Бій у районі Золоте-Горське. Більшості українських бійців вдалося уникнути оточення. Допомогли американські “семірки”

Сьогодні на офіційній фейсбук-сторінці Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного з’явилися такі рядки:

"Ціна свободи висока. Нам дуже важко, адже вогнева перевага на боці противника. Попри все, ми тримаємося. Ситуація складна, однак контрольована. Ми вимушені вести маневрену оборону, займати вигідніші рубежі та позиції. Але кожен метр захопленої окупантом землі залитий його кров’ю".

Загальна ситуація

Коли росіяни зайняли те, що залишилося від Попасної, на правому фланзі вони мали досить потужне угрупування, що тримало позиції на лінії Врубівка – Комишуваха – Золоте – Березівське. Тому підтягли артилерію й почали готувати прорив назустріч – з півночі. Готували його, як уміли, – артилеристи взялися систематично руйнувати Тошківку – Нижнє, щоб здійснити прорив та оточити підрозділи ЗСУ в районі Золотого.

Водночас у мережі (телеграмі, фейсбуку, новинних сайтах) розганяли потужну хвилю звітів про успіхи росіян і "народної міліції ЛНР".

Щоправда, командири підрозділів ЗСУ на запитання про "оточення" й "котли" відповідали здивуванням і матюками.

Ударили "Смерчами" й "Ураганами", а потім усе залили фосфором

Проте про роботу російських артилеристів казали одностайно: "Криють як скажені. Прицільно, не прицільно – тупо все знищують. Тактика випаленої землі. І в них арти дох…я".

Росіяни зайняли панівні висоти й активно використовують БПЛА, а також почали полювати буквально за кожним танком, за кожною автівкою. Якщо уважно подивитися на звичайну топографічну карту, то неважко помітити, що Золоте розташоване в долині річки Комишуваха й для довгої оборони не годиться. Але попри все, за свідченням тих, хто тримав оборону, "там намолотили чимало русні".

Після прориву з Тошківки на Чихирове і звідти на Мирну Долину – Лоскутівку окупанти залучили весь наявний асортимент артилерії – вдарили "Смерчами" й "Ураганами", а потім усе залили фосфором, намагаючись прорватись і замкнути кільце.

Як відбувається обстріл російською артою наших позицій, дивіться в інтерактивній нашій графіці "Вогняний вал"

Командир танку

Під час бою було важко поранено командира однієї танкової роти – уламок влучив збоку, пройшов між пластиною бронежилета й тілом, зламав ребра, розірвав живіт і застряг у печінці. Одна з рот ТрО після довгого бою мала отримати БК, але у вантажівку, яка його везла, влучив снаряд. Усіх, хто був поряд, убило або розкидало в різні боки.

Серед них був і командир танка. Екіпаж без командира – не екіпаж. Тому доповідь мехвода була короткою:

— Поранених допомогли винести, піхоті дісталося… Командир наш… десь там залишився. Ми його пошукаємо – живого чи…

Коли комбат вислухав доповідь про зникнення командира одного з танків, то лише зціпив зуби – кожна втрата для нього, як ніж у серце. Навідник повторив за мехводом:

— Ми його знайдемо. Живого чи мертвого. Дозвольте пошукати.

Комбат мовчав. Він усе бачив на власні очі – і як вибухнула вантажівка з БК, і як усіх розкидало.

— Ми знайдемо його. Ви самі казали – танкісти своїх не кидають.

Нарешті комбат мовчки кивнув. Він розумів увесь ризик, але відмовити не мав морального права: якщо є хоч мінімальна надія, що твій солдат живий, – зроби все, щоб його врятувати, або переконайся, що він загинув.

Двоє з екіпажу пішли туди, де за пів кілометра від КСП досі вибухав БК — з тріском рвалися патрони й розліталися диявольським феєрверком.

Щойно поранений комроти вже був у надійних руках медиків, але вони нічого не могли пообіцяти.

Один з медиків — невідомо, у якому званні (кров, бруд, які там погони), — розвів руками:

— Велика внутрішня кровотеча, самі розумієте. Вивезти поки що не можемо.

Вивезти справді було неможливо — росіяни гатили. До того ж так, що в повітрі був навіть не дим, а така суміш попелу, піску та диму, що хоч танковий трак вішай.

"Сімки"

Але раптом щось змінилося — долетіли гучні звуки виходів. Начштабу захоплено вигукнув:

— Це наші "сімки" працюють!

"Сімки" — це американські 155-мм гаубиці М777, які вже надійшли на фронт. Досконала й потужна зброя.

Як розповів один з комбатів, "нам дуже допомагає в роботі наша арта і Старлінк від Ілона Маска – без інтернету було б зовсім кепсько. А так – хоч би куди приїхав – під'єднався, все працює. Можна викликати арту, вона приїжджає й відпрацьовує. Завдяки М777 ми здатні заткнути росіянам пельки".

І справді, після кількох залпів окупанти замовкли.

А двоє танкістів і далі шукали свого командира.

— Уважно, уважно дивися... знайдемо – тоді додому...

Серед руїн було важко рухатися. Бій тривав, і вже долинала кулеметна стрілянина, десь знов бахала артилерія. Пошуки тривали півтори години. Вони шукали його по спіралі, проходили по колу довкола чадного вогнища вантажівки, де досі розривалися патрони.

Ледь чутний стогін почули обоє – а потім і побачили друга. Майже непомітний у засипаному дрібними уламками цегли комбінезоні, весь у пилу та крові, він устиг заповзти під стіну зруйнованого будинку, затягнув на собі турнікет і знепритомнів.

— Живий!

Нести пораненого було важко – не знайшли з чого зробити імпровізовані ноші. Тому Мехвод просто взяв командира на спину й поніс.

Крок за кроком, хитаючись від утоми… Їх помітили піхотинці та підбігли допомогти.

Комбат вислухав доповідь "пане підполковнику, знайшли. Живий. Контужений і поранений" і лише тоді всміхнувся.

— Танкісти своїх не кидають...

…Повз КСП відходили підрозділи. Відходили на новий рубіж оборони. Щоправда, чи вдалося вийти всім, точно не відомо.

хід війни золоте луганщина війна