Угода по вільну торгівлю з Туреччиною. “Колишній СРСР стає для України сировинним придатком”, – заступник міністра економіки Тарас Качка

Ми пропонуємо конспект, нотувала Валерія Павленко

10 років переговорів

Туреччина – одна з найнезручніших країн, якщо говорити про торгову політику уряду. Тоді як Україна має один з найнижчих рівнів мит, Туреччина, навпаки, має дуже високі мита. Ця країна максимально захищає свій ринок і не хоче відкривати його для іноземних виробників.

Наше стратегічно-торгове протистояння тривало 10 років. Політично ми хотіли прийняти угоду, але в торговому плані залишались ці блоки. Ми намагалися перезавантажити переговори, але Туреччина продовжувала займати консервативну позицію.

Зрештою і нам, і партнерам стало зрозуміло, що за тих обставин, які склалися, угоду треба ухвалювати. Адже всі країни Чорного моря, за винятком Росії, вже поєднані торговими угодами з Україною.

З липня 2021 року почалися переговори нового типу, і нам вдалось досягти взаєморозуміння. Ми знайшли підходи до чутливих товарів у Туреччині й зрозуміли одне одного. І ця угода дозволила Україні зайти на внутрішній ринок Туреччини, а Туреччині – зберегти реноме країни, яка максимально захищає своїх виробників.

І на торговому рівні ми досягли взаєморозуміння, і на політичному – на рівні президентів. Тож більш ніж 10 років угода чекала цього вдалого моменту, щоб її підписали.

Культурні відмінності

Україна і Туреччина одна одну культурно дуже слабо розуміють. Українські виробники бояться дешевих турецьких фруктів і овочів або ж текстилю. І в Туреччині мають острах навали української продукції. Є взаємне побоювання щодо металургії.

Ми в останній момент знайшли порозуміння з найбільш скептично налаштованими українськими асоціаціями підприємців. Ми зрозуміли, що перестороги українського бізнесу стосуються не угоди чи мит, а того, як Туреччина підтримує свою промисловість.

Наша промисловість хоче такої ж підтримки, яку Туреччина надає своєму бізнесу

Наша промисловість хоче такої ж підтримки, яку Туреччина надає своєму бізнесу. І уряд готовий розвивати таку промислову політику належним чином. Це певне дорослішання, адже зараз ми краще розуміємо потреби українського бізнесу.

Туреччина – це країна спільних підприємств. Там дуже висока частка партнерств з іноземними компаніями. В Україні таких промислових альянсів мало: в нас або є бізнес з повністю іноземними інвестиціями, або цілком українські компанії.

Турецький бізнес шукає партнерів, з якими можна спільно вести підприємства. А наш – шукає інвестора, повноцінного клієнта, а не партнера по взаємодії.

Але з часом ця угода й увага до вільної торгівлі зможе допомогти українському і турецькому бізнесу краще зрозуміти одне одного. Турецькі підприємці дуже зацікавлені в додаткових гарантіях щодо відкриття та ведення бізнесу. Тож угода матиме значення не лише для товарообігу, а і збільшить кількість бізнесових партнерств між українськими та турецькими компаніями.

Диверсифікація ринку

В Україні гіпертрофовано великий експорт металургії й зерна до Туреччини, який відтіняє інші товари. На тлі 3 млн тонн металу, який ми продали торік до Туреччини, кілька сотень тонн меду бачаться незначними. Але це все одно 500 тонн. Це було багато для ринку, який закритий для нас, адже країна стягувала 38% мита на цей товар. А мита на кондитерську продукцію взагалі сягають 50%. Це фактично заборонні мита, адже з ними не можна нічого продати.

На противагу – українські мита сягають 5–12% з турецьких товарів, а з девальвацією ліри й можливістю занизити митну вартість на українській митниці ці відсотки взагалі нівелюються.

українські мита сягають 5–12% з турецьких товарів, а турецькі доходять до 50%

Тому Туреччина завозить в Україну більш диверсифіковану продукцію. Вона експортує до нас близько 3 тис. товарів, а ми – трохи понад тисячу. Причина цьому – культурна відстань і заборонні мита. Тому при оформленні угоди ми не стільки намагались захистити внутрішній ринок, скільки знищити турецький торговий бар’єр.

Ми хотіли створити ситуацію, за якої український товар може потрапити до Туреччини. Якщо за два-три роки після набрання чинності угоди кількість товарів, які ми експортуємо (не в тоннах, а в списку товарів) зростатиме, значить угода матиме позитивний ефект.

Вигода для середнього бізнесу

Коли 2014 році відкрився ринок вільної торгівлі з ЄС, ми спостерігали феноменальне зростання експорту до цих країн. Зазвичай після створення угоди про вільну торгівлю остання у перший рік зростає на 1–2%. Але ми піднялись на 10%. Те саме з угодою з Британією.

Турецький ринок – близький до України, великий, і ми маємо міцні комерційні та логістичні зв’язки з цією країною. Тож темпи зростання будуть вагомими. Адже ми бачимо, що навіть без угоди товарообіг зростає.

Угода про вільну торгівлю – це не лише про зменшення мит. Це надзвичайно потужна реклама експортної української продукції. Це те, що ми бачили в ЄС: там почали купувати щось, що не купували раніше не через мита, а через те, що не звертали уваги на Україну. Там теж був феномен з українським медом. В ЄС з’ясували, що наш мед – якісний та дешевий, і попит на цей товар втричі перевищував тарифну квоту.

Із країн колишнього СРСР ми веземо вугілля, нафту і трохи добрив – це сировина

Феномен реклами ринку, який відкрився, набагато важливіший за записані в угоді цифри. Я думаю, що $10 млрд товарообігу – це дуже досяжна ціль.

Обсяги торгівлі ростуть – і на ринку зерна, і металу наші зв’язки з Туреччиною міцнішатимуть. Адже Росія поводиться дуже непередбачувано на цих двох ринках: вона стягує експортні мита, створює обмеження для експорту.

Ми поводимось інакше, коректніше в ставленні до торгових партнерів, тому наша частка на турецькому ринку зростатиме. Але найцікавіше буде відбуватися в тому сегменті, де збільшення відбувається не на мільярди, а на сотні тисяч і мільйони доларів. Адже це означатиме, що середній бізнес дістає вигоду з цієї угоди.

Угода з Туреччиною зміщує центр тяжіння нашої торгівлі в бік Чорноморського і Середземноморського басейнів. “Велика Європа” – від Норвегії до Греції й від України до Португалії – вже об’єднана спільними угодами про вільну торгівлю. Туреччина створила для нас місток на Близький Схід та Північну Африку. Зараз завдання – пришвидшити укладення угод з країнами цього регіону: Ліваном, Йорданією, Єгиптом, Тунісом, Марокко тощо.

З цим новим центром тяжіння колишній Радянський Союз стає для України сировинним придатком. Ми маємо з цими країнами мінусове сальдо зовнішньої торгівлі, ми вивозимо звідти вугілля, нафту і трохи добрив – це сировина. А справжня виробнича кооперація переходить в Середземноморський регіон.

Інтерв'ю повністю дивіться тут:

туреччина економіка торгівля