Як Наполеон в 1812-му. Чому російські війська відступили з півночі України

Не оточили та не знищили

– Що означає відступ росіян на північному фронті?

Два фактори зіграли свою роль. Перший: під час наступу вони не виконали ключового завдання – не оточили та не знищили наші сили. Наші війська з боями відступали, постійно змушуючи росіян платити велику ціну за наступ, і при цьому зберегли основні сили.

На усіх напрямках наступу росіяни виявилися повністю нездатними реалізувати свої переваги, а це більша чисельність і маневровість, ніж у ЗСУ. Вони б мали оточити й знищити наші війська. Другий: окупанти перенацілюються на схід, на район ООС, і оскільки у них живої сили недостатньо, вони відходять, а наші сили це використовують. Ці два фактори стоять за відведенням російських сил з Київщини.

Те саме стосується Сумщини. Першу гвардійську танкову армію, яка там оперувала, відводять для перенацілення її у район Ізюма. Ми це використовуємо, щоб звільняти населені пункти, щоб максимально відкидати ворога. У них немає сил, їм треба перегруповуватися і стягувати все, що можна, саме на схід країни.

– Але коли вони наступали, у них же було переважання сил і техніки. Чому вони не могли скористатися цим?

Низка факторів. По-перше, вони не вміють скоординувати всі роди військ, танки, артилерію, авіацію. По-друге, вони наступали по основних дорогах або інколи не мали іншого вибору, окрім як наступати основними дорогами. Вони не могли одночасно зв'язати боєм супротивника в одному місці й оточувати в іншому, як цього вчить військове мистецтво. Бо їхня техніка загрузала в чорноземі, коли вони намагалися з'їжджати з основних доріг.

І вони йшли основними дорогами, де їх ефективно знищували. Вони дуже розтягнули свої комунікації, стали надзвичайно вразливими в плані забезпечення, гарантування безпеки комунікацій. Вони були вже на ближніх підступах до Києва на лівому березі, в районі Броварів, але водночас їхні конвої із пальним, їжею і боєприпасами активно знищували на Чернігівщині.

Ми ефективно проводили класичну оборонну операцію й ефективно вимотували противника.

– Чи правильно я розумію, що вони наступали по дорогах, але не могли територію між дорогами втримати?

В ідеалі це мало бути так: іде основна дорога, ідуть декілька паралельних доріг. В одному місці вони нас зв'язали боєм, в інших – обійшли, оточили, знищили. Цього їм не вдалося, бо вони були прикуті до основних доріг. А там, де вони намагалися це зробити, їх там зустрічали й знищували.

Це схоже на війну 1812 року. Наполеон зайшов, сили не розгромив основні, розмотав свою армію і потім тікав. Коли ти не знищуєш сили свого ворога – ти лише ослаблюєш свої, ти готуєш основу, щоби він потім наступав і тебе викидав.

Якби вони не перенацілювалися на схід, то могли б почати окопуватися, і тоді було б важче. Але на лівому березі їм окопатися було б нереально, бо вони б стояли довкола доріг, а там не окопаєшся. Якщо на північний захід від Києва була ще територія, де можна було окопуватися, і звідти вибивати їх було б важче, то на лівому березі їм окопуватися було просто ніде. Тому не лише наша ефективна оборона, не лише їхні прорахунки, а й те, що їм треба вигрібати все, що є, і кидати в район Ізюма.

– А те, що вони на схід відходять – чи це означає, що російська армія досягла якогось ліміту в плані людської сили?

Це один із їхніх прорахунків. Вони замахнулися на набагато більше, ніж могли взяти. 200 000 військ на хоча б часткову окупацію України – це крапля в морі.

Просто зараз нових сил у Росії немає

– Але вони ж проводять мобілізацію, намагаються з дальніх округів перекинути. Це не спрацьовує?

По-перше, вже нічого перекидати, наскільки я зрозумів з тих повідомлень, а по-друге, в Росії десь 160 батальйонно-тактичних груп, перед війною навколо України стояло близько 125. У них залишилося формально 35, але це, найпевніше, просто строковики, на противагу тому міксу контрактників-строковиків, яких на нас кинули. Їхня бойова якість нижче плінтуса. Все, що можна, Росія вже відправила в Україну, і в короткостроковій перспективі замінити розбиті формування нічим. Щоб сформувати нові боєздатні підрозділи, потрібно мінімум пів року.

– А що ми можемо очікувати на сході? Що там відбуватиметься?

Важкі зустрічні бої. Навколо Ізюма, в районі Лисичанська, Сєвєродонецька, Рубіжного, Попасної, Світлодарської дуги, Авдіївки, Мар'їнки. Вони кидатимуть все, що можуть, щоб прорвати нашу оборону. Ми будемо теж кидати резерви, які у нас є, будемо в активній обороні знищувати ворога. Ми знаємо, де вони будуть атакувати, і цей наступ дуже дорого обійдеться росіянам.

– Чи бачите ви ознаки того, що вони вже навчилися і змінюють свою тактику?

Чесно сказати, навіть якщо вони будуть обережніші та краще навчаться координувати діяльність своїх родів військ, тобто спочатку більше пропрацьовувати артилерією та авіацією, а потім йти піхотою та бронетехнікою... По-перше, артилерією та авіацією ти ніколи всього не подавиш, якщо правильно вибудована оборона.

А по-друге, ми теж не будемо сидіти на місці. Що таке активна оборона? Це коли їхні війська висуваються на 15–20 км, а їх критиме наша арта. Поки вони намагатимуться нас покрити та притиснути, наша арта буде їх душити. Паралельно все те, що у нас залишилося із важких артилерійських систем, битиме по їхніх штабах. Плюс працюватимуть наші спецпідрозділи по їхніх тилах.

Так само будуть атакувати їх на підступах, а коли дійде до ближнього бою, то NLAW, Javelin, наші системи тощо. Буде дуже страшна м'ясорубка.

– А чому так сталося, що росіяни не змогли скоординувати свої операції, а в Україні навпаки?

Дуже великий фактор – рядова ініціатива. Генералітет зіграв свою роль, але саме значним чинником була рядова ініціатива, те, що у нас – на відміну від росіян – все не настільки централізовано. Тут не лише те, що українські генерали переграли російських, а й просто наші солдати набагато краще воюють. Кращі тактики, і вони не зв'язані детальними інструкціями.

– Я пам'ятаю, що у 2014 році були нарікання на командування, що занадто централізовано. Чи можете ви сказати, що підходи української армії відтоді змінилися?

Ну якісь певні ознаки цього я бачу. Ми б Харків так ніколи не втримали, якби не було рядової ініціативи.

І загалом, якби у нас не було децентралізації і якби все треба було координувати з командуванням, ми б просто не втримали фронт. Тому загалом те, що ми настільки ефективно стримуємо противника – це тому, що не треба все погоджувати. Що є розуміння, що ось ваш сектор оборони, а як ви там втримаєтеся – це вже вирішуйте самотужки. Ну як треба, ми допоможемо, вогнем артилерії, ще якимись засобами. Але ми не будемо вам детально розказувати, як на цьому відтинку вибудовувати оборону, це ваше завдання.

Тому те, що ми витримали цю навалу, коли ворог, який кількісно переважав, наступав із трьох боків – це загалом ознака того, що змінилося управління.

– Західні партнери кажуть, що успіхи української армії у тому, що вони тренувалися за стандартами НАТО.

Якісь, можливо, тактики вони й взяли, хоча тут теж питання: досвід війни, який має американець та британець – це досвід війн низької інтенсивності. Те, що було в Іраку та Афганістані – не порівняти. Ті іноземці, які до нас прибувають, самі визнають, що це зовсім інше – набагато серйозніше та складніше.

Що точно спрацювало – це тактична медицина. І це багато тренувалися, і це велика наша перевага і заслуга того, що ми працювали із Заходом. Порівнюючи те, що має російська армія – допотопну радянщину, де немає нормальних турнікетів, кровоспинного та іншого – це так. А інше... Те, що вони тренувалися, проходили злагодження на Яворові – це плюс, але сказати, що без цього ми не могли б воювати, було б применшенням суто наших заслуг.

Об'єктивно у Заходу не було досвіду війн високої інтенсивності. Ірак і Афганістан – зовсім не те. Вони там боролися з партизанами та терористами, а тут ворог, у якого артилерія, авіація, бронетехніка тощо. Тому, за усієї моєї поваги, основне – це заслуга наших командирів і солдатів.

Потрібна ствольна і реактивна артилерія

– Що ще Заходу нам треба дати, щоб ми перемогли?

Артилерію. Ствольна артилерія калібру 155 мм, яка битиме на кілометрів 30–40. Реактивні системи залпового вогню, які битимуть щонайменше на 70–80 км, ракетні системи дальністю до 300 км. Головне – це артилерія. Буде вона, ми будемо вимотувати ворога ефективніше. Одна справа – лускати з NLAW по танку, інша – накривати артилерією масовано десь там – невідомо де. І ми ефективніше будемо оборону вести, і наступати буде легше, проводити серйозні наступальні дії, не лише чекати, коли ворог наступить, а проривати лінію оборони.

війна аналіз