Прифронтовий Краматорськ. Мер розповів, як зараз живе місто і що робить влада

Краматорськ – одне з двох міст, з яких у 2014 році почалася війна на Сході України. Тоді три місяці воно було окуповане бойовиками «ДНР», аж поки українська армія його звільнила. Коли бойовики перемістилися до Донецька і стало зрозуміло, що це надовго, Краматорськ став адміністративним центром Донецької області – саме тут перебуває керівництво регіону. Сьогодні за 45 км від міста тривають бої.

Коли Краматорськ став «столицею» Донеччини, то почав стрімко «гарнішати»: у місті повністю реконструювали центральну площу, на якій перед тим прибрали Леніна, відновили парки відпочинку, відремонтували дороги, облаштували амбулаторії, відремонтували школи й дитячі садки, побудували спортивні та дитячі майданчики. Торік у місті почали зводити житлові багатоповерхівки – вперше за майже 30 років.

Після повномасштабного вторгнення Росії все це опинилося під загрозою знищення: вже зрозуміло, що тактика росіян – зрівняти місто з землею, а потім захопити його руїни. Краматорськ два місяці потерпає від ударів російських ракет – після потоплення крейсера «Москва» ці удари стали щоденними. У місті майже цілодобово лунає сирена, є руйнування та жертви.

Найстрашніший удар по Краматорську був 8 квітня, коли росіяни з «Точки У» обстріляли залізничний вокзал, на якому тисячі людей тоді чекали на евакуацію. Загинули 59 осіб, понад 110 отримали поранення – це наймасовіше вбивство в Краматорську від часу Другої світової війни.

Що зараз відбувається в місті, скільки людей залишилось і які загрози постають перед Краматорськом – про це та інше ми поговорили з міським головою Олександром Гончаренком.

«Ось вам і відкритість мера»

Олександру Гончаренку телефонують з незнайомого номера, він бере слухавку, у якій розгніваний чоловік кричить: «Чому у вашому місті не працюють відділення "Ощадбанку"? Я приїхав з іншого міста, а вони не зачинені!»

«Дівчата виїхали», – відповідає міський голова. Того дня в Краматорську вранці пролунало 5–6 вибухів.

«То скажіть їм, щоб повернулися!» – далі кричить чоловік у слухавці.

«Ви сказали, що з іншого міста? То чому ви не пішли в "Ощадбанк" у вашому місті?» – питає Гончаренко.

«Я з Попасної. Поїдьте і сходіть там до відділення банку», – відрізає незнайомець.

Міський голова кладе слухавку, видаляє номер телефону з історії дзвінків і дивується: «Капець, ну що за… Звідки в нього мій телефон? Що дві-три хвилини мені хтось телефонує: якась бабуся, якийсь дідусь. Ось вам і відкритість мера».

Потім набирає керівницю «Ощадбанку» в Краматорську. У неї дуже сумний голос: «У мене сьогодні бабуся померла, зараз не можу говорити. Щось термінове?» Гончаренко вибачається, розповідає про дзвінки щодо роботи «Ощадбанку».

«Сьогодні просто не відчиняли. Учора працювали й позавчора. Завтра, якщо все буде спокійно, відділення також працюватиме», – відповідає керівниця.

Міський голова хоче передзвонити розгніваному чоловіку з Попасної, але згадує, що видалив його номер.

«Ех… А якби той чоловік розмовляв без наїзду, я не видаляв би й зараз передзвонив», – каже Олександр Гончаренко.

Він зізнається, що від початку війни двічі «зірвався» й ужив ненормативну лексику в публічному спілкуванні: одного разу після обстрілу залізничного вокзалу Краматорська в одній з міських груп у вайбері – мер тоді вкотре закликав містян виїжджати й серед іншого написав: «2–3 дні, й Краматорську п..ць». Цей вислів краматорці дуже жваво обговорювали в соцмережах.

«Мені губернатор сказав: пиши, що хочеш. Кажи все, якщо це переконає людей евакуюватися», – пояснює Гончаренко.

Кому в Краматорську дають «гуманітарку»

Другий випадок публічного вживання нецензурної лексики був після відеоролика жительки міста про те, що люди в місті начебто не отримують гуманітарної допомоги.

— Хто мені його тільки не надсилав і не питав, чи правда. Я кажу: «А ви де?» — «Та ми ось виїхали». І я їм: «То приїдьте й подивіться самі, перш ніж робити такі гучні заяви!» Ця жінка не в місті, вона втекла, СБУ її зараз не може знайти.

Ми не можемо публікувати місця роздачі гуманітарної допомоги. Не дай Боже щось прилетить і загинуть люди. Нам досить загиблого працівника Управління з питань цивільного захисту Олега Іванова [загинув під час обстрілу залізничного вокзалу Краматорська]. Мені цього року буде 48, а він на рік старший за мене. Хто відповідатиме, якщо ми зараз маршрути, локації [роздачі гуманітарки] покажемо й туди прилетить?

Тому обираємо різні локації за різними адресами, працює сарафанне радіо, виходимо з гучномовцями. Об'їхали майже всі селища, сьогодні поїдемо навіть у Привілля, там мешкає 80 людей. [Секретар міськради Ігор] Сташкевич особисто цим займається, тому є волонтери, є автівки.

Ми намагаємось уникнути зловживань. Робимо базу й намагаємося не допустити такого, як було на початку видачі, коли одна людина встигала за один день отримати гуманітарку 2–3 рази.

— Кому зараз дають гуманітарну допомогу?

— На початку давали пільговим категоріям населення, прописаним Мінсоцполітики: людям з інвалідністю, багатодітним сім'ям — загалом там 22 категорії. А зараз уже й пенсіонерам почали видавати, бо немає більше обмежень з боку держави.

— Багато людей залишилися без роботи, без джерел доходу. Люди фізично здорові, але позбавлені можливості заробляти гроші. Як бути з ними? Їм даватимуть гуманітарну допомогу?

— Таких людей небагато. Знаєте, що я їм відповідаю? Приходьте на ДРУАС працювати [комунальна компанія, яка опікується дорогами] – вакансій відсотків 30 для працевлаштування. На КАТП [компанія з вивезення сміття], в нашу «Тепломережу» йдіть, якщо зараз почнемо труби замінювати, у «Водоканал» приходьте. Ідіть працювати водієм в «АТП» [один з приватних перевізників] або КТТУ [Краматорське трамвайно-тролейбусне управління] – водії зараз потрібні.

Ідіть у лікарні – там 40% [працівників] залишили місто й виїхали. Маю на увазі обласні лікарні, бо наші міські працюють, а обласні – ні. Медичні сестри з обласних лікарень переходять працювати до нас, медсестра може «брудними» отримати 18–20 тисяч, лікарі – 30–35–40 тисяч. Бо фонд зарплатні є, а людей обмаль – зменшилася кількість. Будь ласка, приходьте й працюйте в лікарні! Технічний персонал усюди потрібен. За бажання працевлаштуватися можна!

Більшість тих, хто лишився в Краматорську, – пенсіонери

— Скільки людей залишилось у місті?

— Найпростіший спосіб полічити населення — це порахувати кількість вивезених твердих побутових відходів. Якщо до війни ми за тиждень вивозити майже 900 тонн, то зараз - до 300 тонн. Так, там є листя та гілки – це сезонне коливання [вивезення сміття], коли в селищах вивозимо більше, ніж у місті, десь у півтора-два рази.

Багато людей виїхало з центру міста. Зараз поліція ходить по будинках і збирає по сусідах інформацію, хто там мешкає. Навіщо? Щоб у разі можливого руйнування певного будинку розуміти, в який під'їзд бігти насамперед. Або щоб було легше виявляти якихось неблагонадійних осіб.

Тобто кількість людей, які залишилися, за нашими розрахунками, близько 45–50 тис. До початку повномасштабної війни в нас кількість пенсіонерів, які отримували пенсію, була близько 63 тис., а зараз їх — приблизно 30–35 тис. Тобто з 45–50 тис. людей, що залишилися, 30–35 тис. – лише пенсіонери.

Це ті, хто залишався під час окупації [Краматорська бойовиками «ДНР»] вісім років тому, для яких будинок – це все, що вони мають у своєму житті. Ці люди хвилюються лише за те, щоб дім уцілів, щоб мародери його не розграбували. Навіть якщо буде ескалація та потужніші обстріли, ці люди, думаю, не залишать місто.

Проте ви ж розумієте, що цим людям доведеться допомагати. Так, ліки в нас є, запаси інсуліну ми зробили на 2–3 місяці й далі робимо щодня, і видаємо наперед, і закликаємо людей брати, бо наші потужності для зберігання вже вичерпано.

Тобто десь 160–165 тис. людей виїхали з міста.

— Що загрожує в Краматорську людям, які не хочуть евакуюватися?

— Стати жертвою чергового ракетного чи бомбового удару. Вважаю, це зараз єдина загроза. Правоохоронці працюють, їх кількість зростає, допомога надійшла, тому жодних випадків мародерства ще не зафіксовано. Може, 5–6 викликів за 55 днів було – але це побутові травми, здебільшого пов'язані з уживанням алкогольних напоїв. Хоча офіційно продаж алкоголю в області заборонено.

— Можете порадити їм, що робити, щоб вижити?

— Переховуватись у підвалах та в укриттях у разі небезпеки. Менше пересуватися містом, бо ніхто не знає, де й коли може вибухнути.

Чому в магазинах високі ціни

— Яка ситуація в місті з пальним, ліками, харчами?

— Близько 30 % магазинів ще працюють. Наскільки я знаю з розмов з їхніми власниками, проблем з постачанням у них нині немає. Може не бути певної категорії продуктів, бо вони їх не отримують від постачальників, але великого ажіотажу щодо харчів у місті не бачу. До того ж багато людей уже зробили запаси.

Ми надаємо автобуси для подальшої евакуації. Вони вивозять людей до Покровська, звідти зараз ходить один потяг, на більше немає потреби. Учора-позавчора на потяг з Покровська до Чопа через Львів сіли 300–400 людей. На залізничному вокзалі Краматорська під час активної евакуації щодня відправляли від тисячі до півтори тисячі осіб. А зараз диспетчер записує охочих евакуюватися, то 30–40 людей набрали – й поїхали до Покровська. Хто хоче далі в Дніпро – їде в Дніпро, до того ж безплатно.

Є перебої з пальним через влучення ракетою в Кременчуцький НПЗ. Транспорт для перевезення пального наявний, але питання, як його отримати в Центральній Україні. Проте запаси для комунального транспорту є. Автобуси стоять заправлені. Тому якщо треба буде миттєво посадити тисячу людей і відправити в безпечніше місце, то якщо водії всі не втечуть – ми це зробимо.

— Краматорці в соцмережах обговорюють, що ціни в магазинах дуже зросли. Чи може міська влада на це вплинути?

— На жаль, це за межами наших повноважень. Цим питанням має займатися лише Держпродспоживслужба з правоохоронними органами. На жаль, сьогодні жодного працівника Держпродспоживслужби, який виконував би свої обов'язки в Донецькій області, немає. Але після війни всі ці питання, думаю, Держпродспоживслужба відпрацює.

Чому зросли ціни? Бо у два-три-п'ять разів подорожчала логістика, доставка. Гуртові ціни закупівлі від постачальників також зросли на 20–30 %. А торговельна націнка зараз не може перевищувати 10–15 %. Тому в магазинів і мереж, що працюють офіційно, усе перевірять. І вони все це розуміють, вони знають. І будуть зобов'язані показати ціни закупівлі й транспортування, а також показати націнку.

У будь-якому разі, якщо до нас надходить сигнал про завищені ціни, наш відділ торгівлі одразу телефонує до власника й обговорює кожен такий випадок. На сьогодні до мене таких скарг не надходило.

— Чи відомо, скільки в Краматорську нині працює підприємств?

— З великих працює одне – «ЕМСС» [«Енергомашспецсталь» – великий виробник литих і кованих виробів для металургії, суднобудування, енергетики та машинобудування]. Частково, бо там було влучення ракети та руйнування, але вони стараються щось виробляти. Працюють з мінімумом людей – там залишилося 150 чи 200 працівників.

Згідно з інформацією власниці трьох основних ринків, то промисловими, непродуктовими товарами майже ніхто не торгує, а тих, хто торгує харчовими продуктами, залишилося 15 %. Але вибір є.

— Чи маєте інформацію про підприємства, які евакуювали своє виробництво з міста?

— «Фурлендер» [виробник вітроенергетичних установок] почав процедуру. Вони мають таку можливість, бо обладнання, яке хочуть перевезти, легко демонтувати й загалом перевозити, на відміну від «ЕМСС», «КЗВВ» [«Краматорський завод важкого верстатобудування»] чи «НКМЗ» [«Новокраматорський машинобудівний завод»] [після інтерв'ю стало відомо про евакуацію заводу автогенних матеріалів «Донмет»].

Я вважаю, вони тимчасово перевозять, щоб запобігти можливому руйнуванню.

– Більшість підприємств не працює, надходжень до бюджету немає. Звідки ви берете гроші на роботу комунальних підприємств, щоб у місті все працювало?

– У комунальних підприємств є власні надходження – 25–30 % від рахунків, які вони виставляють мешканцям. Зараз відсоток сплати за комуналку від мешканців становить близько 30%. Також ми допомагаємо комунальникам фінпідтримкою. У нас на казначейських рахунках є певна кількість грошей, яких вистачить на зарплатню комунальникам – думаю, місяці на три-чотири. Що буде далі – побачимо.

Візьмемо, наприклад, комунальну компанію із вивезення сміття. До війни власні надходження на підприємстві були в середньому до 4 млн грн, зараз – мільйон. А фонд зарплатні – 1,8 млн грн. Тож ми надаємо фінпідтримку в розмірі 800 тис. грн.

Навіщо «латати» дороги під час війни та що робити з Пушкіним

– У місті прибирають і навіть ремонтують дороги…

– Знаєте, як ми дороги відремонтували? Попросили в асфальтового заводу під розписку 100 тонн асфальтової крихти – розрахуємося після війни. Ми ж не можемо зараз нічого купити з наших казначейських рахунків – окрім зарплатні, податків та енергоносіїв, майже нічого не можна сплачувати. За програмою Управління цивільного захисту можемо закупити плівку, OSB-плити й інші будівельні матеріали та видавати мешканцям пошкоджених будинків – це ми можемо зробити. А купити асфальт чи ще щось – ні.

Ми ці 100 тонн переробили через рециклер і залатали найбільші дірки на дорогах. Якщо запеклих бойових дій тут не буде, візьмемо ще 100 тонн. Транспорт працює – ми ж не хочемо нищити наші тролейбуси.

– Але чи це те, що взагалі варто робити під час війни?

– Ну тоді закриймо все та зупинімо. Відпустімо всіх працівників комунальних підприємств і нічого не робімо. Не та ситуація в нашому місті – воно живе. Можна сказати, що ми – мирне місто, в якому не відбуваються такі жахливі події, як у Чернігові. Якщо не дай Боже і в нас буде таке, звісно, ми не прибиратимемо. А зараз що, сміття не вивозити? У нас немає 50 тис. мешканців, які ще залишилися?

– Нещодавно на сайті електронних петицій з'явилася петиція про перейменування всіх російських топонімів і знесення всіх російських пам'ятників у Краматорську. Як ви до цього ставитеся?

– Думаю, це не на часі, скажу чесно. Обов'язково зробимо після війни, повернемося до цього питання. Якщо робити так, як роблять інші міста, то треба в тому самому парку Пушкіна змінити назву та прибрати звідти пам'ятник [Пушкіну]. Я вважаю, що це можна зробити. Вулиця Московська й інші – треба буде їх ретельно перевірити . Вважаю, всі підтримають цю ідею [про перейменування та демонтаж]. Я особисто за та певен, що депутати підтримають.

Але це питання дійсно не на часі – зараз є чим займатись, окрім того, щоб збирати сесію й вирішувати саме його. Тому повернемося до питання після війни.

«Політики під час війни бути не може»

– На відміну від багатьох інших міст Донеччини, у Краматорську не запроваджували військову адміністрацію. Чому?

– У нас працює цивільна адміністрація, бо ми виконуємо всі завдання голови обласної військової адміністрації, тому не було потреби переводити Краматорськ на військову. Тільки тоді, коли органи місцевого самоврядування, цивільні адміністрації з певних причин не спроможні виконувати завдання, які перед ними ставлять з боку очільника області, то тоді вводять військові. Так відбулось у Дружківці та Костянтинівці.

– До «великої війни», у нормальних умовах, щоб ухвалити рішення, потрібно було скликати сесію міської ради або засідання членів виконкому. А як міська влада ухвалює рішення зараз?

– Зараз немає потреби в таких рішеннях [які мають ухвалювати депутати або члени виконкому]. На початку війни були певні потреби, ми проводили засідання виконкому. За умов воєнного стану законодавство дає нам змогу проводити сесії з певних питань, ми проводили засідання виконкому – було 2 чи 3 засідання.

– В Україні заборонено діяльність партій ОПЗЖ та «Партії Шарія». Що в Краматорську буде з депутатами від цих партій?

– Наскільки знаю, депутати, які створювали фракцію ОПЗЖ у нашій міській раді, не є членами партії. Тому до них жодних питань щодо цього не виникатиме. Якщо потрібно буде провести сесію за закликом цих депутатів, щоб вони розформували фракцію, ми це зробимо, коли воєнні події дадуть таку змогу. За регламентом, який ми змінили на початку чи перед війною, ми можемо проводити сесії дистанційно.

Щодо депутатів від «Партії Шарія» – то про них не знаю [чи вони члени партії], але мене здивувало, що хоч би як ми їх критикували, оці двоє хлопців [депутати Нікулічев і Пахомов] та [депутатка] Єлагіна 24 лютого прийшли до виконкому першими серед депутатів. Вони випікали й розвозили хліб, займалися гуманітарною допомогою. Два-три тижні відпрацювали дуже гідно, першими взялися допомагати. Ну, і ми ж розуміємо, що вони випадково пройшли до міськради від цієї партії, ніхто цього не очікував, вони й самі й сподівалися.

Знаєте, політика до початку війни – це одна річ. Політика під час війни – інша. Її немає й бути не може. Саме тому я й зустрівся з п'ятим президентом України [Петром Порошенком].

– І отримали «на горіхи» в соцмережах.

– Я намагаюся не читати коментарі, бо не хочу реагувати в такий важкий час, не хочу випускати емоції, щоб люди це бачили. Часто кортить щось відповісти, але не роблю цього. А під постом з Порошенком принципово не читав жодного коментаря, бо розумів, який там розпочнеться «срач».

Бої тривають за 45 км від міста

– Які воєнні загрози актуальні для Краматорська?

– Це Долина – Ізюм – перший напрямок, 40–45 км від нас, другий – Лиман – Кремінна, це десь 55 км. Зараз там точаться запеклі бої, і це сьогодні найнебезпечніші й найгостріші напрямки для нашого регіону. Тому ми з військовими робимо все, щоб їх захистити.

Ракети прилітають, і ви ж бачите, куди б'ють: по промислових підприємствах. Зараз головні ризики для містян стосуються тих, хто мешкає поруч з такими підприємствами, як «Кондиціонер», «КФЗ» [«Краматорський феросплавний завод»], «СКМЗ» [«Старокраматорський машинобудівний завод»]. Що вони [росіяни] там шукають і що намагаються [розбомбити], ніхто не розуміє. Підприємства не працюють. З потужних підприємств у нас сьогодні працює лише «Енергомашспецсталь», наскільки це можливо, бо там частково відбулися руйнування [внаслідок обстрілу].

– Чи є якийсь підрахунок збитків, завданих місту внаслідок війни від початку повномасштабного вторгнення Росії?

– Можемо порахувати. Зруйнована школа № 15. Щоб таку школу на 500 дітей побудувати, треба десь 100–150 млн грн.

Будинок на Ярослава Мудрого, 54 – п'ятий поверх 100 % не придатний для проживання. Якщо не пошкоджено стіни четвертого та третього поверхів, треба буде видаляти п'ятий. Там 90 квартир. Питання – це буде чотириповерховий будинок чи ми його взагалі не відбудовуватимемо? Ми беремо собівартість за метр квадратний – 20 тис. грн – множимо на квадратуру – й отримуємо збитки по цьому будинку. Якщо залишити до чотирьох поверхів, це 150–200 млн.

Загалом у 60–65 будинків повилітали вікна – це 5–10 млн.

Що зруйновано на «ЕМСС», «КФЗ», «СКМЗ» – взагалі окремі питання.

– Скільки людей у Краматорську загинуло від початку великої війни?

– Перша жертва в нас була на бульварі Краматорському, 24, біля «Сільпо» – там один чоловік 1973 року народження вийшов покурити [і саме почався обстріл]. Чому я про це знаю? Дружина до мене зверталась особисто через фейсбук – ми допомагали їй з похованням.

У березні в напрямку Шабельківки у Старому місті загинула бабуся з онукою – авіабомба прилетіла просто в їхній будинок.

Троє людей загинуло на Ярослава Мудрого, 54. Унаслідок обстрілу на вокзалі загинуло 59 людей, і 19 квітня загинув один водій на «Кондиціонері», ще трьох осіб було поранено.

«Не боїться тільки дурень»

– Ви особисто для себе визначили той момент, коли вирішите евакуюватися?

– Коли я вже не знадоблюся людям живим. Скільки буде можливо виконувати свої обов'язки й допомагати людям, стільки я й залишатимуть у місті. І для мене чудовим прикладом є міський голова Чернігова – місто було понад 20 діб в оточенні, його «поливали» артилерією, «Градами», 70 % Чернігова зруйновано, але міський голова не залишав його. Це приклад для мене та моїх заступників.

– А вам не страшно?

– Усім страшно. Треба боятися за життя, треба бути сконцентрованим, щоб не потрапити в небезпечну ситуацію. Треба бути обережним і готовим, що якщо ти на вулиці, то може «прилетіти». Не боїться тільки дурень. Боятися можна й треба, але не панікувати. Це допоможе залишитися живим.

– Як думаєте, що буде далі? Чим усе закінчиться?

– Моє особисте враження від спілкування з військовими – я ж бачу їхню мотивацію та їхній настрій – ніхто не збирається здавати ні Слов'янськ, ані Лиман, ні Краматорськ, ані Донецьку область. Тому моя думка – перемога невдовзі буде за нами.

краматорськ російсько-українська війна війна