"Перемоги в цій війні залежать від 10-15% прогресивних військових лідерів. Але в армії й досі багато токсичних «дуболомів»"

AAR/АПД — це система постійної роботи військових над помилками, аналізу проведених боїв (операцій) для засвоєння уроків та поширення і впровадження здобутого досвіду. Вона дає змогу самокритично оцінити чинники, вдосконалити процеси й покращити результати своєї діяльності. Після виконання бойових наказів, завдань, тренувань і подій усі, хто брав у них участь, під керівництвом лідера в неконфліктній, не каральній атмосфері відверто обговорюють усе, що планували, що стало успішним, що пішло не так, і як це виправити.

Реально використовують 10-15%

В Україні АПД практикують від початку 2010-х, коли тут почали організовувати міжнародні військові навчання. Фактично відтоді більшість курсантів у військових вишах, які готують майбутніх командирів, проходили таке навчання. До того ж наші військові також практикували такий аналіз під час міжнародних миротворчих місій в Іраку й Афганістані.

Багато курсантів, слухачів, офіцерів і сержантів, яких навчали іноземні інструктори, особливо з Армії США, сьогодні командують бригадами й батальйонами, дехто служить на високих посадах у Генштабі та Міноборони. Проте повсюдне впровадження цієї методики в українській армії, на жаль, не відбувається. На папері, коли приїжджають міжнародні партнери, усе наче добре, не гірше, ніж у країнах НАТО. Але насправді ми маємо не більш ніж 10-15% військових, які реально це використовують.

Полковник Олег Бойко на передовій, 2016 рік. Фото: Газета "День"

Головна причина — досі великий "культурний розрив" між радянськими й сучасними західними підходами до управління та лідерства в армії. Сучасний західний стандарт передбачає мисленнєву установку на зростання (англ. growth mindset). Завдяки багатьом факторам — наполегливій праці, навчанню, вірності цінностям, відданості ідеям та переконанням — військовослужбовці з таким майндсетом навіть у складних умовах можуть здобувати, розвивати, вдосконалювати та використовувати себе і своїх побратимів.

Проте в українській армії старого зразка (як і в радянській) звикли організовувати “розбір польотів”, результатом якого є виявити (призначити) крайнього. До того ж токсичні керівники можуть звинувачувати підлеглих навіть безпідставно, щоб лише не визнавати і своїх помилок. Стара система працює так: є недоліки, які треба виявити, щоб спланувати виправлення, доповісти начальству про усунення та покарання винних. До того ж спілкування з солдатами відбувається зазвичай монологом із нецензурщиною. Тобто в підлеглого немає права голосу, бо "начальник завжди правий".

В українській армії старого зразка звикли організовувати “розбір польотів”, результатом якого є виявити крайнього

Методика after-action review — це, навпаки, самокритична оцінка, яка дає змогу вдосконалити будь-які процеси й досягти кращих результатів будь-якої діяльності. Паралельно слід упроваджувати й інші методики, які підкріплюють лідерство командира. Наприклад, методику системного командирського (бойового) інформування своїх людей, методику пріоритету заохочень або схвалень. Тобто потрібно визнавати досягнення підлеглих, схвалювати їх та підтримувати на основі поваги й довіри. Завдяки цьому вони досягають успішних результатів і навчаються засвоювати уроки з програшів і невдач.

Таку культуру дуже добре сприймають офіцери тактичного рівня. Але вже на кілька рівнів вище це сприйняття, на жаль, знижується.

Легше призначити винних

Офіцеру старої закалки легше призначити крайніх, аніж займатися такою психологічною "фігнею". Що означає "визнати свої помилки"? Тут він начальник, а ти – "дурак". А без практичних навичок теоретичні знання швидко забуваються. Ба більше, якщо немає успішної практики, легше повірити, що методика "не працює".

Якось кілька років тому за завданням начальника Генштабу ми організовували АПД на позиціях одразу після невдалого бою з командирами. Провели з ротним — чітко визначили, що мало відбутися, розглянули плюси й мінуси, з’ясували, чому операція пішла невдало, й обговорили, робити далі, щоб не повторити помилок і посилити сильні сторони, — взагалі жодних проблем для розуміння й усвідомлення уроків бойового досвіду на майбутнє.

Поїхали до комбата — і три години не могли почути відповідь на запитання, що насправді відбулося на полі. Він звинувачував усіх, але так і не зміг із себе витиснути критичної самооцінки власних дій і рішень своїх заступників.

Аналіз дій здійснюють після кожного бойового завдання. Ілюстративне фото: Генеральний штаб ЗСУ

Зараз ми можемо сказати: підготовкою до застосування методики АПД охоплено 100% курсантів військових вишів і навчальних центрів сержантів. Але, за нашими спостереженнями, реально у своїй професійній (бойовій) діяльності її використовують максимум 10-15% командирів (начальників). І саме вони сьогодні роблять картину переможних боїв на фронтах: у критичних, кризових ситуаціях на позиціях реальне військове лідерство виявляють саме ці 10-15%, до того ж майже всі вони використовують АПД та інші важливі методики військового лідерства.

Як це допомагає воювати сьогодні?

Війна пришвидшує процеси засвоєння таких методик. Передусім тому, що до війська приходить багато людей, раніше не пов’язаних з військовою ієрархією, не зашорених совєцькими "стандартами".

Наприклад, за дорученням Генштабу наші інструктори працюють з офіцерами та сержантами територіальної оборони та корпусу резерву. Вони дуже жваво переймають сучасні методики військового лідерства, бо багато хто з них використовує щось схоже в цивільному житті. Наприклад, ті самі ІТ-шники, які щодня з цим працюють і дуже швидко адаптують свій досвід до військової практики. Командири підрозділів ТрО "схоплють" усі запропоновані методики військового лідерства й одразу їх апробують. Їм ніколи “розгойдуватися”, у них немає жодної професійної деформації. Яскравий приклад – 126-та бригада ТрО.

Відмова від безглуздого штурму чи “спалення” сотень життів солдатів через заздалегідь нереалістичну атаку — теж один з можливих результатів аналізу

Що ж до бойових підрозділів, які перебувають на передовій, то можна впевнено сказати, що всі наші значні перемоги здебільшого пов’язані саме з прогресивним підходом — узяттям до уваги попередніх помилок і постійним удосконаленням. Без цього неможливо було б звільнити чотири області, продумувати перспективу звільнити південь України. Наприклад, відмова від безглуздого штурму чи “спалення” сотень життів солдатів через заздалегідь нереалістичну атаку — теж один з можливих результатів аналізу. Якби не було його елементів, ми постійно програвали б. Але впровадження АПД у військах поки що не так поширене, як хотілося б.

Де найбільший спротив?

Найбільше такого спротиву в штабах рівня бригад і вище. Певна професійна деформація несприйняття змін на краще інколи відбувається на рівні батальйону, де окремі командири мають шаблони токсичної поведінки з підлеглими за принципом "щоб боялися та поважали". У нього за цими шаблонами все вдається, тож навіщо напружуватися, якщо це й так нібито працює. Але воно не працює. Зазвичай вони починають волати, коли підлеглі покидають позиції та прагнуть свої токсичні прогалини закрити психологами, капеланами або офіцерам морально-психологічного забезпечення.

Олег Бойко проводить АПД для одного з підрозділів ЗСУ, червень 2022. Фото: надано О. Бойком

У вищих штабах, особливо зараз, є така загрозлива тенденція. Туди приходять офіцери запасу, які не були в АТО-ООС, але колись були радянськими офіцерами. Вони опиняються на штабній роботі, бо вміють гарно оформляти карту та доповідати, краще знають бойові статути (бо думають, що вони не помінялися, хоча це не так) — такі люди найбільше гальмують процеси. Вони не розвиваються навіть під час війни. Вони по життю "дуболоми".

Зараз до війська приходять "дуболоми" без досвіду АТО-ООС, але з радянським підходом до роботи з солдатами. Ми робитимемо все, щоб їх якнайшвидше виштовхати

Одна моя випускниця потрапила в новосформовану бригаду. Їй заступником призначили призваного з мобілізації полковника, якому близько 60 років і який закінчив радянське училище. Бойового досвіду попереднього 2014-2015 років не мав, а тут призвали, обовʼязок тощо. І він каже: “Дитино, ти не повинна так проводити роботу з солдатами, солдатів треба «трахать», солдатів треба закручувать”. Тобто він передає їй совкову методику впливу на людей.

У аналізі проведених дій беруть участь усі учасники операції. Ілюстративне фото: Генеральний штаб ЗСУ

“Що це за АПД? Чого ти тут демократію розводиш?” Ми як представники ГО, звісно, вплинули, і через деякий час командування зрозуміло, що перебування на посаді такого офіцера може бути причиною збільшення втрат. Його прибрали. Мабуть, був зовсім “деревʼяним”, а ця дівчина перейшла в інший підрозділ. Але скільки таких “дуболомів” ще лишається?

Уже на цій війні були ситуації, коли відсутність “АПД” шкодила ефективності операцій. Після невдалих боїв такий самокритичний аналіз не здійснювали, а просто знову кидали людей на ті самі "граблі". Я не озвучуватиму конкретних прикладів, але кожен такий випадок зафіксовано, усе відстежують. Їх десятки, це рівень тактичний, був навіть оперативний і стратегічний. Від такого підходу “дуболомів” навіть страждали деякі авторитетні й шановані генерали. Вони були адептами прогресивного підходу, але рішення ухвалювали токсичні ретрогради, і результат був плачевним. Вони вважають, що війна все "спише". Нічого війна не спише. Якщо вони не аналізують свої дії, то їхні дії та рішення аналізують інші.

Коли ми зможемо впровадити таку методику в усій армії?

Американці йшли до цього 50 років. Вони після Другої світової апробували after-action review у корейській, а потім у вʼєтнамській війнах, і завершили в Іраку та Афганістані. Ми хочемо зробити це швидше. Уже сьогодні 10-15% сержантів та офіцерів змінюються, демонструють позитивні приклади військового лідерства та патерни поведінки.

Згідно з моїм прогнозом, ми впораємося швидше за американців, десь через покоління. Років за п’ять ті комбати – військові лідери, які зараз проводять і досконало володіють методикою аналізу проведених дій, – стануть командирами бригад, а потім ще через п’ять років це покоління стане бригадними генералами. І ми закриємо цю тему в ідеалі через 10-15 років. Ми як інструктори ГО "УЦВЛ" зі свого боку робитимемо все, щоб якомога швидше виштовхати з армії токсичних невігласів, щоб вони не заважали робити ці речі адекватним військовим лідерам. Інакше ситуація може призвести до руйнування довіри до командування Збройних сил. На війні це може відбутися досить швидко.

Поки особисто не продемонструєш приклад, жодні інші примусові або формалізовані наказами заходи не спрацюють

Головнокомандувач ЗСУ, його заступники, Генеральний штаб, усі військові організаційні структури – "згори вниз", командувачі оперативно-тактичних угруповань повинні показувати особистий приклад і підтримувати успішні приклади тих, хто реально впроваджує досвід військового лідерства. Наприклад, на сторінці Головнокомандувача є багато прикладів геройських вчинків, їх пропагування. Ось так хотілося б бачити приклади тих, хто успішно впроваджує методики АПД після бою, приклади наративів командирського (бойового) інформування тощо. Поки особисто не продемонструєш приклад, жодні інші примусові або формалізовані наказами заходи не спрацюють.

Читайте також першу статтю із цього циклу "Перший і головний стандарт НАТО. Як в армії США постійно аналізують помилки й досягнення"

стратегія стандарти нато тактика армія after-action review аналіз проведених дій