Коли ми переможемо... Карта пам'ятників російської військової слави в Україні
Коли ми переможемо, в нас буде багато роботи. Спочатку нам доведеться відбудувати наново нашу країну, але також нам доведеться повністю переосмислити наш культурний та історичний простір. Нам доведеться ретельно вичищати все навʼязане, привнесене, все те, що будувалось і конструювалось з метою зробити нас з росіянами “одним народом” зі спільною історією.
Ми вже почали це робити, коли прийняли та реалізували закон про декомунізацію. Але після того, що сталося, ми не маємо права ставити крапку на декомунізації, ми зобовʼязані розробити і провести ґрунтовну політику деколонізації.
У пам'яті українців навіки збережуться злочини росіян та путінського режиму. Тож у майбутньому нам треба буде відповісти на важливе питання: чи ми маємо зберігати пам'ять про російську частину історії українських міст, маркерами якої є назви вулиць, пам'ятники та меморіальні місця?
З одного боку, це частина культурної спадщини України. А з іншого – як будуть сприймати російські пам'ятники ті, хто втратив на війні з росіянами дітей, батьків, чоловіків, дружин, оселю, затишок, щасливе майбутнє? Які емоції викликатимуть пам'ятники Ушакову й Воронцову в Херсоні і Бердянську, пам'ятники Олександру Невському і Ломоносову в зруйнованих Харкові та Маріуполі?
Список можна продовжувати, він достатньо великий особливо для східних і південних регіонів України. Тим більше, що значна кількість пам'яток — результат цілеспрямованої політики з нав'язування культу "старшого брата", яка тривала зі сталінських часів й продовжувалася впродовж 30-ти років нашої незалежності.
Памʼятники російської військової слави
Ми маємо сотні памʼятників так званої російської військової слави — російським полководцям, командирам російської армії, героям війни 1812 року, російсько-японської війни, Східної (Кримської) війни, героям Полтавської битви, видатним російським льотчикам, генералам та адміралам.
Наприклад, в листопаді 2019 року російський військовий діяч О. Щастний (1881—1918) визнаний Українським інститутом національної пам'яті особою, котра боролась проти української державності, однак Житомирська міська рада тоді відмовилась демонтувати дошку його пам'яті в Житомирі.
Інтерактивна карта з памʼятками доступна наприкінці матеріалу.
Але немає ніякої бойової слави у країни, чиї військові скидають бомби на пологові будинки та дитячі лікарні. Немає бойової слави у країни, чия армія розстрілює машини з дітьми. Навіть якщо колись і була, тепер немає і НЕ БУДЕ БІЛЬШЕ НІКОЛИ.
Навіть якщо в Росії їм дадуть звання героїв і поставлять десятки памʼятників, навіть якщо на численних анексованих територіях Росія встановить їм меморіали, а потім пройде півсотні років і люди забудуть, хто вони такі і що робили. То чи відрізнялись ті герої минулого від цих сучасних російських “героїв”, що прийшли нас вбивати?
Десятки памʼятників Суворову, Кутузову, Нахімову, памʼятники Петру І, Катерині ІІ, Олександру ІІІ, що встановлені на головних площах наших міст. Про що вони?
Ми маємо десятки памʼятників Мічуріну, але не маємо памʼятників видатним українським селекціонерам батьку та сину Симиренкам, яких знищила радянська влада.
Ледве не в кожному місті в нас є памʼятник Пушкіну або першому пропагандисту Сталіна Максиму Горькому, але так мало памʼятників Грушевському, Костомарову, Сковороді.
Продовжували засмічувати простір
Росія методично насаджувала нам “спільну історію”, встановлюючи памʼятники власній історії на нашій землі.
Навіть за часів незалежності Росія продовжувала засмічувати наш культурний простір своєю історію. Так, наприклад, у жовтні 2013 року за підтримки Путіна в селі Першотравневе Харківської області був відкритий памʼятник російському імператорові Олександру ІІІ з нагоди 125-річчя катастрофи царського потягу.
У 2019 році Росія відкрила памʼятник цесаревичу Олексію в окупованому Донецьку.
Російські історики та краєзнавці методично вишукують пам’ятки історії та культури на нашій території, які на їхню думку повʼязані з історією Росії. Напіврозвалені будинки колишніх генерал-губернаторів, памʼятник Горькому на звалищі з отрутохімікатами, меморіальні таблички на старих сільських школах, памʼятні дошки на місці знищених садиб російських імперських діячів, митців, князів, православні собори, монастирі, старовинні цвинтарі.
Також Росія нахабно привласнює видатних українських особистостей — Богдана Хмельницького, князів часів Київської Русі, українських поетів, письменників, науковців, наші архітектурні споруди, церкви.
Тож ми маємо розібратись, що в історії кожного міста є навʼязаним, привнесеним російською імперією, радянською владою та сучасною Росією. Будинки та садиби, що повʼязані з іменами конкретних діячів, треба перейменувати, прибрати згадки про російських господарів. Багато з них мають довгу і цікаву історію, зокрема й українську, проте згадки про неї стерті з нашої памʼяті.
Коли ми переможемо, в нас буде багато роботи...
Зібрати координати памʼяток допомагали волонтери Єлеазар Левченко, Марина Лебідь, Ірина Драпп.
Ми розуміємо, що карта не є вичерпною, а питання по багатьох памʼятках дискусійні. Якщо ви вважаєте, що на карту/з карти треба додати/прибрати той чи інший памʼятник, заповніть цю гугл-форму.
