Чотири дні навчання – й на передову, рятувати життя. Як нині працюють «Госпітальєри»
«Ну ти й баба-петарда», – казали ще малій Ірі друзі, коли вона стрибала у воду з тарзанки, аж поки «п’ята точка» почервоніє. Хто ж знав, що колись це псевдо, яке причепилося з дитинства, сестра Петарда матиме на передовій, коли рятуватиме людські життя в найгарячіших точках у складі добровольчого батальйону парамедиків «Госпітальєри».
Це український добровольчий батальйон парамедиків, який з 2014 року працює в зоні бойових дій. Їхній діяльності присвячують вірші, а вони в умовах війни виконують роботу, на яку здатен не кожен лікар.
Петарда
Вона прийшла в батальйон у 2017 році. Каже, її історія схожа на історії багатьох. Переломним моментом став Майдан.
«На Майдані мені було 18 років, і я не пішла туди одразу, а лише коли визначилась, якою має бути моя роль. Але почалася війна – і стояти осторонь було неможливо. Згодом випадково потрапила на навчання "Госпітальєрів" – власне, так і залишилась у батальйоні», – каже дівчина.
Родина про таке рішення не знала. Вона просто недоговорювала правду мамі та бабусі. Спершу казала, що просто допомагатиме як волонтер, викладатиме.
«Вішала лапшу, що я десь корисна, але що на передову я не їжджу», – згадує.
Згодом довелося зізнатись, адже почали поширюватися фото та інтерв’ю.
«Пам’ятаю Оксана Корчинська в Мар’їнці мене знімає, а я кажу: «Ні-ні-ні! Не знімайте», бо у мене мама її читає», – згадує вона. З початком війни “Госпітальєри” працюють на передовій. Навіть поранених окупантів забирають. «Коли азовці у Київській області взяли в полон росіянина і віддали нашим медикам, той радів, що потрапив до «добрих азовців, а не до «Правого сектору», – згадує Петарда. – І тут наш боєць, який в батальйоні з 2014 року, знімає найстаріший шеврон і показує йому: «А ми по-твоєму, хто?» Але довезли і його, стабілізували. Якщо не помиляюсь, мав перебиті ноги».
І коли ти виносиш їх на собі, госпітальєрко,
і відбиваєш їхнє життя в їхньої смерті,
смерть говорить – зі мною завжди нелегко,
ті, що мають зі мною справу, рідко бувають відверті.
Сергій Жадан
Обіцянка капелану
Усе почалось з невеликої групи медиків добровольчого корпусу «Правий сектор».
Засновниця батальйону, тоді 18-річна Яна Зінкевич, була під обстрілом на передовій, а тамтешній капелан якраз розповідав історію госпітальєрів – чернечого лицарського ордену, засновник якого керував госпіталем з передовою на той час медициною.
Тоді Яна сказала, що якщо цю ніч переживуть, сама створить подібну організацію і назве її на честь госпітальєрів.
Вони таки вижили. Шестеро парамедиків стали основою майбутнього батальйону «Госпітальєрів».
Завдання парамедика – стабілізувати пацієнта, який перебуває в невідкладному стані – тобто на межі життя і смерті: зупинити кровотечу, провести серцево-легеневу реанімацію, евакуювати чи транспортувати пацієнта. У різних країнах навчання парамедиків триває різний термін.
В Україні до 2017 такої професії не було. Зараз парамедиком офіційно може стати людина, яка провчилась не менше ніж 3 роки у медвиші зі спеціалізацією в системі екстреної допомоги й фактично працює в бригаді "швидкої".
У США парамедик може бути людиною без медичної освіти, яка пройшла навчання й отримала відповідну ліцензію. Так це працює і в "Госпітальєрів".
До лютого батальйон мав вишкільну базу, де охочі стати волонтерами-парамедиками проходили тижневе навчання.
«Вчитися брали всіх, хто хотів. Але вже в процесі ми стежимо за людьми: як навчаються, чи готові фізично щось зробити, чи приживуться в нас. Конфліктну людину ми відсікаємо, адже невідомо, як вона себе покаже», – каже Петарда.
Але зараз таке навчання провести неможливо: навчальна база розташована на межі Дніпропетровської та Донецької областей, та і немає часу навчати тиждень. Зараз парамедиків навчають всього чотири дні.
Лише невелика частина тих, хто приходить як доброволець, має медичну освіту.
«Точної статистики немає, але здається десь 65% люди без медичної освіти», - каже дівчина.
Вона – інструкторка з тактичної медицини та домедичної допомоги – теж не має фахової освіти, проте має сертифікацію МОЗ, яка засвідчує її вміння.
«У нас є протоколи, по яких ми працюємо і навчаємо», – пояснює. Зараз їх люди працюють по всій лінії фронту. Скількох Ірина врятувала особисто, говорити не любить. З 2014 року до 24 лютого 2022 року її медичний батальйон врятував понад три тисячі життів.
Письменниця Гера
«Той крик на іншому кінці дроту, коли повідомляєш людям про втрати, міняє твоє життя кардинально», – каже Олена Герасим’юк.
Вона з дитинства хотіла стати письменницею. Закінчила вищі літературні курси в КНУ ім. Тараса Шевченка – на той час єдину кафедру в Україні, де навчали професійних письменників.
Але з 2017 вона ще й госпітальєрка – посестра Гера, яка рятувала людей із найгарячіших точок.
Під перший обстріл потрапила 18 лютого 2014 на Євромайдані ще студенткою.
«Тоді я ще не знала, що ось так починається війна», – каже дівчина.
Внучка дисидента Михайла Дацюка і донька поета-лауреата Шевченківської премії Василя Герасим’юка пішла в батальйон волонтеркою-парамедиком через загиблого на війні родича – Віктора Бражнюка з 80 ОМБР.
Відео його вбивства у 2014-му облетіло соцмережі. Катування, через які він пройшов, бачила вся Україна.
«Минуло ще кілька років – і я дізналась, як діставали його тіло і тіла його побратимів, бо Мільчаков (російський неонацист, який воював на боці терористів на Донбасі – авт.) знущався не лише над живими, а й над мертвими, над їхніми тілами», – каже Гера.
Виявилось, що тіло діставала Оленина подруга-ветеранка, якій на той час було 18 років.
«Тоді я подумала, що не маю морального права ховатись за її спиною. Постановила, що мушу бути на передовій і так віддячити їй за те, що вона зробила для моєї родини», – каже Гера.
Здобула дві нагороди – нагороду батальйону «За збережене життя», а також державну нагороду «За врятоване життя», зокрема за участь у спецоперації із затримання Володимира Цемаха (проросійського колаборанта і бойовика, якого підозрюють в тому, що він був причетний до збиття Boeing 777 рейсу MH17 – авт.).
«Ми витягували наших поранених. Вели цього проклятого Цемаха, за наказом якого було вбито 300 людей одним пострілом по Боїнгу, а ще скільки вбитих і закатованих ним (Володимир Цемах був командиром окремої роти протиповітряної оборони в Сніжному тоді, коли звідти було збито Boeing 777 рейсу MH17 – ред.). Проводили евакуацію поранених у той день під якимись неможливими обстрілами. Але ці умови були ще й набагато кращі, ніж у багатьох парамедиків, що потрапляли й в гірші ситуації», – каже вона.
Разом з нею нагородили госпітальєра Ербіса, який багатьом людям «зловив душу і запхав назад у тіло», каже Олена. Третій їх побратим, член її екіпажу Микола Волков, теж здобув нагороду за мужність, проте, на жаль, посмертно.
У 2019 «Госпітальєри» за підтримки місцевої влади відкрили комунальне підприємство «Госпітальєри Дніпра», де стаціонарно навчали людей надавати першу допомогу, де донедавна вона була інструктором.
Лікарня на колесах
«Навіть у страшній теперішній ситуації ми шукаємо плюси, як не жахливо це звучить, – каже Гера. – Наприклад, це залучення якісно нової техніки для України, щоб надавати допомогу і військовим, і цивільним».
Після хвороби дівчина не працює на передовій, нині займається логістикою і координує постачання від волонтерів. «Споряджаю екіпажі на передову. Моя задача – не лише взяти волонтерську допомогу, а і повністю доукомплектувати машини, відремонтувати, пофарбувати», – пояснює вона.
Каже, зараз парамедики батальйону також мають у комплектації реанімобілі, а також перший в Україні реанімаційний бус Вольво, який вони назвали "Ангел", з яким допомогла організація Interhelp. У цьому бусі можна розмістити або шість лежачих пацієнтів, або 18 таких, яким травма дозволяє сидіти.
«Це фактично стабілізаційний пункт на колесах», – пояснює вона.
Там є чотири кімнати: одна – для водія, друга – координаційна кімната, де ведеться документаційна робота медиків, третя кімната для відпочинку і підготовки медиків і оснащення, у ній є все: від кавоварки до холодильника для інфузії, і основне приміщення – палата на шість ліжок, кожне з яких може бути приєднане до монітора пацієнта та іншої техніки, на кшталт ШВЛ.
Тепер шукають наповнення для палати: кисневі балони для кожного пацієнта, теплі речі та ковдри у шафки для особистих речей, а також якісні розхідні матеріали, потрібні для порятунку життя поранених цивільних і військових.
«З цим автобусом наша задача спрощується. Ми можемо одночасно везти й робити маніпуляції, бо це фантастична конструкція. Наприклад, навіть якщо він заглухне, то це не вплине на роботу медичної апаратури та стан пацієнтів, бо усе продумано навіть до таких форс-мажорів», – каже Гера.
Зараз екіпажі вчаться працювати з цим бусом.
Сподівається, що в майбутньому вдасться переконати європейських донорів утому, що такі буси потрібні Україні не лише на війні, а і для цивільних потреб, адже «швидка» за законом має право перевозити лише одного пацієнта.
Окрім реанімобіля, ще мають операційну на колесах під назвою «Троя», вона рятувала життя зокрема і під Старогнатівкою на Донеччині.
Дай нам часу, шприців та джгутів,
гемостатичних бинтів,
декомпресійну голку,
пов'язку на вибите око,
соляру, мішків для смертників,
броню водіям-парамедикам,
щоб довезли живі і здорові
усіх живих і здорових.
Олена Герасим'юк
Заради кожного життя
«Заради кожного життя» – гасло батальйону. Більшість тут – дівчата.
Станом на березень 2017 року «Госпітальєри» налічували 60 осіб і 100 резервістів. З початку війни до батальйону приєднується щоденно 6-10 людей. Багатьом охочим відмовляють, оскільки наразі в першу чергу потрібні люди з медичною освітою.
Кожного дня в батальйоні отримують нові дзвінки від охочих долучитися.
«Їх і до вторгнення важко було підрахувати, а зараз неможливо», – пояснює Петарда.
Волонтери батальйону завжди на передовій: хтось прикріплений до певного підрозділу, інші за потреби підкріплюють ЗСУ.
«За нами закріплена конкретна позиція чи село – і ми розуміємо, на яких позиціях відбувається наше чергування, даємо їм кодові назви, щоб коли треба, нам повідомили. Тоді нам передають: «Виїжджайте на позицію Булочка», – пояснює Петарда.
Зараз у батальйоні багато іноземців з США, Британії, Чехії, Бразилії, Нідерландів, Венесуели, Чилі й ПАР, і ще багато проситься.
«Як казали анестезіологи зі Швеції, які прилетіли до нас, вони розуміють, що якщо впадемо ми – вони наступні», – каже госпітальєрка.
“Госпітальєри” є добровольцями та працюють виключно за підтримки небайдужих. Зробити пожертву на потреби батальйону можна на їхньому офіційному сайті. https://www.hospitallers.life/
Цей матеріал створено за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
