“Я помню чудное мгновенье”... ракета влучила у дім. Чому Україна має позбутися памʼятників і вулиць Пушкіну

Наразі в Україні налічується понад 100 памʼятників російському поету Пушкіну, 16 з них на території Криму. Гарна новина в тому, що памʼятників Тарасу Шевченку в нас таки більше, погана – що, окрім Кобзаря, жоден інший український культурний діяч не може позмагатися з Пушкіним у питанні увічнення на території України.

В Україні також налічується понад 1000 вулиць, названих на честь російського поета.

Карту оновлено: 7 квітня у Мукачеві демонтували памʼятник Пушкіну та меморіальну дошку біля школи, 8 квітня демонтовано памʼятник Пушкіну в Ужгороді, 9 квітня — у Тернополі.

Ми продовжуємо серію статей про необхідність деколонізації культурного та історичного простору України, і цей матеріал присвячуємо російському поетові Пушкіну.

Раніше ми писали про памʼятки російської військової слави в Україні. Ви можете ознайомитись із матеріалом за лінком.

Пушкін не нападав на Україну, скажуть шанувальники російської літератури. Пушкін є частиною російської культури, російське — значить слідом за кораблем, скажуть завзяті українські патріоти. Однак що не так із Пушкіним, окрім того, що він російський поет? Розберімося.

Російська імперія від початку свого існування провадила завойовницьку імперську політику. Ці традиції успішно продовжив СРСР, а згодом і сучасна Росія.

Від російських імперських апетитів століттями страждає не тільки Україна, а й народи Кавказу. Життя Пушкіна припало на активну військову кампанію Росії на Кавказі, яка розпочалась ще за часів Петра I та продовжувалась за наступних імператорів. Анексія Грузії у 1801 році стала початком 30-річної війни на Кавказі. Найбільш спустошливим був похід генерала Єрмолова (1816 рік). 50-тисчна російська армія під керівництвом Єрмолова влаштувала геноцид кількох етнічних груп, поневолила аварів та чеченців, і вже тоді використовувала тактику випаленої землі, знищуючи продукти, зерно, корм для тварин, ліси.

У листі Єрмолову Пушкін наголошував, що успішна кампанія генерала не набула достатнього визнання, на відміну від війни з Наполеоном, і просив дозволити йому видати мемуари про перемогу на Кавказі, пропонував стати секретарем, редактором і видавцем Єрмолова ¹.

У своїх творах про Кавказ (“Кавказький бранець” та “Подорож до Арзрума...”) Пушкін створив образ мовчазного та інтелектуально недорозвинутого Кавказу, яким покликана керувати Росія.

У “Кавказькому бранці” Пушкін нагадує, що непокірні народи Кавказу становили серйозну небезпеку для імперії й що багато росіян гинули від їхніх нападів, таким чином виправдовуючи російську агресію.

У “Подорожі до Арзрума…” Пушкін пише про ненависть черкесів до росіян, про те, що вони не згають шансу напасти на слабкий загін, що дружба мирних черкесів ненадійна і що немає іншого способу приборкати їх, окрім як обеззброїти. Подібно до того, як і зараз російські загарбники щиро дивуються, що українці не зустрічають їх із квітами, Пушкін з позиції імперії описував поведінку місцевого населення тогочасного Кавказу, яке чомусь не зраділо російській армії, і сподівався, що відрізання черкесів від торгівлі з Туреччиною змусить їх зблизитись із росіянами.

Іронічно, що велика кількість памʼятників Пушкіну в Росії міститься саме на Північному Кавказі, жорстоке захоплення якого російський поет оспівував і всіляко вітав.

Зважаючи на мізерну кількість памʼятників Пушкіну в центральній частині Росії, ми можемо любʼязно передати демонтовані в Україні памʼятники нашим північним сусідам. А разом з ними два пам'ятники Лермонтову (у Миколаєві та Кривому Розі), який продовжував розпочате Пушкіним виправдання російської агресії на Кавказі.