Як репортер Джан Мікалессін просуває роспропаганду на італійському ТБ
Репортер Джан Мікалессін прямує до окупованого Мелітополя й дорогою обганяє російські бойові машини з позначкою Z. У місті він життєрадісно позує біля білбордів, які окупанти встановили напередодні 9 травня, та розповідає, що вигляд міста змінився, відколи росіяни оздобили його символікою Радянського Союзу та зображеннями своїх героїв.
Далі акцентує, що зміни відбулися передусім у владі, адже тут уже керує російська адміністрація. Мікалессін прямує до офісу Галини Данильченко, яку називає мером, показує кадри з нею, заклопотаною та усміхненою у пресцентрі мерії, і додає, що вона “прийшла на зміну старому українському меру, Івану Федорову, якого росіяни змістили й потім заарештували”.
Read in English
Він цитує Данильченко й каже, що невдовзі російська адміністрація завершить транзит влади. Поки у відеоряді ми бачимо російських "казаків", які щось несуть у пакетах для місцевих мешканців, Мікалессін запевняє, що незабаром у Мелітополі мають запровадити обіг рубля, встановити на автівки російські номери та запустити роботу банків РФ. Тож, за його словами, на відновлення “нормальності”, тобто нормального життя, залишилося чекати зовсім трошки.
“Що це таке?” – здивовано запитають українці, коли переглянуть сюжет на національному італійському телеканалі Rai1. Навіть якщо не знати мови, за характером “картинки” можна здогадатися, що на відео – щось "не те". А базового знання італійської вистачить, щоб зрозуміти, що оповідь відверто проросійська.
Від 24 лютого, відколи в українських містах пролунали перші вибухи російських ракет, фраза “не все так однозначно” вийшла з ужитку. Спостерігаючи за підтримкою європейських країн, можна припустити, що вони також усвідомлюють: Росія – наш спільний ворог.
Але в Італії на першій кнопці суспільного телебачення один з журналістів регулярно виходить в ефір зі схожими на описане відео. У своєму сюжеті Джан Мікалессін не каже ні слова про те, що Галина Данильченко є колаборанткою, яка обійняла посаду мера за допомогою російської зброї, і що містяни її на цю посаду не обирали. А Івана Федорова, який залишається офіційним міським головою Мелітополя, насправді не заарештували, як каже репортер, а викрали, взяли в полон і потім обміняли на російських військовополонених. Усе це Мікалессін залишає поза увагою.
Щодо нормального життя на цьому тлі – то про яку “нормальність” узагалі може йтися? Проведімо аналогію на прикладі італійського міста Флоренції. Уявімо, що одного лютневого ранку в купол собору Санта Марія дель Фйоре влучають авіаційні бомби. Водночас з усіх боків у Тоскані, з передгір'я та рівнини в бік міста рухаються танки й бойові машини, а з боку моря заходить десант. До кабінету мера Даріо Нарделли вдираються озброєні люди, надягають йому на голову мішок і везуть кудись на тортури. І утримують, аж поки у справу втручається італійський уряд. А тим часом окупанти приводять до влади кого хочуть, усюди розвішують свою символіку, намагаються запровадити власну грошову одиницю й розносять подачки мешканцям, які не можуть добути харчі, бо окупанти блокують постачання, та й з готівкою у людей дуже сутужно. Якщо хтось із містян проти такого становища – їх викрадають, катують і розстрілюють. І нарешті, загарбники пропонують флорентійцям змиритися, бо це – нормальне життя.
Чи багато італійських журналістів погодяться з такою “нормальністю”? Чому тоді нам, українцям, з посмішкою пропонують це з італійського телеекрана? І чому італійців – глядачів цього каналу, які платять податки, щоб він працював, – запевняють, що це і є нормальним життям?
Як узагалі такий сюжет з перекручуванням фактів, позбавлений навіть натяку на збалансованість, точність і достовірність, виходить у випуску новин TG1 – головної служби новин головного суспільного мовника?
“Я не знаю, чому вони використовують людей, які співпрацюють з російською армією, – каже наше джерело в телемережі Rai1. – Джан Мікалессін не укладав контракт із Rai1, він фрілансер, який просто продає компанії свою роботу. Це відбувається тому, що він добре знає головного редактора TG1. Учора він знову був в ефірі. Не знаю, скільки вони йому платять”.
Але чому таку “роботу” в нього й далі купують? Джерела в МЗС повідомляють, що Мікалессін навіть не має акредитації в Україні – очевидно, в окупований Мелітополь він добирався якось через Росію. До того ж міністерство вже не раз скаржилося на нього менеджменту Rai1, однак без жодних наслідків.
Хто такий Джан Мікалессін
Інформацію про цього журналіста можна знайти в українському, італійському та англомовному сегментах гугла. У молодості він товаришував і співпрацював з італійськими неонацистами, а згодом заснував пресагенцію, щоб мовити про воєнні конфлікти по всій планеті. Під час війни в Сирії займав проасадівську позицію. Щодо України, то вже довгий час Мікалессін працює як російський пропагандист. Цьогоріч його навіть запросили на круглі столи “Общественной палати РФ” в Москві на теми “Военные преступления украинских националистов: остановить, рассказать правду, предать правосудию” та “Восемь лет незаконному перевороту на Украине: итоги и последствия”.
До того ж у 2017 році він зняв псевдодокументальний фільм, у якому просував один з російських міфів про Майдан-2014. У ньому йшлося, зокрема, про те, що учасників протестів розстрілювали “грузинські снайпери”. “Факти”, озвучені в цьому фільмі, було спростовано документальними доказами, наведеними в судах про розстріли на Майдані, зокрема даними прикордонної служби України про те, що герої фільму Мікалессіна не перебували в Україні під час подій на Майдані.
Припущення, що Мікалессін міг би брати гроші росіян за свою пропагандистську роботу, не підтвердилося. Принаймні в італійських реєстрах на нього не зареєстровано жодного майна. Мій італійський контакт каже, що вони з дружиною – люди небагаті й навряд чи мають майно, записане на родичів, щоб його приховати.
“Чи можна припустити, що він просто “корисний ідіот”, як КДБ називає це у своїх методичках?” – цікавлюся я.
“Так, думаю, він просто ідіот”, – каже джерело.
Але попри все, можливо, хтось скаже, що фрілансер Джан Мікалессін – це лише поодинокий випадок, який не впливає на загальну картину? Хибна думка. Нещодавно на радіо НВ журналістка “Радіо Свобода” Наталія Кудрик з Риму розповіла, що засилля російських пропагандистів стало ознакою італійських ЗМІ. “Італійці переважно отримують інформацію через телебачення”, – пояснює вона й додає, що кількість цитування таких постатей, як Соловйов, Захарова чи Лавров, просто зашкалює. Італійські телевізійники й далі бавляться в якийсь дуже своєрідний “баланс” і вважають, що слід “почути російську позицію” – адже це плюралізм, це свобода слова.
Кудрик пояснює, що від часу холодної війни Італія “сиділа на шпагаті” між СРСР та країнами Заходу, і така традиція певною мірою триває досі. Тож виходить, що “зелене світло” на ТБ для проросійських наративів не є чимось незвичним. Без сумнівів, це формує позицію пересічних італійців, які в підсумку починають хотіти, щоб ця війна закінчилася на будь-яких умовах – щоб лише не дивитися на “криваві картинки”.
Водночас сприятливою для українців залишається позиція прем’єра Маріо Драгі, який разом з низкою інших міністрів є переконаним євроатлантистом. Однак в останні тижні на Драгі тиснуть з усіх боків – зокрема політсили з проросійськими поглядами, пов’язані з Маттео Сальвіні, Джузеппе Конте та Сильвіо Берлусконі. Своїми маніпулятивними заявами вони намагаються зібрати електорат – можливо, так можна пояснити пропозиції уряду Італії щодо “дивного миру”, який передбачає виведення російських військ з України лише після низки угод, частина яких явно не вигідна для України.
Хай там як, через наближення парламентських виборів в Італії є ймовірність, що позиція уряду щодо війни стане хиткою. Тож Україні варто посилювати свої наративи та відстоювати власну правоту в італійському інформаційному просторі, щоб вислови на кшталт “не все однозначно” та “прислухаймося до Росії” втрачали популярність серед італійських журналістів і редакторів.
