Міни, сміття, лігва орків. Два дні з підрозділом поліції у Бородянці та навколишніх селах

“Заміновано, як у Другу світову”

Колона швидко рухається дорогами між невеликими населеними пунктами, в рації шипіння: “500 метрів, блокпост”.

На блокпости під'їжджаємо в обхід черги: швидка вмикає сирену, машина поліції попереду нескінченно сигналить, машини в колоні “на аварійках”.

Під’їжджаємо, називаємо пароль, у відповідь:
- Проїжджайте.
- За нами три машини та швидка”.
- Добре. — Боєць чи то територіальної оборони, чи поліціянт махає — можна їхати.

Між містечками їдемо дуже швидко, в голові колони – “цивільна” машина поліції, нашвидкуруч перероблена у службову. По автомобілю помітно, що водії (а поліцейські, з якими ми їздили, тиждень тому були й на “нулі”) експлуатують його нещадно. Певне, взнаки дається бойовий досвід і звичка рухатися так, щоб не потрапити під обстріл. Хоча нас запевнили, що якщо хтось із російських солдатів ще й ховається в лісах, зараз сидять дуже тихо і вирішують: відразу здатись у полон чи віджати якусь автівку і, вдаючи цивільного, прорватись до кордону.

Чого дійсно варто остерігатися — це мін, розтяжок та снарядів, які не розірвалися. Працівники національної поліції та ДСНС цілодобово займаються розмінуванням територій. “Зараз все настільки ж заміновано, як і в Другу світову, — ділиться з нами спецпризначенець. — Ми ще десятиліття будемо знаходити міни та нерозірвані снаряди по лісах”. Особливо небезпечно повертатись у власні домівки та “блукати” по громадських спорудах. Російські окупанти жили як у вже покинутих квартирах та будинках, так і виганяли мешканців з їхніх осель, а по відходу часто такі приміщення заміновували.

Поліцейські кажуть, що, попри усі застереження, люди самовільно повертаються до своїх домівок. Це треба робити в супроводі ДСНС чи поліції, бо, окрім купи бруду та сміття, там можуть бути небезпечні сюрпризи. Також у будинках знаходять тіла загиблих.

Місцеві також часто навідуються до будинків, раніше окупованих російською армією, щоб знайти собі якісь трофеї: зброю, боєприпаси, залишені під час відступу. Часто, коли поліція перевіряє покинуті окупантами будинки, бачить, що там вже побували місцеві.

Мародерів не лякає ні поліція, ні тероборона

Про мародерство за два дні чергування ми чули не раз. У посиленому режимі працює поліція, працює територіальна оборона, але від мародерів це не завжди рятує. Селяни самоорганізовуються та виставляють караули, озброєні зазвичай мисливськими рушницями або й голіруч, щоб охороняти покинуті будинки, магазини та громадські споруди. “Ми на другий день війни, коли росіяни ще не прийшли, всі продукти з магазину роздали місцевим. Ні зв’язку із Києвом, ні безпечної дороги до міста вже не було. В магазині залишався виключно алкоголь, його закрили. Але його пограбували вже після того, як росіяни пішли”.

Пограбоване котеджне містечко

Місцеві сказали, що у котеджному містечку на околицях села Колонщина, що трохи на північ від Житомирської траси, переховувались російські солдати. Поліцейські, з якими ми їхали, вирішили це перевірити.

– Окрім супроводу гуманітарної допомоги, ми виконуємо ще й звичайні поліційні функції – перевіряємо заяви місцевих, – кажуть вони.

Містечко – зо два десятки будинків, розташованих по обидві сторони головної вулиці, в кожного своє подвір’я, гараж.

На центральній вулиці – жигулі із літерою V. Трапляються ще малолітражки із витягнутими акумуляторами. По всьому містечку розкидані речі, через напівпрочинені ворота та хвіртки у дворах видніються розкидані речі. Там бруд і сморід. На територію чи в будинки заходити заборонено – може бути заміновано. Та й не дуже хочеться вдиратися у чуже сплюндроване життя. “Живуть, як бомжі та помирають як бомжі”, – говорять нам працівники поліції, маючи на увазі армію РФ.

Знищена Бородянка

Наступного дня поліцейські супроводжували іноземних журналістів до Бородянки та навколишніх сіл. Комендантська година на звільнених від окупації територіях тривала до 7-го квітня, але багато людей, ледве дізнавшись про звільнення домівок від окупантів, вирушили додому, всупереч усім проханням влади, поліції та ДСНС зачекати. Тож багато часу ми провели у заторах. Цивільні малолітражки, седани та купе повзуть навіть по розбитих ґрунтових дорогах – люди хочуть побачити, чи вціліли їхні будинки.

Звична дорога до Бородянки зруйнована – на Варшавській трасі знищений міст через річку Здвиж, треба їхати об'їзними дорогами. Армія РФ окупувала Бородянку у перші дні війни, тож місцеві жителі провели понад місяць в окупації. Скільки там загиблих – досі невідомо, триває збір тіл та розбір завалів зруйнованих будинків. Але, як заявила генпрокурор Ірина Венедіктова, ситуація може бути ще гіршою, ніж у Бучі, де станом на 6 квітня було знайдено 320 тіл.

Посеред міста стоїть розбита колона ворожої військової техніки. За свідченнями мешканців Бородянки, багато транспорту спалили місцеві за допомогою коктейлів молотова.

Страшні наслідки авіаударів

Середмістя повністю зруйноване. В Бородянці небагато багатоповерхових будинків вздовж головної вулиці. Майже всі зруйновані або пошкоджені. Кілька зазнали прямого бомбового авіаудару. Місцеві кажуть, що літак пролетів над містом, а потім повернувся і скинув бомби ФАБ-250 або ФАБ-500 – некеровані боєприпаси, використання яких заборонено у місцях проживання цивільних осіб. Такі страшні руйнування спричинені тим, що бомби пробили дах та кілька перекриттів і розірвались всередині будинку. Фото цих будинків уже облетіли всі світові медіа

З 29 багатоповерхових будинків на центральній вулиці повністю знищено 8, пошкоджено 21. Це чудово видно на відео із квадрокоптера

“Колона, яка зайшла в місто, обстрілювала будинки навколо, стріляли абсолютно навмання – залякували”, – пояснив один із поліцейських. На багатоповерхівках помітні вигорілі вікна на рівні 5–7 поверхів: “якщо поцілити в середину такого будинку, при “вдалому” влучанні він “складається”, – каже мій співрозмовник.

За свідченнями військових та місцевих мешканців, у Бородянці також багато загиблих місцевих жителів, їхні тіла прибрали лише після того, як російська армія залишила місто.

У будинках, що не зазнали прямих ударів, – вибиті шибки та понівечені ударними хвилями фасади. В центрі немає жодної цілої та не розграбованої споруди.

Жодної цілої споруди

Окупанти займали будинки мешканців та адмінбудівлі. У місцевому відділку поліції влаштували штаб, на подвір’ї – базу для ремонту авто.

Там і досі стоїть напіврозібрана та розграбована російська мобільна автомобільна майстерня батальйонного рівня. Нічого цінного в ній не лишилось, чи то росіяни забрали, чи наші військові собі взяли – невідомо.

Росіяни повсюди залишили бруд. У захоплених гаражах для ремонту техніки розкидане сміття, ганчір’я, російська військова форма. Неподалік стоїть покинутий бензовоз. Будівля поліції – вигоріла.

У приміщенні місцевого відділу держказначейства жили російські офіцери середньої ланки. В одній з кімнат влаштували щось схоже на пральню і місце для миття. Російські солдати зазвичай смітять там, де сплять і їдять, у туалет далеко не ходять – у сусіднє приміщення за стінкою – таку картину описували спецпризначенці, які першими проводили зачистки в Бучі.

У сумках для протигазів везли награбоване

А ще всюди багато викинутих протигазів – у Бучі їх були сотні. Це пояснюється тим, що сумки для протигазів дуже зручно використовувати для перенесення награбованого.

Також де-не-де в місті окупанти робили умовні окопи та бліндажі. Загалом вони “міцно” зайняли центральну частину міста – навколо Укрпошти, відділку поліції та центрального парку, будинку культури. На в'їзді в центр стояли таблички: “стой стреляю”, “цивільним прохід заборонено” тощо. Тут же вони й розселились по приватних будинках, позначивши їх літерою V.

Місцеві кажуть, що під час окупації в Бородянці періодично було чутно стрілецьку зброю, хоча там не було українських військових.

Бородянці розповідають, що найбільше безчинств робили кадирівці, вони також зверхньо ставилися до своїх же. Серед окупантів були також етнічні росіяни та буряти.

Коли ми вже сідали по машинах, щоб рушати далі, до нас підійшла жінка, що під час окупації виїздила на Житомирщину. Запитала, чи ми українські військові, чи немає вже в центрі кадирівців, чи не застрелять її. Цікавилася, як виглядають міни та хто потім буде це все відновлювати. Відправили її до поліції та ДСНС.

Ірпінь і Бучу обстрілювали з-під Бородянки

Повертаючись з Бородянки, ми побували на позиціях російської артилерії на околиці міста, з яких, ймовірно, проводились масовані обстріли Ірпеня, Бучі, а можливо, й північного заходу Києва. Там ми побачили гори ящиків для снарядів та гільз.

Позиції були облаштовані в полі поблизу неврологічного диспансеру та якихось ремонтних гаражів. Про це українські медіа повідомляли ще п’ятого березня. Неподалік вириті спеціальні окопи. Ті, що стріляли, ночували в гаражах поруч.

Міни зібрали докупи, щоб потім підірвати

У селищі неподалік поліціянти помітили мінометні позиції. Але там вже попрацювали наші сапери: зібрали всі невикористані міни в певному місці для утилізації та зробили відповідні відмітки. “Повернуться за кілька днів, підірвуть”, – пояснили мені. Перевозити міни з запалювачами дуже небезпечно.

Місцевий мешканець віддав нам дві стрічки від кулемета Калашникова у мішку, а це десь 500 патронів. І розповів: “Їхала Беха, підскочила на горбочку, з неї випав мішок, я швидко його підібрав і у двір, закопав у торішньому листі”.

У стрічці багато дефіцитних бронебійних патронів. “Не дарма заїхали”, – сказав поліцейський.

Неподалік його ж хати шведський журналіст ледь не наступив на гранату ВОГ (для підствольного гранатомета або гранатомета АГС) – ось такі сюрпризи можуть чекати на кожному кроці. Ми викликали місцеву поліцію та позначили місце довкола гранати – цим мають займатись вибухотехніки.

війна російсько-українська війна київщина злочини РФ Бородянка