Харків – Ізюм – Львів. Драматична історія мами з немовлям

Назад у минуле: життя до війни

У мирний час Катерина разом з командою влаштовувала психологічні тренінги й майстер-класи, працювала в приватній школі та в благодійному міжнародному фонді "Карітас".

Дівчина займалася хореографією і спортом: флай-йогою й бігом, відвідувала тренажерний зал.

Усе в житті Катерини було злагоджено та стабільно. Вийшла заміж за кохану людину, народила донечку Лізу, якій зараз уже рік.

Разом з чоловіком придбали будинок, відбудовували його й облаштовували. Робили все, щоб у їхньої донечки було нове й просторе житло.

Але спокійне, наповнене гармонією життя раптом перетворилося на хаос... Почалася війна.

"Усе почалося": війна прийшла зненацька

Того страшного дня Катерина прокинулася вранці о 04:30 від гучних вибухів. Дівчина одразу зайшла в "мамський" чат, у якому підтримувала зв'язок з іншими молодими матусями, що жили поруч.

У цей час уже ніхто не спав – знайомі писали, дзвонили й в один голос твердили, що "все почалося".

Чоловік Катерини заспокоював її, казав, щоб не переймалася, що все буде добре, але ніч 24 лютого була неспокійною.

Матір нинішньої переселенки кликала дітей до себе в Ізюм, щоб пересиділи, але молода родина хотіла залишитися вдома й сподівалася, що все мине.

"Усе це нам здалося, примарилось. У голові взагалі не вкладалося, що таке може статися...", – каже дівчина.

З початком війни Катерина з чоловіком і донькою жили у сусідки в підвалі. Облаштували місце, знесли туди матраци й подушки.

"Було дуже незручно, до того ж постійно чули вибухи... Ми з маленькою дитиною сильно застудилися. У Лізи була температура 40 градусів", – згадує Катя.

Потім жили вдома, в душі. За словами дівчини, зранку, коли було тихо, вона вимивала кімнату, а надвечір стягувала туди матраци. Вікна вони з чоловіком заклеїли плівкою та затягнули скотчем, а зовні забили їх дошками.

Згодом зовсім перестали звідти виходити на подвір'я.

Два тижні поспіль минули у страху й незручностях та з бажанням, щоб усе якомога швидше завершилося.

Дитину серед ночі кутали в ковдру й сиділи з нею біля стіни.

Катерина готувала їсти при маленькій свічці. Запас їжі в них був.

До подружжя приходила сусідка й залишалася разом з ними, бо самій страшно було те все переживати.

У знайомої родини вбило дитину – і після цього Катерина вирішила терміново виїжджати з Харкова до безпечнішого місця.

"Ліза почала сильно вередувати, і тільки тоді я зрозуміла, що всі ці дні ми сиділи в чотирьох стінах, донька не була на подвір'ї, на свіжому повітрі. А я... я постійно плакала та не могла заснути, – ділиться переселенка. — А дитина ж усе відчуває, її стан залежить від маминого, то вона й поводилася так само, як і я".

Подалі від пекла: крок у невідомість

Катерина каже, що вирішили зібрати речі й поїхати якомога далі від пекла, без жодної думки про те, що чекатиме попереду.

"Чоловік два дні плакав, обіймав нас, за все вибачався й казав, що, можливо, він у своєму житті зробив щось не так", – згадує переселенка.

За її словами, служби таксі озвучували нереальні ціни за перевезення з центру до залізничного вокзалу – 3000–6000 тис. грн. А потім узагалі відмовлялися їхати.

Тож вирішили йти пішки.

"На вулиці холодно... Ліза у візочку. Ми з чоловіком та знайомими просто йшли містом. Було дуже страшно, але іншого виходу не мали. На вокзалі був справжній капець. Багато людей, усі схвильовані, налякані, заплакані. Я хотіла, щоб чоловік доїхав з нами хоч до Львова, бо з малою дитиною самій дуже важко. Але він залишився в Харкові", – згадує пережите Катерина.

У потязі всі люди були дуже напруженими. Під час вибухів хтось хрестився, хтось плакав, хтось падав. Коли вимкнули світло – у пасажирів почалася істерика – наче життя скінчилося.

"Багато людей їхали стоячи. Ми сиділи втрьох на одному посадковому місці. Дорога була довгою й важкою. Комусь постійно ставало зле, викликали швидку допомогу.

Хтось не доїхав – під час евакуації стався інсульт. Дитина була схвильованою й постійно плакала", – розповідає переселенка про свій нелегкий шлях.

До Львова приїхали о 04:00 ранку. За словами дівчини, волонтерів знайти не вдалося. Переселенці були втомленими та дуже змерзли.

Візочок не дозволили з собою взяти, тому Катерина носила доньку на руках і самотужки тягла величезний рюкзак і дві сумки з речами.

Спочатку збиралися їхати до Німеччини, але зупинились у знайомих у Львові.

Про окупований Ізюм: другий місяць у людей немає ні води, ні їжі

Мама Катерини з Ізюма перебуває в тій частині міста, де з самого початку була російська армія. Сьогодні місто повністю окуповане й рідна людина понад тиждень не виходить на зв'язок.

У людей уже другий місяць немає ні води, ні їжі.

"В Ізюмі чомусь не виявилося ні бомбосховища, ні запасів їжі, хоча постійно звітували про наявність гуманітарної допомоги. Людей навіть не евакуювали, – переймається переселенка. — Багатьох, дуже багатьох місцевих убили. Наприклад, біля хлібозаводу прилетіло. Люди залишалися під уламками в підвалі впродовж двох тижнів. Звісно, ніхто не вижив".

За словами Катерини, якби "добрі люди" не показали російським військовим шлях у місто, то над Ізюмом сьогодні майорів би український прапор.

Ідеться про депутатів міськради Анатолія Фомічевского та Юрія Козлова, Владислав Соколова (ексміліціонер) і колишнього мера Ізюма Олександра Божкова (обрався від "Партії регіонів").

Катерина обурена: "В Ізюмі в чужі будинки заходять російські солдати, вибивають двері, усе скрізь перевіряють і запитують про скарги. Схоже на якийсь дурний жарт. Після всього скоєного таке питати...».

Неприємні спогади та переоцінка цінностей

Навколо багато смертей. Один знайомий родини переселенців вийшов на подвір'я школи, де його застрелили, – він навіть не встиг зрозуміти, що відбулося... і в чому його вина, що він зробив не так.

Дівчина з Харкова також запам'ятала, як на Салтівці вбило жінку поруч з домом її друзів. Тіло пролежало там три дні, його ніхто не забирав. Місцеві щодня повз нього ходили.

У метро також лежало багато вбитих людей, яких не було змоги забрати...

"Раніше ми з чоловіком каталися велосипедами по Харкову, в нас була традиція ходити в театр. У гості приїздила моя мама, ми проводили час разом. З друзями грали в настільні ігри, любили концерти. Але все це раптово обірвалося. Багатьох людей, з якими ми зустрічалися, спілкувалися й усміхалися одне одному, більше немає. Від того страшно. Та й чоловік мій виявився брехуном і підлою людиною – зрадив і покинув нас з донькою... Проміняв на студентку", – каже Катерина.

Після від'їзду дівчини до Львова її коханий мовчав, від нього не було жодного дзвінка чи повідомлення. Про невірність чоловіка дізналася від друзів, які побачили фото в соцмережах. Жодних пояснень від колись рідної людини Катерина слухати не хотіла...

Переселенка каже, що зараз вони з донькою в безпеці й них усе добре. А коли Україна переможе, то стане ще краще. За цей час дівчина зробила для себе багато висновків. Пообіцяла собі купити професійне взуття і продовжити займатися з тренером хореографією.

"Більше нічого не відкладатиму на потім. Хочу великий будинок, у якому житиму великою родиною разом з батьками. Більше не хочу бути окремо", – підсумовує Катерина та бажає всім мирного неба над головою й перемоги.

окупанти переселенці війна харківщина