Два місяці спротиву в Бердянську. Як окупанти переслідують і катують містян
На вулицях тимчасово окупованого Бердянська російські військові патрулі можуть забрати будь-кого, перевіривши паспорт та вміст телефону. Затримують і мордують активістів, чиновників, підприємців, селян. Щодня містяни дізнаються про нові й нові арешти. Учасників мітингів, що відбувалися упродовж перших трьох тижнів окупації, російські військові викрали й катували, змусивши записати відео із закликами до примирення.
Як це було, і що відбувається сьогодні в курортному місті на березі Азовського моря – в матеріалі з Бердянська.
Кільце стискалося. Мітингувальники продовжували співати українських пісень. Хотілося це робити голосніше і на зло, страху не було, у кожного всередині було відчуття єднання. Важливо було побачити одне одного, підбадьорити, сповнитися вірою в те, що ми вистоїмо. Ще раз голосно на площі Єдності сказати, що ми живемо у вільній країні, що Бердянськ – це Україна, і так буде завжди.
20 березня після ходи центральними вулицями міста небагато людей поверталися на Приморську площу. Озброєні військові з білими пов'язками оточили мітингувальників. Коли вони почали розходитись, пролунали постріли в повітря, крики. Чоловіків, жінок, молодих людей, що залишилися, окупанти притисли до відкритої сцени, почали заламувати руки й обличчям вниз притискати до асфальту. Хтось із лежачих намагався обурюватися, їх били ногами.
Потім кількох потягли до машин, там роздягали та обшукували. У кільці опинилися підлітки, перехожі підбігали та витягували дітей через стрій військових. Найвідчайдушніші просили їх відпустити, інші здалеку знімали те, що відбувається, на мобільні телефони, але протистояти сотні солдатів тією купкою людей було неможливо. Декількох мітингувальників забрали.
Потім у соцмережах з'явилася інформація, що вранці увірвалися в будинок, обшукали та викрали активістку бердянських мітингів Тетяну Типакову. За кілька днів до цього на вулиці затримали та відвезли в невідомому напрямку ще двох учасників та організаторів щоденних демонстрацій: Віталія Шевченка та Володимира Сушка.
Так завершився мирний мітинг у місті, яке завжди пишалося бути серцем Азова. «Це наша земля! Ідіть геть звідси!»
28 лютого, в перший день окупації, коли російські солдати захопили будівлю виконкому, бердянці вийшли на захист свого міста. Обурені зухвалим вторгненням беззбройні місцеві жителі почали збиратися на площі й тіснити ряди окупантів із криками: «Від кого ви нас прийшли звільняти? Це наша земля! Ідіть геть звідси!» До них приєднувалися перехожі, тримали стрій, співали українські пісні, говорили один одному: «Немає зброї – будемо тиснути морально!»
Після двох годин протистояння окупанти попередили: «Ми – росгвардія, будівля виконкому в нашому розпорядженні, техніку приберемо, але будуть провокації з вашого боку, тоді зайдуть армійці та зроблять зачистку». БТРи відкотили з центральних вулиць, військова поліція зайняла двадцять шість стратегічних об'єктів міста. Декілька днів вони не висовувалися, потім з'явилися патрулі, почали пересуватися містом і спостерігати осторонь.
Сотні людей продовжували збиратися щодня на Марш свободи з українськими прапорами, говорили про те, що думають, обмінювалися інформацією, пишалися бажанням протистояти. За два тижні почалися розмови про те, що варто бути обережнішими, на мітингах з'явилися «чужі». Бердянськ – невелике місто, активно налаштовані жителі добре знають одне одного, а тут почали приєднуватися підозрілі особи, які до всіх приглядалися і все фіксували.
Тим часом місто лихоманило: припинилося газопостачання, електромережі не витримували навантаження, зачинялися супермаркети, звичайні продукти ставали дефіцитними, бердянці сиділи на сухпайках.
З 15 березня пішли колони людей із сусіднього Маріуполя, місцеві взялися їм допомагати. Щодня о 12-й в центр міста приходило все менше людей: хтось поїхав, хтось не зміг добратися чи залишився без зв’язку. Колективна вимога відпустити перших затриманих ніяк не допомогла, у комендатурі сказали, мовляв, не ходіть, не просіть, чекайте три-чотири дні, поговорять і відпустять. Після розгону мітингу та затримання решти активістів бердянці почали збиратися лише у вузькому колі та в перевіреному місці.
«Учі гімн расії»
22 березня відпустили Тетяну Типакову, але через день після того, як її звільненню зраділо багато людей у фейсбуці, знову забрали. Окупанти тримали всіх у місцевій колонії №77, катували, тиснули, схиляли до співпраці. У своєму телеграм-каналі окупанти виклали два відеозаписи, на яких змучені Володимир та Тетяна дякували російським солдатам за звільнення і пропонували все вирішити миром. Записів із Віталіком Шевченком не було, знайомі розповідали, що він був синій від побоїв.
Активістів врешті відпустили – когось за три дні, когось за десять. Після того, як вони опинилися в безпечному місці, стали відомі подробиці їхнього перебування у тюремних камерах.
Людей допитували та били. «Учі гімн расії» – говорили вони Тетяні. Поширені рашистські прийоми: роздягнути, принизити, не давати спати, їсти, пити. Весь час били: або книгою на пальцях, або з обох боків ногами по вухах, по нирках. Найвитонченіший спосіб – використання електричного струму. Під’єднують дроти відразу до пальців, посилюють напругу, відпускають, у проміжках психологічно тиснуть: змушують писати, відповідати на запитання, б'ють по обличчю, і все повторюється знову.
«І я здалася, коли вони причепили дроти до мочок вух. Не знаю, чи такої сили був струм, але мені здалося, що верхня частина голови відокремилася і кудись угору полетіла. Показали мені текст на комп'ютері. Один знімав на камеру, а я читала його».
Цією історією свого ув'язнення Тетяна поділилася, коли минув понад місяць, минувся біль фізичний, але залишилися гнів і ненависть.
12 квітня на сторінці у фейсбуці з'явився пост Віталія Шевченка, в якому він повідомив, що перебуває в Україні, живий, ще не зовсім здоровий, але вирішив створити волонтерську групу «Бердянськ – Темерінда», щоб допомагати запорізькій теробороні та ЗСУ. Типакова допомагає евакуювати людей із небезпечних територій.
16 квітня стало відомо, що туристичні агенції підтримали ініціативу Тетяни Типакової, щоб продемонструвати, як вся країна підтримує Бердянськ – у 18 містах з'явилося 24 білборди, на яких написано «Бердянськ – Україна».
Штаб допомоги маріупольцям працював до 9 квітня
Місто продовжує чинити опір. Попри погрози, понад місяць протримався кол-центр та штаб забезпечення життєдіяльності міста на базі Центру дитячо-юнацької творчості, який допомагав організовувати гарячі обіди, місця для проживання, евакуацію в інші українські міста, доставлення медикаментів. Після арешту керівників зі сфабрикованого приводу та закриття штабу 9 квітня волонтери допомагають працювати іншим гуманітарним центрам. Навчальні заклади міста відчинили двері для маріупольців, там пропонують місце для ночівлі, харчування, ліки, одяг, психологічну допомогу.
Забрати можуть будь-кого
Сьогодні військовий патруль на вулицях Бердянська може зупинити будь-кого, перевірити документи та мобільний телефон, без пояснення причин просто затримати. Щодня надходять новини про арешти містян.
Щодня надходять новини про арешти містян
Волонтер, отже є гроші, зв'язки, контакти – затриманий.
Підприємець, отже, є гроші, товар, постачання – затриманий.
Активіст, отже, ідейний ворог, є контакти – затриманий.
Чиновник, отже, є контакти, зв'язки – затриманий.
Здаєш житло, отже, є житлова площа, гроші – затриманий.
Директор музею, в історичній експозиції є проукраїнські символи – затриманий.
Селянин, отже є земля, паї, зерно – затриманий.
Самопроголошена влада схиляє до співпраці приватних підприємців, дала термін зареєструватися у виконкомі до 30 квітня за умови: 20 відсотків відкату окупантам. Хто не погоджується, мусить припинити роботу.
Склади з зерном у сільських районах уже забрали: приїхали озброєні люди, збили замки, повісили свої. Раніше весь виторг хлібокомбінат здавав у банк, зараз гроші не надходять – він також у чужих руках.
Дитячі садки, школи, клуби, центри творчості з початку війни займалися лише дистанційно, а 2 травня завершують навчальний рік за розпорядженням МОН України. На вулицях – лише черги в аптеки, магазини, банки. Бердянці їдуть з міста.
