Корисні ідіоти Путіна. Хто з німецьких політиків прямо відповідальний за війну Росії проти України

Оманливий Zeitenwende

Німеччині не вперше опинятися по неправильний бік історії. Відтак нікого не повинно дивувати, що Берлін провів останні 16 років, міцно стоячи на неправильному боці водорозділу щодо того, як потрібно вести справи з Росією.

Менш передбачуваною була швидкість, з якою Німеччина відмовилася від своєї позиції щодо Москви протягом останніх тижнів, зупинивши суперечливий проєкт газогону «Північний потік-2», погодившись спрямувати зброю Україні, ухвалити санкції проти Росії та навіть оголосити, що почне збільшувати фінансування власної армії.

Іншими словами, німці майже миттєво погодилися зробити все, до чого США та інші союзники спонукали їх роками. Берлін навіть придумав девіз з хештегом для змін: Zeitenwende, тобто світанок нової ери.

Путін і Меркель. Фото: TOMOHIRO OHSUMI/AFP via Getty Images

Через кілька тижнів стало зрозуміло, що німецькі лідери насправді намагаються сказати: «[Ну було й було], рухаймося далі».

Однак у цьому питанні німцям щастить приблизно так само, як російській армії в Україні. Адже Німеччина не просто «неправильно оцінила Путіна», як заявив минулого тижня багаторічний радник Ангели Меркель із зовнішньої політики Крістоф Хойсген, новий голова Мюнхенської конференції з безпеки.

Уперте наполягання Німеччини на взаємодії з російським лідером, попри його тривалу агресію (починаючи від вторгнення в Грузію і закінчуючи вбивствами ворогів за кордоном і військовими злочинами в Сирії) було не чим іншим, як катастрофічною помилкою, завдяки якій Меркель заслужено заробила собі займає місце у пантеоні політичної наївності поруч з Невілом Чемберленом.

Повільно, але впевнено німці починають розуміти, що м’який підхід Меркель до Росії, який досяг свого зеніту з рішенням 2015 року дати зелене світло газопроводу «Північний потік-2», попри анексію Росією Криму та її роль у сепаратистській війні на Сході України – не просто відчинив Путіну двері, щоб зайти ще далі, а фактично спонукав його до цього.

Винні всі

Однак вторгнення Росії в Україну – це визнання профнепридатності не просто щодо канцлерства Меркель, а й щодо цілого покоління німецьких політиків з усього спектру, засліплених ностальгією за Ostpolitik («орієнтованою на схід політикою») і Wandel durch Handel («зміни через торгівлю»), політикою розрядки 1970-х років, яку відстоював канцлер Віллі Брандт. І яка за німецькою легендою призвела до закінчення холодної війни.

У німецькій політиці немає жодної фігури, схожої на Черчилля, яка б роками попереджала про небезпеку довіри Путіну. Найбільшою мірою це провина Ангели Меркель, що країна потрапила в пастку російського лідера. Однак правда полягає в тому, що винний також і весь політичний клас Німеччини.

Путін і Меркель. Фото: Omer Messinger/Getty Images

Як міністр фінансів і віцеканцлер Меркель нинішній канцлер Олаф Шольц, чиї соціал-демократи були рушійною силою газопроводів «Північний потік», відстоював думку про те, що найкращий спосіб розібратися з Путіним – це безперервний «діалог».

Єнс Плетнер, нині радник Шольца з національної безпеки, був одним із головних розробників цієї політики в роки роботи старшим дипломатом у міністерстві закордонних справ Німеччини, де він обіймав посаду керівника апарату тодішнього міністра закордонних справ Франка-Вальтера Штайнмаєра (соціал-демократа), який зараз є президентом Німеччини, а останнім часом був політичним директором міністерства. Навіть після того, як у грудні Путін зібрав десятки тисяч військових на кордоні України, Плетнер порадив Шольцу триматися «Північного потоку-2» і публічно повторювати вигадку, що це майже виключно «комерційний проєкт».

Старий бос Плетнера Штайнмаєр, який у 2016 році звинуватив НАТО у «брязканні шаблями та розпалюванні війни» за проведення військових навчань на східному фланзі Альянсу, майже доти, доки не пролунали перші постріли по українцях, стверджував, що Німеччина має використовувати енергетику як спосіб наведення мостів з Росією.

У ці дні Штайнмаєр, який як президент має служити моральним авторитетом Німеччини, займається організацією концертів «свободи та миру» з російськими та українськими музикантами. (Одна з подій відбулася на початку березня в Дрездені, коли бомби падали дощем на Харків — друге за величиною місто України).

Андрій Мельник, посол України в Німеччині, заявив, що бойкотуватиме такі події Штайнмаєра, наголосивши, що в українців немає часу на «велику російську культуру», поки Москва вбиває невинних мирних жителів.

Нічого доброго не зробили ліберальні вільні демократи та «зелені» — менші партії керівної коаліції. Хоча вони несуть і меншу відповідальність за вторгнення Росії в Україну, ніж християнські демократи Меркель чи соціал-демократи.

Коли «зелені» виступали проти «Північного потоку-2», то причиною була не скільки солідарність з Україною, скільки екологічні міркування. Більш показовим був їхній рішучий опір постачанню зброї до Києва, ця позиція змінилася лише після початку боїв.

Вільні демократи розділилися щодо того, що робити з «Північним потоком-2», і багато хто, включно з заступником лідера партії Вольфгангом Кубіцьким, підтримують глибші відносини з Росією. За словами Мельника, лідер вільних демократів Крістіан Лінднер, який також є міністром фінансів Німеччини, сказав йому в день початку війни, що Берлін не бачить сенсу надсилати зброю Україні чи закривати Росію від міжнародної платіжної системи SWIFT, оскільки Україна нібито має лише кілька годин суверенітету.

Скептицизм щодо перспектив України, не кажучи вже про стурбованість наслідками занадто жорстоких дій щодо Росії, поділяв багато хто і в головній опозиційній партії Християнські демократи (ХДС). За кілька тижнів до російського вторгнення лідер ХДС Фрідріх Мерц попередив, що відключення Росії від SWIFT може викликати «атомну бомбу на ринках капіталу».

«Ми всі помилялися»

Помиляючись щодо Росії та Путіна на кожному кроці до цього, сьогодні німецькі політики витягнули з рукава карту «ну так а хто ж знав?»

«Я був неправий, ми всі були неправі», — сказав Welt am Sonntag на вихідних Вольфганг Шойбле, видатний представник німецької політики та багаторічний міністр фінансів ХДС.

Однак Шойбле та його колеги забувають, що союзники Німеччини роками попереджали її, що вона недооцінює Путіна. Зіткнувшись з такою реальністю, німці не знають, як реагувати.

Після того, як президент України Володимир Зеленський нагадав німецьким депутатам під час виступу в Бундестазі цього місяця, що бізнес Німеччини з Росією допоміг фінансувати війну проти його країни та присоромив їх, що вони «бездарно» тільки на словах шанують жертв Голокосту, вони аплодували йому. А потім миттєво повернулися до звичайних справ, зокрема привітання двох депутатів з днем ​​народження.

Під час холодної війни термін «корисний ідіот» став ярликом для поміркованих на Заході, які стали жертвою довірливих аргументів комуністів.

Від вето Німеччини щодо членства України та Грузії в НАТО у 2008 році, її гонитви за газовими угодами з Москвою до її спротиву відправленню зброї до Києва — лідери країни були корисними ідіотами Путіна.

Весь час так звана група Russlandversteher (дослівно: «ті, що розуміють Росію» або «ті, що ставляться до Росії з розумінням») — самовдоволені прихильники Росії, якими повниться політичний істеблішмент Німеччини — відкидали критику свого курсу, наполягаючи, що вони знають краще, водночас (буквально) сміючись Вашингтону в обличчя.

Більше ніхто не сміється. Союзників не вдасться пошити в дурні, якщо Zeitenwende буде лише на словах.

Україна, яку Німеччина розграбувала під час Другої світової війни, до кінця якої втратила понад 15 відсотків свого населення, також точно не пробачить і не забуде цього. Німеччина також не матиме реальної довіри в трансатлантичному альянсі (скільки б мільярдів вона не витратила на оборону), поки не буде чесно рахуватися з історією років [теплих взаємин] Меркель і Путіна.

Як Німеччина дуже добре знає, навіть якщо від історії можна на деякий час сховатися, її все одно не можна уникнути.

війна Північний потік політика путін меркель німеччина