Як відбудувати зруйновані окупантами міста на Київщині. Багато фото понівеченого Ірпеня
Поки не почалося масове повернення мешканців в Ірпінь, Бучу, Гостомель, Бородянку та інші міста Київської області після звільнення від російських окупантів, виникає важливе запитання: що там чекає? Поки триває документування воєнних злочинів проти убитих російською армією мирних мешканців та розмінування, побачити масштаби руйнувань можна згори (за допомогою дронів) та з фото очевидців.
Насамперед потрібне спорудження тимчасових мостів, розчищення доріг, відновлення електропостачання, водогону.
Архітектурно-будівельні комісії, можливо, будуть створені та розпочнуть свою роботу пізніше. Але підготовка до відновлення інфраструктури та житла має розпочатися негайно.
На сьогодні є багато приватних ініціатив забудовників, архітекторів та виробників будматеріалів. Кожен пропонує щось своє, залежно від можливостей. Від меблів (ліжка, столи та полиці з ширмами) для розміщення у залах (шкільні класи, актові, спортзали) для людей, що залишилися без житла, до спорудження тимчасових будинків, блоків-секцій по 200–650 доларів за м2, друку тимчасових будинків на 3D-принтерах або відновлення панельного домобудівництва (за старими лекалами 1960-х років).
ЖК збудований у 2014 році, квартири з ремонтом ще не так давно продавали за 1,6–2 млн грн. Усього тут понад 400 одно- та двокімнатних квартир, де могло проживати 1000 мешканців. Багато квартир здавали в оренду, ціна винайму однокімнатної квартири стартувала від 20 тис. грн на місяць.
Лише за тим, що видно на фото та відео, дуже орієнтовно можна підрахувати, що на частині вулиці завдовжки 1 км повністю або частково зруйновано до 100 приватних будинків та понад 700 квартир. Навіть після розбирання завалів тільки на цій частині однієї вулиці без даху над головою лишилося щонайменше 1500–2000 мешканців. Навіть якщо відняти частину орендарів, тих власників квартир, для яких це було не єдине житло, то все одно масштаби втрат для цивільного населення вражають. Від приватних будинків залишилися стіни, дахи, вікна зруйновано. Відновлення можливе лише за умови, що стіни не мають деформацій.
Ліцей по вул. Северинівській, 129, був збудований за типовим проєктом у 1980-х зі збірних залізобетонних панелей. При падінні панелей даху всередину приміщень відновити таку будівлю без розбирання поверхів неможливо. Школа мала 65 класів.
Для відновлення потрібні й люди на розбирання завалів, і матеріали для даху – гідробар’єри, металодахівка, вікна та склопакети, а також багато фахівців будівельних спеціальностей. Що швидше вдасться закрити від дощів, то менші будуть витрати на ремонт у майбутньому.
Найбільше постраждала північна частина Ірпеня, що виходить на Гостомель, Бучу. Найзапекліші точки – північно-східний район військового санаторію (Ірпінь до війни – це місто-курорт з санаторіями та оздоровчими таборами у соснових лісах), район Синергії (північний захід) та в’їзд у місто з боку вулиці Вокзальної від Бучі.
Знищено і промислові об’єкти, склади з будівельними матеріалами.
В обговоренні відновлення зруйнованих війною міст України лунають пропозиції викупити у забудовників недобуди чи нерозпродані квартири (часто вони у тимчасовій власності гуртовиків, які постачають будматеріали чи виконують роботи). Питання у джерелах фінансування та юридичних тонкощах: чи можливі взагалі такі варіанти розв'язання житлового питання для тих, хто залишився без даху над головою.
Практика 2019–2021 років показує, що внутрішньо переміщені особи отримали 116 кредитів на житло, а ветерани ООС/АТО – 121 (за офіційною статистикою). Прецедентів, коли б держава обчислювала ступінь збитків та масово оплачувала нове житло, ще не було. Понад те, в Україні відсутнє нове будівництво комунального, муніципального житла в оренду. Майже усе житло перебуває у приватній власності, хоча багато європейських країн мають комунальне житло, яке можна винайняти у держави чи муніципалітету порівняно недорого.
Україна вперше стикнулася з такими масовими руйнуваннями приватного житла внаслідок нападу російських окупантів, і пошук рішень ще попереду.
Бородянка – райцентр на північному заході Київської області, віддалений від Києва на 60 км, сюди окупанти прийшли через Білорусь і Чорнобильську зону в перші дні війни. На центральній вулиці міста був десяток багатоквартирних будинків, збудованих понад 50 років тому, досить зношених морально та технічно. У радянські часи панельне будівництво дозволяло пришвидшити темпи спорудження, здешевити його до мінімального базового.
Звісно, такі будинки не були розраховані на масовані артилерійські обстріли. Навпаки, за проєктною документацією, у них якраз вичерпався термін експлуатації. Капітальних ремонтів не було, найбільше зношеними були інженерні комунікації – труби всередині будинку. Але за відсутності потужних виробництв у Бородянці, притоку інвестицій – для багатьох це було єдиним житлом. Особливо для пенсіонерів, які жили тут від моменту здачі будинку в експлуатацію багато десятиліть тому.
Щонайменше 800 житлових одиниць (квартир чи одноквартирних будинків) у Бородянці або зруйновані повністю, або потребують значного ремонту. За переписом населення, у Бородянці проживає трохи більш як 13000 осіб, що мешкають переважно в приватних будинках, які також мають пошкодження. Але найбільше зруйновані саме багатоквартирні будинки, де одним снарядом залишають без даху над головою десятки цивільних.
За словами генерального прокурора України Ірини Венедіктової, кількість жертв цивільного населення в Бородянці, певно, буде найвищою серед усіх міст Київської області. Згідно з інформацією радника міського голови Бородянки Анатолія Рудніченка, близько 200 людей, ймовірно, були поховані живцем під завалами багатоквартирних будинків, розбомблених на початковій фазі російського вторгнення в Бородянку. Роботи з розбору завалів тривають.
При поверхневому аналізі з доступних відкритих джерел, лише Ірпінь, Гостомель, Буча, Бородянка потребуватимуть понад десять тисяч квартир чи окремих помешкань для людей, в яких війна забрала дах над головою, але залишила життя. Чиїсь будинки вдасться швидко відновити. Найдорожче буде відновити інфраструктуру – мости, дороги, енергоживлення, воду, школи, дитсадки, лікарні, об’єкти промисловості, де люди змогли б працювати.
Що пропонує уряд – у “Дії” можна повідомити про пошкоджене майно, але при низці умов. На квартиру має бути оформлений правовстановлювальний документ, подавати заяву може тільки власник майна. Зараз усі реєстри не паперові, а електронні, тому більшість нових будинків і власників з цим проблем не матимуть. Але пенсіонери, які не змогли подбати про оновлення документів, чи майно, що було недооформлене, перебувало на розділі майнових прав чи як застава – з цим можуть виникнути проблеми. Користувачі можуть додати фото пошкоджень, але з часом запрацюють комісії з фахової оцінки пошкоджень. На ремонт і відбудову також потрібно буде розробляти документацію. Уряд обіцяє низку спрощень дозвільної та бюрократичної процедури на цьому шляху.
Джерела фінансування також на стадії пошуку рішень, адже гаряча фаза війни все ще триває. Багато підприємств з виробництва цегли, бетону, вікон, дахівки також або зруйновані, або частково пошкоджені та не можуть у повному обсязі моментально відновити виробництво чи збільшити випуск. Є суттєві проблеми з доставками, відсутністю працівників.
Тисячам людей, які втратили житло, спершу буде дуже важко, і одним з рішень може бути переобладнання вцілілих приміщень для тимчасового проживання.
Для заощадження – залежно від умов – підходять будь-які вцілілі вживані меблі та будь-які приміщення, з водою й опаленням, які можна використати тимчасово.
Деякі архітектори пропонують і більш абстрактні чи концептуальні речі, намагаючись знайти непересічні інноваційні рішення навіть у важкі часи. Наприклад, друк баневих будинків на 3D-принтері. Проте запустити таку небуденну річ у масовий тираж досить складно. Хоча багато хто розуміє, що естетичними й інноваційними мають бути не тільки наші солдати з новітньою зброєю, а й будинки.
Попри те, що при будівництві нового житла, замість знищеного, деякі виробники будматеріалів хочуть згадати радянські практики панельного будівництва та швидко будувати щось на кшталт оновлених хрущівок (дешево, швидко), архітектори пропонують не повторювати старих помилок, не економити на якості, не створювати знову сірі стандартні будинки. Адже Радянський Союз забудував однаковими будинками величезні простори, де людина не відчувала візуальної різниці між Читою, Уссурійськом, Барнаулом чи Бородянкою.
Наступним питанням буде знаходження резервних ділянок для будівництва тимчасового житла (підвести дороги, комунікації, воду, світло та опалення, відвести каналізацію, забезпечити магазинами, школами, лікарнями). У найближчих до Києва міст давно перевантажена інфраструктура, бракує шкіл. Зараз їх стало ще менше.
Дієвим засобом може бути виготовлення і використання так званих будівельних побутових вагончиків, “битовок”. Усі сотні тисяч квадратних метрів зведеного під Києвом та у Києві житла будували люди, які мали десь жити, відпочивати. Для цього встановлювалися у два поверхи цілі будівельні містечка з “вагончиків”. Таке тимчасове житло утеплене, має ліжка, стіл, шафи. Може бути додатково обладнане душем, умивальником з можливістю підключення до водогону та каналізації. Розміри 12–14 м2 дозволяють швидко перевозити такі “битовки” дорогами загального користування. Ціна однієї одиниці, залежно від комплектації, від 1500 доларів. Виробництво давно налагоджено в Україні та досить нескладне.
Розкладними житловими модулями забезпечують постраждалих від стихійних лих (торнадо, смерчів, вулканів, землетрусів) у багатьох країнах світу. Оскільки при транспортуванні всередині житлового модуля перевозиться “повітря”, є модулі з розкладними стінами. При транспортуванні вони займають набагато менше місця, а на збирання йде мало часу.
Попри відносно широкий вибір варіантів, як відновлювати пошкодження, як і з чого будувати нове чи тимчасове житло, основні питання, що потрібно розв'язати, ще попереду.
Основне – це фінансування, бюджет, який може бути виділений на такі роботи. Аналіз проблем та максимальна гнучкість під кожний конкретний випадок. Якщо зруйнований приватний будинок, але є місце на ділянці, є комунікації, які можна знову під’єднати, то розв'язання проблеми з дахом над головою може коштувати 2–3 тисячі доларів на родину. Окремо витрати на будівельні роботи з відновлення основного будинку. При цьому зберігаються всі соціальні зв’язки, немає потреби в радикальному переїзді мешканців (за умови відсутності бойових дій).
Інша річ – зруйновані багатоквартирні будинки на 100 квартир. Земельна ділянка під дев'ятиповерхівкою мала та не дасть змоги збудувати на ній аналогічний будинок поряд зі зруйнованим. Хоча є необхідні комунікації. Для таких випадків, як-от у Бородянці та окремих ділянках в Ірпені, потрібно шукати одну чи декілька ділянок, будувати тимчасове житло, підключати комунікації. Або шукати можливість поселення у недобуди, які складно юридично оформити.
Очевидно, що попереду дуже багато роботи на всіх фронтах: і у збройних сил, захисників та захисниць України, і у будівельної промисловості, і у місцевих адміністрацій, яким потрібно опрацювати всі випадки, скласти акти на пошкодження, розібратися з інфраструктурою, та урядом, який має запропонувати фінансову та організаційну модель відновлення.
Окремо лунають пропозиції не тільки про спрощення дозвільних процедур, ліцензування, контролю за виконанням робіт, введення в експлуатацію, а й радикальній зміні будівельного законодавства. Самі міста потрібно змінювати, адже останнім часом майже не будували захисних споруд і бомбосховищ, забудовували колишні військові частини, будували впритул до нафтобаз, аеродромів.
У багатьох містах дотепер райони відповідають радянській моделі економіки – спальні райони, дорога на завод, промзона, центральна котельня, центральна лікарня та гігантська школа, як комбінат для випуску тисяч однакових учнів.
Можливо, треба змінювати підхід. Подрібнення і диверсифікація – менші за розмірами школи, менші підприємства, розміщені не у великому урбаністичному центрі, а у сотнях малих міст і містечок у всіх куточках України, багато з яких стали деградувати через міграцію до великих міст.