Фермер із 30-ма сотками дає роботу понад десятьом людям. Як ведеться тепличний бізнес на Київщині

«Я виріс у місті, але коли влітку приїжджав у село до бабусі, мені подобалося працювати на землі. Років із восьми я знав, що хочу цим займатися». Врешті у дорослому віці, відучившись і одружившись, пан Микола переїхав у село. Як він і очікував, там не було можливостей працювати «на когось». Тепер він сам наймає людей.

Вирішили зайнятися тепличним господарством – з дружиною і ще кількома знайомими поставили теплицю і почали вирощувати розсаду та квіти. Взимку на господарстві пана Миколи працює вісім працівників. Влітку, коли додаються сезонні полуниці, лохина – усього працює шістнадцять селян.

Більшість вирощеного продають гуртом, частину – на ринку, цим займається син. Про виторг фермер не хоче розповідати, лише каже, що є роки, як-от 2020, коли, зокрема через посуху, добрим результатом є бодай самоокупність.

«Спершу мали лише одну маленьку тепличку біля хати з розсадою, квітами та цибулею», – згадує фермер. Потім сталося розпаювання колгоспів, родина забрала свої паї й почала вирощувати ще й моркву, буряк та картоплю. Ось уже 20 років – з 2002 року і донині – працюють із землею. «Не раз було, і до цієї пори трапляється, що хочеться махнути на все рукою і кинути важку і часом не надто вдячну працю», – скаржиться Микола.

Грант для фермера

Серед несприятливих факторів – недостатньо гнучке державне кредитування під низькі відсотки та неврожайні роки. Зі слів пана Миколи, брати кредити у держави виправдано, коли маєш тисячу гектарів, адже великі масштаби дозволяють швидко розрахуватися із кредиторами.

Для малого підприємця запропоновані державою ставки по кредиту програмою “5–7–9” (йдеться про відсотки) все одно найчастіше зависокі.

Натомість родина взяла участь у грантовому проєкті, зокрема від Міжнародної організації міграції, яка є підрозділом ООН. Коштом гранту змогли поставити опалення в одній з теплиць. Мігрантів серед працівників підприємця немає, але попри свою назву, мігранти – не єдина категорія, яку підтримують.

Опалюються теплиці дровами, бо якщо використовувати газ, огірки вирощувати стане зовсім невигідно. Зараз родина розмірковує над тим, щоби створити невелику лінію виробництва брикетів із соломи для опалення теплиць та інших господарських потреб.

Історія з грантами почалася з того, що пана Миколу вибрали головою громадської організації «Разом дієвіше». «Ми створили її для того, щоби провести у селі воду. Ми бачили, що в інших селах так роблять, щоб вирішити свої проблеми, наприклад, замінити вікна у школах. Зараз організація не активна, але ми вирішили, що вона ще може знадобитися у майбутньому».

Відбувалося усе так – у район приїжджав співробітник грантової організації, що проводив тренінги із подання на гранти, це стало двигуном того, що селяни вирішили спробувати. Пан Микола потоваришував із лектором, і той підказав, що такі гранти можна залучати також для особистого бізнесу.

До грантової заявки додавали досвід волонтерства для військових після 2014 року, і хоча це не було ключовим, та все ж зіграло позитивну роль. Далі – менторське навчання, декілька заяв, затвердження бізнес-плану, знову навчання і, врешті, захист поданої заявки.

Умова – після захисту бізнес-плану маєш знайти українських постачальників обладнання та решти необхідного, оскільки фінанси не видаються «на руки», а перераховуються як оплата за певний товар. За словами аграрія, процедура не надто складна й часозатратна – на підготовку проєкту вистачило п'ять днів.

Грантів, за словами фермера, існує багато.

Наприклад, можна отримати кошти на підтримку бізнесу із великою рогатою худобою. «Є молочні заводи у Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській областях, які допомагають дрібному фермеру поставити холодильники, можуть навіть купити корів. Звісно, на їхніх умовах – ви зобов’язуєтеся здавати їм молоко протягом наступних п’яти років».

Хто тримає корів і переробляє молоко – на життя не скаржаться!

Проте сам пан Микола до тваринництва морально не готовий: «Скотина є скотина, нею треба займатися кожен день». На закиди про нерентабельність тваринництва відмахується: «Я вам скажу так: це говорять ті, хто не хоче нічого робити! У мене є знайомі, які держать 10–12 корів, виробляють тверді сири, йогурти, сиркову масу, тримають ятку, двічі-тричі на тиждень виїжджають з товаром на продаж і загалом не жаліються». Невигідно, за його словами, продавати молоко заводам.

Земля. Ринок і податки

З відкриттям ринку землі у селі пана Миколи багато ділянок, виставлених на продаж. Сам він до відкриття ринку ставиться позитивно: «Якщо є гроші – треба купувати!» На жаль, більшість селян обирає найману працю в місті або за кордоном і не горить бажанням обробляти свою землю. У Миньківцях дрібним фермерством займається тільки родина пана Миколи.

З 1 січня 2022 року набрав чинності законопроєкт 5600, який вводить нове визначення – мінімальне податкове зобов’язання (МПЗ). Це мінімальна сума податків, яку мають сплачувати сільгоспвиробники в розрахунку на 1 га - 5% від ціни земельної ділянки. Якщо підприємець веде свій бізнес «у білу», сплачує всі необхідні податки, то з його МПЗ вираховується з інших податків і може набувати нульового та навіть від'ємного значення й де-факто не сплачуватися. Середній розрахунок показує, що селянин буде платити 1,5 тисячі гривень за гектар.

Пан Микола на законопроєкт не нарікає, його більше непокоїть, що українці обкрадають самі себе, здебільшого повністю працюючи «в тіні». Для цього оформлюють чималі ділянки по кілька гектарів як одноосібники й обходять сплату податку. Хоча перегини в оподаткуванні визнає: «Якщо в людини гектар землі, і вона повинна платити за нього, їй може виявитися вигідніше тупо поїхати заробляти у місто або навіть за кордон». Каже, так чинить більшість його односельців.

Конкуренти з півдня

Займаючись таким бізнесом на Київщині, на півночі країни, мусиш витримувати жорстку конкуренцію із привілейованими кліматично південними областями та навіть країнами. Часом дешевше певні товари доставити літаком з Грузії або поїздом з Херсонщини, але теплиці дозволяють триматися на плаву і не пасти задніх у забезпеченні міст овочами. Звісно, доводиться весь час впроваджувати якісь нові технології, хитрощі та лайфхаки, бо інакше буде «поки в нас виросло – люди вже наїлися».

У випадку з теплицями, «бавляться» з опаленням і освітленням. Намагаються встановлювати нові лампи, які дають максимальний ефект сонячного світла, використовувати нові біологічні препарати для «підгодовування» огірків та помідорів.

Хімію не використовують принципово – «вона дає проблеми зі шлунком дітям, людям старшого віку, ми ж натомість можемо поставити навіть трошки вищу ціну, але дати покупцям чесну гарантію, що таких проблем не буде». Зате з таким підходом, каже пан Микола, з часом з’являються постійні лояльні покупці, товар «рекламує сам себе», і саме це в результаті ставить таке підприємництво «на рейки».

До «формули успіху» доросли не одразу. За 20 років перепробували багато усього: «Як той казав – ставили експерименти: і в теплиці, і без теплиці, на відкритому ґрунті вирощували перець, баклажани, та й помідори. Цибулю, картоплю і моркву». Але врешті зупинилися на тому, що дає прибуток. «Але це ще не кінець! Думаю, що може бути так, що й ці культури доведеться покинути та зайнятися якимись новими».

Диверсифікація

Чоловік каже, що «робити ставки» на одну культуру – не має сенсу. Ти посадив щось одне, воно виросло, вдалося – на наступний рік це ж почнуть висаджувати всі сусіди, ціна впаде, і потрібно знову шукати щось нове. Крім того, сільське господарство непередбачуване, і багато факторів можуть впливати на те, що та чи інша культура раптом піде «в мінус», тому важливо диверсифікувати «активи», щоби плюс від одної культури принаймні міг перекрити мінус від іншої.

Головне – мати команду, друге плече, яке прикриє тебе за потреби, а також тверде бажання займатися саме сільським господарством. І тоді можна зробити все, каже він.

фермер бізнес економіка земля агропром