цього не роблять. Навіть за найоптимістичнішими сценаріями, накопичення парникових газів означатиме, що екстремальна та безпрецедентна погода – тайфуни у помірних зонах, спека в Арктиці – лише почастішає.
Бажання повернутися до більш стабільного та передбачуваного світу пояснює навіть повернення моди на 1990-ті на Заході. Так, можна зрозуміти, чим приваблює десятиліття, коли перегони озброєнь наддержав зненацька припинилися, ліберальна демократія неначе тріумфувала, одяг був завеликого розміру, робота закінчувалась у ту хвилину, коли ти йшов з неї, а інтернет іще не руйнував встановлені сфери промисловості й життя (та й не перетворився ще на "машину обурення", що замінила собою громадське обговорення проблем).
Це бажання – надто ностальгічне. Й головне – не починати ідеалізувати минуле. Варто помічати й певні переваги, що прийшли разом із нинішньою передбачуваною непередбачуваністю.
По-перше, багато кому подобається працювати з дому.
По-друге, віддалені послуги можуть бути доступнішими та кращими.
Вимушене швидке поширення технологій може призвести до небаченого поступу медицини – а може, навіть і до пошуку шляхів полегшення глобальних змін клімату.
Але попри все, під усім цим лежить ідея, що викликає певне занепокоєння: після того, як система перетнула певний поріг і вийшла з рівноваги, будь-який поштовх зазвичай виводить її з цього стану ще сильніше, а не повертає до нього.
Пандемія стала ніби дверима, що відчиняються лише з одного боку. Пройшовши через них, назад не повернешся.
