«Делікатний баланс терору» і логіка НАТО. Чому Захід не прагне закривати небо над Україною

Чи могло НАТО зупинити російське вторгнення?

Ні, мабуть, ні. Але зараз є багато розумників «заднім числом», які пропонували усілякі способи уникнути війни, тож обговорімо їх.

Поступки з боку НАТО

Деякі із західних прихильників Путіна припускали, що НАТО могло б уникнути війни в Україні, якби пішло на певні поступки Путіну, наприклад, погоджуючись ніколи не дозволяти Україні ставати частиною Альянсу. Так само йдеться і про припинення «погроз» Росії з боку самого НАТО. Слід нагадати, що НАТО є суто оборонним союзом, проте неважко уявити, що Путін, репресивний диктатор, відчув загрозу від сильного альянсу (переважно) вільних і демократичних держав біля своїх західних кордонів. З огляду на те, що справжньою метою Путіна була зміна режиму (щонайменше) в Україні, важко уявити, наскільки постійна заборона Україні вступати до НАТО завадила б його діям надалі.

Довгий час як «димова завіса» використовувалися завідомі невиконувані вимоги «відкотити» НАТО до позицій 1997 року. Низка країн, наприклад, Латвія, Литва, Естонія та Польща, у такому разі залишилися б за межами лінії захисту НАТО. Для Путіна і російського МЗС було очевидно, що такі вимоги від початку приречені на провал. А той факт, що вони ніколи не були серйозними, свідчать дії Путіна в Україні.

Попереджувальні санкції

Сенатор США Ліндсі Грем запропонував, щоб США або НАТО запровадили санкції або до, або негайно після вторгнення, кілька тижнів тому. І пообіцяли їх скасувати, щойно Росія відійде від кордону. З погляду логіки стримування ця позиція була б нонсенсом. Стримування полягає в тому, щоб використовувати загрозу помсти, щоб стримати державу від того, що ви не хочете, щоб вона робила. Але якщо ви накладете ці покарання заздалегідь, вони втрачають свою стримувальну силу. Оскільки санкції спричиняють втрати відразу (арештовані активи та заморожені кошти означають негайну втрату доходів), велику частину болю, яку ви завдали, уже неможливо відкотити назад.

Зрештою, є питання політичної волі: накладення санкцій вимагає від багатьох неповоротких політичних акторів погодитися на зниження власного економічного зростання. І набагато важче переконати людей піти на такий крок через гіпотетичне вторгнення, ніж через реальну війну. Тобто превентивні санкції, ймовірно, були б дуже слабкими, а отже, навіть менш ефективними.

Можна припустити відтак, що це були просто політичні показові виступи для внутрішнього використання, засновані на тому, що пересічний виборець не розуміє цих речей. І сенатор та його помічники були свідомі цього.

Пряме втручання НАТО

Іноді говорять про стримування Росії в Україні з точки зору або участі передових груп сухопутних військ або з погляду створення над Україною «зони, вільної від польотів». Такі кроки ніколи не були можливими ані у політичному, ані у стратегічному плані.

Конвенційна (неядерна) війна між двома ядерними збройними державами має неприйнятні ризики ескалації. Ключове питання полягає в тому, що справжня війна – не така, як у відеоіграх, де чітко видно, які підрозділи використовує ворог, і де використання ядерної зброї супроводжується великою гучною сиреною, яку всі чують.

На практиці багато з тих самих систем, які НАТО використовує для ведення звичайних війн, також потенційно можуть бути використані для доставлення ядерної зброї. Приміром, крилата ракета «Томагавк», яка була розроблена для перенесення ядерного корисного вантажу. Попри те, що ця конкретна ядерна зброя була знята з експлуатації (корисне навантаження, а не сам «Томагавк)», можливість її встановлення на такі носії все ще є. І якби ви були російським командиром, ви ж могли б припустити, що Сполучені Штати можуть бути не зовсім чесними щодо ядерних можливостей своїх крилатих ракет?

Понад те, сама природа сучасних воєн передбачає, що захист з боку НАТО власних наземних військ або винищувачів від ворожого вогню, ймовірно, включатиме удари по Росії, які для росіян фактично неможливо буде відрізнити від а) спроби їх обманути неядерною атакою (у межах підготовки до першого ядерного удару) б) нанести цей удар.

Деякі з цих ударів використовували б системи зброї подвійного призначення, і вся суть доктрини НАТО в подібних випадках полягає в тому, щоб паралізувати та заплутати командування і контроль противника, що, звісно, ​​робить помилку більш ймовірною. Те саме було б правильним й у зворотному напрямку. Тож ми потрапляємо в ситуацію, коли й російські, і натівські командири будуть ретельно приглядатися до своїх розвідувальних звітів, гадаючи, чи може наступна ракета стати початком ядерної війни.

Виходячи з цього, політика ядерних держав завжди полягала в тому, щоб за можливості уникати будь-якої ситуації, в якій дві такі держави обмінюються «звичайним» вогнем. На мій погляд, ця політика є мудрою і її слід дотримуватися (хоча це, ймовірно, вимагає значного невоєнного покарання для Путіна, щоб перешкодити подальшим зусиллям, які можуть вимагати відповіді НАТО).

Погрози прямого втручання НАТО

Путін так само добре розуміє стратегічну логіку. Натомість будь-які обіцянки, дані Україні щодо подібної прямої безпекової допомоги, фактично дають Росії важіль для «зламування» НАТО зсередини.

Країни НАТО, як-от Польща, Латвія, Литва та Естонія покладаються на гарантії безпеки, які НАТО пропонує їм для їхньої безпеки, оскільки вони набагато менші та слабші за Росію. Зокрема, вони посилаються на статтю 5 Північноатлантичного договору (який створив НАТО), яка передбачає, що напад на будь-якого члена НАТО є нападом на всіх них. У своїй крайній формі НАТО – це обіцянка ядерних держав НАТО – Сполучених Штатів, Великої Британії та Франції – використовувати ядерну зброю для захисту членів НАТО.

Якщо бути зовсім відвертим, НАТО – це договір, який говорить, що Сполучені Штати настільки віддані незалежності своїх членів, що готові ризикувати глобальною термоядерною війною через неї (і так само чинитимуть всі інші члени). Зайве говорити, що ця прихильність настільки екстремальна, що завжди викликає хоча б трохи сумніву. Тому жодна з країн НАТО не хотіла б додавати до цього сумніву хоч крихту.

По суті, те, що об’єднує НАТО, — це обіцянка: ви захищатимете мене, я буду захищати вас, і ми всі будемо захищати одне одного. Отже, важливо, щоб найбільші держави НАТО підтримували довіру до цієї обіцянки як для запевнення союзників, так і для стримування ворогів.

Блефування [погрозами щодо можливої участі НАТО у конфлікті поза його межами] може означати, що саме НАТО також є блефом. І це небезпечно, бо погіршує стримування і збільшує шанси на набагато ширшу, більш руйнівну війну. Як результат, зовнішній агресор усвідомлює свою спроможність «вибити з обойми» менших членів НАТО (що він і робитиме). А це своєю чергою призведе до розвалу Альянсу і до шквалу конвенційних воєн у Європі.

Є й інший сценарій, за якого зовнішній агресор помиляється, стаття 5 діє, НАТО починає війну, як це передбачено договором, і, ну... тоді світу настане кінець, то й по всьому.

Ласкаво просимо до ядерного стримування, яке американський політолог Альберт Вольштеттер назвав «делікатним балансом терору». Якщо ви хоча б трохи не налякані, ви, ймовірно, просто не зрозуміли суті цього стримування. Втім, я хочу пояснити: це не Третя світова війна, і не існує безпосереднього ризику ядерної ескалації.

Якщо тільки ви не живете в Україні, то шанси, що ви особисто постраждаєте від цього конфлікту, практично нульові. Але для тих, хто живе в Україні, що ж…

Від Текстів: у будь-якому разі Захід надає озброєння, і для зупинення російської агресії Україна цілком справедливо очікує потужнішої зброї.

ядерне стримування закрите небо війна геополітика НАТО росія