Позиційні бої на Донбасі. Один день роботи танкістів

Постріл був вдалим – автоматичний міномет «Васильок» розлетівся разом з розрахунком, а за декілька секунд вибухнула і вантажівка, що була поряд з ним.

Тиша на фронті – то річ дуже відносна. Як кажуть військові, «якщо дуже тихо – то недобре». Тому на поодинокі далекі постріли більшість вже просто не звертає уваги.

Напередодні один із командирів сказав, що генеральний наступ, який планують рашисти на Донбасі, фактично вже йде – вони кидають на прорив нашої оборони все нові й нові сили, але поки що марно. На одній з ділянок фронту є населені пункти, що переходили з рук до рук не раз і не два. Що залишається від будинків під час запеклих боїв – уявити неважко.

На дулі пошкоджений ежектор, його можна ізолювати та замотати скотчем – і воювати далі.

Позиційні бої

В одному з таких місць мене зустрічає давній знайомий, командир танкового батальйону підполковник Максим Кітугін. Я його знаю ще з 2014 року, коли він був ще капітаном і командиром роти, потім – начальником штабу батальйону. Його хлоп’яча, трохи сором’язлива посмішка така сама, як була вісім років тому, коли цього відчайдуха звали «танковим вундеркіндом» і комбат призначив його начальником штабу батальйону. Тепер він сам комбат і сам призначає молодих офіцерів на відповідальні посади.

На запитання, як він воює, Максим відповідає коротко:

– Я тобі так скажу, війна в інших місцях і та, яка відбувається тут – це дві різні війни. Тут такого немає – йдуть колони, їх б’є артилерія. В нас майже класична лінія фронту, більш позиційна війна.

Тут такого немає – йдуть колони, їх б’є артилерія. В нас майже класична лінія фронту

Вони на позиції, ми на позиції, вони спробували просунутися, дістали по мордяці. Відійшли назад, перегрупувалися та йдуть нове місце для прориву шукати. Така сама з нашого боку ситуація – перегрупування, намагаємося просунутися вперед. Тому і трофейної техніки як такої дуже мало.

Якщо вона стоїть на позиціях або їде з резервів, ніхто не намагатиметься її залишити, будемо палити до останнього, щоб вона жодної загрози не несла. Тому паленої русні – багато, а трофеїв – не дуже. Тож, як казав наш колишній комбат, «війну воюємо». А тут, власне, ми і живемо.

Командир танкового батальйону підполковник Максим Кітугін

Аромат кави та холодного металу

«Тут» – це у підвалах, укриттях, де поміж парканами, руїнами, будинками ховаються танки. Весна запізнюється, і тому за ніч броня остигає і покривається краплями напрочуд чистої води.

Сонні, застуджені танкісти завантажують конвеєри – пристрої механізмів заряджання. В люках зникають гостроносі бронебійні "ломи", сірі, схожі на сонних риб, ОФСи (осколково-фугасний снаряд), бочкоподібні ребристі заряди.

З металевим шелестом укладаються стрічки в короби зенітних кулеметів НСВТ. У повітрі аромат кави змішується з димом сигарет і запахом мокрого заліза.

Під'їжджають, трамбуючи колесами змішану з уламками цегли, скла, арматури землю, паливозаправники – і під завивання насоса танки отримують свою порцію "ранкової кави".

Раптом у небі чути свист і за хвилину – хрумкий удар.

І тут починають лунати несамовиті крики:

– А-а-а! Збили! Збили суку! Збили!

Радість танкістів зрозуміла – це "приземлили" черговий рашистський «невразливий» БПЛА типу «Орлан». Ця крилата наволоч досить успішно корегує вогонь артилерії і завдає чимало клопоту нашим військам.

Після цього за декілька хвилин починається черговий обстріл.

Міни лягають неприцільно, і видно, як фонтаном злітають уламки дивом вцілілого до сьогодні шиферного даху.

– Робочий день розпочався, – констатує командир роти капітан Станіслав Модлінський, натягуючи шоломофон.

Ранкова нарада була, як завжди, короткою – розвідники виявили підтягування нових сил, а це означало, що знов почнеться – атаки, спроби витіснити наших з позицій, контратаки, поранені і, що найгірше – втрати...

Полювання на беху

Долетіла коротка черга з автоматичної гармати. Хтось вилаявся.

– Що там таке?

– Та «беха» (БМП – бойова машина піхоти – авт.) все та сама. Швидка, як та Настя.

"Та сама" беха шастала по передку вже третій або четвертий день і встигла набриднути геть усім – і піхоті, і танкістам.

Комбат глянув на Станіслава:

– Займися, дістала вже.

Капітан тільки кивнув.

– Займусь.

Полювання на БМП в умовах міської забудови – своєрідний квест. Але шляхи, якими вона могла зайти-вийти – відомі, питання лише в тому, по якому саме з них вона йтиме. Екіпаж свою роботу знав на відмінно.

Механік-водій, молодший сержант Едуард Довгаль, торкнувся карти:

– Цією вулицею навряд чи пройде – там від учора БТР спалений стоїть.

Комроти схвально кивнув головою:

– Згоден. А тут?

– Тут може пройти, та й по звуку – вона ось тут зараз. Чуєте – там її піхота пригощає, – олівець мехвода торкнувся карти.

Командир знов кивнув головою і коротко кинув:

– По місцях.

Т-64БВ викинув клуб диму, газонув і потроху виїхав з-під укриття.

Поки танк на малих обертах двигуна не їхав – крався до перехрестя, командир зв’язався з побратимами.

– Піхота, що у вас? Бачите цю суку?

Рація мовчала.

– Піхота, ще раз – бачите її?

Цього разу рація озвалася:

– Є, суне повз магазин до вас. Зустрічайте.

– Плюс, прийняв.

Танк сховали у дворі розбитого будинку, серед мішанини каміння, балок, шматків шиферу.

– Так, башту на борт (розвернути на 90 градусів — О.Ш.), ОФС заряджай і чекаємо.

Рація коротко доповіла:

– Йде до вас, пройшла кафе!

Модлінський притис ларингофон до горла:

– Вперед і відразу стоп, врубаєш задню та нога на гальмі!

Мехвод, стиснувши зуби, втиснув педаль газу. "Шістдесятчетвірка" вискочила на перехрестя і застигла. Перекинувши передачу на задній хід, Едуард чекав на команду. Важелі вібрували в спітнілих долонях. Стояти посеред вулиці – задоволення сумнівне, але навідник, старший сержант Микола Сарапонюк, вже вигукнув у ТПУ (танковий переговорний пристрій – авт.):

– Бачу її!

Вулицею, вже метрів за двісті, з баштою, розгорнутою назад, поспішала плоска "беха".

Станіслав теж бачив цю беху і, зачекавши ще декілька дуже довгих секунд, не вигукнув, а видихнув:

– Постріл!

Не відриваючись від прицілу, Микола вдавив спускову кнопку.

Мєхан «бехи» ще встиг рвонути штурвал, збираючись уникнути пострілу й одночасно підставляючи борт.

У цей борт, проламуючи броню, розкидаючи катки (деталі, на яких тримаються гусениці) і врубився ОФС, і за мить рвонув уже всередині. Башта, повільно обертаючись у хмарі вогню та диму, злетіла метрів на 20, а те, що залишилося від БМП, жадібно охопило чадне полум'я.

– Ось і все, докаталась, сука...

Між тим бій тільки починався

Танк старшого сержанта Олександра Слюсаренко висунувся назустріч атакуючим рашистам. Ті вже підходили до крайніх будинків під прикриттям міномета. Мехвод, солдат Артур Пілецький, почувши чергову команду «коротка!», зупинив танк. Навідник, солдат Андрій Харитоненков, прицілився у мінометний розрахунок.

Постріл був вдалим – автоматичний міномет «Васильок» розлетівся разом із розрахунком, а за декілька секунд вибухнула і вантажівка, що була поряд із ним – це була робота екіпажу капітана Модлінського.

Між будинків то з’являлися, то зникали постаті піхотинців – наших вирізняли стрічки скотчу, рашистів – темніший однострій та білі пов'язки. Долинали автоматні черги, бухали гранати.

Викотилася на відкрите місце ще одна «беха» з ненависною Z на броні, і почала сипати короткими димними чергами в бік будинку, поряд з яким був наш кулеметний розрахунок.

Саня Слюсаренко, побачивши її, довернув башту, і Андрій Харитоненков не схибив – ворожа «беха» спалахнула, але з-за диму показався рашистський танк Т-72Б3. Він вискочив вже з поверненою баштою, готовий до пострілу, і Слюсаренко тільки встиг заволати в ТПУ «Назад!». Пілецький, затиснувши один важіль, крутнув танк, але росіянин вже вистрелив.

Важкий удар, миттєва темрява, відчуття крові на обличчі, і за секунду – шалена радість: «живі!» Танк все ще слухняно йшов, хоч екіпаж, очманівши, намагався прийти до тями.

миттєва темрява, відчуття крові на обличчі, і за секунду – шалена радість: «живі!»

Станіслав Модлінський, побачивши, що в танк побратима влучили, не вагався.

Його «шістдесятчетвірка», закриваючи ворогу директрису (напрямок вогню), буквально стрибнула крізь чийсь розвалений сарай, а Микола Сарапонюк вже підвів прицільну марку під башту ворога. Постріл, ОФС вибухнув, зносячи динамічний захист, а за декілька секунд другим пострілом кумулятивний снаряд перетворив росіянина на палаючу купу броні.

Ворожа засідка

Крізь приціл Микола побачив, як відлітає башта ворожої «сімдесятдвійки», і тут у їхній танк влучили, вибиваючи подих з екіпажу. Раз, потім другий і третій. Двигун замовк. Микола, намагаючись хапнути повітря, щосили штовхнув люк і побачив чорний дим.

– Горимо!

Він хотів рвонутися наверх, але Модлінський його утримав:

– Куди, бля? – і сам напружено прислухався – але більше пострілів не було. Вочевидь, росіяни вирішили, що танк знищено. Між тим дим порідшав.

Танкісти, не звертаючи увагу на кулі, покинули танк. Пошкоджень, на щастя, було небагато – з розірваної вибухом коробки динамічного захисту і йшов, власне, той дим, і виривалися язики полум'я.

До танку підбігли піхотинці:

– Живі, мазуто?

Але відповідати було ніколи – вправно орудуючи баклажками з водою, що були принайтовані до башти, екіпаж гасив пожежу. Коли полум'я згасло, полишивши чорні плями, капітан побачив, що на одному з катків вибито шматок металу, і гукнув мехвода:

– Що там, подивись – додому доїдемо?

Довгаль махнув рукою:

– Уже подивився, доїдемо потроху.

І тут всі несподівано відчули, що стало тихо. Під’їхав танк Слюсаренка – в кіптяві, з металевим лахміттям на башті. Модлінський, побачивши зірваний з даху башти динамічний захист, тільки спитав:

– Всі живі?

Саня, з чорним обличчям, з очима, налитими кров’ю, зірвавши в бою голос, прохрипів:

– Так, всі… Уяви, нічого не видно, там де приціл, лупанув уламок. Все побило, нічого не бачу… але живі, так…

Сутеніло… Застпотех, щойно повернувшись з бази, сидів поруч із Станіславом.

– Що там у вас сьогодні трапилось?

– Три кумулятоса в бочину. Чекали, суки. Один у бак, на щастя, порожній – так шо... таке. Другий – динаміку порвав, але вона спрацювала, спалахнула ще одна коробка, так що тільки в ухах дзвін. А от третій – в каток. Гуслю ледь не порвав, але механ помаленьку вийшов. А в Сані – приціл вибило і ДЗ побило.