Куп'янськ, Ізюм, мости й залізниця. Від чого залежить успіх у битві на Донбасі
На Україну чекають важкі бої на сході. Росія намагатиметься здобути швидку перемогу до параду на 9 травня й кидатиме в бій усі резерви. У росіян досі більше сил і техніки, тож вони можуть проломити українську оборону. Але водночас окупанти мають проблеми з логістикою, а новий театр бойових дій дає можливості українським військовим бити по російських тилах. Важливу роль у майбутній битві відіграє місцева географія. Росія готується створити "котел", про який вісім років мріяла її пропаганда. Але може загнати й власні війська в оточення. На території нинішньої битви таке вже було під час Другої світової.
31 березня російські війська відступили з півночі України під натиском ЗСУ. За кілька днів до цього російське військово-політичне керівництво заявило, що “все идет по плану”: армія РФ виконала завдання демілітаризувати українські підрозділи й тепер переходить до головного завдання — завоювати вільну частину Донбасу. Експерти й розвідки країн — союзників України передбачають, що вивільнені війська Росія планує зосередити на сході й намагатиметься оточити угрупування українських сил, яке тримало кордон з окупованими територіями. Чималі наші сили там і зараз ведуть бої, тому їх оточення та знищення – істотна поразка, що дасть ворогу змогу далі рухатися на місто Дніпро, а якщо пощастить, то й на Київ.
За даними Генштабу ЗСУ, майже 20 тис. російських солдатів убито, кількість поранених може втричі перевищувати кількість убитих, а також знищено тисячі одиниць техніки. Військові РФ, які вціліли, – деморалізовані та дезорганізовані. Щоб підрозділ знову став ефективним після важких боїв і втрат, його потрібно вивести із зони бойових дій, відремонтувати техніку й замінити втрачену, поповнити новими людьми та здійснити злагодження. Цей процес може тривати кілька місяців.
Росія не має змоги чекати кілька місяців, щоб повноцінно відновити свої збройні сили. На неї тиснуть санкції та, що важливіше, “політична необхідність” здобути хоч якусь перемогу до 9 травня. Тому всі вивільнені сили вони спрямовують на схід України. Але не все так просто. Як пишуть аналітики Інституту дослідження війни: “Російські військові дедалі частіше відмовляються йти у бій. Малоймовірно, що Кремль зможе швидко перевести боєздатні сили з північно-східної України в зону операції на Донбасі”. Набір нових рекрутів у Росії теж не має істотних успіхів, ГУР МО повідомляє, що люди з військовим досвідом відмовляються підписувати контакти з ЗС РФ.
Логістика
Ще одна проблема росіян — логістика. Ми неодноразово згадували, що російська армія – це армія “короткого кидка”. Вона залежить від російської залізничної мережі, щоб перекидати нову техніку, припаси й амуніцію. Там, де немає залізниці, росіянам доводиться покладатися на вантажівки. Це вже відіграло поганий жарт з ними на Поліссі. На карті нижче видно, що російські війська майже ніде не змогли просунутися далі, ніж на 150 км від російського кордону (або окупованих територій). Єдиний виняток – Запоріжжя й Херсонщина. Там ворог здобув контроль над залізницею з Криму до Херсона та Мелітополя та використовує її для постачання.
Ізюм перебуває безпосередньо на “логістичній межі”, а також на березі річки Сіверський Донецьк. Його лісисті й заболочені береги обмежують можливості для маневру російських військ у тій місцевості. На річці лише кілька мостів, і всі сили, які перейдуть воду, опиняться в небезпеці, якщо мости позаду них знищать. До речі, таку тактику застосовували наші бійці на Київщині: давали ворогу перейти міст, а потім його підривали та знищували підрозділ.
Імовірно, основний логістичний центр російської армії в тилу Ізюма – це Куп’янськ. Нагадаємо, що мер Куп’янська ще в перші дні повномасштабного вторгнення публічно перейшов на бік росіян. Цінність Куп’янська в тому, що на ньому сходяться дві великі автомобільні дороги й гілки залізниці, що ведуть від Росії до України. Також у Куп’янську велика залізнична станція, де можна розвантажувати чималі обсяги військових товарів. Така велика тилова база на українській території дає росіянам змогу спробувати просунутися далі за свою стартову “логістичну межу”. Те, що їм вдалося під Мелітополем.
Плани росіян
Росіяни накопичують ресурси на цьому напрямку, щоб прорватися далі на південь і спробувати оточити українські війська. Два можливі напрямки просування – це місто Барвінкове та Слов’янськ. Найочевидніший напрямок для подальшого наступу, зважаючи на максималістські цілі росіян, — це рух через Барвінкове до Покровська. Водночас інше угруповання російської армії може спробувати прорватися їм назустріч з Донецька. Там міг би бути “котел”, про який уже багато років мріють російські політики та пропагандисти.
“З погляду російської доктрини, «котел» – це ізольоване угруповання військ противника. Якщо росіянам вдасться створити «котел», вони зможуть заблокувати чимале українське угруповання без потреби вступати у ближній бій” Jomini of the West.
Росія вже намагалася використовувати такий підхід у 2015 році біля Дебальцевого, щоб посилити свої позиції на перемовинах. Але "замкнути" котел їм тоді не вдалося, українські війська відійшли з боями й завдали ворогу серйозних утрат, але залишили стратегічне перехрестя доріг і залізниць між Донецьком і Луганськом.
Український військовий експерт Микола Бєлєсков пояснює, що є два варіанти розгортання “битви за Донбас”. Перший: російські командири збирають сили, відновлюють боєздатність виведених підрозділів і готуються до масованого наступу. Другий: російське командування намагається здобути швидкий результат до параду на 9 травня. У такому разі, замість того, щоб сконцентрувати сили, РФ кидатиме підрозділ за підрозділом на українську оборону, сподіваючись її зламати.
“Мені здається, ні в кого не має бути сумнівів у здатності українців ефективно здійснювати оборонні операції задля вимотування наступального потенціалу противника і створення основ для того, щоб відкидати його з тих рубежів, які він зайняв”, – каже Бєлєсков
В обох сторін є кілька варіантів того, як можна найкраще підготуватися до майбутньої операції. На думку пана Бєлєскова, росіянам логічно “прогризти тактичну глибину оборони" та кинути в цю пробоїну багато сил. Такий підхід опирається на сильні сторони російської армії: великі запаси бронетехніки й артилерії, кількісна перевага на місцевості, потужна авіапідтримка.
На користь українських військ, за словами пана Бєлєсков, грає те, що завчасно відомо, в якій місцевості діятиме противник, а отже, можна вирахувати ймовірні напрямки ударів та обладнати лінії оборони. Укріплені лінії оборони будуть схожими на українські позиції на колишній лінії зіткнення на Донбасі. Більше про те, як обладнують позиції для оборони, читайте в нашому проєкті.
Українські укріплення на колишній лінії зіткнення на Донбасі
“Далі – коли ми бачитимемо, що ворог підводить основні сили, ми знищуватимемо його на дальніх підступах”, – каже пан Бєлєсков. Ті сили, що переживуть бомбардування і спробують прорватися, “зустрінуться з підготовленими рубежами оборони й з однією з найбільших у світі щільностей протитанкових засобів”. У такому разі українське командування максимально використає сильні сторони ЗСУ — мотивовану й добре підготовлену піхоту та чималий запас сучасних протитанкових засобів.
Це не означає, що бій буде легким. Можливо, українським військовим навіть доведеться відступати на підготовлені рубежі. Як зазначає Микола Бєлєсков, “в обороні дозволено інколи відступати, щоб вимотувати потенціал противника та зберегти сили”. І коли противник утратить наступальний потенціал, ЗСУ зможуть перейти в контратаку.
Особливості місцевості
Важливу роль у битві відіграє місцева географія. Російські війська довкола Ізюма залежать від кількох великих доріг. Кінець весни й початок літа – період найбільшої кількості опадів і в Україні загалом (читайте наш проєкт про опади), й в околицях Ізюма зокрема. А це означає, що техніка, насамперед вантажівки постачання, зможе пересуватися лише дорогами з хорошим асфальтованим покриттям. Наприклад, не недавніх супутникових знімках з’явилися колони російської техніки, що рухаються від російського кордону через Великий Бурлук до Ізюма.
Коли ця техніка наближається до Ізюма, її вражають українською артилерією та завдають ударів наші спецпідрозділи. Визначальну роль у цій місцевості мають річки Оскіл та Сіверський Донець. Якщо знищать мости на Осколі, росіяни втратять найкращу дорогу для постачання військ в Ізюмі. Якщо знищать мости в Ізюмі — ударне угрупування росіян залишиться без постачання й резервів і під загрозою знищення.
Розгром радянських військ у 1942 році
Схожі події відбулися в цій місцевості в 1942 році. Радянські війська намагалися розвивати наступ після того, як відбили атаку на Москву. Вони закріпилися на правому березі Сіверського Донця неподалік Ізюма (там, де зараз російські позиції). Спершу радянська армія успішно наступала й просувалася до Харкова. Але зрештою німецькі війська зупинили наступ і перейшли в контратаку. Вони притисли Червону армію до Сіверського Дінця та Осколу, зруйнували мости позаду сил наступу й захопили в полон майже 300 тис. солдатів.
В обох випадках сторона, що намагається прорватися через оборону, розтягує свої комунікації та залежить від кількох мостів, які легко зруйнувати. Без мостів переправитися на інший берег не вдасться, а отже, ні підкріплення, ні поповнення припасів не зможе надійти. А ударне угруповання не матиме куди відступати.
Ми не можемо стверджувати, що російські війська у 2022 році діятимуть так само, як радянська армія в 1942-му. І в них досі є кількісна перевага, а також перевага в техніці та вогневій силі. До того ж ЗСУ безперервно воюють уже майже два місяці. Солдати виснажені, техніка ламається, а підрозділи зазнають втрат. Тому битва за Донбас може обернуться дуже по-різному, і не варто очікувати легких перемог. Але, як і в битві за Київ, вдале використання особливостей місцевості разом з російським бажанням здобути хоч якусь перемогу до 9 травня можуть відіграти на нашу користь.
