Яку тактику застосовує ЗСУ і чому ця війна схожа на Зимову (фінську) війну СРСР

Ситуація стабільна на всіх напрямках

Ціль ЗСУ – вичерпати або зменшити по максимуму наступальний потенціал противника і стабілізувати ситуацію на визначених напрямках. Українські збройні сили й інші формування сектору безпеки і оборони за допомогою народу України справляються з цим завданням.

Наша армія успішно це робить, хоча до 24 лютого 2022 року, найчорнішого дня в сучасній українській історії, і західні ЗМІ, і експерти, і уряд США з розвідкою говорили, що Київ впаде чи то за 48, чи за 72, чи за 96 годин. Але цього не сталося.

Так, звичайно, ворог просувається. Але цілі, які росіяни поставили перед собою, вони не виконали. Стратегічно-оборонна операція, яку координує головнокомандувач ЗС Валерій Залужний з командою, успішно реалізовується.

Київський фронт

Київський напрямок – ключовий з морально-психологічної точки зору і з того погляду, що воєнно-політичне керівництво і вся інфраструктура зав’язані на столицю. Київ треба обороняти одразу з трьох напрямків: з північного заходу, з боку Чернігова і Сумської області.

На всіх цих напрямках ворог, звичайно, просунувся, але це не було те, що нам обіцяли – прориви оборони і глибокі, розтинальні удари на сотні кілометрів, оточення і знищення тих сил, які були оточені.

Навіть якщо ми робимо крок назад – це, з одного боку, організований відступ, з іншого – активна оборона. Тобто, кожен метр пройденої української землі коштує дуже дорого. І це стосується всіх трьох напрямків.

Навіть якщо ми робимо крок назад – це, з одного боку, організований відступ, з іншого – активна оборона

Ми бачимо, що ворог активно рвався з північного заходу: за першу добу він вийшов у передмістя Києва – в Ірпінь, Вишгород, Гостомель, Ворзель. І там точилися основні бої. Проте наша армія стримала противника, він не увійшов у місто. Були лише поодинокі випадки заїзду техніки. Але нагадую: це були не танки, а ЗРК Стріла 10, хоча журналісти вже писали: “В Києві танки”. Жодного танка в Києві немає і не буде.

Коли вони зустріли систематичний опір і побачили, що оборону не можна пробити просто кількісною перевагою, то почали рухатись на південь. Почала виникати загроза не з північно-західного, а з західного напрямку. Ворога почала цікавити траса Київ–Житомир.

Вони зробили певні вклинення, але ми днями отримали позитивну новину, що дві бригади ЗСУ відновили контроль над населеним пунктом Макарів. Це важлива точка, яка дозволяє стримувати ворога і йти далі.

Треба розуміти, що навіть ті території, де є ворог, наша армія тримає зараз під вогневим контролем. Там все пристріляно, ведеться розвідка – і там, де будуть загрозливі скупчення солдат, техніки, якісь важливі елементи бойової побудови, вони будуть знищуватись. Вже декілька днів повідомляють про довжелезну колону російських військ на півночі Києва. Чому її не знищують?

Плюс ворог отримав не лише від наших наземних підрозділів: ефективно застосовувалась наша авіація, в тій же ж битві за аеропорт в Гостомелі (ми застосовували і СУ-25, і СУ-24). Це ворогу, звичайно, не сподобалося: він почав підтягувати системи ППО (ЗРК "Бук"). Але ми бачили відео від головнокомандувача, як ці системи знищували. Тобто ми не даємо їм розгорнути систему ППО, під якою вони б почували себе в безпеці від нашої пілотованої і безпілотної авіації.

Поряд з тим, що відбувається на землі, ми не даємо захопити домінування в повітрі, і так паралельно ми проводимо бої над Києвом. Знищуємо українською авіацією, якій 30+ років, і зенітно-ракетними комплексами, якими теж більше 30 років, сучасні російські СУ-30СМ, СУ-35С. З ПЗРК ми знищуємо їхні сучасні К-52 – ударні гелікоптери. Тобто на північно-західному напрямку зараз ситуація стабілізована, і всі можливі напрямки просування ворога прораховані і контролюються.

Сумщина, Чернігів

Що ми маємо на Чернігівщині та Сумщині? Чернігів і далі продовжує чинити спротив – попри те, що ворог намагається просуватися далі. Місто два дні тому отримало чергову партію протитанкових засобів.

Те саме і з просуванням на Сумському напрямку. В районі Прилук і Ніжина ми бачимо спроби окремих груп зайти далі, але їх вдається стримувати за допомогою наших сил.

Це все вдається стримувати. Ну і зрозуміло, що використовуються також протитанкові комплекси.

Паралельно на Сумщині, звiдки я родом, виникла цікава ситуація. Формально ворог пройшов Суми ще в перший день, але, як ми бачимо, по суті це місто все ще є українським. Ворог не наважується заходити в місто, він намагається тримати його в ізоляції. Проте ізоляція міст коштує дорого – треба виділяти певний комплект сил. Ще ми бачимо активний спротив – люди самостійно знищують техніку.

Також противник взяв в ізоляцію Охтирку і Лебедин. Але при цьому, наприклад, на Лебединщині люди стримують будь-які спроби сил ворога просунутись далі. На межі між Лебединською ОТГ і Гадяцькою ворога стримують, зокрема, наша бригада (я нагадую, що не зливаю інформацію, а аналізую те, що є в офіційних відкритих джерелах) і удари Байрактарів.

Південь Сумщини, північ Полтавщини міцно тримають оборону, адже це прикриття траси Київ–Харків. Це наша ключова комунікація на Харків, через яку ми здійснюємо постачання гуманітарної допомоги, резервів та систем ураження.

Харків

Харків тримається: всі спроби взяти в ізоляцію це найбільше російськомовне місто України провалилися.

Ми мали новини, що там була знищена 200-та мотострілецька бригада північного флоту РФ із Печенги. Крім того, знищили її меншими силами: якщо з боку Росії наступали до 3 батальйонноо-тактичних груп, то їм протидіяли окремі частини тактичних груп з нашого боку з підтримкою артилерії.

Оскільки в них нічого не вийшло з блискавичним наступом, вони перейшли до терору

Харків стоїть. Три дні тому російські спецпризначенці зробили останню спробу зайти в місто на машинах "Тигр", і їх повністю спалили. Як наслідок – уже четверту добу Харків обстрілюють несистематичним вогнем. І це, без сумнівів, воєнний злочин. Росіяни застосовують, зокрема, касетні боєприпаси системи "Смерч", ракетну зброю великої потужності по центру міста, управлінню СБУ, Національній гвардії і в районі міської адміністрації.

Оскільки в них нічого не вийшло, вони перейшли до терору – і це, на жаль, стосується всієї України. Це відповідь на питання, як росіяни “перемогли” в другій чеченській війні – вони просто систематично за допомогою артилерії займались геноцидом чеченського народу. І зараз повторюють це.

Донбас

У рамках ООС є певні вклинення противника в напрямку Лисичанськ–Сєвєродонецьк. Паралельно є вклинення в Харківській області – теж в напрямку до ООС. Але це все стримується. Є певні вклинення в районі Станиці Луганської і Волновахи, але оскільки ми там мали значний компонент сил, ми бачимо там мінімальні рухи ворога.

Південь

Найважча, звичайно, ситуація на півдні. Ми мали відповідний комплект сил, їх не вистачало, щоб прикрити всі наші рубежі і створити там цілісний фронт з самого початку. Ми повинні були робити якийсь вибір, щоб стояли Київ, Харків, ООС.

Десь сил залишилось менше – як наслідок, ворог зробив вклинення на території Херсонської області, зайшов частково у Запорізьку область та намагається зайти у Миколаївську область. Але там люди чинять пасивний і активний спротив.

Розбита російська колона на вулицях Ірпеня

Тактика виснаження

А тепер – узагальнення. Наша армія виснажила наступальний потенціал ворога на більшості напрямків. Ми бачимо, що інтенсивність боїв менша, ніж у перші дні – ворог не нападає так потужно, як попервах.

Але мета операції – не лише виснажити ворога, а й виграти час. Ми виграли час на дві основні речі – на внутрішню мобілізацію разом із переведенням країни на військові рейки, а також на міжнародну реакцію. Це санкції і готовність постачати нам летальну оборонну зброю, яка вже надходить і використовується.

Це означає, що найближчим часом ми маємо побачити повну стабілізацію ситуації, створення якщо не суцільних ліній фронту, бо це не Друга світова, але формування стійкої оборони за більшістю напрямків. І я сподіваюся, що ми зможемо стабілізувати ситуацію на південному напрямку.

Тому стратегічно-оборонна операція дає результати. Ми виснажили наступальний потенціал на низці напрямків. Ворог, якщо й просувається, то платить дуже велику ціну, ми бачили численні відео вбитих росіян, знищеної техніки, абсолютно різної, в тому числі й найновіших зразків озброєння.

Військово-політичне керівництво України свої основні завдання на цьому етапі виконує ефективно.

Віддати нам літаки – це логічно

Звичайно, як і всі, я бачив повідомлення, що західні партнери обіцяють нам літаки. Я не можу ні підтвердити, чи й справді вони збираються це зробити, ані спростувати.

Це рішення було б логічним, адже зараз відбувається посилення східного флангу НАТО. І зараз у країнах Альянсу з'являються сучасні винищувачі, техніка, системи ураження. Тобто, наприклад, полякам боятися нічого. І коли вони разом зі словаками чи болгарами передадуть нам свої МІГ-29, їхня безпека точно не ослабне. Ці літаки значно посилили б нашу протиповітряну оборону.

Американці навіть привезли в Східну Європу крилаті ракети JASSM extended range, якими можна з Б-52 відстрілятися з Балтики і влучити по Москві, умовно кажучи. Вони вже стримування наростили, і їм боятися нічого. За них стоїть НАТО, і їхні радянські літаки можна було б точно передати Україні.

Пам’ятаєте, нас лякали, що Росія швидко встановить домінування в повітрі, але цього не сталось. Ми бачимо, що система ППО працює, літаки збивають. Ворог використовує літаки дальньої радіолокаційної розвідки А-50 над Білоруссю для координації застосування своїх винищувачів. Це – великий літаючий радар, у нього велика дальність роботи і він може на сотні кілометрів визначати повітряні і навіть наземні цілі. Це такий аналог АВАКСа, але набагато гірший, зважаючи на російські технології.

Наша розвідка перехопила переговори роботи цього А-50 у взаємодії з СУ-35С. Наші пілоти показали – російська авіація нормально знищується. Все виявляється і все знищується. Як я розумію, у наших партнерів і в наших радіолокаційних станцій постійно працює система повітряної розвідки. Ми до вторгнення понад 100 цих станцій або відремонтували, або замінили на нові. Ми знаємо, що літає в нашому повітряному просторі.

Я хотів би бачити рішення виділити нам літаки, адже наші пілоти вже показали, що вони можуть робити на літаках МІГ-29, які начебто поступаються за своїми характеристикам більш сучасним російським літакам.

Вирок західній військовій аналітиці

Я вважаю, що ця ситуація, яка склалася – це вирок західній військовій аналітиці. І я зараз вибачусь, адже я був одним із тих, хто переоцінював російські збройні сили.

Чому це сталось? Останні 12 років західних військових аналітиків годували розповідями про ефективність модернізації збройних сил Росії, а потім вони залякували свої уряди, суспільства і нас. Centre of Strategic and International Studies більш стримано оцінював шанси Росії швидко досягти своїх цілей і вважав, що в України є можливість вистояти.

Але здебільшого західні аналітики не залишали нам шансів, залякували й говорили: “Дивіться, скільки в Росії переваг у повітрі, ракети, купа модернізованої техніки”. Але ми побачили, що сталося. Це вирок західній військовій аналітиці.

Я вважаю, що має бути проведена ревізія всіх тих, хто, фактично, допомагав РФ. За себе я перепрошую, і хоча я переоцінював російську військову машину, я чітко нагадував, що в нас є шанси, і це якось компенсує мою інтелектуальну провину.

Ті серед західних аналітиків, хто нас залякував, теж винні в цій війні. Вони – співучасники.

Ті серед західних аналітиків, хто нас залякував, теж винні у цій війні. Вони – співучасники. Співучасники того, що нам не давали зброю, боячись, що ми впадемо за декілька днів. Це люди, які мають бути піддані інтелектуальному остракізму, вони заслужили це, вони латентні пособники Росії.

Як і ті експерти, які говорили про врахування російських інтересів, – це була, по суті, політика умиротворення і створення умов для агресії. Захід мав можливість переоцінити свою політику в 2014 році, але завдяки тим “експертам” Росія й далі отримувала ресурси, накопичувала системи озброєння і створювала можливість зробити те, що вона зробила 24 лютого 2022 року.

Чому це так? Те, що ми побачили від російських ЗС за ці вісім днів, мені нагадує Зимову війну 1939–1940 року, коли Радянський Союз вів свої війська проти вільної держави Суомі, вона ж Фінляндія. Тоді Радянський Союз під час п’ятирічок наробив купу важкої техніки, тисячі танків, артилерійських систем, авіації.

Фінляндія тоді мала лише мотивовану піхоту, яка була озброєна кулеметами, відомими нам коктейлями Молотова і частково теж артилерією. А Радянський Союз не просто ж мав ті всі ніштяки в металі, а й найсучаснішу на той час доктрину ведення операції як на тактичному рівні, так і на оперативному – це була глибока битва, глибока операція.

Ми пам’ятаємо, що тоді сталось. Перші спроби в грудні 1939 року прорвати оборону на Карельському перешийку провалилися через повний брак координації між родами й видами військ. Тобто піхота йшла, а її не підтримувала артилерія. Чи піхота йшла, а танки були окремо – їх спалювали.

Потім Радянський Союз зупинився і перегрупувався – це зайняло півтора місяці. Всередині лютого вони почали не прорив, а прогризання лінії Маннегрейма. Глибина лінії Маннегрейма – близько 50–60 км, а вони прогризали її півтора місяці.

Прорив – це коли долається глибина оборони на 15–20 км за першу добу-дві. Потім відбувається розвиток прориву, і вся операція закінчується десь за два тижні.

А це було прогризання. І я бачу паралелі тієї війни з сьогоднішньою. Росія використовує купу сучасного заліза: танки, модернізовану бронетехніку, бойові броньовані машини, авіацію, ракети. Але ми бачимо, що все це прекрасно горить. І наша піхота виявилася кращою, як і фінська. Але, звичайно, воює не лише наша піхота. Діють усі – і танки, і артилерія, пілотована і безпілотна авіація.

Купа російської техніки прекрасно горить. Адже наша піхота виявилася кращою, як і фінська

Ми нагадали всьому світу, що ми маємо мотивовану піхоту. Не авіація, не артилерія, не ракети є королевами битви. А саме мотивована піхота. Це в широких масштабах нагадує те, що сталося в Грозному на початку 1995-го року. Але зараз це відбувається в масштабах всієї країни й інтенсивніше, бо ми за ці вісім днів наклацали росіян більше, ніж їх померло в першу чеченську війну.

Інтенсивність боїв – феноменальна. Мені це все нагадує, як я вже сказав, Зимову війну. Тільки з єдиним винятком. Суомі – маленька країна, і їхній мобілізаційний потенціал невеликий. Вони не могли діяти, коли ворог просто брав числом.

А в нас по-іншому. Якщо ми й далі будемо завдавати їм втрат такими темпами, це призведе до того, що росіяни не досягнуть своїх цілей. Це буде патова ситуація, вони будуть просто знекровлені.

Зараз тим експертам, які пророкували нам крах, не залишається нічого іншого, окрім як і далі пророкувати крах. Адже уся їхня репутація залежить від того, що буде крах. Ну це ж логічно. Вони, по суті, не давали Україні шансу, а сталося те, що сталося. І вони прогнозують: буде зміна тактики.

Справді, зараз росіяни можуть почати робити такі речі, які вони робили на лінії Маннергейма. Це коли відбуваються не кидки бронетехніки – нічим не захищеної, без підтримки авіації й артилерії – а повільне просування. Тобто спочатку відпрацювала авіація й артилерія, а потім повільно йде бронетехніка, танки тощо.

Але це сказати набагато легше, ніж навчитися таке робити. В Радянського Союзу це зайняло тоді півтора місяці, щоб підготуватися, і ще місяць, щоб прогризтись – тобто два з половиною місяці.

Поки все, що може російська авіація і артилерія – це займатись тероризмом і воєнними злочинами. Вибірково застосовувати воєнну могутність проти цивільних. Замість того, щоб підтримувати свої сили вогнем, вони займаються цим.

Як працює українська армія

Не можна на 100% придушити всю нашу лінію оборони, авіацію і артилерію. Наші військові зараз – це найкращі тактики у світі, вони знають, як використовувати місцевість, щоб зменшити ефективність російських ударів. А далі буде те, що вже було. Рухатиметься бронетехніка, і її систематично випалюватимуть.

Добре, що наші партнери погодились нам надати багато різних типів протитанкових засобів. Їх нам вистачить, аби випалити все, що ми ще не встигли знищити в росіян, все, що заглохло й не поїхало, і те, що ще українські громадяни ще не розтягнули й не знищили. Йдеться про тисячі, а скоро і про десятки тисяч одиниць протитанкового озброєння.

А далі буде те, що вже було. Рухатиметься бронетехніка, і її систематично випалюватимуть

Так само це стосується й ПЗРК. Пам’ятаю розмови, коли люди сумнівались у тому, чи корисні будуть ПЗРК. Я говорив, що вони потрібні, і от ми показали, що вони дають.

Російська авіація змушена літати низько, не на середніх висотах, бо ж їх там збивають системи ППО. А якщо вони спускаються ближче до землі, то: “Доброго вечора, ми з України” – ПЗРК працюють на ура.

Тут просто потрібно зробити достатню щільність. У чому проблема ПЗРК? На відміну від більш потужного озброєння, вони мають маленький радіус дії. І ти ж не знаєш, де росіяни з'являться. Вирахувати можна, але 100% гарантії немає. Тобто якщо буде потужна щільність засобів ПЗРК, буде падати більше літаків.

Я не помилився в тому, що говорив щодо російської авіації – вона, на щастя, не є сучасною. Це відстала авіація, яка використовує некеровані боєприпаси, пілоти змушені знижуватись, щоб хоч якось ефективніше працювати. Адже в іншому разі вони розлітаються куди завгодно. Тому літаки або знижуються і потрапляють у зону дії наших ПЗРК, або вони літають вище і мають нижчу ефективність ураження.

Так, ПЗРК не зіб’ють усіх, але, як кажуть на професійному лексиконі, вони зменшать ефективність використання авіаційних ударних систем різних типів. Це те, що нам потрібно.

Тому що стосується наземних сил – як випалювали бронетехніку, так і будемо палити, незважаючи на те, що вони можуть змінити тактику. По повітрю – нам можуть і не дати літаків, я думаю, що нам треба мати скромніші очікування. Але нам дають ПЗРК, вже прийшли американські стінгери. Ми будемо працювати ефективно.

Допомогу нам надають, потрібну і вартісну. Ми отримуємо серйозну систему озброєння, яку доставляють за допомогою дуже складної логістики. Це оператори, яких треба дуже довго готувати. А у нас вже є відео із тим, як інструктори розповідають, як використовувати британську систему NLAW. Цьому можна навчитись за годину. Це те, що в достатній кількості працює.

Хоч я й переоцінював російську армію, але розумів, що безконтактна війна не дає можливості брати контроль над територіями: для цього потрібна піхота і танки. І це справджується – як тільки вони рухають танки, ми працюємо. Працюють не тільки протитанкові засоби, а й артилерія.

Як працює наша артилерія? Військові вибирають найбільш пріоритетні цілі, адже вони не можуть відстрілювати свій боєкомплект на все, вони бережуть його – і роблять правильно.

Ось про що треба просити країни Центральної і Східної Європи точно – у них є боєприпаси до "Градів", до гаубиць калібру 122 мм. Ці боєприпаси є, наприклад, у Чехії та Болгарії, а вони під парасолькою НАТО, тому ніхто нічого їм не зробить. А нам потрібні боєприпаси до "Градів" і ствольної артилерії калібру 152 мм, 122 мм, для гаубиць Д-30 і 2-С1 “Гвоздика”.

Тож не лише МІГ-29 єдиними, нам ще потрібні артилерійські припаси.

Ми помножили на нуль розповіді про могутність російської армії

Українські армія, сили безпеки і оборони зруйнували міф про модернізаційні успіхи росармії. Це та сама армія, яка атакувала або Суомі у 1939 році, або Чечню. Ми теж пам’ятаємо, що там відбувалось: як їх знищували і захоплювали в полон чеченці. Не ті, які зараз прийшли на нашу землю. Ми вдячні представникам чеченського народу, які б’ються на нашому боці, але є, на жаль, і ті, що з того боку прийшли.

Тож ми помножили на нуль всі ці розповіді про могутність російської армії, нагадали, що піхота – це королева бою.

Не справдились прогнози про те, як швидко буде оточений чи впаде Київ, не справдилися прогнози про встановлення повного домінування в повітрі і прогнози щодо того, що нам відключать інтернет, будуть кібератаки, ми будемо сидіти без інформації. А де ж хвалені російські системи РЕМ, якими нас теж лякали, що вони пригнітять зв’язок, що управління ніякого не буде, що на нас спрямують радіоелектронні вогневі удари? Всього цього немає.

А де ж хвалені російські системи РЕМ, якими нас теж лякали?

Ми не лише показали, чого варта російська армія, а й чого варта американська експертиза та оцінки західної розвідки. Тому що вони теж пророкували нам апокаліпсис, пророкували, що ми дуже швидко змушені будемо розпочати партизанську війну. Партизанської війни немає. Є, звичайно, спротив, який здійснюють люди на територіях, де ворог пройшов, але він доповнює той систематичний спротив, який чинять наші регулярні сили.

Тобто це справді народна війна, священна війна, як у радянській після: “Идет война народная, священная война”. А нам розповідали, що будуть підтримувати тут повстанський рух.

Вчора я включався на телебачення ОАЕ – їм теж це цікаво, і вони включали свого громадянина, який працює в США. Той чоловік знову почав розповідати про підтримку повстанського руху, на що я йому відповів: “Вибачте, але зараз не йдеться ні про який повстанський рух – і я думаю, взагалі не йтиметься”.

Люди і далі чинитимуть опір там, де прийшли росіяни (в мене навіть язик не повертається назвати це тимчасово окупованими територіями). Я про це говорив ще 25 лютого, і зараз вже в соцмережах розповсюджують цей факт – росіяни не контролюють нічого, крім доріг, якими вони пересуваються.

Навіть у тих містах, куди вороги заходять – Суми, Охтирка, Лебедин, Конотоп, Мелітополь, Бердянськ, Херсон – їх там ніхто не чекає. Їм чинять пасивний спротив (показують середній палець, співають гімн, піднімають прапори чи блокують колони), а з ним і активний (передають координати для наших безпілотників, знищують колони забезпечення, окремі одиниці техніки).

Повторюю: ніяких територій, крім тимчасово окупованих територій Криму і частини Донбасу, Росія зараз не контролює. Вона контролює лише дороги, якими вона пересувається.

Це дуже важливий момент – не довіряйте всім тим картам, де замальовані нові території, які начебто Росія контролює і займає, починаючи з 24 лютого. Вона нічого не контролює. Вона боїться українського народу. Навіть у тих регіонах, де люди голосували за ОПЗЖ (були побоювання, що вони там будуть вітати окупантів), ніхто ворогів з радістю не зустрічає. Їм всюди радять іти в тому напрямку, в якому послали російський корабель.

Відеоверсію інтерв'ю дивіться тут:

стратегія війна аналітика