“Зграя”, що працює на перемогу. Один день з життя волонтерського штабу у Києві

Учасники руху допомагають військовим, територіальній обороні та цивільним жителям столиці. А також пенсіонерам, переселенцям, людям з дітьми та пацієнтам лікарень. Ми зайшли в гості до їхнього штабу і провели там день.

Йду Києвом. Сьогодні холодний і хмарний ранок. Різкі пориви вітру засипають очі пилом, вуха прислухаються до далеких вибухів. Деякі не такі вже й далекі. На вулицях майже немає людей та автомобілів, окремі перехожі йдуть у справах, не зупиняючись. Помічаю попереду два трамваї. Перша думка — “ух, невже зможу проїхатися”. Підходжу ближче і бачу, що вони не рухаються, а машини обережно проїжджають між ними. Скидається на те, що трамвай став імпровізованою барикадою проти невдах-окупантів.

Волонтерський центр розташований у невисокій світлій будівлі серед житлового кварталу. Підходжу до ґанку, а там вже паркується вантажний мікроавтобус. З-за рогу з’являються люди та починають виносити коробки. Повз мене проходить дуже високий чоловік з міцною статурою років 30-ти, за ним декілька молодих хлопців і невисокий дядько років 40-50 — чорноволосий, з густою щетиною. Він говорить з легким грузинським акцентом. Бачу поряд ще одного розгубленого чоловіка середнього віку.

“Чого стоїш, хочеш допомогти? – питає його невисокий дядько. – Бери коробку і неси”.

Чекаю, коли мене зустріне знайомий, що обіцяв показати, як тут все працює. Ми вітаємося, проходимо всередину. За вхідними дверима – рецепція офісу. Два вікна закриті шторами, великий термос з гарячою водою та столик з чаєм, стаканчиками, солодощами.

Сміюся з думки: щоразу, коли в Україні потрясіння, першим ділом поряд з’являється їжа. Жінка років п’ятдесяти приносить бутерброди та наполегливо пропонує поїсти волонтерам, що розвантажують машини. Люди соромляться, але починають їсти. Іду далі по коридору, але відчуваю, як мене наздоганяє запах ковбаси.

Що таке "Зграя"?

“Ми заснували “Зграю” під час Майдану (у 2013-му), – розповідає Женя Таліновська, одна із засновниць організації. – Щоночі вартували на Майдані, організували велодоставку, займалися штабами та продуктами”.

У 2014-му “Зграя” почала займатися волонтерством для фронту.

“Наші хлопці брали участь у звільненні Маріуполя, – згадує Женя. – Ми їздили туди, збирали великі кошти, закуповували все, що потрібно для солдатів”.

До повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року вона працювала дизайнером в ІТ-компанії, допомагала з фандрайзингом фонду “Кожен може” та підтримувала дитячі будинки. Зараз вона координує ініціативу, що допомагає українським військовим у Києві.

Коли у 2020-му в Чорнобилі горіли ліси, Женя зі “Зграєю” їздили в Чорнобиль, збирали гроші для підтримки рятувальників та допомагали пожежниками гасити пожежі. “Наш друг там працював оператором дрона з тепловізором. Він шукав маленькі осередки полум’я. Через нього ми туди вийшли й декілька тижнів збирали гроші, привозили лопати, їжу, все що потрібно”.

“Зграя” – це неформальна організація, вона не зареєстрована, у ній ніхто не працює. “Зграя" збирається і починає допомагати щоразу, коли вона потрібна країні або місту. А потім продовжує жити своїм життям”, – розповідає Женя про роботу свого громадського об’єднання.

Перший пріоритет – ЗСУ, потім ТРО і цивільні

Кому вони допомагають? За словами Жені, перший пріоритет – ЗСУ, другий – ТРО і цивільні.
Воїнам доставляють екіпірування, ліки, їжу, павербанки, ліхтарі та інші прилади – залежно від запиту. Щодо цивільних і ТРО те саме. В організації є чотири основних напрями: величезні склади медикаментів, гуманітарки, засобів гігієни та одяг.

Місце, де ми перебуваємо – волонтерський “штаб” і одночасно склад “Зграї”. Все, що тут є, волонтери купили за пожертви або отримали від бізнесу чи доброчинців. Женя згадує, що часто до них звертається бізнес із запитом: “У нас тут є склад “молочки”, приїжджайте на вантажівці й забирайте скільки треба”.

Уздовж стін лежить кілька сотень коробок (від зовсім маленьких до величезних), мішки, купи одягу, ковдри, ящики дитячого харчування, побутової хімії та різних ліків. У кутку стоїть півтора десятки столів, складених одне на одного (ніби стелажі). На них лежать ковдри, пледи, коробки з черевиками та постіллю. На стелажах листки А4 підписані чорною ручкою. Дивлюсь на один з них. “Теплих пледів 57 (закреслено), 53”.

На столі біля коробок з дитячим харчуванням – купка листівок. Під ногами бігає невеликий собака і бадьоро нюхає кожного, хто приходить. Він дуже активний та допитливий. Нюхає нових людей та за хвилинку біжить далі. Здається, шукає ковбасу.

Беру в руки купку листівок. Їх близько двох десятків, намальовані фарбою та фломастерами. Більшість у кольорах українського прапора та зі словами підтримки українською та польською. На одній український прапор у формі серця, проштрикнутого мечем. Дві листівки підписані англійською. На звороті у них написано чорним маркером “Україно, тримайся, ми, голландці, посилаємо тобі свою підтримку”.

Цією частиною складу керує широкоплечий чоловік з пишними вусами. У нього гучний добре поставлений голос, він раз за разом заливається сміхом. Хоч на обличчі видно втому.

Люди називаються його Фіма. Без його дозволу тут нічого не з’являється і не зникає. Коли я приходжу, він якраз вирішує, скільки віддати черевиків черговій групі прохачів.

Приїжджає новий автомобіль з вантажем, і звучить клич про допомогу. Виходжу. Люди вибудовуються в ланцюг та передають коробки всередину будівлі. Спочатку процес здається хаотичним, хтось бігає туди сюди, хтось стоїть на місці, дехто розгублено дивиться довкола.

Але вже за мить увесь ланцюг синхронізується. Поворот праворуч – взяв коробку. Поворот ліворуч – віддав коробку. Раз за разом, майже однаковими рухами люди спорожнюють вантажний бусик. Здається, що вони хочуть ще, але водій не віддає.

Повертаюся в будівлю, проходжу в інше крило. Склад їжі. Пахне цибулею та землею. На долу лежать мішки з картоплею, коробки з готовими сніданками, консерви, упаковки з водою та йогуртом. На стіні біля складу з їжею висить інтер'єрна фотографія східної лазні. Мармур, басейни, стіни в рослинних орнаментах.

Щодо їжі Женя пояснює: “Ми допомагаємо ресторанам. Вони у нас затарюються продуктами, щоб готувати великі порції на цивільних, ЗСУ і ТРО. Також ми збираємо продуктові набори та розносимо їх адресно”.

Читати також
"Треба ж людей годувати!" Як бізнес-спільнота об'єдналася, щоб забезпечити роботу волонтерської кухні у Києві

Ще один напрямок, над яким працює волонтерська “Зграя” – це домедична допомога. “Ми проводимо на запит курси з першої домедичної допомогти, бо у нас багато військових медиків, і ми вже зробили штук п’ять напевно, для ресторанів, в яких готують їжу, для колективів якихось, для військових, які їдуть на передок, щоб вони знали, як надавати першу домедичну допомогу до того, як приїдуть лікарі, або до того, як вони цього пораненого доставлять у шпиталь”.

Несподівано чутно голос чоловіка з вусами (Фіми): “Народ, зупиніться, запам’ятайте, де ви були й що робили, та йдіть у підвал”. Звучить повітряна тривога. Ми спускаємося в підвал, який виявився спортзалом. Велике порожнє приміщення з навісною стелею освітлене білими офісними лампами. Довкола бігові доріжки, гантелі, тренажери.

Люди розподіляються по залу, знаходять місце, де присісти, та говорять про життя: про рідних, про плани на день і плани після війни. Хтось – про свої бари та коктейлі, які вони готували. Як працювали офіціанти та бармени. Інші мовчки відповідають на повідомлення в телефоні.

Помічаю, що серед кімнати стоїть сушарка з мокрим одягом. Позаду за шторами лежать каремати зі спальниками. Волонтери, що тут працюють, часто не встигають повернутися додому до комендантської години та залишаються ночувати в штабі. “Позаштабна” діяльність “Зграї” – це декілька сотень волонтерів, які допомагають людям евакуюватися з Чернігова, розвозять по Києву їжу, ліки, корм для тварин. Більшість волонтерів дізналися про діяльність “Зграї” з соцмереж. Вони координуються в публічних чатах, приносять їжу і ліки тим, хто її потребує. Ті, у кого є автомобілі, також допомагають з доставленням об’ємніших вантажів.

Ще один напрям поза штабом — евакуація. Чернігів під постійними обстрілами й частково оточений, але там все ще живуть тисячі людей. Волонтери їздять до міста, забирають жінок і дітей до Києва, де знаходять їм притулок і найнеобхідніші речі. За перші три дні евакуації їм вдалося вивезти 900 людей.

“Будемо фігачити, щоб все відбудувати”

Наостанок я спитав у Жені, що вона зробить насамперед, коли закінчиться війна. “Проведу звичайний вихідний день, – каже вона, – коли ти йдеш в кіно, п’єш каву на Подольчику з друзями, ввечері ти ідеш до себе в бар, там всі до тебе приходять”.

А потім додає: “А далі будемо фігачити на благо Батьківщини, щоб відбудувати все, що у нас тут зруйновано”.

Цей матеріал створено за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.

Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

київ волонтери російсько-українська війна ісар