Україна не хунта, а демократія. Про обмеження на пересування, чого ми не почули від Генштабу

Резонансне рішення Генерального штабу Збройних сил обмежити пересування військовозобов’язаних громадян територією України й за кордон, викликало бурхливе обговорення в соціальних мережах і медіа. І хоча з офіційною заявою та документом виступив особисто головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, запитань до того, що відбулося (та відбуватиметься далі) менше не стало. Ми спробували видихнути й розкласти ці запитання по поличках.

Дивна комунікація

Як це часто буває, про спірне рішення дозволити пересуватися за межі свого місця проживання низці категорій громадян лише за дозволом від військкома або документами, які його замінюють, громадяни дізналися не з офіційних джерел.

Спочатку колонку з детальним описом документа опублікував юрист однієї з юркомпаній у виданні УНІАН. Статтю було оприлюднено 1 липня майже о першій годині ночі. У день публікації вона не набула широкого розголосу в національних медіа, здебільшого її поширювали в регіональних і в телеграм-каналах та вайбер-чатах. Того самого дня надвечір народний депутат Олександр Федієнко ("Слуга"), член комітету з питань цифрової трансформації, написав у своєму телеграм-каналі, що "перевірив" вказану інформацію і "з’ясував", що ні в Міноборони, ні в Генштабі, ні в Кабміні таких документів не готують. Це дало підстави низці медіа написати про фейк.

Потім, у понеділок, 4 липня, інформація з’явилася на сайті Запорізької ОДА як доконаний факт – для виїзду за межі місць перебування військові зобов’язані отримати дозвіл. А наступного дня вже сам Федієнко опублікував лист Залужного на цю тему. Зрештою, з поясненням вийшла спочатку фейсбук-сторінка Генштабу (всіх "попросили з розумінням ставитися до регуляторних заходів"), потім ситуацію спробувала пом’якшити радниця Залужного (мовляв, дозволи треба буде отримувати лише для виїзду за кордон), але остаточну крапку поставив сам Головком, коли опублікував повний текст порядку.

У процесі розкриття цього "ланцюжка" в соцмережах ширилися найрізноманітніші версії того, що відбувається: Офіс Президента підставив Залужного, Залужний вирішив переграти Офіс і перехопив ініціативу, влада порушила принцип "єдиного голосу", "слуги" набирають собі бали перед виборами (бо зможуть "урятувати" українців від воєнного кріпосництва), зовнішні сили розхитують довіру до армії тощо.

На жаль, ми не почули відповіді на просте запитання: чому першоджерелом новини не став сам Генеральний штаб, адже очевидним (але, можливо, не для всіх) був той факт, що вона викличе резонанс. Саме ГШ мав давати й сам документ, і його трактування, інформаційно готувати його появу та інтерпретувати у вигідному для себе світлі, хоч би якою була мета. Чи інформаційну ініціативу перехопили навмисне, чи ГШ самоусунувся від комунікації – питання відкрите. Утім, ми вважаємо, що відповідальність за комунікаційний провал лежить на всіх учасниках, хоч би хто кого хотів підставити чи переграти.

Дефіцит резервів

Друге питання, яке виникає, – це час оприлюднення ініціативи. Закон 1992 року, на який посилаються військові, а також воєнний стан, запроваджений після початку вторгнення, давав змогу запроваджувати обмеження на пересування (виїзд за дозволом зі свого міста) ще в квітні, травні або червні.

Одне з припущень, чому це відбулося зараз, – через нестачу резервів, яка, ймовірно, виявилась якраз на початку літа, необхідність їх інвентаризувати й доукомплектовувати підрозділи, які зазнали втрат, а також виснажилися фізично й морально. Мовляв, усі, хто вже хотів прийти до військкомату або записатися до тероборони, – зробили це. Хто хотів (і мав право) виїхати за кордон – уже виїхали. Тож порахуймо, хто залишився і що ми можемо з них "зліпити".

Це цілком притомна причина. Ми всі розуміємо, що війна триває, що ворог кидає в м’ясорубку майже нескінченні запаси людського ресурсу, які переважають кількісно, тому наші хлопці та дівчата, які воюють від першого дня вторгнення, потребують перепочинку. До того ж на позиції заходить нова техніка, більш професійним військовим треба їхати навчатися на ній працювати, натомість хтось має їх у цей час підміняти. Фактично йдеться про нову хвилю комплектування резервів – але ж ми не Росія, де мобілізацію всіляко приховують.

І тут виникає ще одне запитання: чи знало військове й цивільне керівництво, що такий недокомплект виникне в певний момент часу? Чи могло планувати, приміром, агітаційні кампанії? Адже зараз солдат ЗСУ навіть призваний і навіть у глибокому тилу отримує близько 30 тис. грн. Гарна зарплата в умовах, коли немає роботи. Про це мало хто знає і цього не рекламують.

Якби готувалися заздалегідь, то можна було б започаткувати й розповсюдити курси хоча б базової військової підготовки й тактичної медицини для тих, хто взагалі не має жодного досвіду. Це були б і практичні навчання, і постійний підбір та заохочення до служби потенційних бійців. Може, саме час нарешті запросити на службу тих, хто приходив до військкоматів у перші дні вторгнення, щоб записатися, але так і не отримав запрошення? Можливо, за цей час можна було б навести лад з "каральними" практиками, коли "вручення повістки" стало залякуванням і "додатковим" покаранням за правопорушення або просто неприйнятну (на думку військкома) поведінку – наприклад, відпочинок з родиною на пляжі чи в санаторії в Карпатах?

Якщо нині дійсно так туго із солдатами, то можна було б спочатку зробити відеозвернення і від Залужного, і від Зеленського із закликом знову прийти до військкоматів у такий вирішальний момент.

Але всю попередню інформаційну кампанію держави будували на тому, що це росіяни відмовляються від служби, а до ЗСУ – черга.

Тоді чому такий різкий розворот?

Якщо подивитися на фронтові події, то маємо хитку рівновагу. Росія масованими артилерійськими обстрілами метр за метром продавлювала нашу продуману оборону та зрештою захопила Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Проте подальший потенціал наступу істотно вичерпаний. По-перше, наш Генштаб діяв зважено і завдав максимальних утрат ворогу й уник оточення.

Наш Генштаб діяв зважено й завдав максимальних утрат ворогу та уник оточення.

По-друге, днями Україна отримала нову партію потужнішої американської зброї, яка дає змогу нищити склади російських боєприпасів у їхніх тилах. Російська армія традиційно не може робити сильних кидків без запасу боєприпасів на відстані одного дня їзди вантажівкою.

Тепер і з цим у них проблеми. Отже, хоча ЗСУ й зазнали істотних утрат (за словами лідера більшості в Раді Давида Арахамії, до 200 убитих за день плюс до 800 поранених), але нині й у найближчій перспективі все схоже на те, що критичної загрози розгрому нашої армії не передбачається. Наші висновки ґрунтуються на повідомленнях Генштабу, і якщо ми помиляємося й така загроза є, про неї армійське керівництво має повідомити громадськість.

Неоднозначність залишилася

А тепер, коли документ поспіхом оприлюднили й активні користувачі вкотре розділилися на прихильників і противників Генштабу (на радість російській пропаганді), усе одно залишилося надто багато простору для інтерпретацій того, що відбуватиметься далі. Очевидно, ділові "подорожі" й волонтерство працюватимуть за окремим порядком, тому залишимо їх за дужками. Хоча волонтерам доведеться доводити, що вони не верблюди, й отримувати якісь довідки – часто, припускаємо, за хабар. А "звичайним" громадянам (військовозобов’язаним і тим, хто не стоїть на обліку) ще доведеться трохи побути в тривожному невіданні.

По-перше, на що все-таки видаватимуть дозвіл? У документі вказано, що "на виїзд за межі місця проживання" — і такого подвійного читання ніхто не прояснив. На зміну постійного місця проживання (виїзд на інше місце із подальшою реєстрацією) чи на фактичний разовий виїзд в іншу область до родини або в приватних справах? Сам Залужний каже, що не можна виїжджати за межі району, його підлеглі — за межі області, а юристи взагалі трактують лише як "переїзд". Хто поставить крапку та вирішуватиме, до того ж за яку ціну — поки що невідомо.

По-друге, як технічно буде організовано видачу дозволів? Щодня десятки й сотні тисяч людей потребуватимуть таких папірців – чи готові військкомати забезпечити швидке оформлення, зважаючи, що потрібно буде перевіряти правильність заповнених документів, причини виїзду тощо.? Якою буде "нормальна" затримка? За скільки днів до моменту фактичного виїзду доведеться займати (живу?) чергу під військкоматом? Чи буде офіційне "пришвидшене" оформлення, як у паспортному сервісі? Кому жалітися на "бігунків", які пропонуватимуть свої послуги з пришвидшення процесу? Куди оскаржувати рішення військкома, який відмовив у праві на виїзд? І на якій підставі дозвіл переліченим категоріям НЕ видаватимуть? Чи означатиме невидача дозволу автоматичний призов – чи військком може просто свавільно заборонити виїзд з області рандомному чоловікові без жодних військових "наслідків"? Якою буде відповідальність за неотримання дозволу / виїзд, пересування без дозволу? І якою – відповідальність військкома за неправомірну невидачу дозволу?

Зрештою, чи не відвертатиме весь цей геморой увагу військкомів від їхньої прямої роботи?

А якщо вони планують устигати робити й те, й інше – то як у них на все вистачатиме часу?

По-третє, чи є в Генштабу / вищого військового керівництва розуміння, якими мають бути результати таких заходів? Наприклад, доукомплектувати ХХ підрозділів, навчити ХХ людей таким-то військовим спеціальностям, залучити ХХ людей на контракт? Які часові / кількісні обмеження таких заходів (навіть якщо їх будуть подовжувати, розширювати, видозмінювати)? Яке загальне завдання: підготувати ще один резервний склад Збройних сил? половину? третину? замінити окремі підрозділи?

По-четверте, якщо йдеться про обмеження пересування, а отже, економічної активності – то чи здійснював хтось розрахунки (спільні з Мінфіном і Мінекономіки) щодо того, як це вплине на економіку країни? Адже частина людей, яких обмежують у переміщеннях без дозволу військкома, – вочевидь, майбутні мобілізовані. А отже, чи є розуміння, скільки ще робочих місць утратить країна, скільки сімей утратить мотивацію повертатися завчасно додому з-за кордону тощо. Тут немає жодної критики в бік військових – питання полягає лише в наявності плану дій.

Погодьмося, значно спокійніше сприймали б сьогоднішню інформацію, якби хоч на частину цих запитань відповіді давали якщо не в готовому вигляді, по принаймні обговорювали їх у суспільстві впродовж певного часу до оприлюднення рішення.

Ще потрібно взяти до уваги, що невдовзі юридично військовозобов'язаними стануть багато жінок. І їм теж доведеться брати довідки, щоб відвідати старих батьків у сусідній області.

Усе-таки Україна – це ще не хунта, а демократія

І це тоді, коли українці почали повертатися з-за кордону. Не таємниця, що в нас і до війни була погана демографічна ситуація, а з її початком і масовим виїздом жінок та дітей стала взагалі катастрофічною. І рішення обмежити свободу пересування відбивають бажання українок повертатися. А отже, країна не доотримає і податків, і людей, які живуть у ній та роблять більший внесок для перемоги.

Також важливий політичний аспект.

Ми вважаємо, що Генштаб на чолі із Залужним зробив багато для захисту країни й діє на полі бою раціонально та ефективно. Але рішення про такі масштабні обмеження політичних свобод має ухвалювати тільки політичне керівництво країни, обране на загальних виборах, а не генерали, які раптом вирішили, що їм не вистачає мобілізованих. Усе-таки Україна – ще не хунта, а демократія.

Поки ми готували цю статтю, Зеленський сказав у відговоренні, що попросить Генеральний штаб ЗСУ не ухвалювати без участі президента рішень, схожих на запровадження дозволів для виїзду військовозобов'язаних. ТЕКСТИ часто критикують Зеленського, але в цьому випадку він, безумовно, має слушність.

обмеження призов армія мобілізація генштаб зсу